4/346
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 4/346
11.10.11
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
До Закритого акціонерного товариства «Агропромислова група»
Простягнення боргу у розмірі 888 923,77 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача Букова Ю.В.
Від відповідача Борисевич Є.В., Сабодаш Р.Б.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача –Закритого акціонерного товариства «Агропромислова група»689 775,36 грн. основного боргу, 44 441,44 грн. 3% річних, 154 706,97 грн. інфляційних витрат, а всього 888 923,77 грн. заборгованості за договором фінансово лізингу № 256-LD від 18.10.2007р.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначив, що 18.10.2007р. між Закритим акціонерним товариством «Агропромислова група»та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»укладено Договір фінансового лізингу № 259-LD від 18.10.2007р. Відповіднодо п.7.5 договору лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати на користь Лізингодавця лізингові платежі відповідно до Додатку № 2 до цього Договору.
Проте, на думку Позивача, Відповідач всупереч вимогам Договору Лізингу з 30.11.2008р. по 31.10.2009р. своїх зобов'язань зі сплати лізингових платежів не здійснював, а відтак у Відповідача утворилась заборгованість перед позивачам в сумі 689 775,36грн, яка разом з 3% річних та інфляційними витратами складає суму позову.
Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 21.09.2011р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
18.10.2007р. між Закритим акціонерним товариством «Агропромислова група»та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»укладено Договір фінансового лізингу № 259-LD від 18.10.2007р.
Згідно п. 1.1 Договору, ТОВ «УніКредит Лізинг»(Лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі, зокрема, у Додатку № 1 цього Договору) та передати Предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором.
За твердженням Позивача, ТОВ «УніКредит Лізинг»виконало свої зобов'язання за Договором в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання-передачі від 01.1 1.2007 p.. 03.12.2007 p., 30.01.2008 p.
Згідно Договору, за користування Предметом Лізингу Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця Лізингові Платежі у гривнях на Дати Платежів, вказані в Додатку № 2 до цього Договору.
Однак, за твердженням Позивача, Лізингоодержувач не своєчасно сплачував Лізингові Платежі, що відповідно с порушенням умов Договору, тому керуючись ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»Лізингодавець в односторонньому порядку відмовився від Договору та припинив його з 02.11.2009.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача за період з 31.01.09 по 01.10.09 у розмірі 689775,36 грн., крім того просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 154706,96 грн. та 3% річних –44 441,44 грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, оскільки містить у собі всі істотні умови договору фінансового лізингу, передбачені ч. 2 ст. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, а правовідносини сторін, що виникли на підставі укладеного Договору, є правовідносинами лізингу.
У зв‘язку з цим, до правовідносин сторін, які виникли на підставі Договору, мають застосовуватися норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, спеціального Закону України “Про фінансовий лізинг”.
Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач (відповідач) має право на розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.
Матеріали справи свідчать, що 18.12.2008 р. листом за вих. № 426 відповідач направив позивачеві пропозицію про розірвання договорів фінансового лізингу № 259 LD від 18.10.2007 р. із поверненням техніки лізингодавцю відповідно до умов зазначених договорів лізингу. Вказаний лист згідно відмітки про отримання вхідної кореспонденції був отриманий позивачем 19.12.2008р. (належним чином завірена копія листа міститься в матеріалах справи).
Необхідність розірвання договорів лізингу пояснювалась лізнгоодержувачем різким підняттям курсу іноземних валют, девальвацією гривні та відсутністю у позивача замовлень на виконання робіт та надання послуг, внаслідок чого у відповідача відсутні кошти для обслуговування зазначених договорів та сплати лізингових платежів.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 2, 3 ст. 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Зміна або розірвання договору згідно зі ст. 654 ЦК України вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як передбачено ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У відповідь на пропозицію про розірвання договорів позивачем був направлений лист б/н, у якому відповідач повідомив про те, що не має заперечень проти повернення предметів лізингу згідно договорів і просив повернути техніку у строк до 06.01.2009 р., та зазначив, що додаткові умови розірвання договорів будуть повідомлені у строк до 06.01.2009 року. Позивач повідомив, що до дати фактичної передачі техніки, відповідачу буде нараховано комісію за користування предметом лізингу.
Відповідно до п.11.5 договору фінансовго лізингу № 259-LD від 18.10.07 при настанні випадку невиконання та припинення дії даного договору лізингоодержувачем, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем, протягом 3 робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовляться письмово додатково.
Згідно з п. 13.1 договору у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю з будь-якої причини повинні застосовуватись правила, встановлені п. 11.5 цього договору.
