Постанова

від 23.11.2011 по справі 36/283

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2011                                                                                           № 36/283

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:             

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників:

позивача:                     Бєлов Г.Є. – генеральний директор;

від відповідача:          ОСОБА_1 - дов. №09/05-354 від 21.09.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу           Публічного акціонерного товариства „ЕНЕРГОБАНК”

на рішення                      Господарського суду міста Києва

від                               21.09.2011р.

у справі                     №36/283 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом                      Товариства з обмеженою відповідальністю „ПІКОМ КОНСАЛТИНГ”

до                           Публічного акціонерного товариства „ЕНЕРГОБАНК”

про                                    стягнення 5 757 053,71 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ПІКОМ  КОНСАЛТИНГ” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “ЕНЕРГОБАНК” (далі – відповідач) заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 12.07.2008р. у загальному розмірі 5 757 053,71 грн. (з них: 2 317 577,94 грн. - основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 439 475,77 грн. – пені), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 2 563 211,48 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 55 761, 88 грн. - 3% річних,  139 531,43  грн. – пені (том справи – 1, аркуші справи – 61-62).

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, але в усних поясненнях, наданих місцевому господарському суду в судових засіданнях, проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності позовних вимог, та просив суд в позові відмовити повністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2011р. у справі №36/283 позовні вимоги було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 563 211,48 грн. основного боргу, 102 445,40 грн. пені за прострочку платежу, 55 761,88 грн. 3% річних, 25 158,30 грн. державного мита та 232,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2011р. у справі №36/283 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- судом першої інстанції не було перевірено відповідність вимогам законодавства документів про перехід права власності на об’єкт оренди за спірним договором, а отже не перевірено наявність порушених прав, які стали підставою подання позову;  

- оскаржуване рішення впливає на права та обов’язки Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія”, яке було власником об’єкту оренди, переданого в користування відповідачу, але суд не залучив вказане товариство до участі у справі;

- договір оренди від 12.07.2008р. припинив свою дію 11.06.2010р., але дану обставину судом першої інстанції не було прийнято до уваги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2011р.

В судовому засіданні 02.11.2011р. представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі №36/283 до вирішення пов’язаної з нею справи №41/388, яка розглядається Господарським судом міста Києва.

З метою вирішення по суті клопотання представника відповідача, в судовому засіданні 02.11.2011р. було оголошено перерву до 09.11.2011р., представника позивача зобов’язано надати письмові пояснення відносно поданого відповідачем клопотання.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І.,         Борисенко І.В.

09.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли наступні клопотання: про витребування додаткових доказів по справі; про залучення до участі у справі третьою особою Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю „Екотехнологія”; про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника відповідача у судове засідання, призначене на 09.11.2011р.

Представник позивача у судове засідання 09.11.2011р. з’явився, але вимог суду в частині надання письмових пояснень з приводу клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі не виконав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2011р., на підставі          ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.11.2011р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів                 Новікова М.М., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 23.11.2011р. представник відповідача підтримав раніше подані клопотання про: зупинення провадження у справі №36/283 до вирішення пов’язаної з нею справи №41/388, яка розглядається Господарським судом міста Києва; витребування додаткових доказів по справі; залучення до участі у справі третьою особою Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю „Екотехнологія”.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаних клопотань, наголошуючи на їх безпідставності.

