Рішення

від 15.11.2011 по справі 13/424

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа №  13/424

15.11.11

За позовом Приватної фірми "Діолан"

до   Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна група морепродуктів"    

про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

від позивача       ОСОБА_1. –дов. № 1/03-11 від 18.03.2011 р.

від відповідача   ОСОБА_2. –дов. № б/н від 10.10.2011 р.

в судовому засіданні 15.11.11 відповідно до ст. 85 ГПК України  оголошено вступну і резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача  безпідставно утримуваних грошових коштів.

Мотивуючи позов вказав, що на підставі укладеного між сторонами договору  на виконання виставленого рахунку перерахував кошти, втім не отримавши обумовлений товар та відповідь на вимогу про поставку чи повернення коштів  просить повернути кошти.

    20.10.11 ухвалою Господарського суду міста Києва було порушено провадження у справі № 13/424, призначено до розгляду на 15.11.11 витребувано документи та докази, сторони  зобов’язано вчинити певні дії.

В судовому засіданні позивач підтримав позов з підстав викладених у позовній заяві і просив його задовольнити повністю.

Відповідач надав відзив, заперечив проти позову, вказав, що кошти від позивача не отримував, вимогу не розглядав, оскільки крім підписання договору жодних правочинів між сторонами не відбувалось, в т.ч не виставлявся рахунок та не сплачувались кошти.

 Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками, відповідно до ст.ст. 20, 21, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.  

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і з’ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, господарський суд -    

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі 04.01.11 укладено договір купівлі-продажу № 8, відповідно до умов якого відповідач, як продавець, зобов'язувався передавати у власність позивача, як покупця, рибну продукцію, а останній її оплачувати (п. 1.1, 1.2, 1.3, 2.1).

Відповідно до положень розділу 3 Договору товар поставляється згідно до видаткової накладної і  право власності на нього переходить під час її підписання (п. 3.1, 3.2).  

Відповідно до п.4 .2. договору позивач оплачує вартість отриманого товару, згідно відповідних видаткових накладних.

Згідно до п.6.4. договору зміни та доповнення до цього договору будуть чинними тільки у тому разі, коли вони здійснені в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін  

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як стверджує позивач, відповідачем був виставлений рахунок на оплату №MGM22482 від 22.02.11 на суму 76300,00 грн., який відповідачем був оплачений платіжними дорученнями №38894417 та №38894378 від 23.02.11.

У зв'язку з не поставкою позивач 17.03.11 направив вимогу про поставку товару  чи  про повернення перерахованих коштів. Втім, вимога залишена відповідачем без належного реагування.

Відповідач заперечив факт виготовлення ним і виставлення позивачу рахунку на оплату  №MGM22482 від 22.02.11 на суму 76300,00 грн. Також заперечив відповідач надходження коштів позивача відповідно до названих платіжних доручень.

На підтвердження своїх доводів позивач надав заявку на переказ готівки №38894417 від 23.02.11 вчинену громадянином ОСОБА_3 та фізичними особами,  заявку на переказ готівки №38894378 від 23.02.11 вчинену громадянином ОСОБА_4.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як визначено ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання позивача на виставлений рахунок та попередню оплату вказують на односторонню зміну умов договору.

Оскільки, відповідно до п.6.4. договору зміни та доповнення до нього не вносились, підстав вважати  дії позивача з передплати непоставленого товару узгодженими не має.

Відповідно до ч.2 ст.1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Платіжні документи, які підтверджують внесення Позивачем плати суду не надано. Доказів того, що фізичні особи  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 діяли від імені і в інтересах позивача та в межах зобов'язань визначених договором суду також не надано.

Суд бере до уваги той факт, що ОСОБА_4 (відповідно до заявки на переказ готівки №38894378 від 23.02.11) , ОСОБА_4 (відповідно до довідки ЄДРПОУ) є керівником позивача, втім дана обставина не спростовує висновки суду.  

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов‘язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всупереч названим нормам законодавства позивачем не подано жодного  належного або допустимого доказу на підтвердження здійснення оплати, яку він вимагає повернути.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до  ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 22, 32-34, 36, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ

1. В  позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                    Курдельчук І.Д.

         дата складення 18.11.11