Постанова

від 20.01.2009 по справі 36/283

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/283

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 січня 2009 р.                                                                                    № 36/283  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - Фещенко В.А.,

відповідачапрокуратури- Ємець Ю.В.,- Івченко О.А.,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні касаційне подання

заступника Генерального прокурора України

на  постанову  Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2003

у справі№36/283

за позовом  ТОВ "Айстейс"

до РВ ФДМ України по м.Києву

про зобов'язання вчинити певні дії

                                                             ВСТАНОВИВ:

Рішенням  господарського  суду м.Києва від 23.05.2003 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського  суду від 01.07.2003 (судді: Моторний О.А., Карась О.В., Кошіль В.В.) позов задоволено –на підставі ст.266 ЦК УРСР та ч.3 ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зобов'язано відповідача (орендодавця) надати позивачу дозвіл на проведення ремонтних робіт у орендованому приміщенні (двоповерховій будівлі їдальні загальною площею 1996,5 кв.м. по просп.Червонозоряному,119 в м.Києві) та звільнено ТОВ "Айстейс" від сплати орендної плати з дня укладення договору оренди державного нерухомого майна від 09.12.2002 №456 до завершення ремонтних робіт у орендованому приміщенні.

Заступник Генерального прокурора України у внесеному касаційному поданні просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.256,262 ЦК УРСР та ч.3 ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в чинній на той час редакції від 07.02.2002р.). Зокрема, прокуратура вважає, що вказана стаття Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачає звільнення орендаря від сплати орендної плати. Відповідно до ч.2 ст.262 ЦК УРСР наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним застережені при укладенні договору. Суди в порушення вимог ст.256 ЦК УРСР, згідно якої договір оренди є платним, фактично звільнили позивача від сплати орендної плати на невизначений термін –до завершення ремонтних робіт у орендованому приміщенні.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і прокуратури, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду  м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:

09.12.2002 року між сторонами було укладено договір оренди державного нерухомого майна №456, предметом якого є передача товариству в строкове (на 3 роки) платне користування державного нерухомого майна загальною площею 1996,5 кв.м. (двоповерховій будівлі їдальні по просп.Червонозоряному,119 в м.Києві) з метою розміщення офісно-торгівельно-розважального комплексу. В акті приймання-передачі нерухомого майна в оренду від 10.12.2002 зазначено, що на час передачі орендованого приміщення останнє знаходиться у стані, непридатному для використання його за призначенням, а також обумовлено, що технічний та пожежобезпечний стан орендованого приміщення незадовільний. Відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на проведення ремонтних робіт і звільнення його від сплати орендної плати, посилаючись на те, що позивач не сплачував орендну плату та не надавав відповідних документів.

Пунктом 6.2 договору оренди державного нерухомого майна №456 передбачено право позивача з дозволу відповідача вносити зміни до складу орендованого приміщення, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення вартості орендованого приміщення.

Позивач надав витяг робочого проекту на ремонт приміщення по просп.Червонозоряному,119 в м.Києві та технічні умови, тобто довів необхідність у проведенні ремонтних робіт по технічному переозброєнню, що зумовить підвищення вартості орендованого приміщення, а тому дозвіл відповідача на проведення ремонтних робіт є необхідною умовою для здійснення ремонту.

Статтею 266 ЦК УРСР передбачено, що наймач вправі вимагати відповідного зменшення найомної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість передбаченого договором користування найнятим майном істотно зменшилась.

Відповідно до ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин погіршився стан одержаного приміщення. В разі, якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватись орендованим приміщенням, то він вправі ставити питання і про повне звільнення від внесення орендної плати. Такими недоліками можуть бути обставини, які виключили його використання за призначенням.

Згідно з ч.1 ст.262 ЦК УРСР наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна.

Місцевим господарським судом також встановлено, що орендоване приміщення не відповідає встановленим законодавством технічним вимогам та вимогам пожежної безпеки, що пред'являються до відповідних приміщень, орендоване приміщення знаходиться у стані, непридатному для використання за призначенням, без відповідного ремонту неможливо розмістити офісно-торгівельно-розважальний комплекс, а також в даному приміщенні відсутнє тепло-, енерго- та водопостачання, що не заперечується відповідачем.

Однак, колегія не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади (в тому числі органи судової влади) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в чинній на той час редакції від 20.05.1999р.) орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Аналогічні положення містить і п.6.2 укладеного між сторонами договору оренди державного нерухомого майна від 09.12.2002 №456.

Отже, надання орендодавцем, як власником, відповідної згоди на реконструкцію, технічне переоснащення чи поліпшення орендованого майна, є наслідком його вільного волевиявлення, а чинне законодавство не передбачає можливість примушування орендодавця до надання відповідної згоди в судовому порядку. Такі питання повинні вирішуватися учасниками орендних правовідносин лише за взаємною згодою, оскільки в іншому випадку порушуватимуться права власника.

За таких обставин, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання орендодавця надати позивачу згоду на проведення ремонтних робіт у орендованому приміщенні.

Що стосується позовних вимог про повне звільнення орендаря від сплати орендної плати на період з дня укладення договору оренди державного нерухомого майна від 09.12.2002 до завершення ремонтних робіт у орендованому приміщенні, то судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що статтею 266 ЦК УРСР та ч.3 ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в чинній на той час редакції від 07.02.2002р.) передбачено лише можливість зменшення орендної плати у разі, якщо з незалежних від орендаря обставин можливість передбаченого договором користування орендованим майном істотно зменшилась. Висновок апеляційного суду про наявність підстав для повного звільнення орендаря від внесення орендної плати в разі, якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватись орендованим приміщенням, суперечить змісту ст.266 ЦК УРСР, ч.3 ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"(в чинній на той час редакції від 07.02.2002р.) та ґрунтується на їх довільному розширеному тлумаченні. Звільнення від сплати орендної плати та її "відповідне зменшення" не слід ототожнювати.

Та обставина, що згідно акта приймання-передачі нерухомого майна в оренду від 10.12.2002 технічний та пожежобезпечний стан орендованого приміщення незадовільний, не може звільняти орендаря від обов'язку сплачувати орендну плату в силу вимог ч.2 ст.262 ЦК УРСР, відповідно до якої наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним застережені при укладенні договору.

Відповідні застереження відображено сторонами в акті приймання-передачі нерухомого майна в оренду від 10.12.2002.

Окрім того, відповідно до ст.256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Згідно зі ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Надання оскаржуваним судовим рішенням орендарю права на повне звільнення від сплати орендної плати з дня укладення договору оренди державного нерухомого майна від 09.12.2002 №456 до завершення ремонтних робіт у орендованому приміщенні (тобто на невизначений термін) не відповідає оплатним засадам оренди державного майна.

До того ж, як виняток, ч.2 ст.264 ЦК УРСР передбачалася можливість зарахування в рахунок орендної плати вартості проведеного орендарем капітального ремонту орендованого майна в разі невиконання такого обов'язку орендодавцем.

Судами також не враховано, що пред'явлений позов не відповідає способам захисту цивільних прав орендаря, оскільки згідно з п.2 ст.270 чинного на той час ЦК УРСР наймач може пред'явити в суді, арбітражі або в третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму в разі, якщо майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в стані, непридатному для користування.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції  всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Рішення господарського суду м.Києва від 23.05.2003 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2003 у справі №36/283 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду  м.Києва.

Головуючий, суддя                                                                                                              В.Овечкін

Судді:                                                                                                                             Є.Чернов

                                                                                                                                       В.Цвігун