Зі змісту зазначеного листа вбачається, що відповідач не заперечив проти пропозиції позивача, оскільки повернення позивачем і прийняття відповідачем предметів лізингу є наслідком розірвання договорів. При цьому обов'язок повідомлення про місце повернення техніки покладається відповідно до п. 11.5. договорів фінансового лізингу на позивача (лізингодавця). Однак, як встановлено судом та не спростовано позивачем, у визначений строк - до 06.01.2009 р. лізингодавцем не було направлено повідомлення лізингоодержувачу про місце повернення техніки та додаткові умови розірвання договорів.
Листом від 29.12.08 № 431 лізингоодержувач повідомив лізингодавця про те, що предмет лізингу з 03.12.08 не перебуває в експлуатації та знаходиться в законсервованому належному технічному стані на території автомобільного парку відповідача і готовий для передачі на автомобільну стоянку позивача, в зв'язку з чим, відповідач просить направити представника позивача для здійснення прийому-передачі предметів лізингу.
В матеріалах справи наявна копія наказу ЗАТ „Агропромислова група” № 779 від 31.12.08 про виведення техніки з експлуатації та зняття з балансу транспортних засобів у термін до 06.01.09 в зв'язку з розірванням договору фінансовго лізингу № 259-LD від 18.10.07.
Листом від 15.01.09 № 8 відповідач повідомив позивача, що ним підписано надіслані позивачем акти прийому-передачі техніки за договорами фінансового лізингу, в тому числі і за договором № 259-LD від 18.10.07, на підставі чого відповідач просить прийняти техніку та підписати вказані акти.
Крім того, 11.09.09 відповідач звернувся до позивача з листом № 251/1, в якому зазначив, неодноразові звернення на його адресу з проханням прийняти техніку та підписати відповідні документи по прийому-передачі залишились без відповіді. З моменту фактичного розірвання договорів техніка зберігається в законсервованому стані на території відповідача, що спричиняє додаткові затрати та незручності. У зв'язку з викладеним, і відсутністю можливості подальшого зберіганні вказаної техніки відповідач звернувся з вимогою до позивача прийняти техніку до 20.10.09.
У ході розгляду справи відповідач також пояснив, що всупереч досягнутим домовленостям, позивач 26.01.2009 р. надіслав відповідачу лист № 958, у якому додатково до наданої згоди висловив ряд умов, зокрема, відшкодування відповідачу витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням та користуванням предметами лізингу, погашення існуючої заборгованості, надання техніки для огляду і складання акту, зняття техніки з бухгалтерського обліку та її передачі позивачу.
Стаття 181 Господарського кодексу України, визначає порядок укладення угод, відповідно до вимог цієї статті, господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо.
Порядок зміни договорів визначений ст. 188 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 2-4 якої, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов, а також зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку відповідно до статей 525 ЦК України, 188 та 193 ГК України не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частинами 1-2 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи дотримання сторонами вимог законодавства щодо порядку та форми розірвання договорів, суд прийшов до висновку, що договір фінансового лізингу № 259-LD від 18.10.2007 р. було розірвано за письмовою домовленістю сторін з 06.01.2009 р.
Таким чином суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування договірних відносин між сторонами у спірний період (з 07.01.09 по 01.10.09), тому безпідставним є нарахування відповідачеві лізингових платежів за вказаний період.
Враховуючи вищевикладені обставини, вимоги позивача про стягнення 689775,36 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором № 259-LD від 18.10.2007 р. визнаються судом незаконними та необґрунтованими, як і решта вимог позивача, оскільки останні є похідними від основного зобов'язання, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судом взято до уваги, той факт, що фактичне повернення предмету лізингу було проведено тільки 01.10.09, проте з аналізу наданих відповідачем доказів, суд прийшов до висновку, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора –лізингодавця щодо прийняття предмету лізингу.
Відповідно до ч.1 ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
Згідно ч.3 ст. 221 ГК України у разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
З врахуванням наведеного, приймаючи до уваги положення статті 1 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було надано суду належного обґрунтування та підтвердження того, в чому саме полягає порушення прав та законних інтересів останнього з боку відповідача.
Крім того, за Заявою Відповідача про застосування строків позовної давності, відповідно до ч.3 ст.267ЦК України, суд застосовує строк позовної давності до всіх вимог, які виникли до 08.07.2008р.
Відповідно до ч.4 ст.267, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 20.10.2011р.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 11.10.2011 |
Оприлюднено | 09.11.2011 |
Номер документу | 18974793 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Борисенко І.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні