Рішення

від 14.11.2011 по справі 51/360

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/360

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/360

14.11.11

За позовом Українського державного  підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів  «Укрінтеравтосервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаетон транс груп»  

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Міністерство інфрастуктури України

про стягнення 44 257,75 грн.          

                                                                                                                  Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

Від позивача: Билим А.В.

Від відповідача: Ратушний М.Д.

Від третьої особи: Корогодіна В.О.

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 28 875,00 грн. основного боргу, 7 731,42 грн. пені, 4 307,81 грн. інфляційних втрат, 1 322,27 грн. 3% річних, 2 021,25 грн. 7% штрафу. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг № 13Дпу-2009 від 01.03.2009 р. в частині оплати наданих послуг за період з 31.08.2009 р. до 27.02.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 05.09.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням сторін, та залучено до участі у справі Міністерство інфрастуктури України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 05.10.2011 р.

Розгляд справи переносився через неналежне виконання учасниками судового процесу вимог суду.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 17.10.2011 р. у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці, справу № 51/360 передано на розгляд судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2011 р. справа № 51/360 прийнята суддею Гулевець О.В. до свого провадження та призначена до розгляду на 14.11.2011 р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 14.11.2011 р. у зв'язку з виходом судді Пригунової А.Б. з відпустки, справу № 51/360 передано на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2011 р. справа № 51/360 прийнята суддею Пригуновою А.Б. до свого провадження та призначена до розгляду на 14.11.2011 р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого ТОВ «Фаетон транс груп» проти позову заперечувало з посиланням на порушення позивачем умов договору, у зв'язку з чим відповідач звертався до позивача з вимогами про розірвання договору, також відповідач зазначив, що будь-які договірні відносини з позивачем розірвані.

Третя особа надала письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких Міністерство інфрастуктури України підтримало заявлені позовні вимоги.

У даному судовому засіданні представники учасників судового процесу підтримали свої позиції.

          Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу та витребуваних судом.

           У судовому засіданні 14.11.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2009 року Українське державне підприємство «Укрінтеравтосервіс»та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаетон транс груп»у простій письмовій формі підписано договір про надання послуг № 13Дпу-2009 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору в порядку та на умовах визначених цим договором позивач зобов'язався за завданням позивача протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги за адресою: проспект Науки, 57 у м. Києві: безперешкодний в'їзд на територію позивача його автотранспортних засобів та автотранспортних засобів інших суб'єктів, що перебувають із відповідачем у договірних відносинах, за дозволом позивача, з зазначенням марки і державних номерів автомобілів у журналі реєстрації виїзду –заїзду та за наявності постійних або разових перепусток; забезпечує місцями для стоянки автотранспортних засобів відповідача та автотранспортних засобів інших суб'єктів, що перебувають із відповідачем у договірних відносинах, за дозволом відповідача; за замовленням відповідача здійснює ремонт його автотранспортних засобів та автотранспортних засобів інших суб'єктів, що перебувають із відповідачем у договірних відносинах, за дозволом відповідача; забезпечує відповідачу, при потребі останнього, можливість здійснювати самостійно ремонт та обслуговування власних автотранспортних засобів та автотранспортних засобів інших суб'єктів, що перебувають із замовником у договірних відносинах у приміщеннях боксу №-7 (кімнати №№ 1, 2, 3, 5), де замовник здійснюватиме ремонт автотранспортних засобів власними силами і зберігатиме необхідні для цього запасні частини та інструмент.

Розділом 3 вказаного договору сторони погодили вартість послуг та порядок розрахунків.

Розмір плати за надані послуги по стоянці автотранспортних засобів та зберігання запчастин і інструментів за домовленістю сторін становить 4 000,00 грн. в місяць (п. 3.1 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2009 р. якщо протягом місяця до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не повідомить про його припинення, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на неналежність виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати наданих послуг.

Як стверджував позивач, надання послуг підтверджується атами перебування автотранспортного засобу на території УДП «Укрінтеравтосервіс»від 30.06.2011 р., 31.05.2011 р., 29.04.2011 р., 31.03.2011 р., 28.02.2011 р., 31.01.2011 р., 27.12.2010 р., 30.11.2010 р., 28.10.2010 р., 30.09.2010 р., 31.08.2010 р., 29.07.2010 р., 30.06.2010 р., 31.05.2010 р., 29.04.2010 р., 31.03.2010 р.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, заборгованість, що є предметом даного спору, виникла внаслідок неналежної оплати відповідачем послуг, які фактично надавались за оренду частини земельної ділянки за адресою: проспект Науки, 57 у м. Києві.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як зазначив позивач, фактично предметом договору є передача у користування для перебування автотранспортних засобів частини земельної ділянки.

Згідно з ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України «Про оренду землі»).

Проаналізувавши зміст договору від 01.03.2009 р. 13Дпу-2009, положення ст. 792 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про оренду землі», а також оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що фактично вказаний договір є прихованим договору надання в користування (оренду) земельної ділянки. Наведена обставина сторонами не заперечується.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За таких обставин суд застосовує до даного спору норми законодавства, що регулюють відносини оренди землі.

Договір оренди землі відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі»це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 статті 640 цього Кодексу вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, згідно з частиною 1 статті 210 Кодексу такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

З наведеного вбачається, що здійснення державної реєстрації договору оренди землі є юридичним фактом, з настанням якого закон пов'язує набрання чинності правочином.

Таким чином, згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 р. № 2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

У відповідності до Указу Президента України від 17.02.2003 р. «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру»на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами, державна реєстрація договору від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009 у встановленому законодавством порядку не проводилася.

Таким чином, не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку, договір не є укладеним (не набрав чинності).

З огляду на наведене, беручи до уваги, що в силу вимог ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі»договір від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009 підлягає державній реєстрації та враховуючи, що вказаний правочин у встановленому законодавством порядку зареєстрований не був, суд дійшов висновку, що вказаний договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а отже, не створює прав та обов'язків для сторін.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України, яка викладена ним у рішенні колегії судової палати у цивільних справах від 23.12.2009 р., та Вищий господарський суд України, про що, зокрема зазначено у постанові № 51/588 від 25.01.2011 р. Також вказана позиція викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 р. у справі № 51/399.

У відповідності до положень ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, зокрема, є договір.

Однак, з огляду на відсутність державної реєстрації договору від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009, останній є неукладеним, тобто таким, що не породжує прав та обов'язків для сторін.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 28 875,00 грн. основного боргу за договором від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 731,42 грн. та 7% штрафу у розмірі 2 021,25 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009, то вказані вимоги також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено Цивільним кодексом України.

При цьому ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до п. 2.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р. зі змінами та доповненнями (чинним на момент винесення рішення) якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Таким чином, враховуючи, що договір від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009 не набрав чинності (є неукладеним), а також враховуючи положення ст. 547 Цивільного кодексу України, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за несвоєчасне виконання ним грошового зобов'язання задоволенню не підлягають.

Позивач також просить стягнути з відповідача 4 307,81 грн. інфляційних втрат та 1 322,27 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що вказана норма передбачає право саме кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, які є способом захисту майнових прав та інтересів знову ж таки кредитора, а сутність їх складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Тож враховуючи вказане, суд відмовляє у задоволенні вищезазначених вимог позивача про стягнення 3 % річних від простроченої суми та інфляційних нарахувань за весь час прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки заборгованість виникає у зв'язку з невиконанням або неналежним виконання зобов'язання, в той час як між сторонами у даному випадку не виникло зобов'язання за договором від 01.03.2009 р. № 13Дпу-2009, а позивач не виступає кредитором щодо відповідача, з підстав ненабрання договором чинності (його неукладення), а тому у відповідача відсутнє прострочення виконання зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд відмовляє Українському державному  підприємству по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів  «Укрінтеравтосервіс»у задоволенні позовних вимог повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

ВИРІШИВ:

 У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                      Пригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 21.11.2011 р.