Відносно клопотання про зупинення провадження у справі №36/283 до вирішення пов’язаної з нею справи №41/388, яка розглядається Господарським судом міста Києва, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Тобто, передумовою для зупинення провадження у справі є саме неможливість її  розгляду до вирішення іншої справи. Однак відповідачем не наведено обставин, які б об’єктивно перешкоджали розгляду справи №36/283 до вирішення Господарським судом міста Києва справи №41/388. Колегією суддів враховано, що у справі №41/388 Публічне акціонерне товариство „ЕНЕРГОБАНК” (відповідач по справі №36/283) оспорює рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „ПІКОМ КОНСАЛТИНГ” (позивача по справі №36/283) та Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія” про передачу до статутного капіталу нерухомого майна, вимоги про стягнення заборгованості за користування яким розглядаються у справі №36/283. Однак жодних доказів, які б свідчили про оспорення Товариством з обмеженою відповідальністю „ПІКОМ КОНСАЛТИНГ” або Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія” вищезгаданого рішення загальних зборів суду не надано. Окрім того, предметом розгляду у справі №36/283 є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди від 12.07.2008р., тобто предмет доказування у даній справі стосується дотримання відповідачем умов даного договору та належного виконання ним своїх зобов’язань, як орендаря приміщень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає наявність обставин, які б зумовлювали необхідність зупинення провадження у справі №36/283, тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Відносно клопотання відповідача про витребування додаткових доказів по справі, а саме реєстру прав власності на спірне нерухоме майно, діючого станом на дату розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Передусім, згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В ст. 34 названого кодексу передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви на підтвердження права власності позивача на спірні приміщення, надані в орендне користування відповідачу, було додано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.03.2010р. та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, наданий Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації (том справи – 1, аркуші справи – 43-44). Тобто, в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження права власності позивача на нерухоме майно. Доказів на підтвердження існування обставин, які б зумовлювали внесення змін до реєстру прав власності, суду надано не було, тому суд не вбачає необхідності у витребуванні доказів, про які зазначає відповідач  у своєму клопотанні, у зв’язку з чим останнє задоволенню не підлягає.

Клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьою особою Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю „Екотехнологія” також не підлягає задоволенню, оскільки в порушення вимог ст. 27 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не зазначено, яким чином рішення суду у справі №36/283 може вплинути на права або обов'язки Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю „Екотехнологія” щодо однієї з сторін. Окрім того, відповідач не зазначив на стороні кого саме, позивача чи відповідача, повинно виступати назване товариство.

 В судовому засіданні 23.11.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2011р. у справі №36/283 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.  

Представник позивача у судовому засіданні 23.11.2011р. надав письмові пояснення по справі, в яких заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

12.07.2008р. між Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія”, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлових приміщень (далі – Договір), за умовами якого (розділи 1, 3) орендодавець зобов’язався передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування нежилі приміщення загальною площею 481,3 кв. м., що становлять 33/1000 частки нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, 119. Орендна плата за об’єкт оренди складає 203,79 грн. за 1 кв. м. на місяць. За користування орендованим майном площею 481,3 кв. м. орендар сплачує щомісячно орендну  плату орендодавцеві у розмірі 98 084,13 грн. (в т.ч. ПДВ - 16 347,35 грн.). Орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 5-го числа кожного поточного місяця незалежно від факту отримання рахунків від орендодавця. Розмір орендної плати протягом строку оренди змінюється з 1 січня  кожного поточного року з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, а саме: орендна плата через один рік збільшується на відсоток офіційно встановленого індексу інфляції та залишається такою на протязі 12 місяців. Орендна плата на наступні 12 місяців оренди збільшується по відношенню до розміру орендної плати за попередні 12 місяців оренди на відсоток офіційно встановленого індексу інфляції за попередній рік і т.д. (том справи - 1, аркуші справи – 13-17).

Згідно з п.4.1 Договору строк оренди складає 120 місяців з моменту набуття чинності цим договором.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в користування об’єкт оренди, про що було складено та підписано акт прийому-передачі від 12.07.2008р. (том справи – 1, аркуш справи – 19).  

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія” за актом приймання-передачі від 09.12.2009р. передало до статутного фонду позивача майно, а саме: нежилі приміщення загальною площею 481,3 кв. м., що становлять 33/1000 частки нежитлової будівлі за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, 119.

Позивач у встановленому діючим законодавством порядку зареєстрував своє право власності на вищевказані приміщення, які є об’єктом оренди за договором від 12.07.2008р., укладеним між Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія” та відповідачем, і неодноразово повідомляв останнього про зміну власника орендованого відповідачем майна. За твердженням позивача, відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині дотримання порядку і строків здійснення орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості за період з 11.03.2010р. по 07.09.2011р. у розмірі 2 563 211,48 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних.

Місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги, зазначивши про те, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не було враховано вимоги ст. 232 Господарського кодексу України в частині обмеження строків нарахування пені, у зв’язку з чим судом було зменшено розмір пені, заявленої позивачем до стягнення. В частині вимог про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних позов було задоволено повністю (том справи – 1, аркуші справи – 97-104).

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.    

Відносно набуття позивачем права власності на спірні приміщення судом було встановлено, що Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю “Екотехнологія” на виконання рішення загальних зборів учасників товариства передало до статутного фонду позивача нежилі приміщення загальною площею  481,3 кв. м., що становить 33/1000 частки нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: Чернівецька область,                    м. Чернівці, вул. Головна, 119 (акт приймання-передачі від 09.12.2009р. – том справи – 1, аркуш справи - 20).

