Постанова

від 10.11.2011 по справі 4/363

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2011                                                                                           № 4/363

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Мальченко  А.О.

суддів:             

при секретарі:            

розглянувши апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва

від 27.09.2011 року

у справі № 4/363 (суддя – Борисенко І.І.)

за позовом фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю, м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ,

про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу                    № 805/04/2007, -

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 – представник (дов. б/н від 23.06.2010 року);

від відповідача: ОСОБА_2 – представник (дов. б/н від 10.01.2011 року);

ВСТАНОВИВ:

Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю (надалі – фірма «Т.М.М.» ТОВ) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (надалі - ТОВ «Ласка Лізинг») про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року у справі № 4/363 у позові відмовлено повністю з мотивів відсутності правових підстав для визнання пунктів 6.1.2., 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору недійсними.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, фірма «Т.М.М.» ТОВ звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовані тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду ґрунтуються  на  недоведених  обставинах, які  місцевий  господарський

суд визнав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 10.11.2011 року.

Відповідач скористався своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 10.11.2011 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив таку задовольнити повністю. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін.

10.11.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду необхідно залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25.04.2007 року між ТОВ «Ласка Лізинг» (в тексті договору - лізингодавець) та фірмою «Т.М.М.» ТОВ (в тексті договору - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 805/04/2007, за умовами якого лізингодавець зобов’язався придбати у свою власність транспортний засіб (в тексті договору - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації:

Тип: Спецтехніка;

Марка, модель: Екскаватор-навантажувач 3 СХ SM (чотири одиниці);

№ шасі: буде встановлений в акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007 р.;

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 25.04.2007 року; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач - прийняти його на умовах даного договору (а.с.11-15).

Згідно пункту 2.1. договору лізингодавець придбав майно у продавця на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.

Лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця (пункт 2.6. договору).

У відповідності до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі – Закон) визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно положень статті 16 Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; структура лізингових платежів може включати наступні складові: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічну норму містить частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що у відповідності до частин 1, 2 статті 6 Закону між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 805/04/2007 у письмовій формі та досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, як предмет лізингу, строк лізингу, розмір лізингових платежів.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник вказує на невідповідність вимогам чинного законодавства положень пунктів 6.1.2., 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору.

Колегія суддів вважає дане твердження помилковим, враховуючи наступне.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність обставин з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і застосувати відповідні правові наслідки.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 2.3. договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 254 028,00 “у.о.” з ПДВ, виражену в гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в «Графі 4» Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по «Курсу 1» та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по «Курсу 1».

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. договору.

Пунктом 6.1.1. договору визначені такі поняття:

- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 21.05.2007 року;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

У відповідності до п. 6.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеного в “у.о.” згідно «Графи 3» додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в “у.о.”, зазначеної в «Графі 4» додатка № 1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

У випадку, якщо сума поточного лізингового платежу, розрахована згідно абзацу 1 цього пункту менша або дорівнює добутку відповідної суми в “у.е.” зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату та Курсу1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в “у.е.” зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату і Курсу1 та 20,00 грн. При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в “у.е.” зазначеної в Графі 4 додатку № 1 і Курсу1, а різниця – в комісію лізингодавця.

Сторони домовились, що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 1 періоду (-ів), починаючи з 1 періоду, збільшується на 1/1 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 додатку № 1.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що згідно умов спірного договору сторони погодили такий порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків. Таким чином, момент коригування лізингового платежу пов’язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Частиною 2 статті 524 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивачем належними доказами в розумінні статей 32, 34 ГПК України не доведено факту невідповідності чинному законодавству України положень договору щодо ціни та здійснення конвертації на умовах п. 6.1.2. договору.

У відповідності до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актам.

Частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, норми чинного законодавства України передбачають право сторін договору фінансового лізингу визначати в іноземній валюті еквівалент узгодженого ними гривневого розміру платежів з огляду на положення пункту 6.1.2. договору.

Прямої заборони вираження еквіваленту гривневої ціни договору, щодо якої сторони досягли згоди, в іноземній валюті та зміни курсової різниці ані в Законі України «Про фінансовий лізинг», ані в Цивільному чи Господарському кодексах України, ані в інших нормативно-правових актах немає.

Враховуючи зазначене, положення договору фінансового лізингу та графіку сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.

Що стосується збільшення вартості предмета лізингу, то колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє дані доводи скаржника з огляду на положення спірного пункту 6.1.2. договору, яким передбачено, що сума, зазначена у «Графі 4» Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курс1 - станом на 21.05.2007 року, та є сумою, що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна.

На переконання колегії суддів, твердження апелянта про те, що положення пунктів 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору суперечать вимогам статті 1212 Цивільного кодексу України, є безпідставним, враховуючи наступне.

Пунктом 12.4. договору сторони погодили, що вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов’язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.

Відповідно до п. 12.5. договору якщо порушення зобов’язань, що стали підставою для вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, останній має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Згідно п. 12.6. договору отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми, необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов’язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов‘язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Пунтом 12.8. договору визначено, що у разі, якщо договір порушується лізингоодержувачем, у тому числі у випадках, зазначених в п. 12.1., лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати будь-яких компенсацій.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов‘язання внаслідок односторонньої відмови від зобов‘язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов‘язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Положеннями пунктів 3, 4 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

З аналізу зазначених правових норм та спірних пунктів договору вбачається, що визначені сторонами умови не суперечать вимогам чинного законодавства України, адже за своєю природою є засобами забезпечення зобов’язань за договором. Відтак, у позивача відсутні підстави для повернення частково сплачених коштів в рахунок відшкодування вартості предмету лізингу згідно статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника, що спірні положення договору не відповідають статтям 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам належну правову оцінку.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» ТОВ без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року у справі № 4/363 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року у справі № 4/363 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 4/363 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді