Постанова

від 25.10.2011 по справі 5016/2236/2011(6/141)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5016/2236/2011(6/141)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р. Справа № 5016/2236/2011(6/141)

 м. Одеса

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Сидоренка М.В.

                   Суддів :  Мишкіної М.А

                                   Будішевської Л.О.

при секретарі судового засідання  Войт К.В.

за участю представників сторін:

від позивача –не з'явився

від відповідача – Ярошинський М.М., Бочкарьов О.В.

Розглянувши апеляційну скаргу Сухоєланецької сільської ради Новоодеського  району Миколаївської області

на рішення  господарського суду Миколаївської області від 22.09.2011 р.

по справі № 5016/2236/2011(6/141)

за позовом Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства „Україна”

до відповідача Сухоєланецької сільської ради Новоодеського  району Миколаївської області

про визнання права власності на нежитлове приміщення, розташоване по вул. Каганова, 35-А в с. Сухий Єланець Новоодеського району Миколаївської області  

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням господарського суду від 22.09.2011 р. (суддя Ткаченко О.В.) позов Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства „Україна” (далі –СЗАТ „Україна”) задоволено, визнано за СЗАТ „Україна” право власності на нежитлове приміщення, розташоване по вул. Каганова, 35-а, в с. Сухий Єланець Новоодеського району Миколаївської області, позначене в технічному паспорті від 20.03.2008 р., оскільки рішенням Новоодеського райсуду по справі № 2-377 від 12.04.2007 р. за позовом фізичної особи до СЗАТ „Україна” про визнання права власності встановлено, що вказаний майновий комплекс був побудований у 1968 році за рахунок колективного господарства „Україна”, кошти були виділені на нежитлове та культурно-побутове будівництво. Відтак, суд дійшов висновку, що саме позивач є власником спірної будівлі.

Не погоджуючись з наведеним вище рішенням Сухоєланецька сільська рада Новоодеського  району Миколаївської області (далі –Рада, Скаржник) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 22.09.2011 р. скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити в позові. При цьому Скаржник вважає, що господарським судом при прийнятті вказаного рішення були порушені норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, судом не враховані обставини відсутності у позивача  правоустановчих документів, які б свідчили про набуття ним на законних підставах права власності на спірне майно, при цьому, в судовому засіданні встановлено, що спірна нежитлова будівля належить до комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Сухоєланецької сільської Ради на підставі свідоцтва  про право власності та державної реєстрації. Крім того Скаржником зазначено, що суд, при прийнятті вказаного рішення, помилково керувався положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною нормою законодавець передбачив можливість захисту прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, тоді ж як позивач у спорі про визнання права власності на нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду  з метою набуття права власності на нерухоме майно. Також, на думку Скаржника, суд необґрунтовано, вирішуючи спір, застосував положення і ст. 331 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною нормою законодавець не передбачає судового порядку встановлення права власності на майно, а лише визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог чинного законодавства, приписи ж ст. 328 Цивільного кодексу України встановлюють загальні підстави набуття права власності, що не заборонені законом. Окремо Скаржником зазначено, що суд, приймаючи оскаржуване рішення, взагалі не врахував, що право власності на спірне приміщення вже зареєстроване за територіальною громадою сіл, селищ, міст в особі Сухоєланецької сільської Ради.

В задоволенні клопотання позивача про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з хворобою керівника Іванова С.С. судовою колегією відмовлено, оскільки до телеграми позивачем взагалі будь-яких доказів, підтверджуючих зазначені в ній обставини, не додано; також апеляційна інстанція враховує неповажність вказаної підстави, так як хвороба керівника не позбавляє можливості позивача направити у засідання іншого уповноваженого представника.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників відповідача, судова колегія, приходить до наступного.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволені з мотивів, наведених в описовій частині цієї постанови. При цьому, апеляційна інстанція вважає судове рішення таким, яке прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, а наведені положення, згідно вимог ст. 104 ГПК України, є підставами для його (рішення) скасування.

