Постанова

від 23.07.2008 по справі 37/315-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/315-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 липня 2008 р.                                                                                    № 37/315-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                                Мачульського Г.М.

суддів:                                Бакуліної С.В.

                               Данилової Т.Б.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні

касаційну скаргуНаціонального технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від28.02.2008р.

у справі №37/315-07

Господарського судуХарківської області

за позовомНаціонального технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

доПриватної фірми "АСА"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області

провиселення та стягнення 719, 06 грн.

за участю представників

- позивача:

1). Хоменко П.О. (довіреність №66-01-22/233 від 21.07.2008р.)2). Дмитрієвої О.В. (довіреність №66-01-16/1 від 08.01.2008р.)

- відповідача:Сірохи Д.І. (довіреність від 21.07.2008р.)

- третьої особи:не з'явився, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2007р. (суддя Доленчук Д.О.) вказаний позов задоволено повністю, постановлено виселити Приватну фірму "АСА" з займаних нею приміщень за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, площею 76, 4 м2 та передати вказані приміщення Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут"; стягнути з Приватної фірми "АСА" на користь Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" 719, 06 грн. неустойки, держмито у розмірі 187 грн. та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Слюсаревої Л.В., суддів Білоконь Н.Д., Сіверін В.І.) зазначене рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" до Приватної фірми "АСА" відмовлено.

В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме: ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.287 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Третя особа не використала наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Представник відповідача звернувся до Вищого господарського суду України з клопотанням про зупинення провадження у справі, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом вважаючи що висновки, які будуть покладені в основу судового рішення в іншій справі можуть вплинути на вирішення спору в даній справі.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст.35 ч.2 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Згідно ж приписів ст. 1117 зазначеного кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.10.1998р. між позивачем і відповідачем було укладено договір оренди №11 нежитлового приміщення за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, гуртожиток №1 "Гігант", площею 76, 4 м2, строком на 5 років, до 01.10.2003р. Термін дії договору неодноразово продовжувався відповідно до додаткових угод, але кожний раз на різний термін: додатковою угодою від 01.10.2003р. дію договору було продовжено до 01.08.2004р., тобто на 10 місяців; листом №66-08-22/198 від 02.11.2004р. дію договору було продовжено терміном до одного року, тобто до 01.08.2005р.; додатковою угодою від 01.08.2005р. строк дії продовжено з 01.08.2005р. по 15.07.2006р., тобто на 11, 5 місяців; додатковою угодою від 16.07.2006р. дію договору продовжено до 15.01.2007р., тобто на 6 місяців; останньою додатковою угодою від 15.01.2007р. дію договору продовжено до 15.07.2007р., тобто на 6 місяців.

Згідно умов договору оренди він припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. До закінчення строку дії договору позивач направив відповідачу лист за №66-08-22/149 від 18.06.2007р., в якому вказував на те, що у нього відсутні наміри на продовження оренди, та просив повернути йому спірне приміщення.

Відповідач вказане приміщення не повернув, у зв'язку з чим позивач, протягом місяця після закінчення строку договору, направив відповідачу листа за №66-08-22/173 від 16.07.2007р., яким вдруге повідомив останнього про відсутність намірів продовжувати договір оренди та запропонував йому повернути орендоване приміщення по акту прийому-передачі.

Продовження користування відповідачем спірними приміщеннями послужило причиною звернення позивача до господарського суду з позовом  про примусове виселення відповідача із займаних приміщень за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1 площею 76, 4 м2, передання зазначених приміщень позивачу та стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за несвоєчасне повернення орендованих приміщень у розмірі 719, 06 грн.

Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що договір оренди припинив свою дію 16.07.2007р., а Додаткова угода від 09.08.2007р. до договору оренди №11 від 01.10.1998р., укладена між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та відповідачем не є правовою підставою для користування спірним приміщенням оскільки не може продовжувати орендні правовідносини сторін так як укладена після припинення договору оренди, а відтак, оскільки після припинення договору найму наймач не виконав свого обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві приміщення, посилаючись на приписи ст.526, ч.1 ст.530, ч.1 ст.626, ч.1 ст.631, ст.785 Цивільного кодексу України, дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду, скасовуючи зазначене рішення суду та приймаючи нове рішення про відмову в позові, виходив з того, що орендні відносини сторін що засновані на договорі, є продовженими, а відтак відповідач, як вважає суд апеляційної інстанції, знаходився у спірних приміщеннях на законних підставах. Посилаючись на приписи ст.ст.5, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.180 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов до висновків про наявність правових підстав для скасування рішення місцевого господарського суду і відмови в задоволенні позову.

Проте з указаними висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи з наступного.

Згідно ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції не врахував, що договірні відносини між сторонами у даній справі з приводу оренди спірного приміщення були припинені у зв'язку із запереченнями наймодавця, що мали місце протягом одного місяця після закінчення строку договору найму. Про відсутність наміру продовжувати строк дії договору оренди позивач повідомляв відповідача також і до 16.07.2007р., тобто до закінчення строку дії договору, та вказував на те, що у нього відсутні наміри на продовження оренди, та просив повернути йому спірне приміщення. Отже договірні відносини між сторонами у даній справі з приводу оренди спірного приміщення були припинені, а відтак, після їх припинення, вони не могли бути продовженими на підставі договору, який припинив свою дію, як це вважає суд апеляційної інстанції, в силу вище вказаних норм права.

Таким чином висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідач знаходився у спірних приміщеннях на законних підставах, не ґрунтуються на вказаних нормах права оскільки, як вбачається з викладеного, з припиненням орендних відносин вони можуть продовжуватись лише з укладенням нового договору, якого укладено не було.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що в разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, яка за користування відповідачем орендованим майном за час прострочення, як встановлено цим судом, становить 719, 06 грн., що не спростовано судом апеляційної інстанції.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому прийняте ним судове рішення належить залишити в силі.

Таким чином вимоги, викладені у касаційній скарзі, про стягнення господарських витрат, з урахуванням приписів ст.49 ГПК України, у зв'язку із переглядом судових рішень у касаційному порядку, належить задовольнити, витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ст.3 п.2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" із відповідача на користь позивача належить стягнути 93 грн. 50 коп. господарських витрат у вигляді сплаченого державного мита.

На підставі ст.8 п.1 цього Декрету позивачу належить повернути з Державного бюджету України 1 грн. 50 коп. зайво сплаченого, у зв'язку із переглядом судових рішень у касаційному порядку, державного мита.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2008р. у справі №37/315-07 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2007р., залишити в силі.

Стягнути із Приватної фірми "АСА" на користь Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" 93 (дев'яносто три) грн. 50 коп. державного мита.

Повернути Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" з Державного бюджету України 1 (одну) грн. 50 коп. зайво сплаченого, у зв'язку із переглядом судових рішень у касаційному порядку, державного мита.

Головуючий суддя                                                                 Г.М. Мачульський

С у д д і                                                                                     С.В. Бакуліна

                                                                                                                                                                                                                                            Т.Б. Данилова