Рішення

від 28.11.2011 по справі 33/307

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/307

28.11.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до                  військової частини А 0351 Міністерства оборони України

про               стягнення 6 898,31 грн.

Представники:

від позивача:  ОСОБА_1. –представник за довіреністю № 155/1/23-2628 від 20.04.2011 р.

від відповідача: ОСОБА_2.- представник за довіреністю б/н від 19.07.2011р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до військової частини А 0351 Міністерства оборони України про стягнення 6 898,31 грн. заборгованості за договором № 08/04к від 01.02.2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.02.2008 року між комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі –позивач, власник за договором) та військовою частиною А 0351 (далі-відповідач, користувач за договором) укладено договір № 08/04К про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартального колектора ж/м «Старонаводницький».

У відповідності до положень розділу 1 договору, предметом договору є надання місця у власника для розміщення інженерних мереж користувача, та оплата витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартальних колекторів.

Згідно п. 5.1. договору, до останнього дня кожного поточного місяця користувач проводить розрахунок із власником на підставі підписаних актів виконаних робіт, згідно з розрахунком, наведеним у додатку 2, в якому врахована вартість утримання та технічного обслуговування внутрішньо квартальних колекторів, погоджена протоколом –додаток 1 до договору.

Додатком № 2 до договору від 01.02.2008 року, сторонами погоджено вартість робіт за послуги по договору, сума яких становить 491,11 грн. на місяць. Вартість послуг по договору затверджено калькуляцією від 01.02.2007 року.

Надані позивачем послуги по договору не було сплачено відповідачем, в зв’язку з чим за період з січня 2009 по грудень 2009 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 5 559,17

Оскільки, відповідач не виконав свого грошового зобов'язання перед позивачем, останній звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 5 559,17 грн. основного боргу, 1 017,48 грн. інфляційних витрат та 321,72 грн. 3%  річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/307, розгляд справи призначено на 28.11.2011 року.

В судове засідання 28.11.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з військової частини А 0351 основну заборгованість за договором в розмірі 5 559,17 грн., інфляційні  витрати  в розмірі 1 017,48 грн. та 3%  річних в сумі 321,72 грн., а також державне мито в сумі 102,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.02.2008 року між комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі –позивач, підприємство за договором) та та військовою частиною А 0351 (далі-відповідач, користувач за договором) укладено договір № 08/04К про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартального колектора ж/м «Старонаводницький»(далі - договір).

У відповідності до положень розділу 1 договору, предметом договору є надання місця у власника для розміщення інженерних мереж користувача, та оплата витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартальних колекторів.

Згідно п. 5.1. договору, до останнього дня кожного поточного місяця користувач проводить розрахунок із власником на підставі підписаних актів виконаних робіт, згідно з розрахунком, наведеним у додатку 2, в якому врахована вартість утримання та технічного обслуговування внутрішньо квартальних колекторів, погоджена протоколом –додаток 1 до договору. Розрахунки проводяться грошовими коштами.

Відповідно до п. 7.1. договору, Договір набирає чинності з 01.02.2008 року та діє до 31.12.2008 року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік.

Додатком № 2 до договору, сторонами погоджено, що з 01.01.2009 року вартість робіт за послуги по договору складає 491,11 грн. на місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з технічного обслуговування внутрішньоквартальних колекторів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманих послуг, у зв’язку з чим  в останнього в період з січня 2009 року по грудень 2009 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 5 559,17 грн.,  що підтверджується доданими до позовної заяви актами на виконане технічне обслуговування внутрішньоквартальних колекторів та реєстрами платіжних доручень та актів виконаних робіт.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі  вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності у відповідача заборгованості за договором про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартального колектора ж/м «Старонаводницький»№ 108/04К від 01.02.2008 року в розмірі 5 559,17 грн., перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором про надання місця в колекторі та оплату витрат за утримання, технічне обслуговування внутрішньоквартального колектора ж/м «Старонаводницький»,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 1 017,48 грн. та 3% річних в  розмірі 321,72 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 5 559,17 грн. суд погоджується з розрахунком 3 % річних в розмірі 321,72 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 1 017,48 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з військової частини А 0351 Міністерства оборони України (02081, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, ідентифікаційний код 09965650) на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість за отримані послуги в розмірі 5 559 (п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят дев’ять) грн. 17 коп., три проценти річних в розмірі 321 (триста двадцять одна) грн. 72 коп., індекс інфляції в розмірі 1 017 (одна тисяча сімнадцять) грн. 48 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 02.12.2011 року