Постанова

від 03.10.2011 по справі 1/5009/3328/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.09.2011 р.           справа №1/5009/3328/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Зубченко І.В.

суддів

І.А. Бойко, В.В. Манжур

за участю представників сторін:

від позивача:

ОСОБА_1 за довіреністю №1065 від 26.09.2011р.

від відповідача:

не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Науково –виробничого підприємства «Гранат плюс», м. Запоріжжя

на рішення

господарського суду

Запорізької області

від

14.07.2011р. (повний текст підписано 19.07.2011р.)

у справі

№1/5009/3328/11 (суддя Немченко О.І.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпром», пос. Новоамвросіївка, Амвросіївський район, Донецька область

до

Товариства з обмеженою відповідальністю Науково –виробничого підприємства «Гранат плюс», м. Запоріжжя

про

стягнення 78552,40грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техпром», пос. Новоамвросіївка, Амвросіївський район, Донецька область, позивач, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Науково –виробничого підприємства «Гранат плюс», м. Запоріжжя, про стягнення заборгованості у сумі 31720грн., пені у сумі 46832грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.07.2011р. (повний текст підписано 19.07.2011р.) у справі №1/5009/3328/11 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ НВП «Гранат плюс»на користь ТОВ «Техпром»31720грн. основного боргу, 1822,60грн. пені, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що 28.04.2010р. між сторонами був укладений договір поставки №44, на виконання якого позивач поставив відповідачу шифер на суму 198040грн., а відповідач, відповідно, прийняв цей товар згідно видаткових накладних; у зв’язку із невиконанням відповідачем своїх зобов’язань з оплати отриманого товару, за ним утворилась заборгованість у сумі 31720грн., а також позивач нарахував пеню у сумі 46832грн. за період з 27.07.2010р. по 01.12.2010р.; позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 31720грн. та пені у сумі 1822,60грн. у розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи; в іншій частині позовних вимог про стягнення пені відмовлено як у безпідставно заявлених.

Відповідач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 14.07.2011р. (повний текст підписано 19.07.2011р.) у справі №1/5009/3328/11 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 1822,60грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з’ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема, скаржник вказав на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору та неправомірне нарахування пені з 27.07.2010р., оскільки в цей день прострочка з оплати ще не виникла. Водночас, в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що проти суми осново боргу у розмірі 31720грн. він не заперечує, оскільки вона підтверджується актом звіряння та гарантійним листом від 25.11.2010р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника та зазначив, що він виконав всі передбачені законом процесуальні дії досудового врегулювання спору та виходячи з положень п.п.3.4., 6.3. договору та п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, ч.6 ст.231, ч.6 ст.232 ГК України, ст.3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», враховуючи, що поставка товару відбулась 07.07.2010р., нарахування пені у період з 27.07.2010р. по 01.12.2010р. є обґрунтованим.

У судовому засіданні 28.09.2011р. представник позивача підтримав правову позицію, викладену у відзиві та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції –без змін.

Представник скаржника у судове засідання 28.09.2011р. не з’явився. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання скаржник був повідомлений належним чином, про що свідчить вихідний штамп канцелярії суду на ухвалі від 10.08.2011р. про порушення апеляційного провадження у справі №1/5009/3328/11 та повідомлення про вручення поштового відправлення 15.08.2011р.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається тільки на документи, які знаходяться в матеріалах справи та досліджувались господарським судом, а також, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника скаржника за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

28 квітня 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпром»(постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Гранат плюс»(покупцем) був укладений договір поставки №44, згідно п.п.1.1., 1.2. якого постачальник зобов’язувався передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах даного договору. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару зазначається у рахунках-фактурах та накладних, які є невід’ємною частиною договору.

Прийом-передача товару, який поставляється формлюється документом передачі матеріальних цінностей, який підписується уповноваженими представниками покупця та постачальника. Датою поставки вважається дата вказана у накладній (п.3.4. договору).

У пункті 3.9. договору передбачено, що постачальник зобов’язаний одночасно з передачею товару надати покупцю рахунок-фактуру в 1 екз. та накладну в 1 екз.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що товар поставляється за ціною, зазначеною сторонами в рахунках-фактурах та накладних.

Згідно п.п.4.3., 4.4. договору, розрахунки за товар здійснюються наступним чином: 50% передплати за кожну партію товару та 50% оплати протягом 20 календарних днів з дати поставки товару. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.6.3 договору сторони передбачили, що у разі порушення покупцем строків оплати отриманого товару, постачальник вправі нарахувати покупцю пеню із розрахунку 0,5% від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати.

Згідно пункту 8.1. договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2010р. Пунктом 8.2 сторони узгодили, що в частині виконання покупцем своїх фінансових зобов’язань перед постачальником договір зберігає свою дію до моменту виконання зобов’язань. Згідно пункту 8.4. договору, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору не заявить про його розірвання, договір пролонгується на той же строк та на тих же умовах.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов‘язки були передбачені договором між сторонами.

