Постанова

від 08.08.2008 по справі 152/9-06/8

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

152/9-06/8

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

08.08.08 р.                                                                                          № 152/9-06/8          

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:                    Разіної Т. І (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Шевченко  В. Ю.

                                                  Чорногуза М. Г.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Ситенок О.Д.  за довір. № 01-86 від 25.02.07

від відповідача -1:  не з'явився

від відповідача -2:  не з'явився

від третьої особи -1:  не з'явився

від третьої особи -2:  не з'явився                                        

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Баришівського районного споживчого товариства на рішення господарського суду Київської області від 28.08.2007 року

у справі № 152/9-06/8

за позовом             Київської регіональної спілки споживчої кооперації, м. Київ

до                   1. Виконавчого комітету Баришівської селищної ради,                  смт. Баришівка Київської області,

          2. Баришівського районного споживчого товариства, смт. Баришівка Київської області,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Київська обласна спілка споживчих товариств, м. Київ

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Баришівський ринок Баришівського  районного споживчого товариства, смт. Баришівка Київської області

про                        визнання права власності

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський міжобласний  апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ :

Київська регіональна спілка споживчої кооперації (далі за текстом –позивач, Київська РССК) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до виконавчого комітету Баришівської селищної ради (далі за текстом – відповідач 1, виконком Баришівської сільської ради), Баришівського районного споживчого товариства (далі за текстом -  відповідач 2, Баришівське РСТ) про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна цілісного майнового комплексу Баришівського ринку  (а. с. 2-4).

   Київська регіональна спілка споживчої кооперації  07.08.2007р. ( том 1 а. с. 177)  подала заяву про збільшення позовних вимог.  Керуючись ст. 22 ГПК України, позивач просив суд: визнати право власності на цілісний майновий комплекс Баришівського ринку (м. Баришівка, Київська обл., вул. Жовтнева, 71 та вул. Жовтнева 15), що складається з наступних будівель: павільйон «Молоко», павільйон «М'ясо», павільйон «М'ясо»дерев'яний, павільйон «Сніжинка», павільйон «Ягідка», туалет, ворота металеві.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.08.2007р. (суддя Чорна Л.В.) визнано за Київською регіональною спілкою споживчої кооперації право власності на цілісний майновий комплекс Баришівського ринку, що складається з наступних будівель та споруд: павільйон «Молоко», павільйон «М'ясо», павільйон «М'ясо»дерев'яний, погріб, павільйон «Сніжок», павільйон «Ягідка», туалет, ворота металеві. Крім того, скасовано забезпечення позову у вигляді заборони, накладеної ухвалою господарського суду Київської області у справі № 152/9-06/8 від 07.08.2007р. (а. с. 189-191).

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.08.2007 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Київську обласну спілку споживчих товариств ( том 1 а. с. 183-184).

Приймаючи зазначене рішення місцевий господарський суд, зважаючи на п. 2 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 30 Закону України «Про кооперацію», дійшов висновку, що позивач та відповідач-2 є окремими юридичними особами, а тому відповідач-2 не підпорядкований позивачеві.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, беручи до уваги абз. а пп. 1 п. 6.1. Тимчасового положення про порядок оформлення права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту України від 07.02.2002 року № 7/5, ст. 328 ЦК України та рішення господарського суду Київської області від 07-24.12.2004 року у справі № 220/18-04.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Баришівське районне споживче товариство (відповідач 2) подало апеляційну скаргу, в якій просило зазначений судовий акт скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Київській регіональній спілці споживчої кооперації  відмовити (  том 1  а. с. 201-205).

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення прийняте судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що господарським судом Київської області було прийнято рішення від 25.09.1997 року у справі № 181/2-97, в якому ринок визнавався ринком Баришівської райспоживспілки. Київській облспоживспілці рішенням господарського суду Київської області від 22.10.2002 року у справі № 272/4-02, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.04.2003 року, було відмовлено у задоволенні позовних вимог до Баришівського РСТ про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також, скаржник взяв до уваги п. 2 Центрального Комітету Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987 року «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків»та дійшов висновку, що за наведеною постановою колгоспні ринки на безоплатній основі були передані саме організаціям споживчої кооперації, а не Укоопспілці чи облспоживспілці.

Водночас, відповідач-2, посилаючись на п. 2 рішення № 143 Виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 05.05.1987 року «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків»та п. 2 спільної постанови Управління торгівлі Київського облвиконкому та правління Київської облспоживспілки № 5 від 21.05.1987 року, дійшов висновку, що до Київоблспоживспілки повинна була надійти у визначеному порядку об'єднана дирекція ринків із структурними підрозділами саме у підпорядкування (під керівництво).

На думку скаржника, враховуючи ст. 86 ЦК УРСР, твердження позивача про наявність у Київської облспоживспілки права власності на Баришівський ринок на підставі зазначених вище постанови № 124, рішення № 123 та постанови № 5 є хибними.

