Рішення

від 10.10.2011 по справі 51/129

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/129

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/129

10.10.11

За позовом Державної екологічної інспекції в м. Києві

до Публічного акціонерного товариства «Техводсервіс»

про стягнення 61 646,61 грн.

                                                                                       Судді: Пригунова А.Б. (головуючий)                                                                                                                                                                                                                

                                                                                                   Літвінова М.Є.

                                                                                                   Івченко А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кульчицька О.М.

Від відповідача: Сальчук А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 61 646,61 грн. збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства на спеціальний рахунок державного бюджету. Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем надр без спеціального дозволу та самовільним забором підземних вод.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.05.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі розгляду справи представник відповідача надав відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечує з тих підстав, що ним було отримано у встановленому порядку дозвіл на спеціальне водокористування № 000132 від 14.08.2002 р., а тому посилання позивача на Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів є необґрунтованим.

Розгляд справи відкладався через неналежне виконання позивачем вимог суду.

У судових засіданнях 29.06.2011 р. та 04.07.2011 р., на підставі ст. 77 ГПК України, судом оголошувалась перерва до 04.07.2011 р. та 04.07.2011 р. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2011 р. призначено  колегіальний розгляд справи № 51/129 у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 04.07.2011 р. визначено склад суду для розгляду справи № 51/129 –суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Літвінова М.Є. та Ломака В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2011 р. суддями Пригуновою А.Б. (головуюча), Літвіновою М.Є. та Ломакою В.С. справу № 51/129 прийнято до свого провадження, призначено на 19.07.2011 р. до розгляду у судовому засіданні за участю представників учасників судового процесу, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи, призначений на 19.07.2011 р., відкладався на 10.08.2011 р. через неналежне виконання позивачем вимог суду.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 10.08.2011 р. змінено склад суду для розгляду справи № 51/129 –суддя Пригунова А.Б. (головуюча), судді Літвінова М.Є. та Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2011 р. суддями Пригуновою А.Б. (головуюча), Літвіновою М.Є. та Івченком А.М. справу № 51/129 прийнято до свого провадження, призначено на 10.08.2011 р. до розгляду у судовому засіданні за участю представників учасників судового процесу, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 10.08.2011 р. на підставі ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 07.09.2011 р.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 07.09.2011 р. та  03.10.2011 р. розгляд справи відкладався на 03.10.2011 р. та 10.10.2011 р. у зв'язку з неявкою представників сторін та неналежним виконанням ними вимог ухвал суду.

У даному судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні заявлених вимог.

Відповідач проти позову заперечував та наполягав на відмові у заявлених вимогах.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового провадження.

У судовому засіданні 10.10.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з приписами статті 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, надано спеціально уповноваженим органам державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Відповідно до положення про Державну екологічну інспекцію в місті Києві, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 55 від 19.02.2007 р., Державна екологічна інспекція в місті Києві є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний і підконтрольний в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції. Повноваження Державної екологічної інспекції в місті Києві поширюється на територію міста Києва, при цьому, позивач є державним органом, який здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органами виконавчої влади, суб'єктами господарювання, фізичними особами, та інше.

Здійснюючи покладені на позивача завдання Державна екологічна інспекція в місті Києві наділена правом обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та уживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування втрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Судом встановлено, згідно з наказом Державної екологічної інспекції в м. Києві від 09.02.2010 р. за № 74 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в м. Києві проведено перевірку дотримання вимог чинного природоохоронного законодавства ВАТ «Техводсервіс», за результатами якої було встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Дніпроводська 1-А знаходиться ВАТ «Техводсервіс», яке здійснює діяльність з видобутку та розливу води з артсвердловин. Встановлено, що на території вказаного підприємства знаходиться дві артсвердловини –одна резервна свердловина № 3909-1ю (глибина 275,0 м, продукт. - 25 куб.м/год), свердловина № 3909-2с (глибина –120 м, продукт. - 25 куб.м). Під час перевірки представлено дозвіл на спеціальне водокористування № 000132 від 14.08.2002 р., виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві. В свою чергу, не представлений спеціальний дозвіл (ліцензія) на користування надрами, що є порушенням ст.ст. 19, 21 Кодексу України про надра.  

За результатами проведення зазначеної перевірки складено відповідний акт від 09.02.2010 р., з яким відповідач був ознайомлений, про що свідчить підпис керівника відповідача, зауваження до цього акту не були внесені.

Так, акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 09.02.2010 р. відповідачем не оскаржено, не скасовано та не визнано судом недійсним.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та   організаціями   здійснюється    з    додержанням обов'язкових екологічних вимог: раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню   природних   ресурсів,   негативному  впливу  на  стан навколишнього природного середовища; здійснення    заходів   щодо   відтворення відновлюваних природних ресурсів; застосування  біологічних,  хімічних  та  інших  методів поліпшення  якості  природних  ресурсів,  які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення; збереження   територій  та  об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; здійснення  заходів  щодо  збереження  і  невиснажливого використання   біологічного різноманіття   під  час  провадження  діяльності,  пов'язаної  з  поводженням з генетично модифікованими організмами.

Згідно статті 1 Водного кодексу України водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Відповідно до статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Згідно пункту 9 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Статтею 49 цього Кодексу передбачено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним.

 Згідно норм статті 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві видано відповідачу дозвіл на спеціальне водокористування № 000132 від 14.08.2002 р., строк дії якого було продовжено відповідним дозволом на спеціальне водокористування від 06.10.2008 р. до 06.10.2011 р. для артсвердловин № 3909-1ю та № 3909-2с.

Згідно з довідкою відповідача № 11-116 від 17.05.2011 р., ним відповідно до звітних даних по формі 2-ТП (водгосп) було піднято наступну кількість води: у 2007 році –47,6 тис. куб.м, з яких 6,4 тис.куб.м на виробництво, та 41,2 тис.куб.м передано ДВС «Київводоканал»,  у 2008 році –42,0 тис. куб.м, з яких 6,6 тис.куб.м на виробництво, та 35,4 тис.куб.м передано ДВС «Київводоканал», у 2009 році –43,3 тис. куб.м, з яких 5,7 тис.куб.м на виробництво, та 37,6 тис.куб.м передано ДВС «Київводоканал», у 2010 році –38,4 тис. куб.м, з яких 5,5 тис.куб.м на виробництво, та 32,9 тис.куб.м передано ДВС «Київводоканал».

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач наголошує на тому, що підприємство належним чином дотримувалось умов дозволу № 000132 на спеціальне водокористування та не порушувало правила спеціального водокористування.

Однак, суд не погоджується з таким твердженням відповідача та наголошує, що в дозволі № 000132 на спеціальне водокористування, який продовжено дозволом від 06.08.2010 р. в частині «Умови при дотриманні яких дозволяється водокористування»зазначено, що відповідачу необхідно оформити спеціальний дозвіл на користування надрами, і це є умовою при виконанні якої Державне управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві дозволяє спеціальне водокористування ВАТ «Техводсервіс».

Крім того, суд зазначає, що відповідно до зазначених умов відповідач був зобов'язаний  представляти до Держуправління звіт про виконання умов, закладених у дозволі на спецводокористування, який має надаватися у термін до 15.01. наступного року, отже до 15.01.2009 р., а також 15.01.2010 р. відповідач мав надати звіт про виконання «Умов при дотриманні яких дозволяється водокористування», а саме - оформити спеціальний дозвіл на користування надрами.

Отже, при невиконанні даної умови ВАТ «Техводсервіс»не мало право на користування артезіанським свердловинами № 3909-1ю та № 3909-2с, які зазначені у дозволі на спеціальне водокористування № 000132.

Статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно з ч. 4 ст. 148 ГК України правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами. Частина 1 статті 149 ГК України також передбачає, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування. Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування. У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра).

Родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання (ст. 5 Кодексу України про надра).

Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення (ст. 6 Кодексу України про надра).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994 підземна питна вода видобута з артезіанських свердловин відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення.

Надра надаються у користування підприємствам, установам та організаціям лише за наявності у них спеціального дозволу відповідно до ст. 19 кодексу України про надра.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також, іноземні юридичні особи та громадяни. Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 13, ст. 16 Кодексу України про надра).

Надра у користування для видобування прісних підземних вод надаються на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що передбачено ст. 21 Кодексу України про надра.

Відповідно до ст. 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл. Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України. Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.   

Статтею 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими Радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях.

Проте як встановлено судом, з порушенням зазначених вимог чинного законодавства та умов дозволу на спеціальне водокористування № 000132 відповідач не отримав відповідний дозвіл (ліцензію) на користування надрами.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України встановлено, що водокористувачі зобов'язані дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.

Основними вимогами в галузі охорони надр є додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами, про що зазначено у ст. 56 Кодексу України про надра.

Згідно норм статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відповідно до статті 49 Господарського кодексу України підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Відповідно до статті 153 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів. Законом можуть бути визначені й інші обов'язки суб'єкта господарювання щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

Відповідно до ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної  особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (п. 3 ст. 22 Господарського процесуального  кодексу України).    

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Постановами Кабінету Міністрів України від 14.03.2007 р. № 480, від 27.02.2008 № 273, від 17.06. 2009 р. № 608, від 23.06. 2010 р. № 596 було затверджено Порядки, які визначали процедуру надання у відповідних роках спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, якими, в свою чергу було передбачено, що дозволи надаються на такі види користування надрами як видобування корисних копалин з проведенням аукціону. В той же час, без проведення аукціону дозвіл надавався у разі геологічного вивчення та видобування підземних питних вод для централізованого і нецентралізованого водопостачання (крім виробництва фасованої питної води), підземних питних і технічних вод для технічних цілей. При цьому, суд враховує, оскільки відповідачем здійснювалось видобування питної підземної води, в тому числі, для промислового розливу (виробництва фасованої питної води), тож ним отримання спеціального дозволу на користування надрами було можливим за процедурою аукціону, доказів участі в якому в порядку, встановленому зазначеними вище постановами Кабінету Міністрів України, та отримання за результатами такого відповідного дозволу на користування надрами відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно розрахунку розміру збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного забору підземних вод, здійсненого відповідно до  Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.12.2001 № 290, та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, зазначеними діями відповідача заподіяно матеріальні збитки на суму 61 646,61 грн.

Судом встановлено, що Державною екологічною інспекцією у м. Києві було надіслано відповідачу претензію № 22 від 11.03.2010 р. про відшкодування збитків у сумі 61 646,61 грн., проте, останній не відреагував на претензію.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що зазначений розрахунок збитків проведений з порушенням, оскільки обов'язковими передумовами застосування Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, є факт забруднення підземних вод водокористувачем, якого під час перевірки не встановлено, крім того, вказаною методикою передбачено виняток для застосування формули розрахунку розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування, а саме –в разі забору прісних підземних вод з глибини більше 20 м, а артсвердловина № 3909 1-ю, з якої відповідачем здійснювався забір води, має глибину більше 20 м, а автсвердловина № 3909 2-с є резервною та відповідачем не використовується).

          Судом не приймаються зазначені твердження відповідача з огляду на наступне.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, було затверджено Методику  розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі –Методика № 389), яка  застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб'єктами господарювання природоохоронного законодавства.

Пункт 1.2. Методики № 389 закріплює, що вона, серед іншого, встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)).

Суд відзначає, що положеннями вказаної методики в редакції, яка була чинна на момент вчинення порушення було встановлено порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які призвели до: забруднення водних об'єктів, у тому числі пов'язаного із самовільними та аварійними скидами у водний об'єкт забруднюючих речовин із зворотними водами або речовин у складі сировини, продукції чи відходів, крім випадків забруднення територіальних і внутрішніх морських вод та виключної морської економічної зони України із суден, кораблів та інших плавучих засобів; забруднення поверхневих та підземних вод під впливом полігонів (сміттєзвалищ) твердих побутових та промислових відходів, та обумовлені: самовільним використанням водних ресурсів без довозу на спеціальне водокористування; забором, використанням води та скидом забруднюючих речовин із зворотними водами з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування.

При цьому, Методика № 389 (в редакції, яка була чинна на момент вчинення порушення) містить окремий розділ ІХ, яким унормовано розрахунок розмірів збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування. Пункт 9.1 Методики № 389 (в редакції, яка була чинна на момент вчинення порушення) закріплює формулу, за якою здійснюється відповідний розрахунок розміру відшкодування збитків.

Пунктом 1.3 цієї Методики  закріплено, що ця Методика встановлює єдині вимоги до визначення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів суб'єктами господарювання (фізичними і юридичними особами).

З огляду на системний аналіз положень Методики № 389 (в редакції, яка була чинна на момент вчинення порушення), з урахуванням викладеного, суд доходить до висновку про можливість застосування зазначеної Методики до спірних правовідносин. Зазначеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено у постанові від 10.08.2011 р. у справі № 03-12/1688.

Таким чином здійснений Державною екологічною інспекцією в м. Києві розрахунок розміру збитків за період з 25.08.2009 р. в сумі 44 732,16 грн. судом визнається обґрунтованим.

Згідно з пунктами 3.1, 4.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд та пристроїв, затвердженої наказом Держводгоспу України від 29.12.2001 р. № 290, спеціальне водокористування - забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднювальних речовин із зворотними водами із застосуванням каналів; цією Методикою визначаються розрахунки розміру збитків, заподіяних унаслідок, зокрема: забруднення та засмічення поверхневих вод; самовільного водокористування; переуступки права водокористування; забору води з порушенням планів водокористування; безгосподарського використання води; порушення правил ведення первинного обліку кількості води, що забирається з водних об'єктів і скидається до них; самовільного захоплення водних об'єктів; порушення режиму господарської діяльності на землях водного фонду. Відповідно до пункту 1.3 цієї Методики методика є обов'язковою для використання органами Держводгоспу України, які здійснюють контроль за раціональним використанням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у порядку, встановленому законодавством України, і може застосовуватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими державними органами відповідно до законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку обґрунтованості застосування при визначені розміру заподіяних збитків вищезазначеної Методики на підставі вимог діючого законодавства, що діють на час здійснення правопорушення, а розраховані збитки за період з 30.06.2008 р. по 24.08.2009 р. в сумі 16 914,45 грн. відповідає положенням зазначеній Методиці.

При цьому суд зазначає, що розрахунок розміру збитків, нанесених державі внаслідок самовільного забору підземних вод здійснений саме на той об'єм забраної води, що використовувався відповідачем у виробництві, а не на об'єм води, переданої ДВС «Київводоканал».

Серед іншого суд враховує, що відповідачем 21.05.2010 р. отримано спеціальний дозвіл на користування надрами –геологічне вивчення, у т.ч. дослідно-промилова розробка, ділянки надр, де знаходиться свердловина № 3909 (1-ю), однак зазначає, що такий ним отриманий після вчинення правопорушення, тому розрахунок розміру збитків суд визнає обґрунтованим у заявлений в позовній заяві період.  

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 1.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001 позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Оскільки порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, а саме: ст. 1166, то правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту.

Як вбачається з матеріалів справи, здійснення спеціального водокористування без відповідного на те дозволу на користування надрами є протиправною дією, а збитками, заподіяними державі, є забір води із водного об'єкту (в даному випадку з артезіанської свердловини) без відповідного на те дозволу. Причиною шкоди є порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

За приписами статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу  або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач обставин, викладених позивачем, належними засобами доказування не спростував, доказів задоволення претензії та відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок самовільного забору підземних вод, не надав.

Суд вважає вину відповідача доведеною, оскільки відповідач мав знати, що забір підземних вод має здійснюватися лише за наявності відповідного дозволу на користування надрами, та відповідно повинен був передбачити, що вказані дії призведуть до порушення вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»  грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, перераховуються на рахунок місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища. Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди.

Суд зазначає, що у п. 7 ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

На момент прийняття рішення у даній справі діє Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», у ст. 4 п. 35 якого встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2011 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а в ч. 2 ст. 20 вказаного закону установлено, з урахуванням положень ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2011 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 22 частини 1 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 2 цієї статті визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно частини 3 цієї норми головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Відповідно до частини 4 вказаної норми головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення 61 646,61 грн. збитків, заподіяних державі, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню частково відповідно до норм розподілу вказаних сум між бюджетами згідно з положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»та Бюджетного кодексу України, а саме - у частині стягнення 18 493,98 грн. до спеціального Державного бюджету України.

В зв'язку з приведенням діяльності підприємства у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 р. № 514-VI  Відкрите акціонерне товариство «Техводсервіс»перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Техводсервіс».

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача в доход Державного бюджету України.

            Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Публічного акціонерного Товариства «Техводсервіс»(04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, б. 1-А, код 24727304) до спеціального фонду Державного бюджету України 18 493 (вісімнадцять тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 98 коп. - 30% збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

3.          Стягнути з Публічного акціонерного Товариства «Техводсервіс»(04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, б. 1-А, код 24727304)  до Державного бюджету України 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 94 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.          В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Судді                                                                                                      Пригунова А.Б. (головуюча)

             Літвінова М.Є.

             Івченко А.М.

Дата підписання рішення: 17.10.2011 р.