Рішення

від 10.06.2008 по справі 4/175

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "10" червня 2008 р.

Справа

№  4/175

 Господарський суд Кіровоградської області в

складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу № 4/175

за

позовом: товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями

"Бріджтаун Фудс Дістрібьюшн Україна", 49005, м. Дніпропетровськ, вул.

Сімферопольська, 17, корп. "ИЛК", к. 214,

до

відповідача: приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про

стягнення 62 404,65 грн.,

Представники

сторін:

від

позивача: участі не брали.

від

відповідача: участі не брали.

Про

час та місце розгляду справи сторони належним чином повідомлені у відповідності

до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України (вих. № 11749

від 05.05.2008 року) Поштові відправлення № 3114292 та № 3114276 яке

направлялось за вказаною відповідачем та позивачем адресою вручене

представникам сторін відповідно 16.05.2008 року та 12.05.2008 року.

Господарський

суд вважає за можливе провести розгляд справи у відповідності до ст. 75 ГПК

України за наявними у справі матеріалами та при даній явці сторін, враховуючи

належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

СУТЬ

СПОРУ:

Заявлено

позов про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 заборгованості по

оплаті за отриманий товар в розмірі 62 404 грн. 65 коп. на користь товариства з

обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Бріджтаун Фудс

Дістрібьюшн Україна", м. Дніпропетровськ.

Дослідивши

матеріали справи та правовідносини між учасниками спору і надавши їм правову

оцінку, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між

сторонами спору 01.01.2007 року укладено договір дистрибуції № 253-162 на

продаж продукції (в подальшому договір), за умовами якого згідно до п. 2.1

продавець (позивач по справі) зобов'язався поставляти товари, а дистриб'ютор

(покупець - відповідач по справі) зобов'язався за дорученням продавця

здійснювати в інтересах продавця від свого імені продаж товарів на визначеній

території: Кіровоградська область м. Долинська. При укладанні договору

сторонами також згідно п.п. 8.2.1 та 8.2.2 визначено, що оплата за отриманий

товар повинна здійснюватись: в період з 01 квітня по 30 вересня кожного року

протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, а в період з 01

жовтня  по 31 березня кожного року -

протягом 21 дня з дня отримання товару.

У

відповідності до п. 13.1 договору передбачалась відповідальність покупця у

вигляді пені у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за

кожен день прострочення в оплаті за отриманий але не оплачений товар. В разі

порушення строків виконання зобов'язань більше ніж на 30 днів, винна сторона

повинна сплатити штраф у розмірі 7% від суми невиконаного (порушеного)

зобов'язання по договору. Умови договору прийняті в результаті вільного

волевиявлення сторін та підписані повноважними представниками без будь-яких

доповнень чи заперечень.

На

виконання умов договору позивач в період з 12.02.2008 року по 26.02.2008 року

згідно до видаткових накладних через уповноважених відповідачем за

довіреностями ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 отримав товар на загальну суму 57 273

грн. 78 коп. та розпорядився товаром на свій розсуд. Порушуючи умови договору в

односторонньому порядку відповідач змінив порядок проведення оплати вартості

отриманого товару та в період з 26.02.2008 року по 09.04.2008 року провів

оплату лише 521 грн. 34 коп. за отриманий товар, у зв'язку з чим виникла

заборгованість на суму 56 752 грн. 44 коп., яка підлягає до стягнення в

примусовому порядку.

Дослідивши

матеріали справи та проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками

спору, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають

до повного задоволення.

Таким

чином, господарський суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення суми

основного боргу в розмірі 56 752 грн. 44 коп.

Такий

висновок господарський суд зробив на підставі наступного.

Господарський

суд вважає, що незважаючи на застосовану сторонами при укладанні договору назву

договору “дистрибуції” викладені умови договору, права та обов'язки сторін,

порядок виконання договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами

укладено договір купівлі-продажу.

За

приписом ст. 265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які

не врегульовані цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного

кодексу України про договір купівлі-продажу.

Таким

чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що

підпадають під дію глави 54 Цивільного кодексу України.

Так,

згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець

(постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати

у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у

підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим,

сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти

товар і сплатити за нього певну грошову 

суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,

якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру

відносин сторін.

Як

вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв товар повністю, але не

виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого товару.

Суд

вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору,

наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639, 655, 691 ЦК

України підтверджують що це саме договір купівлі-продажу. Специфікація товару,

ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в видаткових та податкових накладних

(а.с. 14- 46).

На

користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в документах на

отримання товару про ціну з ПДВ.

Згідно

ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в

установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало

причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

У

відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння

відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності

таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Згідно

з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його

прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором

або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі

прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати

пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Спір

фактично виник через небажання відповідача провести оплату поставленого

позивачем товару. Укладений між сторонами договір та норми діючого

законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку

виконати зобов'язання по оплаті поставленого товару.

Позивач

правомірно просить стягнути наявний борг в розмірі 56 752 грн. 44 коп. з

відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в

натурі.

Поряд

з цим, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що сторонами при

здійсненні господарських операцій не допускались порушення п.п. 1 і 2

Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних

довіреностей на одержання цінностей, зареєстрованої в Міністерстві юстиції

України 12.06.1996р. за № 293/1318 (надалі - інструкція), сировина, матеріали

паливо... та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи,

грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або

передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Вимоги вказаної інструкції

поширюються на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії,

інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської

діяльності.

Довіреність

на одержання цінностей від постачальника за нарядом, договором, замовленням...

або іншим документом, що його замінює, видається довіреній особі під розписку і

реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п. 6 Інструкції). Цим же

пунктом встановлений порядок виписки довіреності.