Так, приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд помилково застосував положення ч. 4 ст. 35 ГПК України, щодо обов'язковості для господарського суду фактів, які мають значення для вирішення спору, встановлених рішенням суду з цивільної справи, що набрало законної сили. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що законодавець визначив таку обов'язковість лише щодо фактів, тоді як зазначення в мотивувальній частині рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12.04.2007 р. СЗАТ „Україна” як власника нежитлового приміщення, розташованого по вул. Каганова, 35, в с. Сухий Єланець не є фактом, в розумінні ч. 4 ст. 35 ГПК України, оскільки такий факт може бути встановлений судом лише в резолютивній частині рішення. В даному випадку, Новоодеський районний суд Миколаївської області в мотивувальній частині рішення від 12.04.2007 р. лише наводить обґрунтування свого висновку з іншого спору. Отже таке обґрунтування фактично є лише посиланням суду під час вирішення цивільної справи з іншого спору і це посилання не може бути бездоказово покладене в основу рішення у цій справі, так як господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Більш того, господарський суд не звернув уваги на різні адреси („Каганова, 35”, та „Каганова, 35-а”).

Крім того, апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, взагалі не звернув уваги та не з'ясував підстави позовних вимог. Так, як вбачається з позову та з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, позивач, в якості підстав своїх вимог, а суд, в якості обґрунтування своїх висновків, в частині позову про визнання права власності одночасно посилаються на приписи ст. 331 ЦК України, яка законодавцем розміщена в Главі 24 Кодексу (Набуття права власності) та на приписи ст. 392 ЦК України, що знаходиться в Главі 29 Кодексу (Захист права власності). Відтак, із самого змісту диспозицій вказаних норм ЦК України слід зробити висновок, що одночасне посилання як на правові підстави на приписи ст. 331 і ст. 392 ЦК України неможливе, оскільки вказані норми є взаємовиключними. Так,  диспозицією ст. 331 ЦК України законодавець регулює порядок набуття права власності саме на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, тобто, таке право власності в особою ще не набуте. В той час, як диспозицією ст. 392 ЦК України нормотворець захищається вже набуте право власності, в разі його оспорювання будь-ким.

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не зобов'язав позивача уточнити взаємовиключні підстави позову, а фактично розглянув спір лише щодо набуття права власності на новостворене спірне майно на підставі приписів ст. 331 ЦК України.

Згідно до положень ст. 22 ГПК України, зміна підстав позову допускається лише до прийняття рішення, відтак апеляційна інстанція позбавлена права вимагати уточнення позовних вимог.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розглядаючи даний спір господарський суд взагалі не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи будь-яких дозвільних документів, на підставі яких здійснювалось будівництво об'єкту нерухомості (відведення земельної ділянки, акт вводу будови в експлуатацію і т.д.), не отримав доказів щодо особи, яка таке будівництво здійснювала. Сама ж лише обставина знаходження будівлі на балансі позивача ніяким чином не може свідчити про правомірність її будівництва та відповідність будівельним нормам. Відтак, задовольняючи позов господарський суд не звернув уваги й на положення ч. 2 ст. 331 ЦК України, згідно якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на викладені вище положення, апеляційна інстанція приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання права власності за СГ ЗАТ „Україна” на нежитлове приміщення, розташоване по вул. Каганова, 35-а в с. Сухий Єланець Новоодеського району Миколаївської області, позначене в технічному паспорті від 20.03.2008 р.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, судова колегія, –

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.09.2011 р. у справі скасувати.

Відмовити Сільськогосподарському закритому акціонерному товариству „Україна” в задоволенні позову.

Стягнути з СЗАТ „Україна” на користь Сухоєланецької сільської ради Новоодеського  району Миколаївської області 153,13 грн. витрат по сплаті державного мита і 236 грн. витрат за ІТЗ судового процесу.

Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Головуючий суддя                                                                       Сидоренко М.В.          

Суддя                                                                                       Будішевська Л.О.          

          Суддя                                                                                               Мишкіна М.А.

          Постанова  підписана 27.10.2011 р.