Постанова

від 17.07.2008 по справі 4/221

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/221

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "17" липня 2008 р.       Справа №  4/221

   Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/221

за позовом: Прокуратури Олександрійського району в інтересах держави, в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 25009, м. Кіровоград, вул. 50 р. Жовтня, 7а,

до відповідача: приватного підприємства "Вектор Д", 28036, Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Бандуровка, вул. Шкільна, 1а,

про стягнення 1 486, 37 грн.

час оголошення вступної та резолютивної частини постанови: 11 год. 58 хв.

Представники:

від прокуратури - Сивак М.М., посвідчення № 642;

від позивача - участі не брав;

від відповідача - участі не брав;

Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлений за місцем його державної реєстрації с. Бандурівка Олександрійського району пров. Шкільний 1 а, однак поштова кореспонденція повернута до суду без вручення з відміткою установи поштового зв'язку про відсутність адресата.

При цьому, господарським судом враховується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т.п. можуть вважатись належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом обов'язку щодо  повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідач несе відповідальність за всі можливі наслідки неподання відомостей стосовно змін свого місцезнаходження, оскільки згідно правил статті 19 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” юридичні особи зобов'язані подавати відомості стосовно змін свого місцезнаходження державному реєстратору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника прокуратури, факти та відповідні їм правовідносини між сторонами спору, господарський суд, -

                                             ВСТАНОВИВ :

Позовні вимоги  прокурором обґрунтовуються тим, що згідно до вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” всім підприємствам (об'єднанням), установам та організаціям незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Згідно до зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду 29.02.2008 року на підприємстві відповідача повинно працювати 1 інвалід, а фактично не був працевлаштований жоден.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інваліда і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 2 975 грн. та кількості працюючих 11 осіб, сума штрафних санкцій складає: 1 486 грн. 37 коп. та в добровільному порядку не сплачена відповідачем .

Письмовий відзив на позовні вимоги відповідач суду не надав.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні документи, які регулюють спірні правовідносини, доводи позивача щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001 року та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" який набрав чинності з 01.01.2006 року, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин та є чинними на час розгляду справи судом, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2007 рік у розмірі 1 486 грн. 37 коп. самостійно до 15.04.2008 року згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік.

Відповідач своєчасно подав звіт, який господарським судом визнається в якості узгодженого відповідачем зобов'язання щодо оплати штрафних санкцій, визначив суму штрафних санкцій в розмірі 2 975 грн. 30 коп., але самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в указаний термін, тому станом на 27.05.2008 року за ним рахується заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій до відділення на суму 1 486 грн. 37 коп.

Натомість, як вбачається із Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік (а.с. 16) відповідач зазначив кількість інвалідів-штатних працівників, які  повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в кількості 1 особи та визнав, що на підприємстві не працювали особи, якій відповідно до законодавства встановлена інвалідність.

Вказаний звіт підписаний повноважними представниками відповідача, зокрема керівником та головним бухгалтером, а їх підписи посвідчено прикладенням відбитку печатки підприємства та своєчасно 29.02.2008 року здано позивачу в якості офіційного документа статистичної звітності, форма якого № 10-ПІ затверджена наказом Міністерства праці України № 42 від 10.02.2007 року.

Відповідно до п. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін'юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року затверджено Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Цей Порядок визначає процедуру сплати підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі - сума адміністративно-господарських санкцій).

Роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У разі коли роботодавець не одержує прибутку, сума адміністративно-господарських санкцій сплачується за рахунок інших джерел відповідно до законодавства.

Органи Державного казначейства щокварталу інформують відділення Фонду про суму адміністративно-господарських санкцій та пеню, що надійшли до державного бюджету.

Господарським судом приймається до уваги, що наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07. 1998 року затверджена норма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Судом з наданих відповідачем копій звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за 2007 рік встановлено, що в окремих із них зазначено про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) взагалі, тобто для такої категорії громадян, як інва ліди, вакантні робочі місця не передбачалися, оскільки в звітах за січень, лютий, березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2007 року розділ звіту "Додаткові вимоги" графу 15 "Окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та інші не заповнювалась".

За ст. 19 Закону України “Про основи соціального захисту інвалідів в Україні” керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Крім того, при вирішенні спору господарським судом враховується, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, господарським судом достовірно встановлено, що протягом 2007 року відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів та не було фактично введено це робоче місце шляхом працевлаштування інвалідів, не було створено (пристосовано) робоче місце робітника для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Крім того, про створення робочих місць для працевлаштування інваліда відповідачем не було повідомлено управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради, Олександрійську громадську організацію інвалідів та Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі чого суд робить висновок про те, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України № 875-ХІІ, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Згідно зі ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексу визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин, - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені ст. 239 Господарського кодексу України.

За приписом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів вжиття ним вичерпних заходів для недопущення правопорушення та не спростовано надані позивачем докази про наявність правопорушення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 1 486 грн. 37 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (11 осіб) відповідач у 2007 році мав створити 1 робочі місця для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив жодного, що визнано відповідачем при складані звіту форми № 10-ПІ.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених чинним законодавством України на нього завдань здійснює контроль за виконанням суб'єктами господарювання чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в тому числі шляхом стягнення в судовому порядку адміністративно-господарських санкцій за невиконання ними такого нормативу в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за кожне незайняте робоче місце інвалідам згідно ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". При розгляді справи господарським судом також враховано, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" який набрав чинності з 01.01.2006 року і фактично діяв як в період виникнення спірних правовідносин так і на час розгляду справи судом, встановлено наступне.

У Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 1) частину другу статті 1 викласти в такій редакції: "Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, фізичні особи, які використовують найману працю, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів";

5) статті 19 і 20 викласти в такій редакції:

"Стаття 19. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Стаття 20. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного  банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій,  передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України .

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Враховуючи правовий статус Фонду соціального захисту інвалідів, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у  яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого  (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначившись з питанням щодо правовідносинами між учасниками спору про віднесення їх до таких, які підлягають до розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, провівши розгляд адміністративної справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд враховує особливість вказаного Кодексу стосовно презумпції винності суб'єкта владних повноважень та приписи ст. 71 КАС України про обов'язок доказування кожною стороною обставин на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, приходить до переконання, що позивачем надано безспірні докази про наявність правопорушення з боку відповідача, наданими позивачем доказами доведено сам факт скоєного правопорушення, тобто порушення законного права позивача на стягнення суми штрафу і пені за невиконання відповідачем нормативу по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.

Господарським судом не приймається до уваги та розцінюються як необґрунтовані посилання відповідача у відзиві на позовні вимоги на судову практику, оскільки саме викладену в постанові суду правову позицію визначено з урахуванням Ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2008 року у справі № 41/189-05 АС.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 163, 167, 186, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                          П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства "Вектор Д", 28036, Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Бандуровка, вул. Шкільна, 1а (р/р 26001001020434 в "Автокразбанк", МФО 323679, код ЄДРПОУ 30939735) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 25009, м. Кіровоград, вул. 50 р. Жовтня, 7а, (р/р 31215250600180 ВДК у Знам'янському районі, МФО 823016, код ЄДРПОУ 23100000) заборгованість по сплаті штрафних санкцій в розмірі 1 486 грн. 37 коп.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 18 липня 2008 року.

           Суддя

  Ю. І. Хилько