Рішення

від 05.10.2006 по справі 36/358

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

36/358

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 36/358                                                                                                         05.10.06 р.

За позовом    Державного підприємства «Агентство з реструктуризації

                      заборгованості підприємств агропромислового комплексу»

До                      Державної акціонерної компанії «Хліб України»

Про                      стягнення  39 510 грн. 64 коп.

Суддя   Трофименко Т.Ю.  

Представники:

Від позивача           Сватуха О.В. по дов. № 221 д від 19.01.2006 р.

Від відповідача      Бічуков А.В. по дов. № 02-14/513 від 15.08.2006 р.

       В судовому засіданні з 27.09.2006 р. до 05.10.2006 р. оголошувалась перерва відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи:

        На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»про стягнення з Державної акціонерної компанії «Хліб України»39 510 грн. 64 коп. суму основного боргу, яка передана позивачу за розподільчим балансом.

        В судовому засіданні 27.09.2006 р. позивачем була подана заява про заміну предмету позову в порядку ст.22 ГПК України, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 39 510 грн. 64  коп., нанесені передачею недійсної вимоги до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи».

       Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690 між сторонами по справі був підписаний розподільчий баланс станом на 31.07.2003 та акт передачі -приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 24.01.1998 №77, в т.ч. право вимоги до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»39 510 грн. 64 коп. Оскільки на момент передачі такої вимоги на підставі ухвали господарського суду Черкаської області від 03.07.2003 року № 08/723 було затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи», тому за твердженням позивача, є недійсною вимога і відповідач повинен нести відповідальність на підставі ст. 519 Цивільного кодексу України.      

        Відповідач в письмових поясненнях проти позову заперечує, зазначаючи що вимоги є безпідставними. Оскільки Агентство було створено фактично шляхом реорганізації Державної акціонерної компанії «Хліб України»за рішенням власника –Кабінету Міністрів України. При цьому власник вирішив, що стягненням боргу сільськогосподарських виробників буде займатись Агентство та зобов'язав Компанію передати цю заборгованість, відповідно передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінанси –господарської діяльності, а отже, виходячи з аналізу законодавчих актів, Агентство отримало і всі ризики щодо стягнення заборгованості, тому вважає, що не можна говорити  про покладення на Компанію відповідальності згідно статті 519 Цивільного кодексу України. Окрім того, зазначає, що у разі виявлення Агентством заборгованості воно повинно було звернутися до власника –Кабінету Міністрів України з питанням, щодо врегулювання проблеми стягнення боргу.  

         Крім того щодо стягнення збитків відповідач зазначає, що позивач не надає належних доказів ліквідації боржника, не доводить розмір нанесених збитків, не обґрунтовує наявності причинно –наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача. Оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі нормативно –правового акту –Постанови Кабінету Міністрів України № 690 від 15.05.2003 р., пунктом 3 якої було зобов'язано відповідача передати позивачу права вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов КМУ № 977, № 77, № 83, № 1338. Якби відповідач не передав право вимоги по даній заборгованості , то позивач не міг би отримати доходи від стягнення заборгованості. Отже, ні при передачі заборгованості ні при утриманні від передачі відповідач вважає, що збитків позивач не несе.

       Заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши зібрані у справі докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” було утворене Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (далі за текстом –позивач) шляхом виділення із складу Державної акціонерної компанії “Хліб України” (далі за текстом –відповідач) філії “Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.

Відповідно до п. 3. даної постанови відповідачу доручено забезпечити передачу позивачу не погашених перед оптовими постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов'язань, що виникли внаслідок невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками своїх зобов'язань перед ДАК “Хліб України” відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 № 977 та від 24.01.1998 № 77 (за їх згодою), а також забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів ДАК “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 № 977, від 24.01.1998 № 77, від 24.01.1998 № 83, від 25.08.1998 №1338.

Відповідно до п. 1.3. Статуту Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” позивач є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Згідно п.3.1. вказаного статуту підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.   

