Постанова

від 08.12.2011 по справі 36/211

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "08" грудня 2011 р.                                                                                    

Справа № 36/211  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Могила С.К.,

судді

Борденюк Є.М.,

судді

Кондратової І.Д.,

за участю представників сторін

від позивача

ОСОБА_1.- пред. за дов. № б/н від 05.12.2011 р.,

від відповідача

ОСОБА_2.- пред. за дов. № б/н від 10.01.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  

касаційну скаргу

Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю

на

рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р.

у справі

№ 36/211 Господарського суду міста Києва

за позовом

Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

про

визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1106/09/2007

ВСТАНОВИВ:

Фірма "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –Фірма "Т.М.М."- ТОВ) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (надалі - ТОВ "Ласка Лізинг") про визнання недійсними пункти 6.1.2, 12.4,  12.5, 12.6, 12.8 договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2011р. у даній справі (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого судді Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.) в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 1, п. 2 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 3, ч. 3 ст. 615, ч. 2 ст. 653, ч. 1 ст. 806, ст. 1212 Цивільного кодексу (надалі –ЦК) України, ст. 6, ст. 180, ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу (надалі –ГК) України.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 36/211 залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18.08.2007 р. між ТОВ "Ласка Лізинг" (надалі - лізингодавець) та "Фірма "Т.М.М."- ТОВ (надалі - лізингоодержувач) був укладений  договір фінансового лізингу № 1106/09/2007  (надалі –договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався придбати у свою власність техніку (вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V 2,0/2,0, 2007-2008 р.р. випуску), згідно з встановленою відповідачем специфікацією продавця, та передати його без надання послуг з управління та технічної експлуатації відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов’язався прийняти його на умовах даного Договору.

Предметом спору  у даній  справі є вимога лізингоодержувача про визнання недійсним п. 6.1.2 договору з підстав непогодження ціни - істотної умови договору та неправомірності застосування валютних коефіціентів до структури лізингових платежів, встановлених ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", а також визнання недійсними п. п. 12.4, 12.5, 12.6, 12.8 договору з підстав суперечності їх приписам ст. 1212 ЦК України.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спеціальним законом, що визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу в Україні є Закон України "Про фінансовий лізинг".

Стаття 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Згідно ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Частиною 2 статті 189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 2.3 договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 1402381,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 233 730,17 "у.о.", виражена у гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4 договору, загальну  суму платежів  в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по Курсу1.

Вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів  в погашення майна та його викупну вартість погоджено сторонами в додатку № 1 –Графік внесення платежів, який є невід‘ємною частиною договору, тому помилковим є твердження позивача, що сторонами не визначено такої істотної умови як ціна договору.

Судами також з'ясовано, що сторонами в додатку № 1 –Графік внесення платежів, який є невід’ємною частиною договору, погоджено  загальну суму платежів в погашення вартості майна та загальну суму лізингових платежів, а відтак колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відхилили доводи позивача щодо непогодження сторонами істотної умови договору фінансового лізингу –ціни.

Щодо невідповідності спірного пункту 6.1.2 договору частині 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" колегія суддів відзначає наступне.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Господарськими судами встановлено, що згідно з п. 6.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця (надалі - "у.о."). Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Евро по курсу згідно пункту 6.1.1 договору.

Пунктом 6.1.1 договору визначені такі поняття: Курс 1 - курс, встановлений НБУ для одного Евро станом на 28.02.2008 р.;  Курс 2 - курс, встановлений НБУ для одного Евро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до п. 6.1.2 договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсу 1. Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця. Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

В разі, якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менша або дорівнює добутку відповідної суми в "у.о." зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату та Курсу 1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в "у.о." зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату і Курсу1 та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о." зазначеної в Графі 4 додатку № 1 і Курсу 1, а різниця –в комісію лізингодавця.

Сторони домовились що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 12 періоду (-ів), починаючи з 1 періоду збільшується на 1/2 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії. Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 додатку № 1 даного договору.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частиною 2 ст. 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Враховуючи, що чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірний пункт 6.1.2 договору, зміст якого спрямований на встановлення порядку здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, не суперечить чинному законодавству, в тому числі ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", який не містить прямої заборони щодо встановлення в договорі порядку визначення розміру лізингових платежів та комісії внаслідок збільшення курсу Евро по відношенню до гривні.

Щодо недійсності спірних пунктів 12.4, 12.5, 12.6, 12.8 договору фінансового лізингу колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно п. 12.4 договору сторони погодили, що вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов‘язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.

Відповідно до п. 12.5 договору встановлено, що якщо порушення зобов‘язань, що стали підставою для  вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Згідно п. 12.6 договору отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов‘язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов‘язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Згідно п. 12.8 договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених в п. 12.1. договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати яких-небудь компенсацій.

В обґрунтування заявлених вимог про визнання даних пунктів договору позивач послався на те, що спірні умови договору не відповідають вимогам законодавства та порушують права позивача, оскільки умови спірного договору в частині положень щодо неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують частину вартості предмету лізингу, суперечать приписам ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними пунктів 12.4, 12.5, 12.6, 12.8 договору фінансового лізингу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, а положення цих пунктів договору не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 6 цього ж Кодексу унормовано право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін. Саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов’язок доказування та подання доказів та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення, у зв’язку з чим позивач повинен наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсними спірні пункти договору фінансового лізингу.

Суд касаційної інстанції відзначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено невідповідність та суперечність пунктів 12.4,  12.5, 12.6, 12.8 договору фінансового лізингу актам цивільного законодавства. При цьому, посилання Фірми "Т.М.М."- ТОВ на ст. 1212 ЦК України, як на підставу для визнання спірних пунктів договору недійсним, правомірно не прийняті судами, оскільки положення цієї статті визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, а оспорюваними пунктами договору врегулюваний порядок вилучення та реалізації предмета лізингу у випадку порушення лізингоотримувачем умов договору, що передбачено п. 3, 4 ст. 10  Закону України "Про фінансовий лізинг". Наявність умов, за яких виникає зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави у відповідності до ст. 1212 ЦК України, підлягає доведенню та встановленню на загальних підставах при вирішенні спору про право, а отже доводи скаржника щодо обов'язку лізингодавця повернути лізингоодержувачу сплачені кошти в частині, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, у випадку розірвання договору, жодним чином не стосуються предмету спору у даній справі та не спростовують правильного висновку судів про відсутність для визнання  спірних пунктів договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, а висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Фірми "Т.М.М."- ТОВ та залишає рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 36/211– без змін.

Головуючий суддя       

Могил С.К.

Суддя          

Борденюк Є.М.

Суддя

Кондратова І.Д.