Рішення

від 29.11.2011 по справі 3/295

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/295

29.11.11

За позовом   Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»

Про                стягнення 343 091,96 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_2 –по дов. № Д07/2011/04/22-26 від 22.04.2011

Від відповідача       ОСОБА_1 –по дов. № 1701-01 від 17.01.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»313 012,38 грн. основного боргу, 21 392,35 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 8 687,23 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору № 240754 від 30.10.2008 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2011 порушено провадження у справі № 3/295 та призначено її до розгляду на 17.11.2011.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 17.11.2011 відзиві проти позовних вимог заперечує та зазначає, що строк дії договору встановлений сторонами до 01.08.2009 і умови договору не містять положень щодо можливої його пролонгації,а тому відповідачу є незрозумілим яким чином позивач  встановлює наявність заборгованості за період з вересня 2010 по жовтень 2011 року, тоді як термін дії договору закінчився у серпні 2009 року.

В судовому засіданні 17.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.11.2011.

В судовому засіданні 29.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

30.10.2008 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»(споживач) було укладено договір № 240754 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі –договір).

Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1), постачальник зобов‘язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов‘язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов’язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки №№ 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними додатку № 1.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов’язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв’язку з чим у відповідача у період з 01.09.2010 до 01.10.2011 виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 313 012,38 грн. та за неналежне виконання зобов‘язань позивачем нараховані інфляційні витрати в сумі 21 392,35 грн. та 3% річних в сумі 8 687,23 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб‘єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб‘єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до п.п. 1, 12 додатку № 2 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями КМДА № 643 від 30.05.2007, які можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 9 додатку № 2 до договору передбачено, що відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі тепло збуту № 3 за адресою вул. Щекавицька, 37/48 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму  фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 додатку № 2 до договору визначено, що відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту   теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА4 до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Відповідно до умов вказаного договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з грудня вересня 2010 року по жовтень 2011 року на загальну суму 1 149 610,37 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу, з яких відповідачем до звернення позивача до суду було сплачено лише 831 033,88 грн.  

Як вбачається з конверту, в якому на адресу суду 01.11.2011 надійшла дана позовна заява, вона була надіслана до суду 27.10.2011.

У відповідності до ч. 4 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України та п. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України позовна заява вважається поданою 27.10.2011.

Однак, як свідчать матеріали справи (копія платіжного доручення № 2411 від 27.10.2011) відповідач 27.10.2011 частково в сумі 28 800,00 грн. розрахувався за спожиту енергію перед позивачем.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі –це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Надані відповідачем докази свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 28 800,00 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію в повному обсязі, в результаті чого у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 284 212,38 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 284 212,38 грн. за спожиту теплову енергію  обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі,  відповідач є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  3% річних –8 687,23 грн. та 21 392,35 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунками суду, здійсненими в межах періодів, визначених позивачем, розмір інфляційних втрат складає 20 874,85 грн. та 3% річних становить 7 974,17 грн. Суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 517,50 грн. та 3% річних в розмірі 713,06 грн. в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Твердження відповідача про те, що між сторонами відсутні договірні зобов‘язання, в зв‘язку з закінченням строку дії договору, не приймаються судом до уваги, оскільки протягом спірного періоду відповідач отримував теплову енергію та регулярно, за винятком двох місяців, частково вносив платежи.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому при розподілі судових витрат суд враховує ту обставину, що частково основний борг було сплачено після звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»зайво сплачене позивачем державне мито в розмірі 250 (двісті п‘ятдесят) грн. 49 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись  ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 28 800,00 грн. припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»(м. Київ, вул. Тимошенка, 29-Б, код ЄДРПОУ 32380022) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 284 212 (двісті вісімдесят чотири тисячі двісті дванадцять) грн. 38 коп. основного боргу, 20 874 (двадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 85 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 7 974 (сім тисяч дев‘ятсот сімдесят чотири) грн. 17 коп., 3 418 (три тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 61 коп. витрат по сплаті державного мита, 235 (двісті тридцять п‘ять) грн. 15 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству «Київенерго»(м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 250 (двісті п‘ятдесят) грн. 49 коп., яке було сплачено платіжним дорученням № 6995 від 21.10.2011. Платіжне доручення № 6995 від 21.10.2011 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/295.

Суддя

В.В.Сівакова

Рішення підписано  02.12.2011.