Рішення

від 24.11.2011 по справі 3/232

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/232

24.11.11

За позовом          Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»

До                    Спільного українсько-бельгійського підприємства у формі товариства з

                      обмеженою відповідальністю «Велес»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні  позивача      

                      Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

Про                стягнення 46 449,23  грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1 –по дов. № 2331 від 01.09.2011

Від відповідача       ОСОБА_2 –по дов. № б/н від 26.10.2011

Від третьої особи    ОСОБА_3 –по дов. № 28 від 29.06.2011

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»про стягнення з Спільного українсько-бельгійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Велес»11 369,41 грн. боргу по орендній платі, 878,72 грн. пені, 1 108,71 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 318,52 грн., 795,85 грн. –7% за прострочення виконання зобов‘язання понад 30 днів та 31 978,02 грн. неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору № 1840 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.06.2005, укладеного між відповідачем та третьою особою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 було порушено провадження у справі № 3/232 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та призначено її до розгляду на 13.10.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/232 від 13.10.2011, в зв‘язку з нез’явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 03.10.2011, розгляд справи був відкладений на 25.10.2011.

Третьою особою в судовому засіданні 25.10.2011 подано письмові пояснення в яких зазначає, що позовні вимоги Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 25.10.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 27.10.2011.

Представником відповідача в судовому засіданні 27.10.2011 було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 27.10.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 10.11.2011.

Від відповідача на адресу суду поштою 10.11.2011 надійшов відзив на позов в якому проти задоволення позовних вимог відповідач заперечує. Вказує на те, що у період з 10.06.2010 по 27.10.2010, за який вимагає позивач сплати орендної плати, відповідач не використовував спірне приміщення через здійснення перешкод позивачем у пропуску на територію заводу. Забрати власне майно з орендованих площ та повернути орендоване майно стало можливим лише 27.10.2011 у виконавчому провадженні ВП № 21244174. З огляду на те, що згідно ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від сплати за весь час протягом якого майно не могло бути використано ним, вимоги щодо орендної плати та інфляційних і 3% річних безпідставні.

Відповідачем 10.11.2011 до відділу діловодства суду подано доповнення до відзиву, в яких зазначає, що договір оренди нерухомого майна № 1840 від 09.06.2005 позивач не підписував, а тому вказаний договір не створює для позивача прав сторони договору. Не будучи стороною договору оренди, позивач має лише права, передбачені у договорі оренди №1840 від 09.06.2005. Норми договору № 1840 від 09.06.2005 та норми законодавства не передбачають прав балансоутримувача - ДП Дарницький вагоноремонтний завод на неустойку за прострочення зобов‘язання повернути річ наймодавцю. Майно по акту приймання-передачі передавалося в оренду Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву. Аналогічно цьому майно і має повертатися по акту приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна по місту Києву. Згідно рішення Господарського суду міста Києва у справі № 40/374 від 21.09.2010 СП TOB «Велес»зобов‘язаний повернути майно орендодавцю - Регіональному відділенню Фонду державного майна. Згідно ч. 2 ст.785 ЦК України право вимоги неустойки за прострочення виконання зобов'язання щодо повернення речі має наймодавець. Таким чином, підстави для стягнення на користь позивача неустойки за прострочення зобов‘язання повернути річ відсутні.

В судовому засіданні 10.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 17.11.2011.

Відповідачем 17.11.2011 до відділу діловодства суду подано доповнення до відзиву, в яких зазначає, що згідно рішення Господарського суду міста Києва у справі       № 40/374 строк договору оренди закінчився 29.03.2010, а тому зобов‘язання за ним щодо користування і сплати орендної плати припинені. При укладенні договору сторони не погоджували таку умову, як сплата на користь балансоутримувача після припинення договору платежів у потрібному розмірі орендної плати.

В судовому засіданні 17.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 24.11.2011.

В судовому засіданні 24.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача і третьої особи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»об’єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону), орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю (ст. 5 Закону).

09.06.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Спільним українсько-бельгійським підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Велес» (орендар) було укладено договір № 1840 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно), загальною площею 52,88 кв. м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74, що  знаходиться на балансі Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»(далі –балансоутримувач). Майно передано в оренду з метою розміщення офісу.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що орендодавець за участю балансоутримувача зобов’язаний передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі орендованого майна.

Згідно акту прийму-передачі від 09.06.2005 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нерухоме майно загальною площею 52,88 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. договору сторонами встановлено, що договір укладено з 09.06.2005 по 09.05.2006.

Додатковими угоди від 31.05.2006 та від 06.02.2007 термін дії договору сторонами  було продовжено спочатку до 29.12.2006 потім до 29.06.2007.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2010 у справі № 40/374, встановлено, що договір № 1840 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.06.2005 припинив свою дію 29.03.2010, в зв‘язку з чим було виселено Спільне українсько-бельгійське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Велес» з орендованого державного нерухомого майна загальною площею 52,88 кв. м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74 повернувши зазначене приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. Орендар повертає майно орендодавцю (балансоутримувачу) аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю (балансоутримувачу) з моменту підписання акта приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи орендар 27.10.2010 повернув, а орендодавець прийняв згідно акту приймання-передачі (повернення) з користування майно загальною площею 52,88 кв. м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Пунктом 3.1. договору в редакції додаткової угоди від 06.02.2007 встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом міністрів України і становить без ПДВ за перший (базовий) місяць розрахунку (січень 2007 року) 2 772,43 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 3.2. договору в редакції додаткової угоди від 06.02.2007 встановлено, що орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

Згідно п. 3.3. договору перерахування здійснюється орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином:

70% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету;

30% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

Умовами п. 5.14. договору передбачено, що в разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання) орендар зобов‘язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу (орендодавцю) на підставі акту передачі-приймання.