Факт передачі продукції у квітні, травні та липні 2010 року на загальну суму 198040грн. підтверджується видатковими накладними №РН-554 від 29.04.2010р. у сумі 30800грн., №РН-558 від 30.04.2010р. у сумі 27240грн., №РН-909 від 26.05.2010р. у сумі 35200грн., №РН-910 від 26.05.2010р. у сумі 35200грн., №РН-96 від 07.07.2010р. у сумі 34400грн., №РН-111 від 07.07.2010р. у сумі 35200грн. (копії - а.с.39, 41, 46, 48, 53, 55) з підписами в графі «Прийняв»уповноважених представників відповідача, які діяли на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей ЯПД №600061 від 29.04.2010р., ЯПД №600064 від 26.05.2010р., ЯПД №600065 від 06.07.2010р. (копії –а.с.36-37, 43-44, 50-51).

Фактично відповідач прийняв зазначену продукцію, не відмовився від неї, будь-яких письмових заперечень позивачу не направив, доказів того що вказана продукція ним не отримана та не знаходиться в бухгалтерському обліку суду не представив.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На сплату вартості поставленого товару позивачем відповідачу були виставлені рахунки-фактури №СФ-0000058 від 28.04.2010р. у сумі 58040грн., №СФ-0000098 від 19.05.2010р. у сумі 70400грн., №Н-000000013 від 01.07.2010р. у сумі 70400грн. (копії - а.с.38, 45, 52).

Відповідно ст.11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов‘язків. Таким чином, відповідно до умов договору №44 від 28.04.2010р., між сторонами у справі виникли певні взаємні зобов‘язання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем своїх зобов‘язань за договором щодо поставки продукції. Разом з цим, відповідач свої зобов‘язання щодо оплати отриманого товару належним чином не виконав. Так, згідно платіжних вимог-доручень №7 від 29.04.2010р. у сумі 29020грн., №22 від 20.05.2010р. у сумі 35200грн., №23 від 31.05.2010р. у сумі 27700грн., №30 від 01.07.2010р. у сумі 35200грн., банківських виписок №31 від 01.07.2010р. у сумі 35200грн., №138 від 18.11.2010р. у сумі 2000грн. та платіжного доручення №52 від 26.08.2010р. у сумі 2000грн. (копії –а.с.57-63) відповідачем було частково сплачено за отриманий товар 166320грн. та залишились несплаченими 31720грн., де 1320грн. борг за товар, отриманий згідно видаткової накладної №РН-558 від 30.04.2010р. та 30400грн. борг за товар, отриманий згідно видаткової накладної РН-111 від 07.07.2010р.

У гарантійному листі від 25.11.2010р. та акті звірки №15 від 25.11.2010р. відповідач визнав заборгованість у сумі 31720грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача основного боргу у сумі 31720грн.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення пені у сумі 46832,40грн. за періоди з 27.07.2010р. по 26.08.2010р., з 28.08.2010р. по 18.11.2010р., з 19.11.2010р. по 01.12.2010р., суд першої інстанції не врахував положення статті 253 ЦК України та пункту 4.3. договору та помилково визначив, що момент виникнення права вимоги виникає з 27.07.2010р., а не з 28.07.2010р. Втім останнє не призвело до присудження судом першої інстанції до стягнення пені у необґрунтованому розмірі. Виходячи з положень статей 534, 549-552, 611 ЦК України, статей 229-234 ГК України та статей Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” суд першої інстанції вірно визначив, що пеня розраховується у розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, де сума боргу 35720грн., 33720грн., 31720грн.; періоди нарахування з 28.07.2010р. по 26.08.2010р. (30 днів), з 28.08.2010р. по 18.11.2010р. (83 дні), з 19.11.2010р. по 01.12.2010р. (13 днів) та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення пені у сумі 1822,60грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено.

Доводи скаржника щодо недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору також відхиляються судовою колегією, оскільки згідно положень ч.2 ст.124 Конституції України право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, а тому встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист та використання досудових процедур є лише правом, а не обов’язком особи, яка потребує захисту.

З огляду на наведене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Запорізької області від 14.07.2011р. (повний текст підписано 19.07.2011р.) у справі №1/5009/3328/11 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково –виробничого підприємства «Гранат плюс», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 14.07.2011р. (повний текст підписано 19.07.2011р.) у справі №1/5009/3328/11 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.07.2011р. (повний текст підписано 19.07.2011р.) у справі №1/5009/3328/11 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий                                                                                           І.В. Зубченко

Судді:                                                                                                     І.А. Бойко

                                                                                                              В.В. Манжур

Надруковано 5 примірників: 1 –позивачу; 1 –відповідачу; 1 –до справи; 1 –ДАГС; 1 –ГС