Рішення

від 28.11.2011 по справі 22/425

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/425

28.11.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт 61»

до                   1. Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

                      2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про                 визнання недійсним договору поруки

                                                                                                                               суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:                    не з’явились;

від відповідача-1:          ОСОБА_2 (довіреність № 472/11.5.2 від 30.07.2010р.)

від відповідача-2:      не з’явились;

28.11.2011р. у судовому засіданні, у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт 61»(надалі ТОВ «Контракт 61», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки № 4.94-33/08-ДП2 від 16.07.2008р., що укладений між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»(надалі відповідач-1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 09.11.2011р. до участі у справі відповідачем-2 залучено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

          Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки суперечить статутним цілям діяльності позивача, а відтак підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладений з перевищенням обсягу статутної діяльності товариства.

Позивач на розгляд справи не з’явився, ухвалу суду про порушення провадження у справі отримав 15.11.2011р., тобто завчасно до призначеного судового засідання, відомостей щодо відмови від позову, суду станом на час розгляду справи не повідомлено, а докази, наявні в матеріалах справи є достатніми для прийняття рішення.

Відповідачем-1 позову не визнано, відзиву на позов не надано, в судовому засіданні представник відзначав про безпідставність заявленого позову.

Відповідач-2 до суду не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується залученим до справи повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

16 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», ТОВ «Контракт-61»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поруки № 4.94-33/08-ДП2, згідно з яким поручитель, яким є позивач у справі, поручився перед банком за виконання позичальником  (відповідач-2) зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 4.94-33/08-КЛ від 16.07.2008р. та будь-якими додатковими угодами до нього (в т. ч. збільшуючими основне зобовязання).

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Договір про відкриття валютної кредитної лінії № 4.94-33/08-КЛ від 16.07.2008р., що укладений між ВАТ «ВТБ Банк»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, залучений до матеріалів справи та містить умову щодо забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед банком (п. 8.3, 8.4 договору).

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Посилання позивача на суперечність укладення договору статті 79 Господарського кодексу України, оскільки цей правочин у порушення вимог статуту товариства є для нього неприбутковим, позбавлений будь-якого економічного сенсу та інше, суд відхиляє з урахуванням наступного.

За частиною 1 статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ГК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Відповідно до пункту 5.1 статуту позивача метою діяльності товариства є отримання прибутку в національній та іноземній валюті.

В силу положень статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суду не представлено документів, які б свідчили про неможливість товариства укладати договори поруки в процесі своєї господарської діяльності, а ствердження про укладення договору всупереч статутним цілям товариства викладене позивачем у позовній заяві, свідчить про фактичне звинувачення особи якою такий договір підписано у перевищенні наданих повноважень.

У ст. 92 ЦК України зазначено, що  юридична  особа  набуває  цивільних  прав  та обов'язків і здійснює їх через свої органи,  які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 3 вказаної статті кодексу, орган або особа,  яка відповідно до установчих  документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах  юридичної особи,  добросовісно  і  розумно  та не перевищувати своїх повноважень.

Органи юридичної особи –це призначені або обрані посадові особи. Таким чином наявність прямого умислу та корисливої мети на укладення угоди суперечної статуту товариства, може бути встановлено виключно у фізичних осіб. Фізична особа (посадова особа) визнається винною тільки судом загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Станом на час вирішення даної справи, позивачем не надано суду обвинувального вироку чи відомостей про порушення кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3 за встановленим фактом перевищення вказаною особою наданих йому статутом повноважень при укладенні договору поруки № 4.94-33/08-ДП2 від 16.07.2008р., а відтак усі заяви позивача з цього приводу є безпідставними та не підтверджені належними доказами.

Предмет діяльності товариства визначений статутом, і зокрема, пунктом 5.2.89 статуту позивача прямо передбачено здійснення благодійної діяльності, що надає позивачу право укладати безвідплатні договори.

Зазначене свідчить про безпідставність тверджень позивача щодо невідповідності договору положенням статуту товариства, а вказана позиція щодо застосування положень закону при аналогічних обставинах, викладена, зокрема і у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011р. № 19/87-10 (11/030).

В силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із укладенням трьохстороннього договору поруки в забезпечення виконання зобов’язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. Останній, в свою чергу є одним із засновників ТОВ «Контракт-61», і жодних доказів що товариством пред’явлені вимоги до свого засновника чи представника, яким підписано спірний договір щодо неправомірності дій при укладенні спірного договору, про неправомірне проставлення печатки товариства на договорі, або ж вказаних осіб обвинувачено у наданні підроблених документів на підтвердження своїх повноважень тощо, суду не представлено.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору, затягування вирішення питання про виконання договірних зобов’язань тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 29.11.2011