Відповідно

до вимог пунктів 12, 13 і 15 Інструкції забороняється відпускати цінності у

випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку

заповнення або з незаповненими реквізитами.... Після закінчення відпуску

цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреності разом з

документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких

покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку. Відповідальність за

дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю

цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають

право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.

Отримання

товару відповідач не заперечив, на оглянутих в судовому засіданні копіях

видаткових накладних є відтиск печатки відповідача з підписом особи, яка

приймала вказаний в видатковій накладній товар.

Проаналізувавши

обґрунтованість позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми пені та

штрафу, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги

підлягають до задоволення частково враховуючи наступне.

Відповідно

до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є

фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно

ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства

України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також

інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього

Кодексу (далі - закон).

Згідно

ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково

на всій території України.

Статтею

1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні

засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають

у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання,

а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері

господарювання.

У

відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості

регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим

Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення

відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.

Частина

1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і

встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений

розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно

ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь

одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється

за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки

Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім

того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за

несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із

змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. №

9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами

грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових

зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих

коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою

сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер,

вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені,

передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого

платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку

України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За

таких обставин, зміст пункту 13.1договору дистрибуції, який передбачає наслідки

несвоєчасної оплати продукції покупцем та встановлює пеню у розмірі 0,1 % від

несплаченої суми за кожний день прострочки та штраф у розмірі 7% ціни

невиконаного зобов'язання, є таким, що суперечить чинному законодавству.

Таким

чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня,

яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто

виходячи з розміру, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, тобто 16 чи

20% річних у відповідні періоди або штраф.

Господарський

суд не погоджується з вимогами позивача в частині нарахування до стягнення пені

одночасно з нарахуванням штрафу враховуючи також наступне.

Відповідальність

за неналежне виконання грошових зобов'язань регулюється спеціальним законом,

який передбачає стягнення лише пені, розмір якої обмежений подвійною обліковою

ставкою Національного банку України. З даною нормою Закону кореспондується

стаття 343 Господарського кодексу України, згідно з пунктом 2 якої платник

грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу

пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати

подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за

який сплачується пеня, та стаття 231 Господарського кодексу України, пунктом 6

якої встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань

встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою

Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо

інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарський

суд вважає за необхідне врахувати наведені норми матеріального права, оскільки

стягнення з відповідача штрафу і пені призведе до безпідставного стягнення з

відповідача за одне правопорушення 2 видів неустойки.

Таку

правову позицію викладено в Постанові Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 05.06.2007 року по справі № 4/84.

Таким,

чином, господарський суд визнає за обґрунтоване стягнути з відповідача за

порушення виконання зобов'язання штраф у розмірі 2 919 грн. 49 коп., оскільки

стягненням такої суми штрафу повністю відшкодовується заявлена сума пені в

розмірі 5 грн.70 коп.

Крім

того, з наданих позивачем доказів не вбачається підстав для стягнення втрат від

інфляції за березень 2008 року в розмірі 2 156 грн. 59 коп., оскільки згідно до

п. 8.2.2 договору визначено строк оплати за отриманий товар протягом 21 дня, а

останні поставки товару було проведено 26.02.2008 року, тобто строк оплати

настав в березні 2008 року, але не станом на 01.03.2008 року з якого можуть

бути нараховані втрати від інфляції згідно до визначеної ставки інфляції.

Втрати від інфляції нараховуються до стягнення лише за повний місяць, оскільки

індекс інфляції  визначається за повний 1

місяць, а не за будь-яку частину місяця. Детального розрахунку втрат від

інфляції та визначення конкретного періоду позивач до суду не подав.

Натомість,

господарський суд вважає, що на підставі п. 13.1 договору підлягає до стягнення

з відповідача 10 процентів річних від суми невиконаного грошового зобов'язання.

За приписом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив

виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити

суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час

прострочення а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший

розмір процентів не встановлений договором або законом, а виходячи з проведених

розрахунків до стягнення підлягають проценти річних в розмірі 10% річних за

період з 20.03.2008 року по 29.04.2008 року в розмірі 621 грн. 94 коп., але

враховуючи заявлену до стягнення суму 570 грн. 43 коп., господарський суд не

находить підстав для виходу за межі позовних вимог і задовольняє позовні вимоги

в частині стягнення процентів річних в межах позовних вимог, тобто 570 грн. 43

коп.

Згідно

ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача пропорційно

до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись

ст.ст. 34, 49, 82, 84 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов

задовольнити частково.

Стягнути

з приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (р/р НОМЕР_1 в КФ ЗАТ КБ

"Приватбанк", МФО 323583, ідент. номер НОМЕР_2) на користь товариства

з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Бріджтаун Фудс

Дістрібьюшн Україна", 49005,                                          м.

Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 17, корп. "ИЛК", к. 214 (р/р

26002001300973 в ДФ ЗАО "ОТП Банк" в м. Дніпропетровськ, МФО 307071,

код ЄДРПОУ 32350063) заборгованість по оплаті за отриманий товар в розмірі 60

242 грн. 36 коп., з яких 56 752 грн. 44 коп. сума основного боргу, 2 919 грн.

49 коп. штрафу, 570 грн. 43 коп. проценти річних, 602 грн. 43 коп. сплаченого

державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового

процесу в розмірі 113 грн. 91 коп.

Наказ

видати.

В

решті позовних вимог відмовити.

Рішення

набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його

прийняття.

Сторони

у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до

апеляційного суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської

області.

 Суддя                                  Ю. І. Хилько