31 липня 2003 року між позивачем та відповідачем був складений та підписаний Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між ДАК “Хліб України” та ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на виконання постанови КМУ від 15.05.2003 № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Відповідно до п. 3716 додатку № 1 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»на суму 39 510  грн. 64 коп. та відповідно право вимоги до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»на вказану суму.   

Як стверджує позивач, у процесі роботи по стягненню заборгованості з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»було встановлено, що боржника (Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи», тобто на момент підписання розподільчого балансу) ліквідовано.

Таким чином, за твердженням позивача, на момент передачі відповідачем права вимоги до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»та дебіторської заборгованості Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»останнього вже було ліквідовано, а тому така вимога є недійсною, через що відповідач має нести відповідальність відповідно до ст.519 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи 15.06.2006 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 976/11 про сплату боргу на суму  39 510 грн. 64 коп., в якій позивач послався на положення ст.530 Цивільного кодексу України та зобов'язання ДАК “Хліб” в семиденний строк сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, оскільки боржника – Сільськогосподарський виробничий кооператив «Громи»03.07.2003 р. (до підписання розподільчого балансу) було ліквідовано.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 39 510 грн. 64 коп. не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексу України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.  

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли відносини на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, тому, на думку суду, до таких спірних відносин мають застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).

Посилання позивача на положення глави 47 ЦК України в тому числі на статтю 519 ЦК України, яка визначає відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні, на думку суду, є хибними виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоча і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до ч.2 цієї статті цивільні права і обов'язки виникають з угод; з адміністративних актів; в результаті відкриття, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіянні шкоди іншій особі, а так само в наслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язаний вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 ЦК УРСР.

       З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання, які виникли між сторонами по справі, є такими, що засновані на адміністративному акті, а саме на постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”. Відповідно до цієї постанови, у відповідача виникло зобов'язання щодо передачі, а у позивача –щодо прийняття дебіторської заборгованості та права вимоги.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Уступка вимоги кредитором іншій особі згідно зі ст.197 ЦК УРСР допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання.  

Згідно зі ст.202 ЦК УРСР уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Таким чином, перевід боргу та уступка вимоги вчиняються у письмовій формі шляхом укладання відповідної угоди (правочину).

Оскільки позивачем не надано суду доказів того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про уступку вимоги, тому посилання позивача на положення цивільного законодавства, що регулюють уступку вимоги та відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні є такими, що не заслуговують уваги.

Посилання позивача у заяві про зміну предмету позову про нібито понесені ним збитків в розмірі переданої дебіторської заборгованості Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»є безпідставними, а вимога про стягнення таких збитків з відповідача є такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 203 ЦК УРСР в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.  

Згідно зі ст.209 ЦК УРСР особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, відповідач несе відповідальність лише за завдані позивачеві збитки при наявності його вини.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 39 510 грн. 64 коп., що по суті є заборгованістю Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи», яку відповідач передав позивачеві у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690. В обґрунтування заявленої до стягнення суми позивач посилається на те, що через передачу відповідачем недійсної вимоги та ліквідацію боржника –Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи»позивачу нанесені збитки в сумі  39 510 грн. 64 коп.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав суду доказів того, що Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” понесені саме збитки в розмірі 39 510 грн. 64 коп. , а також не надав суду доказів того, що у відповідача існує зобов'язання щодо відшкодування йому таких збитків.   

Щодо вимоги позивача від 15.06.2006 № 976/11 про сплату суми боргу, яку було надіслано відповідачеві, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Пунктом 2 Акту передачі-приймання розподільчого балансу від 31.07.2003 р. передбачено,  що ДАК “Хліб України” зобов'язана перерахувати на користь позивача лише ті грошові кошти, які були отримані як часткова або повна оплата боржниками дебіторської заборгованості, яку й було передано позивачеві за цим розподільчим балансом.

Оскільки позивачем також не доведено, що відповідач отримав (повністю або частково) дебіторську заборгованість від Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Громи», тому зазначена вимога позивача про стягнення збитків є безпідставною.         

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

        В позові відмовити   повністю.

        Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого у відповідності до ст. 84 ГПК України.

СуддяТ.Ю.Трофименко