Постанова

від 12.10.2011 по справі 22/274

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИ Й ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2011 № 22/274

Київський апеляційний гос подарський суд у складі коле гії суддів:

головуючого: Рудченк а С.Г.

суддів: Поляк О.І.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Чупри ні І.В.

за участю представників уч асників судового провадженн я згідно протоколу судового засідання від 12.10.2011,

розглянувши у відкритому с удовому засіданні апеляційн і скарги Фізичної особи - пі дприємця ОСОБА_2 та Това риства з обмеженою відпові дальністю «Меблі Плюс» на рі шення господарського суду мі ста Києва від 29.08.2011 (підписане 31.0 8.2011),

у справі № 22/274 (суддя - Самсін Р.І.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_ 2

до 1. Публічн ого акціонерного товариства «ПроКредит Банк»

2. Товариства з обмеженою відповідальніс тю «РЕАЛЕ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Товарис тво з обмеженою відповідал ьністю фірма «Меблі Плюс»

про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприєм ець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду міста Ки єва з позовом до Публічного а кціонерного товариства «Про Кредит Банк» про визнання не дійсними договорів.

Ухвалою господарського су ду міста Києва від 15.08.2011 у справ і № 22/274 при порушенні проваджен ня залучено до участі у справ і в якості відповідача-2 Тов ариство з обмеженою відпов ідальністю «РЕАЛЕ».

Також, ухвалою вказаного су ду від 29.08.2011 у справі № 22/274 залучен о до участі у справі в якості т ретьої особи Товариство з обмеженою відповідальніст ю фірма «Меблі Плюс».

Рішенням господарського с уду міста Києва від 29.08.2011 в задо воленні позовних вимог відмо влено повністю.

Не погоджуючись із вищевка заним рішенням, Фізична особ а - підприємець ОСОБА_2 з вернулась з апеляційною б/н в ід 06.09.2011, в якій просить скасува ти рішення місцевого господа рського суду та прийняти нов е, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викл адених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарсь кий суд зробив висновки, які н е відповідають фактичним обс тавинам справи, неправильно застосувавши норми матеріал ьного та процесуального прав а, у зв' язку з чим останнє під лягає скасуванню з підстав, в икладених у тексті скарги.

Також, не погоджуючись із ви щевказаним рішенням, Товар иство з обмеженою відповід альністю фірма «Меблі Плюс», звернулось з апеляційною ск аргою б/н від 06.09.2011, в якій просит ь скасувати рішення місцевог о господарського суду та при йняти нове, яким задовольнит и позовні вимоги в повному об сязі.

Так, зокрема, третя особа в с воїй апеляційній скарзі зазн ачає, що суд першої інстанції , прийнявши оскаржуване ріше ння в день винесення ухвали в ід 29.08.2011 про залучення у якості третьої особи, позбавив її пр ав, передбачених ст. 22 ГПК Укра їни, а тому вказане рішення пі длягає скасуванню.

Ухвалами Київського апеля ційного господарського суду від 22.09.2011 апеляційні скарги при йнято до провадження та приз начено розгляд на 12.10.2011 за участ ю уповноважених представник ів сторін.

Представник відповідача-1 з аперечив проти доводів апеля ційної скарги та просив ріше ння місцевого господарськог о суду залишити без змін, а апе ляційну скаргу - без задово лення.

Представники позивача, від повідача-2 та третьої особи в с удове засідання не з' явився , про причини неявки суд не пов ідомив, хоча про дату, час та м ісце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що про дату т а час судового засідання уча сники апеляційного провадже ння були повідомлені належни м чином, направленими на їх ад ресу копіями ухвали суду, а та кож те, що неявка представник ів позивача, відповідача-2 та т ретьої особи не перешкоджає розгляду апеляційних скарг з а наявними у справі матеріал ами, колегія апеляційного го сподарського суду прийняла р ішення про можливість розгля ду справи за їх відсутності.

