Рішення

від 13.10.2011 по справі 4/392

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

4/392

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  4/392

13.10.11

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Девора»

До           Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

Провизнання недійсним договору

                                                                                       Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача               Стойчев П.М.

Від відповідача     Тимків Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору № НП-57 від 01.07.2010р. укладеним між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девора»недійсним.

За твердженням Позивача Відповідач навмисно приховав факт встановлення КП «Дніпропарксервіс»единим оператором в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг з паркування та відстою автотранспортних засобів, стягнення парувального збору та ввів ТОВ «Девору»в оману з метою отримання прибутку.

В обґрунтування своїх вимог, Позивач  посилається на ч.1 ст.230 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу),такий правочин визнається судом недійсним.   

Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 27.09.2011р.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2010 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девора»було укладено договір № НП-57, відповідно до умов якого відповідач надає позивачу право на експлуатацію 70 фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів за адресою: Дніпровський район, вул. Алма-Атинська, 74, в м. Києві.

Строк дії договору погоджений сторонами в п. 5.1 Договору, в якому зазначено, що останній діє до 31.12.2010.   

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 20.07.2010 року зі сторони комунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у місті Києві ради відбулося захоплення автостоянки за вищевказаною адресою. КП «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у місті Києві ради посилається на рішення №6/385 від 05.11.2009 року господарського суду міста Києва та Постанову Вищого господарського суду України №6/385 від 14.04.2010 року, де їм надається право надавати послуги з паркування та збереження транспорту, стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування. Також  Позивачем зазначено, що КП «Дніпро-парксервіс»виконує функцію єдиного оператору в Дніпровському районі м. Києва з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів в Дніпровському районі м. Києва.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 №930/1591 "Про вдосконалення маркування автотранспорту у м. Києві" Комунальне підприємство "Київтрапспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення дорожнього збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту. Також цим рішенням на Комунальне підприємство "Київтрапспарксервіс"  покладено обов'язок щодо розробки схем організації дорожнього руху.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.06.2001 № 1158 "Про затвердження Переліку платних місць паркування транспортних засобів у м. Києві" затверджено Перелік місць платного відстою транспортних засобів у м. Києві, відведених для експлуатації єдиним оператором. До Переліку включено земельну ділянку по вул.. Алма-Атинська, 74.

За таких обставин, Київською міською радою, як органом який має право розпоряджатись земельними ділянками територіальної громади міста Києва, вирішено питання регулювання земельних відносин, на яких розміщені спеціально обладнані та відведенні місця для паркування транспортних засобів в місті Києві  шляхом встановлення особливих умов користування Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" земельними ділянками (в т.ч. і спірною земельною ділянкою), які передбачають обов'язок єдиного оператора, яким у місті Києві являється Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", щодо розробки схем організації дорожнього руху на паркувальних майданчиках, які визначені Переліком.

Рішення Київської міської ради №930/1591 станом на день прийняття рішення у справі, є чинними, і відповідно до положень ст. 144 Конституції України є обов'язковими до виконання.

Враховуючи те, що Правилами передбачено здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір, то відповідач, на підставі рішень Київської міської ради №930/1591, уклав з позивачем спірний договір.

Адреса паркувального майданчика ( вул. Алма - Атинська, 74), який згідно Договору № НП-57 від 01.07.2010 КП «Київтранспарксервіс»був переданий ТОВ «Девора»також була включена до вищезазначеного Переліку.

Твердження Відповідача про те, що КП «Київтранспарксервіс»не мало права передавати Позивачу право на експлуатацію місць для паркування транспортних засобів за вищезазначеною адресою, посилаючись на Постанову Вищого Господарського суду України № 6/385 від 14.04.2010 року є безпідставним.

Згідно вищезазначеної постанови, комунальному підприємству «Дніпро - парксервіс»право надавати послуги з паркування та збереження транспорту, стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування саме за адресою: вул. Алма-Атинська, 74 не передбачено.

Тому КП «Київтранспарксервіс»мало всі правові підстави для укладання Договору з ТОВ «Девора»та передачею права на експлуатацію фіксованих місць для паркування за адресою вул. Алма -Атинська, 74.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки укладаючи спірний договір відповідач діяв в межах його прав, наданих органом, уповноваженим розпоряджатися землями в межах м. Києва, твердження позивача про невідповідність спірного договору законодавству є безпідставним.   

Посилання Позивача на ч.1 ст.230 ЦК України  не приймається судом з наступного.

За змістом ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правовий аналіз чинного законодавства свідчить про те, що обман - це активна поведінка сторони правочину, яка проявляється в запереченні обставин, або пасивна поведінка, яка полягає в тому, що особа замовчує існування істотних обставин. При цьому, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину. Необхідною умовою для визнання правочину недійсним є також те, щоб приховувані (шляхом заперечення чи замовчування) обставини могли перешкодити вчиненню правочину, якби особа дізналася про їх існування. При цьому, неправильне уявлення стосовно правочину, яке  сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування положень ст.229 ЦК України.  Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення, так і обставин, що знаходяться за межами правочину.

   Згідно з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Девора»не довело суду допустимими доказами, що його позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог.  Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову  про визнання недійсним договору від 01.07.2010 № НП-57.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

  Суддя                                                                                                     І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 19.10.2011р.