Постанова

від 28.09.2009 по справі 3/393

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28.09.2009 р. 11:01 № 3/393

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Власенкової О. О. та Григоровича П. О., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Асоціації Індустріальний телевізійний комітет

до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

за участю Прокуратури міста Києва

про скасування рішень та зобов`язання вчинити дії

У судовому засіданні 28 вересня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Асоціація Індустріальний телевізійний комітет (надалі також - Позивач ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (надалі також - Відповідач ) за участю Прокуратури міста Києва та з урахуванням уточнених позовних вимог просила про визнання нечинним рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`про затвердження Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії`та рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14 квітня 2004 року ; визнання протиправним в повному обсязі положень та скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`про затвердження Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії`та рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14 квітня 2004 року ; заборону Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення застосовувати у правовідносинах, що регулюють діяльність телерадіоорганізацій, рішення від 14 квітня 2004 року № 317 та рішення № 580 від 26 березня 2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`про затвердження Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії`та рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14 квітня 2004 року , -є незаконними та такими, що прийняті Відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства України та з порушенням процедури їх прийняття та оприлюднення.

В судовому засіданні представником Позивача було зазначено про те, що направлення на виконання рішень, прийнятих з порушенням встановленої законодавством України процедури прийняття, які, крім того, на думку представника Позивача, не відповідають положенням Конституції України та інших законодавчих актів, порушує розвиток спеціалізації і кооперації на телевізійному ринку, що прямо порушує права Позивача.

Крім того, прийняті рішення, як зазначила представник Позивача, порушують права асоціації, визначені її статутом та статтею 6 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності`на участь у прийнятті регуляторних актів та участь у здійсненні регуляторної політики Відповідача.

Також представник Асоціації Індустріальний телевізійний комітет`вказала на порушення при прийнятті оскаржуваних рішень процедури їх прийняття та оприлюднення.

Представник Відповідача -Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необгрунтованість та безпідставність.

В обґрунтування заперечень на позов представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення вказав, що при прийнятті рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`про затвердження Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії`та рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14 квітня 2004 року , Відповідач дія на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Представником Відповідача також було зазначено про відсутність порушення процедури та порядку оприлюднення оскаржуваних рішень, оскільки, враховуючи те, що законодавством не встановлено спосіб оприлюднення рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, вказані рішення оприлюднюються на веб-сайті Відповідача у всесвітній мережі Інтернет та оприлюднюються в офіційному виданні Національної ради -у бюлетні Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення , яке у встановленому законодавством порядку зареєстроване у Державному комітеті інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, серія КВ № 5140 від 23 травня 2001 року.

Також представник Відповідача в судовому засіданні наполягав на застосуванні наслідків пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Представник Прокуратури міста Києва в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

В обґрунтування необґрунтованості позовних вимог, представником Прокуратури міста Києва було зазначено про те, що оскаржувані рішення Відповідача є законними та такими, які прийнято у встановленому законом порядку, а також вказав на те, що вони напряму не стосуються прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача та представника Прокуратури міста Києва, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Частиною 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб`єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Виходячи з положень норми статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно враховувати, що в судовому засіданні позивач повинен довести те, що саме цей оскаржуваний акт застосовано щодо нього, або він є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, і у разі доведеності зазначеного буде вважатись, що такий позивач має право на оскарження цього акта. Відсутність права на оскарження нормативно-правового акту може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє -щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб`єктом відповідних правовідносин.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України після встановлення в судовому засіданні права на оскарження нормативно-правового акту, яке має позивач, перевіряється законність оскаржуваного нормативно-правового акту.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб`єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ`від 6 березня 2008 року № 2, -за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи -суб`єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб`єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

В обґрунтування фактів порушення оскаржуваними рішеннями Відповідача прав Асоціації Індустріальний телевізійний комітет , представником Позивача було зазначено про те, що направлення на виконання рішень, прийнятих з порушенням встановленої законодавством України процедури прийняття, які, крім того, на думку представника Позивача, не відповідають положенням Конституції України та інших законодавчих актів, порушує розвиток спеціалізації і кооперації на телевізійному ринку, що прямо порушує права Позивача. Оскільки метою асоціації є сприяння розвитку телевізійного ринку, то застосування у правовідносинах, що регулюють телевізійний ринок, незаконних, на думку представника Позивача, рішень, прямо порушує права Позивача, оскільки це стримує розвиток цього ринку. Крім того, представником Позивача було зазначено про те, що його було позбавлено права брати участь у підготовці аналізу регуляторного впливу та заходах з відстеження результативності рішень.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного законодавства України, Суд приходить до наступних висновків.

Рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`затверджено Рекомендації щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій.

Рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14.04.2004 внесено зміни до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради N 317 від 14.04.2004, виклавши їх у новій редакції та доповнено частину III Основні вимоги щодо змістовного наповнення та співвідношення форматів мовлення у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору`Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору України розділом у редакції: Основні вимоги щодо вживання мов телерадіоорганізаціями України .

Відтак, Суд звертає увагу на те, що оскаржувані рішення регулюють правовідносини в галузі програмного мовлення телерадіоорганізацій, встановлюють вимоги до порядку ведення телерадіоорганізаціями ефірного мовлення, умови отримання ними ліцензії на мовлення тощо.

Відтак, в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, правом оскарження зазначених нормативно-правових актів наділені особи, до яких вказані акти застосовано або може бути застосовано в майбутньому.

Відповідно до Статуту Асоціації Індустріальний телевізійний комітет (код ЄДРПОУ 32161160) (нова редакція), зареєстрованого 8 травня 2008 року, Асоціація є неприбутковим відкритим добровільним об`єднанням юридичних осіб, які не отримують прямих прибутків (дивідендів) від її діяльності. Асоціація утворюється як договірне об`єднання, що не є господарським товариством, не здійснює господарської діяльності (пункт 1.2 Статуту).

Відповідно до пункту 1. 3 Статуту асоціація є господарським об`єднанням, господарською асоціацією в розумінні Господарського кодексу України. Асоціація є непідприємницьким товариством в розумінні Цивільного кодексу України.

Розділом 2 Статуту визначено мету, завдання та предмет діяльності Асоціації.

Так, відповідно до пункту 2. 1 Статуту метою Асоціації є сприяння розвитку телевізійного ринку в Україні, розробка проектів законодавчих актів з питань телебачення та реклами та організація збалансованої системи соціологічних досліджень (вимірювань) телевізійної аудиторії України.

Предмет діяльності Асоціації включає представлення інтересів Засновників, Членів в державних та інших органах, координацію діяльності Засновників, Членів Асоціації без права втручання в їх виробничу і комерційну діяльність та у прийняття управлінських рішень (пункт 2. 2 Статуту).

Пунктом 2. 3 Статуту визначено види діяльності Асоціації, які вона здійснює для досягнення статутної мети.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що аналіз змісту Статуту Асоціації Індустріальний телевізійний комітет`не дає підстав стверджувати про можливість застосування в майбутньому оскаржуваних рішень щодо Позивача особисто.

Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`про затвердження Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії`та рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14 квітня 2004 року`стосуються телерадіоорганізацій, які ведуть ефірне мовлення, визначають принципи та вимоги до їх діяльності.

Асоціація Індустріальний телевізійний комітет , як випливає зі змісту її статуту, не є телерадіоорганізацією, яка веде ефірне мовлення, а тому дія оскаржуваних рішень на неї не поширюється та, відповідно до чинної редакції статуту, не може поширюватися.

Вищезазначене підтверджується також поясненнями представника Позивача в судовому засіданні, яка зазначила про можливість внесення в майбутньому змін до Статуту Асоціації Індустріальний телевізійний комітет , внаслідок чого на Позивача може бути поширено дію оскаржуваних рішень в майбутньому.

Однак, Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України Позивач повинен довести факт можливості застосування до нього оскаржуваного рішення шляхом надання доказів, які існують станом на час розгляду справи, а не можуть існувати апріорі.

Посилання представника Позивача на те, що оскаржувані рішення можуть бути застосовані до засновників або членів асоціації не може бути прийнято Судом до уваги з огляду на те, що кожен засновник чи член Асоціації Індустріальний телевізійний комітет`у відповідності до частини 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України має право звернутися з адміністративним позовом, якщо вважає, що порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі Асоціація Індустріальний телевізійний комітет`діє від свого власного імені, а не в інтересах жодного зі своїх учасників.

Щодо пропозиції Суду на заміну неналежного позивача на належного представник Позивача заперечила.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 120 Господарського кодексу України асоціація -договірне об`єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств , що об`єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об`єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств -учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Суду не було надано доказів на підтвердження того, що Асоціацію Індустріальний телевізійний комітет`рішенням одного або всіх її учасників було уповноважено представляти їх інтереси у відносинах з судовими органами влади, зокрема, шляхом подання адміністративного позову щодо оскарження рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року № 317 Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм`про затвердження Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії`та рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 580 від 26 березня 2008 року Про внесення змін до Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, затверджених рішенням Національної ради № 317 від 14 квітня 2004 року .

Стосовно посилань представника Позивача на порушення оскаржуваними рішеннями Відповідача права Асоціації Індустріальний телевізійний комітет`на участь у прийнятті регуляторних актів та у здійсненні регуляторної діяльності, Суд звертає увагу на наступне.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (надалі також - Закон ).

Відповідно до статті 3 Закону, його дія не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб.

Таким чином, оскільки оскаржувані рішення містять вимоги щодо технічних характеристик (визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії), то дія Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності`не поширюється на спірні правовідносини.

Крім того, Закон України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності`не містить чітко визначених наслідків щодо прийняття Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення регуляторного акту з порушенням статей 8, 9, 13 вказаного Закону, на відміну від вимог, як встановлено розділом 4, зокрема статтею 25, Закону щодо регуляторних актів центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих органів виконавчої влади.

Відтак, відповідні посилання представника Позивача є необґрунтованими та не можуть бути доказом порушення прав Позивача оскаржуваними рішеннями Відповідача.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ`від 6 березня 2008 року № 2, -Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Керуючись вищевикладеним, проаналізувавши матеріали справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки Позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень або можливості такого порушення в майбутньому, як і не доведено, що оскаржувані акти застосовувалися чи можуть бути застосовані до Позивача в майбутньому.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи те, що Позивачем не надавались докази на підтвердження застосування або можливості застосування до нього оскаржуваних рішень, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча Суддя Н. Є. Блажівська

Судді О. О. Власенкова

П. О. Григорович