Рішення

від 25.06.2008 по справі 31/190

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

31/190

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  31/190

25.06.08

За позовом          Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах

держави, в особі:

1. Кирило-Ганнівської сільської ради,

2. Державної екологічної інспекції в Полтавській області

До                    Дочірньої компанії "Укргазвидобування" м.Київ, в собі структурного підрозділу газопромислового управління “Полтавагазвидобування”,

                       м. Полтава     

про           стягнення 85 716,40 грн.

Суддя    Качан Н.І.

Представники:  

Від прокуратури                    Бондарева А.М. - посвідчення № 75

Від позивача 1.                    Тополь С.М. - голова ради, Білан А.А. –пред. по довір.,

                    Самохвалова Н.М. –пред. по довір.

Від позивача 2.                    Тук Я.М. - пред. по довір.

Від відповідача                    Скорик В.І. - пред. по довір., Ємець А.М. - пред. по довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про відшкодування збитків, завданих забрудненням земель, у розмірі 85716, 40 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звернутися до суду або господарського суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, підприємств та інших юридичних осіб.

Внаслідок перевірки, проведеної Полтавською міжрайонною природоохоронною прокуратурою (надалі –«Прокуратура»), було встановлено факт аварійного виливу газового конденсату на землі Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (надалі –«Позивач-1»), який стався внаслідок пошкодження конденсатопроводу.

Внаслідок аварії було забруднено земельну ділянку ріллі, площею 9200 м2 та завдано збитків державі на суму 85 716, 40 грн.

Оскільки експлуатація вказаної ділянки конденсатопроводу здійснюється структурним підрозділом Дочірнього підприємства «Укргазвидобування»(надалі – «Відповідач») в особі  газопромислового управління «Полтавагазвидобування», діяльність якого, на думку Прокуратури, пов‘язана з підвищеною небезпекою, то відшкодувати завдану шкоду має саме Відповідач, з огляду на те, що докази заподіяння шкоди внаслідок дії обставин непереборної сили або відсутності вини Відповідача у заподіяній шкоді, на думку Прокуратури, відсутні.

З огляду на ці обставини , Прокуратура просить суд задовольнити заявлений позов .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2008р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд спору  на 21.05.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2008р. розгляд справи було відкладено на 12.06.2008р.

В судовому засіданні 12.06.2008р. було оголошено перерву до  25.06.2008р., в порядку ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні представник Прокуратури позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник Позивача-1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник Державної екологічної інспекції в Полтавській області (надалі –«Позивач-2») у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Крім того, Позивач-2 у засіданні надав до суду письмові пояснення щодо обґрунтування позовних вимог в частині можливості пред‘явлення спільного позову кількома позивачами, а також правового статусу Позивача-1 як належного позивача у справі, розміру обґрунтування заподіяної матеріальної шкоди та про застосування цивільної відповідальності до  Відповідача за заподіяні збитки.

Зокрема, Позивач-2 стверджував, що нормами чинного Господарського процесуального кодексу України (надалі –«ГПК України») передбачається можливість пред‘явлення позову кількома позивачами. Відповідно до норм Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування є відповідальними за стан навколишнього природного середовища на своїй території, організують роботи з ліквідації екологічних наслідків аварії тощо. Нарахований Позивачем-2 розмір шкоди ґрунтується на вимогах Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 року №171 (надалі –«Методика») та відповідної довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом земельних ресурсів Зіньківського району.

Крім того, нормами ст. 1187 Цивільного кодексу України (надалі –«ЦК України»), передбачено, що діяльність з використання, зберігання, утримання хімічних, вибухо- та вогненебезпечних та інших речовин створює підвищену небезпеку для особи, що здійснює таку діяльність, та для інших осіб. Таким чином, відповідальність за заподіяну шкоду має нести особа, яка здійснювала володіння таким джерелом підвищеної небезпеки, тобто, Відповідачем.

З огляду на наведене , Позивач-2 просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у відповідності до ст. 59 ГПК України подав до суду відзив на позовну заяву.

У відзиві на позов Відповідач заявив про свою незгоду з позовними вимогами з огляду на їх необґрунтованість, недотриманням Позивачами вимог процесуального права та невідповідності викладених аргументів нормам матеріального права, що полягає у наступному.

На думку Відповідача нормами ГПК України не передбачено участі у господарському процесі співпозивачів. Позовна заява, що знаходиться у матеріалах справи, підписана лише Прокуратурою та не містить підписів Позивача-2.

У зв‘язку з цим, Позивач-2 не міг бути залучений у якості другого позивача у справі, оскільки це, на думку Відповідача, суперечить нормам чинного законодавства.

Крім того, Відповідач вважає, що Позивач-1 також є неналежним позивачем у справі, оскільки згідно з положенням п. 12 Розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України розпорядження землями поза межами населеного пункту здійснюється відповідними органами виконавчої влади. Позивач-1 не є органом виконавчої влади, а оскільки земельна ділянка, якій було завдано шкоду, знаходиться поза межами населеного пункту, то належним позивачем у даному випадку, інтереси якого порушені внаслідок заподіяння такої шкоди, є відповідна районна державна адміністрація, а не Позивач-1.

Газовий конденсат, а також діяльність, пов‘язана з його транспортуванням та прокачуванням за допомогою конденсатопроводів не відносяться, на думку Відповідача, до видів діяльності та об‘єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, та включені до відповідного переліку в установленому порядку.

Витік газового конденсату стався внаслідок дій невстановлених осіб, що здійснили спробу крадіжки такого газового конденсату, за фактом чого органами внутрішніх справ було здійснено порушення кримінальної справи. Тому, Відповідач вважає, що заподіяння шкоди було завдано не з вини Відповідача, а отже, підстави для покладення на Відповідача зобов‘язання з відшкодування такої завданої шкоди відсутні.

З огляду на це, Відповідач просив суд у позові відмовити.   

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані по справі документи і матеріали,  всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2007 року на конденсатопроводі «Західна Солоха»- ГС «Солоха», який належить газопромисловому управлінню «Полтавагазвидобування»- структурного підрозділу Відповідача на земельній ділянці Позивача-1 стався аварійний вилив газового конденсату.

31 жовтня 2007 р. Сільським головою Позивача-1 та заступником начальника Соловівського промислу було складено Акт засвідчення забруднення земельної ділянки конденсатом на території Кирило-Ганнівської сільської ради (копія є у матеріалах справи), відповідно до якого було встановлено факт забруднення земельної ділянки, загальною площею 0, 92 га, з яких 0, 68 га перебуває під пожнивними рештками кукурудзи, 0, 24 га –під посівами озимої пшениці.

9 листопада 2007 року Позивачем-2 було здійснено вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів, на підставі чого було складено Протокол №4 (копія є у матеріалах справи).

5 листопада 2007 року Відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі Полтавської області було видано довідку у формі листа №01-0б/690, відповідно до якого вартість земельної ділянки, що постраждала внаслідок забруднення складала 66 814, 52 грн., земельна ділянка розташована на чорноземах типових малогумусних важкосуглинкових, шифр агровиробничої групи ґрунтів 53 є.

14 листопада 2007 року Позивачем-2, враховуючи очевидний характер допущених порушень, було направлено на адресу газопромислового управління «Полтавагазвидобування»- структурного підрозділу Відповідача претензію за №34, відповідно до якої Позивач-2 вимагав відшкодувати збитки, заподіяних внаслідок забруднення земель на загальну суму 85 716, 40 грн. на користь Позивача-1.

23 листопада 2007 року газопромисловим управлінням «Полтавагазвидобування»- структурним підрозділом Відповідача було направлено Позивачу-2 відповідь на претензію-вимогу , якою Відповідач відмовився відшкодовувати завдану шкоду.

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення представників прокуратури, Позивачів  та Відповідача, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.

Станом на сьогоднішній день в Україні правовідносини з приводу відшкодування завданої матеріальної шкоди (збитків) регулюються главою 82 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, регулюється ст. 1187 ЦК України. Відповідно до зазначеної статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України для застосування до певної особи заходів позадоговірної (деліктної) відповідальності необхідна наявність наступних умов: протиправної поведінки (дій або бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки; причинно-наслідкового зв‘язку між протиправною поведінкою особи та заподіяною шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. За наявності вказаних умов до певної особи може бути застосовано заходи відповідальності щодо відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про трубопровідний транспорт»та п.п. 4-5 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. №1747, підприємства, установи, організації трубопровідного транспорту зобов‘язані забезпечувати дотримання діючих норм та правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища; охорону об'єктів трубопровідного транспорту, а також розроблення і впровадження автоматизованих систем виявлення несанкціонованого втручання сторонніх осіб у роботу об'єктів; безперешкодне здійснення підприємствами магістрального трубопровідного транспорту контролю за технічним станом та виконання планових і аварійно-відновних робіт в охоронних зонах.

Відповідно до п. 2 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. №1747 підприємствами магістрального трубопровідного транспорту є підприємства, які здійснюють експлуатацію об'єктів магістрального трубопровідного транспорту.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Відповідачем в особі свого структурного підрозділу - газопромислового управління «Полтавагазвидобування», здійснювалася експлуатація об‘єкту магістрального газопроводу на ділянці «Західна Солоха –Солоха», то, відповідно, Відповідач в особі газопромислового управління «Полтавагазвидобування»зобов‘язаний був забезпечити охорону вказаного магістрального газопроводу та його експлуатацію відповідно до встановлених норм та правил безпеки.

Відповідачем в особі газопромислового управління «Полтавагазвидобування»належну охорону магістрального газопроводу забезпечено не було, внаслідок чого на належній Позивачу-1 земельній ділянці стався вилив газового конденсату, спричинений втручанням сторонніх осіб у роботу системи. Таким чином, з боку Відповідача в особі газопромислового управління «Полтавагазвидобування»мало місце бездіяльність, що призвела до виливу газового конденсату.

Факт наявності шкідливого результату бездіяльності Відповідача в особі газопромислового управління «Полтавагазвидобування»у вигляді заподіяння шкоди земельній ділянці підтверджується Актом засвідчення забруднення земельної ділянки конденсатом на території Кирило-Ганнівської сільської ради від 31.10.2007 р., Протоколом №4 вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів від 09.11.2007 р., а також розрахунком розміру шкоди від забруднення земель, складеним заступником начальника відділу оперативного екологічного міжрайонного контролю В. Л. Капустяном (копія є у матеріалах справи) та письмовими поясненнями Позивача-2 до розрахунку шкоди від забруднення земель від 19.05.2008 р. №1114/02-02.

Наявність причинно-наслідкового зв‘язку між бездіяльністю Відповідача та заподіяною шкодою (збитками) підтверджується Актом засвідчення забруднення земельної ділянки конденсатом на території Кирило-Ганнівської сільської ради від 31.10.2007 р., листами Позивача-2 від 30.11.2007 р. №1481-к/09-02, від 08.01.2008 р. №6/1-17/967/0/1-9/07, поясненнями сільського голови Позивача-1 Тополя С. М. та державного інспектора Позивача-2 на адресу Господарського суду міста Києва (є у матеріалах справи).

Відповідно до норм ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, законодавством України обов‘язок доведення відсутності вини правопорушника у завданні шкоди покладається саме на правопорушника.

У матеріалах справи відсутні докази того, що бездіяльність Відповідача у вигляді незабезпечення належної охорони та утримання конденсатопроводу сталася за відсутності його вини. Письмові пояснення представника Відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву, не є допустимими доказами у справі, а тому не приймаються судом до уваги.

Надана Відповідачем до справи копія постанови в.о. слідчого Зіньківського РВ УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції Пазинича Я. П. про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження №07060177 від 29.10.2007 р. не приймається судом у якості належного доказу у справі, оскільки у даній постанові не визначено конкретних осіб, які здійснили пошкодження конденсатопроводу Відповідача, а згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.  

Доказів винесення судом у встановленому порядку вироку в указаній або іншій кримінальній справі сторонами до суду не надавалося, і у матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на ці обставини , оскільки наявними у справі доказами відсутність вини Відповідача у заподіянні шкоди не підтверджується, а обов‘язок доведення відсутності вини у заподіянні шкоди покладається саме на правопорушника, то у суду відсутні будь-які підстави вважати, що шкоду було заподіяно за відсутністю вини Відповідача.

Відповідно до Довідки Головного міжрегіонального управління статистики у            м. Києві №7880/06 Газопромислове управління «Полтавагазвидобування»є філією Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтобаз України» та не має статусу юридичної особи. Аналогічна інформація щодо правового статусу Газопромислового управління «Полтавагазвидобування»міститься у п. 1.2. Положення про філію Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтобаз України»Газопромислове управління «Полтавагазвидобування», затвердженого генеральним директором ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтобаз України»Рибчичем І. Й. 02.12.1998 р. та у листі Відповідача від 05.03.2008 р. №2-09-01673.

Оскільки відповідно до ст.ст. 1, 18, 21 ГПК України відповідачами у справі можуть бути підприємства, установи, організації, які мають статус юридичної особи, а Газопромислове управління «Полтавагазвидобування», що безпосередньо забезпечує утримання конденсатопроводу, внаслідок експлуатації якого було завдано шкоду, то відповідачем у справі є Відповідач, до складу структури якого входить Газопромислове управління «Полтавагазвидобування»і який, згідно Статуту ДК «Укргазвидобування»має статус юридичної особи.

Що стосується заперечень Відповідача  зокрема , що Позивач-1 не може бути належним позивачем у справі, то суд не приймає такі заперечення до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 12 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, вказаним пунктом тимчасово визначено повноваження органів виконавчої влади виключно щодо розпорядження землями, що знаходяться за межами відповідних населених пунктів, а отже, твердження Відповідача про те, що орган виконавчої влади –районна державна адміністрація –є власником земельної ділянки, якій завдано шкоду, суперечить чинному законодавству України.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначає сільські ради як орган місцевого самоврядування.

Статтею 1 вказаного закону визначено, що делеговані повноваження –це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Підпунктами 1 та 6 пункту «б»частини 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування віднесено здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення.

Статтями 5, 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, зокрема, організують роботу по ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, і громадян.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм чинного законодавства України, завдання матеріальної шкоди безпосередньо зачіпає та порушує права та законні інтереси Позивача-1 як сільської ради, відповідальної за забезпечення екологічного стану на ввіреній їй території, а тому Позивач-1 є належним позивачем у справі.

Що стосується залучення до участі у справі у якості другого позивача –Позивача-2, то суд не погоджується з запереченнями Відповідача щодо такого залучення, оскільки нормами ст. 23 ГПК України передбачено можливість пред‘явлення позову кількома позивачами.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, які завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України під збитками розуміються: втрати, яких особа зазнала у зв‘язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Розмір понесених внаслідок забруднення земель збитків визначається у розрахунку розміру шкоди від забруднення земель та складає 85 716, 40 грн.

У зв‘язку з цим, суд вирішує, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України оскільки позов задоволено, то суд покладає судові витрати на Відповідача та стягує їх у повному обсязі у доход бюджету.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 12, 188, 211 Земельного кодексу України, ст. ст. 22, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 1, 18, 21, 23, 33, 34, 44, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва ,–

                                                  В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Дочірньої компанії «Укргазвидобування»(м. Київ, вул. Кудрявська, 26/68; код за ЄДРПОУ 30019775) в особі структурного підрозділу газопромислового управління «Полтавагазвидобування»на користь держави в особі Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (с. Кирило-Ганнівка Зіньківського району Полтавської області; ідентифікаційний код 13955918; р/р 33115331700132 місцевого бюджету Кирило-Ганнівської сільської ради; код платежу 24062100, банк одержувача: УДК в Полтавській області, МФО 831019), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, суму збитків у розмірі 85 716 (вісімдесят п‘ять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 40 коп.

3.          Стягнути з Дочірньої компанії «Укргазвидобування»(м. Київ, вул. Кудрявська, 26/68; код за ЄДРПОУ 30019775) в особі структурного підрозділу газопромислового управління «Полтавагазвидобування»на користь державного бюджету, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, 857 (вісімсот п‘ятдесят сім) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                         Н.І.Качан

Дата підписання рішення  01 липня 2008 року.