Чернівецьким міським  комунальним бюро технічної інвентаризації в 2001 році було проведено заміри приміщення та видано новий технічний паспорт на будинок №119 по вул. Головній в м. Чернівці, відповідно до якого площа переданого позивачу приміщення становить 470,50 кв. м. (том справи – 1, аркуші справи – 37-41).

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №133/4 від 09.03.2011р. „Про присвоєння поштових адрес, оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна (делеговані повноваження)” було оформлено право приватної власності  позивача на адміністративне приміщення 1а-1 - 1а-32 в нежитловому будинку літ. А на вул. Головній, 119, загальною площею 470,50 кв. м., що становить 33/1000 частин будинку в зв’язку із передачею учасником до статутного фонду товариства. Чернівецькому міському комунальному бюро технічної інвентаризації у встановленому законодавством порядку доручено видати свідоцтво про право власності, замінити правовстановлюючі документи на об’єкти нерухомого майна, що зазначені в цьому рішенні (том справи – 1, аркуш справи – 42).

На виконання вищевказаного рішення Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради було видано позивачу свідоцтво про право власності на нерухоме майно (адміністративне приміщення 1а-1 - 1а-32 в нежитловому будинку літ. А на вул. Головній, 119, загальною площею 470,50 кв. м., що становить 33/1000 частин), а Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації 29.03.2010р. проведено реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна (том справи – 1, аркуші справи – 43-44).

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджується набуття позивачем права власності на спірні приміщення у встановленому законодавством порядку. Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду надано не було.

Відповідно до ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

В матеріалах справи наявне численне листування між позивачем та відповідачем, в якому останній повідомлявся про зміну власника орендованих ним приміщень за договором від 12.07.2008р., у зв’язку з чим позивач пропонував відповідачу укласти договір оренди у новій редакції. Окрім того, позивач просив відповідача погасити заборгованість за Договором (том справи – 1, аркуші справи – 45-48).

Відповідач продовжував користуватись об’єктом оренди, але свої зобов’язання по внесенню орендних платежів не виконував.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №7/5-11 від 15.05.2011р., в якій вимагав погасити заборгованість за Договором з урахуванням штрафних санкцій у загальному розмірі 4 927 468,73 грн.

Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості, яка за період з 11.03.2010р. по 07.09.2011р. складала 2 563 211,48 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення орендних платежів у встановленому в Договорі порядку та строки відповідач суду не надав.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що відповідно до п.7.5 Договір припинив свою дію ще 11.06.2010р. у зв’язку з наявністю заборгованості по орендній платі за 3 місяці не може бути прийнято до уваги, оскільки умовами вищезгаданого п.7.5 Договору  передбачено, що договір вважається розірваним за згодою сторін. Натомість жодних доказів, які б свідчили про досягнення згоди між сторонами з цього приводу відповідач суду не надав.

Окрім того, зазначаючи про розірвання Договору, відповідач не надав доказів на підтвердження звільнення ним орендованих приміщень та їх передачу за відповідним Актом позивачу.   

Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в сумі 2 563 211,48 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що під час судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань перед позивачем, нарахування 3% річних є правомірним.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, який збігається з розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 55 761,88 грн.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, судом було встановлено наступне.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з нормами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами Договору, а саме п.8.3, встановлено, що орендар за прострочення сплати орендодавцеві орендної плати об’єкта, визначеного в п.3.1 даного Договору, за вимогою орендодавця зобов’язаний сплатити останньому пеню у розмірі 1% від прострочення суми за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 139 531,43 грн., нараховану за період з 10.08.2010р. по 09.08.2011р. (том справи – 1, аркуш справи – 66).

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішення, під час здійснення розрахунку пені позивачем не були враховані вимоги ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Натомість позивач здійснив нарахування пені за період, який становить 12 місяців.

За таких обставин, розмір пені, заявленої позивачем до стягнення, підлягає коригуванню і за розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком суду першої інстанції з відповідача підлягає стягненню пеня у загальній сумі 102 445,40 грн. Отже, вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2011р. у справі №36/283 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ЕНЕРГОБАНК” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2011р. у справі №36/283 – без змін.

2. Матеріали справи №36/283 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді