Постанова

від 21.11.2011 по справі 37/248

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2011                                                                                           № 37/248

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Мартюк А.І.

          Новікова  М.М.

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача:          ОСОБА_1.- дов. б/н від 17.06.2010р.;

від відповідача:          ОСОБА_2 - дов. б/н від 05.05.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу           Товариства з обмеженою відповідальністю „СТІОМІ-Холдінг”

на рішення                     Господарського суду міста Києва

від                               05.10.2011р.

у справі                     №37/248 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „АННЕ-ЛТД”

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю „СТІОМІ-Холдінг”

про                              стягнення 123 518,01 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “АННЕ-ЛТД” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СТІОМІ-Холдінг” (далі – відповідач) 96 903,07 грн. інфляційних збитків та 26 614,94 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості з оплати за товар, поставлений позивачем за договорами поставки №7 від 01.04.2008р. та №55 від 01.12.2009р.  (том справи – 1, аркуші справи – 3-6).

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що позивачем здійснено невірний розрахунок інфляційних втрат, а відносно вимог про стягнення 3% річних відповідач посилався на відсутність його вини у тому, що кошти не були перераховані позивачу, оскільки на рахунки відповідача було накладено арешт (том справи – 1, аркуш справи – 69).     

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2011р. у справі №37/248 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 91 834,48 грн. інфляційних збитків, 26 614,94 грн. 3% річних, 1 184,51 грн. державного мита, 226,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том справи – 1, аркуші справи – 71-75).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2011р. у справі №37/248 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що на його рахунки державною виконавчою службою було накладено арешт і тому він не міг вільно розпоряджатися своїми коштами. На думку відповідача, до нього не може бути застосована відповідальність у вигляді сплати 3% річних позивачу, оскільки його вини у тому, що позивачу не були своєчасно перераховані грошові кошти з рахунків відповідача не має (том справи – 1, аркуші справи – 80-81).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.11.2011р.

14.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення у зв’язку з її необґрунтованістю (том справи – 1, аркуші справи – 87-88) .

21.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання, в якому він зазначав про неможливість забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 21.11.2011р., та просив суд розглядати справу без участі представника позивача з урахуванням його позиції, викладеної у відзиві на апеляційну скаргу.

Однак представник позивача в судове засідання 21.11.2011р. з’явився, у зв’язку з чим вищевказане клопотання судом не розглядалось.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.11.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2011р. у справі №37/248 скасувати.  

Представник позивача у судовому засіданні 21.11.2011р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.04.2008р. та 01.12.2009р. між позивачем та відповідачем були укладені договори поставки №7 та №55, за умовами яких позивач зобов’язався поставляти відповідачу товар, а відповідач зобов’язався приймати товар та оплачувати його на умовах, визначених у договорах. Предметом поставки є паливно-мастильні матеріали (далі - товар), а саме: бензин А-76, А-92, А-95, А-98, дизельне пальне, компонент бензину автомобільного, фракція легка, фракція дизельна прямогонна, фракція бензинова прямогонна, газовий конденсат, нафта сира, мазут, бітум, залишок кубовий, уайт-спіріт. Кількість поставленого товару визначається у видатково-прибуткових накладних. Вартість товару визначається за ціною, діючою на час відпуску, та фіксується у видатково-прибуткових накладних. Право власності на товар переходить до відповідача в день поставки товару, тобто в день підписання накладних. Оплата товару здійснюється відповідачем шляхом 100% передоплати.

На виконання умов договорів поставки позивач протягом серпня-грудня 2009 року поставив відповідачу товар на загальну суму 1 990 529,75 грн. Однак відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 844 763,05 грн.

