Постанова

від 24.10.2011 по справі 5004/1539/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

                                     

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2011 р.                                                                Справа № 5004/1539/11  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої  судді                                                         Коломис В.В.

суддів                                                                             Огороднік К.М.  

 суддів                                                                             Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання  Кульчин Л.В.

розглянувши  апеляційну скаргу відповідача   Приватна фірма "Юкон"   на  рішення  господарського суду Волинської області від 25.08.11 р.

у справі № 5004/1539/11 (суддя   Кравчук Антоніна Михайлівна )

позивач  Приватна фірма "Юкон-Плюс"

відповідач  Приватна фірма "Юкон"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного підприємця ОСОБА_4

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.08.2008 року

за участю представників сторін: < Текст >

позивача - не з'явився;

відповідача -  не з'явився;

третьої особи - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 03.10.2011р.).

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 10.10.2011р. по 24.10.2011р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 25.08.2011 року у справі №5004/1539/11 позов приватної фірми "Юкон-Плюс" до приватної фірми "Юкон" задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 20/100 частки будівлі продовольчої бази від 06.08.2008 року, площею 861,8 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_1, укладений між приватною фірмою "Юкон-Плюс" та приватною фірмою "Юкон", посвідчений 06.08.2008р. приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №2776. Присуджено до стягнення з приватної фірми "Юкон" на користь приватної фірми "Юкон-Плюс" 85,00 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. в повернення витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ПФ "Юкон" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовучи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області  норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі та його представник безпосередньо в судовому засіданні зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що після винесеної державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2008р., якою було надано строк для добровільного виконання наказу господарського суду Волинської області №7/41-1 до 01.08.2008р., посадовим особам боржника забороняється розпорядження майном та коштами підприємства. На його думку, винесена постанова не накладає заборони на розпорядження майном чи коштами підприємства, а виключно є початковою стадією виконавчого провадження, з комплексом властивих лише цій стадії процесуальних дій.

На думку скаржника, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст.232 ЦК України, в якій передбачені наслідки правочину, який вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки, при укладенні договору купівлі-продажу, сторони, діяли вільно, цілеспрямовано, свідомо та добровільно, без будь-якого примусу, бажали реального настання правових наслідків, пов'язаних з укладенням договору.

Також скаржник зазначає, що не можна вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов'язаними особами, оскільки відчуження об'єкта нерухомості, що був предметом договору купівлі-продажу від 06.08.2008р. здійснювалося за ринковими цінами, що діяли на момент відчуження. В обґрунтування зазначеному вказує, що продаж 20/100 частки будівлі продовольчої бази було здійснено за 46878,97 грн., які, в свою чергу, були повністю перераховані на рахунок ПФ "Юкон-Плюс". При цьому, зазначає, що вказана сума грошових коштів повністю відповідала ринковій вартості, виходячи із ступеня зношеності об'єкта нерухомості, району розташування, а також відсутністю під'їзних та прохідних шляхів, так як зазначена частка будівлі оточена часткою будівлі, що належала ПФ "Юкон" (57/100 частки будівлі).

Крім того, зазначає, що 06.04.2009р. між ПФ "Юкон" та ПП ОСОБА_4 був укладений договір міни, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 за №656 в реєстрі та зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ковелі за №82 від 17.04.2009 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.09.2011 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного підприємця ОСОБА_4.

ПП ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні зазначає, що спірний об'єкт нерухомого майна, згідно договору міни від 06.04.2009р., був набутий ним на законних підставах; під арештом, забороною, в податковій заставі не перебував; а відтак, вважає себе добросовісним набувачем. Просить рішення місцевого господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається  з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 серпня 2008 року між приватною фірмою "Юкон-Плюс" (продавець/позивач), від імені якої на підставі статуту та наказу засновника №1 від 05.12.2003р. діє директор ОСОБА_3, та приватною фірмою "Юкон" (покупець/відповідач), від імені якої на підставі статуту та наказу засновника №1 від 05.12.2000р. діє директор ОСОБА_2, був укладений договір купівлі-продажу (далі - договір, а.с.19-20), відповідно до п.1.1 якого, продавець зобов'язувався передати у власність покупцеві 20/100 часток будівлі продовольчої бази площею 861,8 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 Волинської області, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти у власність зазначену частку будівлі і оплатити її вартість за ціною та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.2.1 договору, продаж частки будівлі за домовленістю сторін вчиняється за 46878,97 грн., в т.ч. ПДВ 7813,16 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною та змінам не підлягає.

Згідно п.2.2 договору, відповідно до відомостей, викладених у Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 25.07.2008р.за №19683323, балансова вартість відчужуваної частки будівлі згідно довідки, виданої ПФ "Юкон-Плюс" 25.07.2008р. за №178, становить 46878,97 грн.

З матеріалів справи вбачається, що постановою заступника начальника відділу ДВС Ковельського МУЮ від 25.07.2008 р. відкрито виконавче провадження за заявою ВАТ "САН Ін Бев Україна" з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області у справі №7/41-1. Одночасно державним виконавцем надано строк на добровільне виконання судового рішення до 01.08.2008 р. (а.с.7-8).

Таким чином, оспорюваний правочин був укладений вже після сплину строку на добровільне виконання судового рішення.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та встановлено судом першої інстанції, на момент укладення договору купівлі-продажу засновником ПФ "Юкон-Плюс" та ПФ "Юкон" є ОСОБА_2 (а.с.12-15).

При цьому, ОСОБА_2 виконував обов’язки керівника ПФ "Юкон", а обов’язки директора ПФ "Юкон-Плюс", згідно наказу засновника №1 від 05.12.2003 р., виконував ОСОБА_3.

Враховуючи викладене та з огляду на приписи ст.ст. 203 ч.1, 232, 237 ч.3 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості сторін, продаж майна здійснено за заниженою вартістю, а тому визнав позовні вимоги ПФ "Юкон-Плюс" законними, обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Як вбачається, ухвалою господарського суду Волинської області від 14.11.2008 р. порушено провадження у справі про банкрутство ПФ "Юкон-Плюс", а постановою господарського суду Волинської області від 22.07.2010 р. ПФ "Юкон-Плюс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора - Василюка І.М.

Ліквідатор ПФ "Юкон-Плюс", на підставі ст.ст.17,25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійним договору купівлі-продажу майна боржника з тих підстав, що вказаний договір вважає зловмисною домовленістю сторін, оскільки власником (засновником) суб'єктів господарювання як продавця, так і покупця, є одна особа - ОСОБА_2.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до п.13 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. за № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними", зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для сторони, від імені якої такий представник уклав договір зі стороною, з якою він перебуває у змові.

При цьому, обов'язковою передумовою для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України є встановлення умислу в діях представника, тобто коли представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому, не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Оскільки при вчиненні правочину внаслідок зловмисної домовленості представник діє не в інтересах особи, яку він представляє, то останній таким правочином завдаються збитки. Тому для визнання недійним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, суд повинен встановити не тільки факт зловмисної домовленості представника з іншою особою, а й наявність збитків та причинний зв‘язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Отже, для застосування положень ст.232 ЦК України необхідно встановити наступні умови: 1) укладання правочину через представника; 2) існування відносин добровільного представництва; 3) наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною правочину. При цьому, не має значення, чи переслідували учасники змови або одна з них корисливу мету, чи ні; 4) представник однієї сторони і друга сторона правочину діяли на свою користь, а отже на шкоду довірителю.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що директор ПФ "Юкон-Плюс" ОСОБА_3, вчиняючи правочин в серпні 2008 року, мав зловмисний умисел для настання несприятливих наслідків для  ПФ "Юкон-Плюс".

При цьому, слід зауважити, що не може бути доказом протиправного умислу посадових осіб (сторін оспорюваного правочину) те, що власником (засновником) суб'єктів господарювання як продавця так і покупця, є одна особа, оскільки чинним законодавством України не передбачено заборону одній і тій же самій особі виступати засновником декількох юридичних осіб одночасно.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 27.04.2011р. у справі №21/161(2/147) та від 01.08.2011р. у справі №5015/739/11.

Апеляційний суд також не може погодитись з висновком місцевого господарського суду про те, що метою укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 06.08.2008 р. є ухилення ПФ "Юкон - Плюс" від зобов'язань, визначених рішенням господарського суду Волинської області від 17.04.2008р. у справі №7/41-38 та в цілому перед кредиторами підприємства з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Крім того, відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається, на момент укладення спірного договору, відчужувана частка будівлі не була обтяжена боргом, не перебувала під арештом, забороною, в судовому спорі, в податковій заставі, також вона не була предметом іпотеки, обтяжень, будь-яких прав у третіх осіб щодо неї не існувало, а отже, власник майна, укладаючи даний договір, мав право на власний розсуд розпорядитися своїм майном.

Відсутність заборони відчуження (арешту) підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №20113014, виданим приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5 06.08.2008 р. (а.с.48-49).

Відсутність податкової застави підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави за №20098519, виданим приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5 06.08.2008р. (а.с.50).

Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч.3 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, непосвідченого нотаріально, дійсним.

Як вбачається, договір купівлі-продажу від 06.08.2008 року посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №2776, а відповідно, укладений з дотриманням усіх вимог чинного законодавства України щодо укладення  даного виду договорів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що позивачем, всупереч ст.ст. 33-34 ГПК України не доведено, що в діях ОСОБА_3 як директора ПФ "Юкон-Плюс" був зловмисний умисел під час підписання договору купівлі-продажу, того, що приватній фірмі позивача спричинено шкоду, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували б невідповідність договору чинному законодавству України, в тому числі, і на момент його укладення.

Відтак в задоволенні позовних вимог, на думку апеляційного суду, слід відмовити.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що 06 квітня 2009 року між приватною фірмою "Юкон" та приватним підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір міни (а.с.48-50), посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 за №656 в реєстрі та зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ковелі за № 82 від 17.04.2009 року, відповідно до п.1.1 якого, ПФ "Юкон" зобов'язувалася передати у власність ОСОБА_4 77/100 часток будівлі продовольчої бази площею 861,8 кв.м, яке знаходиться по АДРЕСА_1, а ОСОБА_4, в свою чергу, взамін також зобов'язувався передати у власність ПФ "Юкон" колишнє військове містечко №21, а саме: будівлю складу паливно-мастильних матеріалів площею 213,8 кв.м та земельну ділянку площею 10000 кв.м, які знаходяться по АДРЕСА_2

Оскільки, рішення з даного господарського спору впливає на права та обов'язки ПП ОСОБА_4, як власника спірного майна, місцевим господарським судом всупереч вимогам ст.27 ГПК України не було залучено останнього до участі у справі.

Зазначене, в свою чергу, є безумовною підставою для скасування рішення господарського суду Волинської області на підставі п.3 ч.3 ст.104 ГПК України.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Волинської області прийняте з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи.

З огляду на це, апеляційну скаргу відповідача слід задоволити, а рішення господарського суду Волинської області - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись  ст.ст.  99,101,103,105  ГПК України,  суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватної фірми "Юкон"  задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2011 року - скасувати.

Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

2.  Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

< Текст >

Головуюча  суддя                                                                         Коломис В.В.

Суддя                                                                                              Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Тимошенко О.М.  

01-12/14581/11