Позивач (балансоутримувач) згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості орендної плати за договором № 1480 від 09.06.2005 нараховує борг по орендній платі в розмірі 11 369,41 грн. за період з червня 2010 року по 27.10.2010.

Згідно п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 5.2. договору орендар зобов’язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Однак, відповідач в порушення умов договору не виконав основного обов’язку орендаря, орендну плату балансоутримувачу повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача у період з червня 2010 року по 27.10.2010 (день фактичного звільнення приміщення за актом) становить 11 369,41 грн.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3. ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11 369,41 грн. боргу по орендній платі обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за оренду державного майна повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин є вчинене ним  правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»за невиконання зобов'язань за договором оренди, …, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

При укладанні договору № 1480 від 09.06.2005 сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті орендної плати балансоутримувачу відповідач  не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.5. договору оренди та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить  878,72 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 878,72 грн., обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по орендній платі, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 5 881,50  грн. інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 1 620,86 грн.  

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд не погоджується з розрахунками позивача розміру інфляційних втрат, оскільки розрахунок здійснений із застосуванням невірного розміру середнього індексу інфляції.

За наступним розрахунками суду розмір збитків від зміни індексу інфляції становить 949,95 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 949,95 грн. інфляційних витрат та відповідно в частині їх нарахування позивачем в розмірі 158,76 грн. в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

З розрахунками позивача розміру 3% річних в сумі 318,52 грн. суд погоджується та вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 31 978,02 грн. неустойки слід зазначити

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначалось вище рішенням суду у справі № 40/374 від 21.09.2010 встановлено, що договір припинився 29.03.2010.

Також вказаним рішенням суду встановлено, що орендодавець листом № 30-04/6158 від 02.04.2010 повідомляв відповідача про те, що строк дії договору оренди № 1480 від 09.06.2005 закінчився та продовженим бути не може, запропонувавши звільнити орендовані площі та повернути їх орендодавцю чи балансоутримувачу про що скласти акт приймання-передачі.

Згідно п. 5.7. договору орендар зобов‘язався у разі припинення договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані,…

При цьому за умовами п. 2.4. договору передбачено, що майно може бути повернуто орендарем як орендодавцю так і балансоутримувачу.

Разом з цим обов‘язок по складанню акта приймання-передачі покладено на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п. 2.5. договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач повернув орендоване майно по акту приймання-передачі (повернення) лише 27.10.2010.

Судом встановлено, що відповідачем порушено обов’язок наймача щодо повернення орендодавцю або позивачу об’єкту оренди після закінчення дії договору.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки  у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Оскільки за умовами договору об‘єкт оренди по закінченню дії договору може бути повернений як орендодавцю так і балансоутримувачу, суд вважає, що позивач вправі вимагати сплати неустойки  за час користування річчю за час прострочення (з 29.03.2010 по 27.10.2010) в розмірі подвійної орендної плати визначеної в п. 3.3. договору (виходячи із розміру 30% орендної плати).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за період прострочення повернення майна з 29.03.2010 по 27.10.2010 в розмірі  31 978,02 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача) підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 7% штрафу за прострочення виконання щодо повернення майна протягом 30 днів в розмірі 795,85 грн. задоволенню не підлягають з наступних підстав

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов‘язання, в якому хоча б одна сторона є суб‘єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов‘язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов‘язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов‘язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов‘язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб‘єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов‘язання фінансується за рахунок державного кредиту;

-          вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

за порушення умов зобов‘язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов‘язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов‘язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення зобов‘язання щодо повернення майна з оренди.

Оскільки, спеціальною нормою щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов‘язань щодо повернення майна є частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якою позивач вже скористався, а не норма частини 2 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, позовні вимоги в частині стягнення 795,85 грн. 7% штрафу задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на акти державного виконавця від 30.09.2010, від 07.10.2010 та постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.01.2010 як на докази, що підтверджують що відповідач приміщення у період з 10.06.2011 по 27.10.2010 не займав, не приймаються судом до уваги, оскільки

Акти державного виконавця від 30.09.2010 та від 07.10.2010  стосуються виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду  міста Києва у справі № 40/73 в якій предметом спору були приміщення площею 2803,33 кв. м. за іншим договором оренди та не стосуються майна, що є предметом договору у даній справі.

Отже, дані акти не підтверджують що відповідач фактично не займав приміщення площею 52,88 кв. м.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.01.2010 не є вироком суду, а тому в силу ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не є обов‘язковою для господарського суду.

Таким чином, позовні вимоги Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України,  підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.  

Враховуючи наведене та керуючись  ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

                                                В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Спільного українсько-бельгійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Велес»(м. Київ, пр.-т Миру, 15-А, офіс 201, код ЄДРПОУ 21653611) на користь Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»(м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74, код ЄДРПОУ 14294471) 11 369 (одинадцять тисяч триста шістдесят дев‘ять) грн. 41 коп. основного боргу, 31 978 (тридцять одну тисячу дев‘ятсот сімдесят вісім) грн. 02 коп. неустойки, 878 (вісімсот сімдесят вісім) грн. 72 коп. пені, 949 (дев‘ятсот сорок дев‘ять) грн. 95 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 318 (триста вісімнадцять) грн. 52 коп.,  454 (чотириста п‘ятдесят чотири) грн. 94 коп. витрат по сплаті державного мита, 231 (двісті тридцять одну) грн. 14 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Суддя

                                                 В.В.Сівакова

Рішення підписано 29.11.2011.