Рішення

від 05.12.2011 по справі 33/348

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/348

05.12.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до                  Академії суддів України

про               зобов’язання вчинити дії

Представники:

від позивача: ОСОБА_2- представник по довіреності № Д07/2011/04/22-11 від 22.04.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3 –представник за довіреністю № 2-249/11 від 01.12.2011 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Академії суддів України про зобов’язання вчинити дії .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2006 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та Академією суддів України  укладено договір на постачання електричної енергії № 40818.

Відповідно до п. 1 договору, позивач постачає відповідачу електричну енергію, а останній зобов'язується оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п. 13 додатку 2.6 до договору, споживач до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснює оплату 100 % від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період, а відповідно до п. 18 вищезазначеного додатку самостійно здійснювати остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду та сумою коштів уже сплачених, до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, в результаті чого за період з 01.01.2011 року по 01.04.2011 року утворилась заборгованість у розмірі 11 442,94 грн.

Відповідно до п. 4.2.2 до договору, боржник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

У зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором на постачання електричної енергії позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 669,33 грн., 551,25 грн. інфляційних витрат та 243,79 грн. 3% річних.

У зв'язку з тим, що на адресу публічного акціонерного товариства «Київенерго»надійшов лист ректора Академії суддів України, в якому повідомлялося про те, що академія перебуває у стані припинення. У вересні 2011 року позивач звернувся до Національної школи суддів, як правонаступника Академії суддів України, з вимогою сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію, яка станом на 20.09.2011 року становить 11 283,73 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулось до суду з вимогою про визнання вимог публічного акціонерного товариства «Київенерго»у розмірі 12 703,10 грн. такими, що підлягають внесенню до передавального акту та зобов'язання Академії суддів України в особі комісії з припинення внести до передавального акту заборгованість перед публічним акціонерним товариством «Київенерго»у розмірі 12 703,10 грн., з яких 11 238,73 грн. - боргу за електричну енергію, 669,33 грн. - пеня, 551,25 грн. - інфляційна складова боргу, 243,79 грн. - 3% річних від простроченої

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/348, розгляд справи призначено на 05.12.2011 року.

В судове засідання 05.12.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Академії суддів України в розмірі 1 464,37 грн. такими, що підлягають внесенню до передавального акту, зобов’язати Академію суддів України в особі комісії з припинення внести до передавального акту 1 464,37 грн., з яких 669,33 грн. пеня, 551,25 грн. –інфляційна складова боргу, 243,79 грн. –3 % річних, а також стягнути з відповідача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача порушив пересуд судом клопотання про зменшення пені та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2006 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(постачальник електричної енергії за договором) та Академією суддів України (споживач за договором) укладено договір на постачання електричної енергії № 40818 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору,  постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.

У відповідності до положень п. 2. договору, сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з п. 2.2 4. договору, відповідач зобов’язався оплачувати позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатку  “Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів”.

Відповідно до п. 13 додатку 2.6 до договору, споживач до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснює оплату 100 % від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період, а відповідно до п. 18 вищезазначеного додатку самостійно здійснювати остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду та сумою коштів уже сплачених, до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.01.2011 року по 01.04.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію в розмірі 11 442,91 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 40818 від 21.12.2006 року в період з 01.01.2011 року по 01.04.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 11 442,94 грн. належним чином доведений та документально підтверджений.

Відповідно до наданого в судовому засідання 05.12.2011 року представником відповідача платіжного доручення № 1 від 21.11.2011 року, відповідач оплатив заборгованість в розмірі 11 238,73 грн.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором на постачання електроенергії,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь пеню в розмірі 669,33 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.2.2 до договору, за внесення платежів, передбачених пунктом 2.2.4 –2.2.5 договору, з порушенням термінів, визначених додатками «Порядок розрахунків за електроенергію та знаття показань електролічильників споживачів», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

В судовому засіданні 05.12.2011 року відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Відповідач просив врахувати те, що установа є неприбутковою.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягає стягненню пеня в розмірі 100,00 грн.

Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачц витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 551,25 грн. та 3% річних в розмірі 243,79 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до наказу № 2/24 від 02.02.2011 року Вищої кваліфікаційної комісії суддів України «Про припинення Академії суддів України», Академію суддів України припинено шляхом приєднання її до Національної школи суддів України, затверджено план заходів, пов’язаних з утворенням Національної школи суддів України на базі Академії суддів України та затверджено склад комісії із припинення Академії суддів України.

29.03.2011 року та 22.08.2011 року позивач звернувся до Академії суддів України з вимогами № 048-71-3960 та 048-71-10992, а також 20.09.2011 року № 048-71-12116 до Національної школи суддів України, як правонаступника Академії суддів України, про сплату заборгованості за спожиту електричну енергію. Проте, зазначені вимоги залишені без відповіді та задоволення.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Згідно ч. 2 ст. 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.

Кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1-3 ст. 107 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 5 ст. 107 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно.

Згідно ч. 3 ст. 59 Господарського кодексу України, у разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, позовні вимоги позивача, щодо визнання вимог публічного акціонерного товариства «Київенерго» такими, що підлягають внесенню до передавального акту підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2 Визнати вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ,               пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305)  до Академії суддів України (01021,                   м. Київ, вул. Липська, 16-Г, ідентифікаційний код 26333928) в розмірі 895 (вісімсот дев’яносто п’ять) грн. 04 коп. такими, що підлягають внесенню до передавального акту.

3. Зобов’язати Академію суддів України в особі комісії з припинення (01021, м. Київ,             вул. Липська, 16-Г, ідентифікаційний код 26333928) внести до передавального акту 895 (вісімсот дев’яносто п’ять) грн. 04 коп., з яких 100 (сто) грн. 00 кап. пеня, 551 (п’ятсот п’ятдесят одна) грн. 25 грн. –інфляційна складова боргу та  243 (двісті сорок три) грн. 79 грн. –3 % річних,

4. Стягнути з Академії суддів України (01021, м. Київ, вул. Липська, 16-Г, ідентифікаційний код 26333928) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.  В іншій частині позову відмовити.

6.  Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 12.12.2011 року