Вищевказані обставини встановлені Господарським судом міста Києва під час розгляду справи №7/340 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „АННЕ-ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “СТІОМІ-Холдінг” про стягнення заборгованості за договорами поставки №7 від 01.04.2008р. та №55 від 01.12.2009р. у загальному розмірі 983 836,51 грн. (з них: 844 763,05 грн. – основний борг, 23 653,37 грн. - інфляційні втрати, 9 373,40 грн. – 3 % річних, 63 808,54 грн. – пені, 42 238,15 грн. – штрафу).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2010р. у справі №7/340 позовні вимоги було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 844 763,05 грн. боргу, 23 653,37 грн. інфляційних втрат, 9 373,40 грн. 3% річних, 63 808,54 грн. пені, 42 238,15 грн. штрафу, 9 838,37 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том справи – 1, аркуші справи – 61-65).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. у справі №7/340 вищевказане рішення місцевого господарського суду було скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 63 808,54 грн. та відмовлено в цій частині вимог (том справи – 1, аркуші справи – 58-60).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011р. у справі №7/340 рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. було змінено шляхом їх скасування в частині стягнення 42 238,15 грн. штрафу і судових витрат (державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) і в цій частині позовних вимог у позові відмовлено. В іншій частині рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції у справі №7/340 залишені без змін (том справи – 1, аркуші               справи – 12-14).

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2010р. у справі  №7/340, з урахуванням змін, внесених до нього постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. та Вищого господарського суду України від 22.03.2011р., місцевий господарський суд видав наказ від 22.03.2011р. №7/340 (том справи – 1, аркуш справи - 11).

Постановою Другого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції від 17.05.2011р. ВП №26561403 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №7/340 від 22.03.2011р. і до липня 2011 року з відповідача були повністю стягнуті грошові кошти за вказаним наказом (31.05.2011р. позивачу перераховано 61 173, 83 грн., 08.07.2011р. - 826 134,68 грн.).

Перерахування коштів підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (том справі – 1, аркуш справи – 33) і не заперечується сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у справі №7/340 ним було заявлено до стягнення з відповідача, окрім основного боргу та пені, 9 373,40 грн. 3% річних та 23 653,37 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2010р. по 15.06.2010р. Вказані вимоги були задоволені судом, однак відповідач остаточно розрахувався з позивачем за товар, поставлений за договорами поставки №7 від 01.04.2008р. та №55 від 01.12.2009р., лише 08.07.2011р.

Зважаючи на значний період прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань перед позивачем, останній просив суд стягнути з відповідача 96 903,07 грн. інфляційних втрат та 26 614,94 грн. 3% річних, з яких:  93 768, 71 грн. інфляційних втрат та 24 231,97 грн. 3% річних нарахованих за період з 16.06.2010р. до 30.05.2011р., 3 134,36 грн. інфляційних втрат та 2 382,97 грн. 3% річних - за період з 01.06.2011р. до 07.07.2011р.

Місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги, зазначивши про невірний розрахунок позивачем інфляційних втрат.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з наступних підстав.    

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось вище, факт неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань перед позивачем за договорами поставки №7 від 01.04.2008р. та №55 від 01.12.2009р. в частині здійснення повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар було встановлено в судових рішеннях у справі №7/340.

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про неможливість сплати заборгованості на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2010р. у справі №7/340, оскільки на його кошти державним виконавцем було накладено арешт.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. При чому відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що відповідач мав змогу сплатити заборгованість в строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання судового рішення у справі №7/340. Оскільки в добровільному порядку відповідач борг не оплатив, державний виконавець застосував заходи з примусового виконання вказаного рішення суду, а саме накладення арешту на банківські рахунки відповідача та списання з них грошових коштів на користь позивача.    

Зважаючи на те, що в ході судового розгляду було підтверджено прострочення відповідачем грошового зобов’язання, нарахування інфляційної складової боргу та 3% річних також є обґрунтованим.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було невірно застосовано індекс інфляції та не враховано показники останнього у червні та липні 2010  року. За розрахунком апеляційного господарського суду, який співпадає з розрахунком Господарського суду міста Києва, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 91 834,48 грн. інфляційних втрат, а не 96 903,07 грн., як просив позивач. Що ж до позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, то розрахунок останніх є обґрунтованим і позов в цій частині підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме у сумі 26 614,94 грн.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2011р. у справі №37/248 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СТІОМІ-Холдінг” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2011р. у справі №37/248 – без змін.

2. Матеріали справи №37/248 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Мартюк А.І.

                                                                                          Новіков  М.М.