Постанова

від 03.11.2011 по справі 10/132/10-17/5009/682/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "03" листопада 2011 р.                                                                                    

Справа № 10/132/10-17/5009/682/11  

                       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на  постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.11

у справі

№10/132/10-17/5009/682/11

за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до

1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ"

про

зобов'язання укласти договір

         Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.10.11 розгляд касаційної скарги призначено на 20.10.11. Ухвалою від цієї дати розгляд скарги відкладено на 03.11.11.

         В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_5 –адвокат, угода;

від відповідача-1:ОСОБА_1 –за дов. від 10.10.11;

від відповідача -2: ОСОБА_1 –за дов. від 13.10.11.

          Приватним підприємцем ОСОБА_4 у березні 2010 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" про зобов'язання відповідача укласти з підприємцем договір оренди торговельного місця НОМЕР_1, торгівельний ряд НОМЕР_2, на умовах викладених у проекті, доданому до позовної заяви. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що у зв'язку із проведенням торговельної діяльності на автомобільному ринку, ним сплачено ринковий збір більше ніж за 30 днів, а тому відповідач згідно з пунктом 4 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.09 №868 зобов'язаний укласти з ним договір оренди торговельного місця за типовою формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.09 №278. При цьому, позивач посилався на приписи статей 179, 181, 184, 187 Господарського кодексу України.  

          Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.06.10 (суддя Алейникова Т.Г.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду (судді: Колодій Н.А. –головуючий, Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А.),  у задоволенні позовних вимог відмовлено,

Доповідач: Добролюбова Т.В.

оскільки договір повинен укладатися не з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок", а з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ".

        Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. –головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О., постановою від 13.01.11, перевірені рішення та постанову у справі скасував, а матеріали справи скерував на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вмотивовуючи постанову дійшов висновку, що ухвалені у справі рішення стосуються прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ», однак, це товариство  не було  залучено до участі у справі.  

          Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.02.11, ухваленою суддею Корсун В.Л., Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ»залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.04.11 ТОВ "ВКФ "ЗОРЗ" виключено із складу третіх осіб та залучено до участі у справі в якості відповідача -2, з посиланням на те, що саме останньому належить право укладати договори оренди торгівельних місць на цьому ринку.  

          Після нового розгляду справи, господарський суд Запорізької області рішенням від 12.05.11, ухваленим суддею Корсун В.Л., у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд першої інстанції вмотивовуючи рішення виходив з того, що відповідно до договору управління майном господарську діяльність на автомобільному ринку в інтересах відповідача здійснює ТОВ "ВКФ "ЗОРЗ", однак, позивач не звертався до останнього з пропозицією укласти договір. Водночас, суд зазначив, що позивачем не наведено законодавства згідно з яким договір даного виду є обов'язковим для укладення сторонами.      

          Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Приходько І.В.- головуючого, Донця О.Є., Ломовцевої Н.В., постановою від 19.07.11, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.  

          Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статей 4, 11, 648 Цивільного кодексу України, статті 179, частини 3 статті 184 Господарського кодексу України, вказує на неврахування судами того, що обов'язковість укладення договорів оренди торговельних місць  у разі коли підприємець сплатив ринковий збір за 30 і більше днів на одному ринку, передбачена Положенням про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України та постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.09 №278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово –економічної кризи", а тому заявник вважає, що такі договори належать до категорії договорів, що укладаються на підставі правового акта органу державної влади. На думку скаржника, судами не було досліджено також моменту з якого виникли як самостійні об'єкти цивільних прав торговельні місця на автомобільному ринку, їх кількість, площа та розмір, час затвердження правил торгівлі на вказаному ринку та його план. Наголошує скаржник і на тому, що договір оренди торговельного місця має укладатися з тим підприємцем, якому належить право користування чи розпорядження земельною ділянкою. Окрім цього, заявник вказує на те, що договір управління був предметом дослідження іншими судами, зокрема, у постанові Запорізького апеляційного господарського суду у справі №4/351д/09 зазначено, що договори оренди торговельного місця можуть укладати як управитель так і установник управління.  

          Від  Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ" отримано відзиви на касаційну скаргу, в яких товариства просять судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

          Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

          Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.07.03 Запорізька міська рада, уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок", договір оренди земельної ділянки загальною площею 12,7985 га, що знаходиться  в місті Запоріжжя, Оріхівське шосе, 36, цільове призначення якої -розташування автомобільного ринку, строком до 2013 року. Разом з цим, 21.08.07 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" - установник управління, уклало з  ТОВ "ВКФ "ЗОРЗ" –управителем, договір управління майном №1, за умовами якого ТОВ "Автомобільний ринок" передало в управління ТОВ "ВКФ "ЗОРЗ" нерухоме майно, цілісний майновий комплекс "Автомобільний ринок", розташований за адресою: АДРЕСА_1.  За умовами цього договору управитель здійснює управління цим майном в інтересах установника для функціонування автомобільного ринку. Судами також установлено, що ОСОБА_4 здійснює торгівельну діяльність на території вказаного ринку, та нею сплачується ринковий збір. Позивач 25.01.10 зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" із заявою про укладення договору оренди торгівельного місця НОМЕР_1, котре знаходиться на території спірного автомобільного ринку. До вказаної заяви позивачем додавався проект договору оренди торгівельного місця НОМЕР_1. Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" була отримана ця заява разом з проектом договору на оренду торгівельного місця, однак, повернута позивачеві. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ" про зобов'язання укласти з підприємцем договір оренди торговельного місця НОМЕР_1, розташованого в АДРЕСА_1, торговельний ряд НОМЕР_2, на умовах, викладених у проекті, доданому до позовної заяви. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів, поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від його укладення та спори з умов договору у разі коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов і передали спір на розгляд господарського суду. У разі ухилення суб‘єкта господарювання від оформлення договору, що ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов‘язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони виносить рішення про спонукання до укладення договору чи про його укладення на певних умовах. Предметом доказування у спорах про спонукання до укладення договору є з'ясування, зокрема, того чи підлягає захисту право позивача у визначений ним спосіб, чи передбачено вирішення такого спору у судовому порядку, чи є відповідач особою уповноваженою на укладання такого договору та чи є укладення такого договору для нього обов‘язковим, чи відповідають умови і зміст, запропонованого позивачем до підписання договору, вимогам чинного законодавства. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій  виходили з того, що позивачем не було дотримано загального порядку укладення господарських договорів та не наведено прямої вказівки закону, який зобов'язував би відповідача укласти договір оренди торгівельного місця. Проте, такі висновки судів визнаються помилковими. Судами попередніх інстанцій установлено, що особою, яка має право на укладення спірного договору є Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ», котре є управителем цілісного майнового комплексу "Автомобільний ринок" на підставі договору від 01.08.07.  Недотримання позивачем вимог щодо обов'язку направлення пропозиції про укладення договору оренди саме Товариству з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ" не може бути підставою для  відмови у позові та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідної особи про спонукання до укладення такого договору, виходячи із такого. Позивач вчасно звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" з пропозицією укласти договір оренди торгівельного місця, та обставина, що особою, яка має право на укладення такого договору є Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ" згідно з договором управляння майном №1 не є загальновідомою обставиною, при цьому, враховується і те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ" залучено судом до участі у справі в якості другого відповідача на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання визначені у статті 179 Господарського кодексу України, якою унормовано, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Типові договори є формою державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, вони застосовуються для спрощення процесу укладання конкретних договорів та визначення бажаної, з точки зору держави, моделі договірного зобов‘язання. Головною ознакою типових договорів є їх обов‘язковість. Укладаючи договір на основі типового договору, затвердженого відповідним державним органом у межах його компетенції, сторони повинні враховувати імперативні правила, що містяться у такому договорі. У передбачених випадках вони можуть доповнити типовий договір умовами, які не суперечать його змісту, проте позбавлені права ухилятися від укладання договору. За приписами статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Разом з цим, відповідно до пункту 4 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.09 №868 у разі коли підприємець сплатив ринковий збір за 30 і більше днів на одному ринку, суб'єкт господарювання зобов'язаний за заявою такого підприємця укласти з ним договір оренди торговельного місця за типовою формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.09 №278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень, площ, у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи". Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення з вимогою про укладення договору оренди торгівельного місця позивачем визначено те, що ним сплачено ринковий збір більше ніж за 30 днів, як передбачено вказаним Положенням, а відтак у нього виникло право на укладення спірного договору. Відповідно до приписів статей 113, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов‘язковими до виконання. Постановою затверджуються положення, коли суспільні відносини потребують нормативно –правового врегулювання, та містить, зокрема, нормативні положення, правові норми, конкретні правила поведінки суб‘єктів суспільних відносин, що становлять предмет правового врегулювання цією постановою. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, викладеного не врахували та не надали оцінку змісту договору, запропонованого позивачем до укладання, обмежившись дослідженням умов договору управління майном №1, який не є самостійним предметом даного судового розгляду. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Виходячи з того, що спір про спонукання до укладення договору передбачає дослідження умов цього договору і надання судами оцінки його змісту, та враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, судові рішення у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ»підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для нового розгляду. Оскільки, як установлено судами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" не є тією особою, яка зобов‘язана укласти з позивачем договір, підстав для скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" не вбачається. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України  касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

        Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

                                                                     ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.11 у справі №10/132/10-17/5009/682/11 та рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.11 скасувати в частині відмови у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЗОРЗ" з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

          Решту рішення і постанови щодо відмови у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний ринок" залишити без змін.

          Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

          Головуючий суддя                                                                     Т.Добролюбова

                               Судді                                                                    Т.Гоголь

                                                                                                             В.Швець