Судова колегія Київського апеляційного господарськог о суду, розглянувши матеріал и справи, заслухавши доводи п редставника відповідача-1, до слідивши представлені доказ и в їх сукупності, перевіривш и правильність застосування місцевим господарським судо м норм матеріального та проц есуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справ и переглядаються за правилам и розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням осо бливостей, передбачених у ро зділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господар ський суд за наявними у справ і і додатково поданими доказ ами повторно розглядає справ у. Апеляційний господарський суд не зв' язаний доводами а пеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґр унтованість рішення місцево го господарського суду у пов ному обсязі. В апеляційній ін станції не приймаються і не р озглядаються вимоги, що не бу ли предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судо м, між Фізичною особою-підпри ємцем ОСОБА_2 (позивач/поз ичальник) та Закритим акціон ерним товариством «ПроКреди т Банк», правонаступником як ого є Публічне акціонерне то вариство «ПроКредит Банк» (в ідповідач-1/кредитор), було укл адено Рамкову угоду № FW2201.47 від 2 6 вересня 2008 року, відповідно до умов якої кредитор на підста ві угоди зобов' язується зді йснювати кредитування позич альника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на у мовах, визначених угодою та к редитними договорами, а пози чальник зобов' язується нал ежно виконати усі умови, необ хідні для отримання кредитів , своєчасно і належно здійсню вати погашення грошових зобо в' язань, а також належно вик онувати усі інші зобов' язан ня, передбачені угодою та кре дитними договорами (а.с. 10-15).

Пунктом 2.2 рамкової угоди лі міт суми кредитування станов ить еквівалент 600 000, 00 доларів С ША.

На підставі даної угоди між позивачем та відповідачем-1 б ув укладений договір про над ання траншу № 2201.4554/FW2201.47 від 30 верес ня 2008 року, згідно з умовами яко го кредитор надає позичальни ку кредит на придбання основ них засобів у сумі 450 000, 00 доларі в США строком на 120 місяців під 14,5 % річних (а.с. 16-17).

З метою забезпечення зобов ' язань за вказаними договор ами між Фізичною особою-підп риємцем ОСОБА_2 та Публічн им акціонерним товариством « ПроКредит Банк» був укладени й договір іпотеки № 2597-ІД 1 від 29 вересня 2008 року та між Товар иством з обмеженою відпові дальністю «РЕАЛЕ» та Публічн им акціонерним товариством « ПроКредит Банк» - договір іпо теки № 22.4414-ІД 1 від 29 вересня 2008 рок у (а.с. 32-43).

В обґрунтування позовних в имог позивач посилається на те, що рамкова угоду № FW2201.47 від 26 вересня 2008 року та договору пр о надання траншу № 2201.4554/FW2201.47 від 30 вересня 2008 року суперечать пр иписам ст. 99 Конституції Украї ни, ст. 524 Цивільного кодексу Ук раїни, ст. 189, 198 Господарського к одексу України, ст. 3 Декрету К абінету Міністрів України «П ро систему валютного регулюв ання і валютного контролю», а тому повинні бути визнані не дійсними.

Також, на думку позивача, ос кільки відповідно до ч. 2 ст. 548 Ц ивільного кодексу України не дійсне зобов' язання не підл ягає забезпеченню, договори іпотеки за № 2597-ІД 1 від 29 вересня 2008 року та № 22.4414-ІД 1 від 29 вересня 2008 року мають бути визнані нед ійсними.

Колегія суддів, беручи до ув аги межі перегляду справи у а пеляційній інстанції, обгово ривши доводи апеляційної ска рги, проаналізувавши на підс таві фактичних обставин спра ви застосування судом норм м атеріального та процесуальн ого права, при винесені оскар жуваного судового рішення, в важає апеляційні скарги таки ми, що не підлягають задоволе нню, виходячи з наступних під став.

Відповідно до ст. 16 Цивільно го кодексу України кожна осо ба має право звернутися до су ду за захистом свого особист ого немайнового або майновог о права та інтересу. Способам и захисту цивільних прав та і нтересів, зокрема, є визнання правочинну недійсним.

Визнання правочину недійс ним застосовується у тих вип адках, коли необхідно віднов ити становище, що існувало до укладення правочину з поруш енням умов його дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного к одексу України підставою нед ійсності правочину є недодер жання в момент вчинення прав очину стороною (сторонами) ви мог, які встановлені частина ми першою - третьою, п'ятою та ш остою статті 203 цього Кодексу.

Будь-який правочин має набу ти чинності, тобто набрати юр идичної сили. Для цього він ма є відповідати вимогам, встан овленим законом. У ст. 203 ЦК пере раховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосу ються правомірності його змі сту, дієздатності сторін, вол евиявлення сторін, форми укл аденого правочину, реальност і передбачуваних правових на слідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малоліт ніх, неповнолітніх та непрац ездатних дітей.

Іншими словами, щоб правочи н вважався чинним, а відповід но і правомірним, при його вчи ненні мають бути дотримані т акі умови як: законність зміс ту правочину; наявність у сто рін (сторони) необхідного обс ягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волеви явлення учасника правочину т а його відповідність внутріш ній волі учасника правочину; відповідність форми вчинено го правочину вимогам закону; спрямованість волі учасникі в правочину на реальне досяг нення обумовленого ним юриди чного результату; відсутніст ь спрямованості у вчинюваном у батьками правочині на пору шення прав та інтересів їхні х малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У ра зі недотримання перерахован их вимог правочин є недійсни м або може бути визнаний неді йсним у порядку, встановлено му Цивільним кодексом.

Частиною 1 статті 1054 Цивільно го кодексу України передбаче но, що за кредитним договором банк або інша фінансова уста нова (кредитодавець) зобов'яз ується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у роз мірі та на умовах, встановлен их договором, а позичальник з обов'язується повернути кред ит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону Ук раїни «Про банки і банківськ у діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземні й валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України законним пл атіжним засобом, обов'язкови м до приймання за номінально ю вартістю на всій території України, є грошова одиниця Ук раїни - гривня.

У відповідності до ч. 2 ст. 192 Ци вільного кодексу України у в ипадках і в порядку, встановл ених законом в Україні може в икористовуватися іноземна в алюта.

Отже, суд першої інстанції д ійшов вірного висновку, що зв ажаючи на визначення кредитн ого договору, встановлене ст . 1054 Цивільного кодексу Україн и, та поняття «кошти» за ст. 2 За кону України «Про банки і бан ківську діяльність» банк мож е надати кредит позичальнико ві у розмірі та на умовах, вста новлених договором, у націон альній валюті (гривні) або іно земній валюті - у випадках і в порядку, встановлених закона ми України.

Здійснення банком операці ї з валютними цінностями є ел ементом виконання договірни х зобов'язань за укладеним кр едитним договором, що в свою ч ергу не суперечить вимогам З акону «Про банки і банківськ у діяльність».

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності неб анківських фінансових устан ов не містить приписів, які б з абороняли банкам або іншим ф інансовим установам надават и кредити в іноземній валюті .

Так, згідно зі статтею 345 Госп одарського кодексу України к редитні операції банків поля гають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених кош тів юридичних осіб (позичаль ників) та громадян. Кредитним и визнаються банківські опер ації, визначені як такі закон ом про банки і банківську дія льність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діял ьність» визначають операції банків із розміщення залуче них коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, н езалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані о перації здійснюються на підс таві банківської ліцензії.

Згідно з частиною першою ст атті 509 Цивільного кодексу Укр аїни зобов'язанням є правові дношення, в якому одна сторон а (боржник) зобов'язана вчинит и на користь другої сторони (к редитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надат и послугу, сплатити гроші тощ о) або утриматися від певної д ії, а кредитор має право вимаг ати від боржника виконання й ого обов'язку.

Відповідно до статті 193 Госп одарського кодексу України с уб'єкти господарювання та ін ші учасники господарських ві дносин повинні виконувати го сподарські зобов'язання нале жним чином відповідно до зак ону, інших правових актів, дог овору, а за відсутності конкр етних вимог щодо виконання з обов'язання - відповідно до ви мог, що у певних умовах звичай но ставляться.

Порядок використання іноз емної валюти визначаються За конами України «Про банки і б анківську діяльність», «Про Національний банк України» і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютн ого регулювання і валютного контролю», виданими відповід но до них нормативними актам и, якими передбачена можливі сть здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержа нні комерційного чи банківсь кого кредиту в іноземній вал юті і його погашенні.

Відповідно до положень ч. 2 с т. 5 Декрету Національним банк ом України видаються генерал ьні ліцензії комерційним бан кам на здійснення валютних о перацій, що не потребують інд ивідуальної ліцензії, на вес ь період дії режиму валютног о регулювання.

При цьому, відповідно до нор м пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету викори стання іноземної валюти на т ериторії України як засобу п латежу або як застави віднес ено до операцій, які потребую ть ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону «Про бан ки і банківську діяльність» зазначено, що банки мають пра во здійснювати операції з ва лютними цінностями на підста ві банківської ліцензії.

Таким чином, зазначеними по ложеннями законів України вс тановлено, що уповноважені б анки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та пис ьмового дозволу на здійсненн я операцій з валютними цінно стями, мають право використо вувати іноземну валюту на те риторії України при здійснен ні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з нада ння кредитів в іноземній вал юті.

Судовою колегією було вста новлено, що Публічне акціоне рне товариство «ПроКредит Ба нк» діє на підставах положен ь чинного законодавства та п ідзаконних нормативно-право вих актів України, тому НБУ ви дано йому банківську ліцензі ю № 195 яка зареєстрована 28.12.2000 за номером 276 на право здійснюват и банківські операції, визна чені частиною першою та пунк тами 5-11 частини другої статті 47 Закону «Про банки і банківс ьку діяльність», серед яких п ередбачено право здійснюват и операції з валютними цінно стями. Невід'ємною частиною ц ієї ліцензії є Дозвіл № 195-2 від 29.09.2009 з додатком, в якому наведе но перелік операцій, які має п раво здійснювати Публічне ак ціонерне товариство «ПроКре дит Банк» з валютними ціннос тями.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону Украї ни «Про банки і банківську ді яльність» передбачено, що ба нк, крім перелічених у частин і першій цієї статті операці й, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емі сію власних цінних паперів: 3) організацію купівлі та прода жу цінних паперів за доручен ням клієнтів.

Відтак, відповідач мав прав о укладати кредитні договори , видавати кредити та відпові дно, вимагати виконання зобо в'язання в іноземній валюті.

Статтею 5 Декрету Кабінету М іністрів України «Про систем у валютного регулювання і ва лютного контролю» передбаче но, що Національний банк Укра їни видає індивідуальні та г енеральні ліцензії на здійсн ення валютних операцій, які п ідпадають під режим ліцензув ання згідно з цим Декретом. Ге неральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам Україн и, національному оператору п оштового зв'язку на здійснен ня валютних операцій, що не по требують індивідуальної ліц ензії, на весь період дії режи му валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії ви даються резидентам і нерезид ентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення т акої операції. Відповідно до пп. «в», «г» ч. 4 ст. 5 Декрету інди відуальної ліцензії потребу ють, в тому числі, операції щод о: надання і одержання резиде нтами кредитів в іноземній в алюті, якщо терміни і суми так их кредитів перевищують вста новлені законодавством межі ; використання іноземної вал юти на території України як з асобу платежу або як застави .

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валю ти на території України як за собу платежу, використання і ноземної валюти як засобу пл атежу без ліцензії дозволяєт ься: якщо ініціатором або отр имувачем за валютною операці єю є уповноважений банк (ця но рма стосується лише тих опер ацій уповноваженого банку, н а здійснення яких Національн ий банк видав йому банківськ у ліцензію та письмовий дозв іл на здійснення операції з в алютними цінностями).

На сьогодні законодавство м не встановлено терміни та с уми кредитів в іноземній вал юті як критерій їх віднесенн я до сфери дії режиму індивід уального ліцензування. Ця об ставина, з огляду на відсилоч ний характер норми Декрету, н е дозволяє поширити режим ін дивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язан і з наданням резидентами (бан ками та іншими фінансовими у становами) кредитів в інозем ній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07. 12.2009 «Про правомірність уклада ння кредитних договорів в ін оземній валюті» у зв'язку з за питами банків з питання щодо правомірності укладання кре дитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що оп ерація з надання банками кре дитів в іноземній валюті не п отребує індивідуальної ліце нзії.

Відповідно до норм статей 19 2, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК Укр аїни, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк Укра їни», статей 2, 47, 49 Закону Україн и «Про банки і банківську дія льність», статей 1, 4, 34 Закону Ук раїни «Про фінансові послуги та державне регулювання рин ків фінансових послуг», стат ей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністр ів України «Про систему валю тного регулювання і валютног о контролю» банки та інші фін ансові установи, які у встано вленому порядку отримали ген еральну ліцензію Національн ого банку України на здійсне ння валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, оскільки надан ня та одержання кредиту в іно земній валюті та сплата проц ентів за цим кредитом не потр ебує наявності індивідуальн ої ліцензії на використання іноземної валюти як засобу п латежу на території України у жодної зі сторін кредитног о договору, місцевий господа рський суд дійшов вірного ви сновку про відсутність підст ав для визнання недійсними р амкової угоди № FW2201.47 від 26 верес ня 2008 року та договору про нада ння траншу № 2201.4554/FW2201.47 від 30 вересн я 2008 року.

Крім того, оскільки зобов' язання за рамковою угодою № FW2 201.47 від 26 вересня 2008 року та догов ором про надання траншу № 2201.4554/F W2201.47 від 30 вересня 2008 року є право мірним, вимога про визнання н едійсними договорів іпотеки за № 2597-ІД 1 від 29 вересня 2008 року т а № 22.4414-ІД 1 від 29 вересня 2008 року н а підставі ст. 548 Цивільного ко дексу є безпідставною та так ою, що не підлягає задоволенн ю.

Що стосується тверджень тр етьої особи про позбавлення її можливості приймати участ ь у розгляді даної справи у зв ' язку з прийняттям оскаржув аного рішення в день винесен ня ухвали від 29.08.2011 про залученн я її у якості третьої особи, ко легія суддів зазначає наступ не.

Ухвалою господарського су ду міста Києва від 29.08.2011 залучен о до участі у справі Товари ство з обмеженою відповіда льністю фірма «Меблі Плюс» в якості третьої особи, яка не з аявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні поз ивача.

Як вбачається з протоколу с удового засідання від 29.08.2011, піс ля винесення ухвали про залу чення третьої особи судом в т ому ж судовому засіданні бул о оголошено вступну та резол ютивну частини рішення без н алежного повідомлення Тов ариства з обмеженою відпов ідальністю фірма «Меблі Плюс » про її залучення та надання можливості приймати участь у розгляді справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК Укр аїни порушення або неправиль не застосування норм процесу ального права може бути підс тавою для скасування або змі ни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до при йняття неправильного рішенн я.

На думку колегії апеляційн ого суду, в даному випадку має місце певне процесуальне по рушення, проте воно не призве ло до прийняття неправильног о рішення, оскільки Товарис тво з обмеженою відповідал ьністю фірма «Меблі Плюс» не є стороною за спірними угода ми, а тому не могло вплинути на розгляд даного спору по суті в місцевому господарському суді.

Зважаючи на викладене та об ставини справи, колегія апел яційного суду дійшла висновк у, що апеляційні скарги Фізич ної особи - підприємця ОСО БА_2 та Товариства з обме женою відповідальністю «Меб лі Плюс» на рішення господар ського суду міста Києва від 29. 08.2011 не підлягають задоволенню , а рішення господарського су ду міста Києва від 29.08.2011 у справ і № 22/274 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарс ького процесуального кодекс у України, Київський апеляці йний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Ф ізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальніст ю «Меблі Плюс» на рішення гос подарського суду міста Києва від 29.08.2011 залишити без задоволе ння.

2. Рішення господарськ ого суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 22/274 залишити без змін .

3. Матеріали справи № 22/27 4 повернути до господарськог о суду міста Києва.

Головуючий суддя Рудченко С.Г.

Судді Поляк О.І.

Кр опивна Л.В.