Одночасно, скаржник не погоджується з позицією позивача, що Баришівський ринок безпосередньо було передано Київській облспоживспілці за актом прийому-передачі між обласною об'єднаною дирекцією колгоспних ринків управління торгівлі Київського облвиконкому та Київською облспоживспілкою від 16.06.1987 року, оскільки, за твердженням відповідача-2, це не підтверджується поданими позивачем документами.

Скаржник, враховуючи лист Мін'юсту України від 16.09.1992 року № 6-5-1330, п. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», вважає, що Баришівській райспоживспілці було правомірно виділено земельну ділянку у постійне користування та видано державний акт на право постійного користування.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2007 року у справі № 152/9-06/8 апеляційну скаргу Баришівського РСТ задоволено повністю; рішення господарського суду Київської області від 28.08.2007 року скасовано повністю; прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ( том 1 а. с. 222-231).

Не погоджуючись з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2007 року, Київська РССК подала касаційну скаргу, в якій просило зазначений судовий акт скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 28.08.2007 року залишити в силі ( том 1 а. с. 236-241).

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2008 року у справі № 152/9-06/8 касаційну скаргу Київської РССК задоволено частково; постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2007 року скасовано; справу передано на новий розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження ( том 1 а. с. 253-258).

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.03.2008 року порушено апеляційне провадження у справі № 152/9-06/8 ( том 1 а. с. 260-261).

За розпорядженням заступника  голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.04.2008 року розгляд справи, призначений на 08.04.2008 року, здійснювався у складі колегії суддів: головуючий суддя –Мазур Л. М., судді: Зеленіна Н. І., Разіна Т. І. (у зв'язку із зайнятістю судді Писаної Т. О. в іншому судовому процесі).

За розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.04.2008 року у зв'язку із закінченням повноважень судді Мазур Л.М. розгляд справи здійснювався  у складі колегії суддів: головуючий суддя – Разіна Т. І., суддів Зеленіна Н.І. та Андрейцева Г.А.

За розпорядженням  заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.05.08 року у зв'язку із  перебуванням судді Зеленіної Н.І.  у відпустці, судді Андрейцевої Г.М. на лікарняному   розгляд справи  здійснено в складі колегії  суддів: головуючий суддя – Разіна Т. І., суддів Шевченка В.Ю. та Чорногуза М.Г.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.04.2008 року розгляд справи відкладався у зв'язку із задоволенням клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи з підстав необхідності письмового викладення доповнень до вже поданої апеляційної скарги та необхідністю подання додаткових доказів у справі та письмового обґрунтування неможливості їх подання під час розгляду справи судом першої інстанції, проти чого учасники судового процесу не заперечували ( том 1 а. с. 273-274).

Ухвалою  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.07.2008 року  продовжений строк апеляційного провадження у справі на один місяць в порядку ст. 69 ГПК України..

21.04.2008 року від відповідача-2 надійшло доповнення до апеляційної скарги № 95 від 17.04.2008 року, що зареєстровано канцелярією суду за вх. № 2-05/1200/Н.

У зазначеному вище доповненні до апеляційної скарги відповідач-2 просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 28.08.2007 року у справі № 152/9-06/8 та постановити нове рішення, яким позовну заяву Київської РССК залишити без задоволення.

В обґрунтування поданих доповнень до апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що Київська РССК не мала і не могла мати у власності якихось об'єктів, оскільки створювалась і діяла за рахунок коштів районних та сільський споживчих товариств, що підтверджується наказами, постановами Київської облспоживспілки, відомчою статистичною звітністю та платіжними дорученнями.

Скаржник вважає, що на підставі п. 2 постанови Центрального Комітету Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987 року «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків»колгоспні ринки  із Міністерства торгівлі УРСР були безоплатно передані у відання організацій споживчої кооперації та перейшли у власність місцевих спілок відповідно до акту приймання-передачі від 16.06.1987 року. Таким чином, на думку скаржника, ринок у смт. Баришівка Київської області перейшов у власність Баришівської райспоживспілки, а саме її пайовиків, відповідно до п. 1.1 ст. 2 Загальних положень Баришівської райспоживспілки.

Відповідач-2 зауважує, що починаючи з 1987 року по другу половину 2002 року Київська РССК жодного разу не претендувала на Баришівський ринок, а також, що позивачем не надано жодного письмового доказу, що Баришівський ринок передано безпосередньо йому та про наявність документів, які б підтверджували участь позивача у витратах на спорудження даного об'єкту та відображення його на своєму балансі.

Скаржник в доповненні до апеляційної скарги від 17.04.08 за вих. № 95  вказує, що  на протязі 6 років, починаючи з 2002 року позивачем   до судових органів при розгляді справ не надано жодного  письмового доказу, що Баришівський ринок передано саме  безпосередньо  регіональній спілці, а також наявність документів, що підтверджують участь у витратах на спорудження даного майнового комплексу та відображення його  на балансі регіональної спілки. Звертає увагу суду на ту обставину, що загальний строк позовної давності  встановлюється тривалістю в три роки. Керівництво Київської РССК протягом строку, що складає більше ніж 10 років, не зверталось до судових органів про визнання права власності на Баришівський ринок, а тому, на підставі ст. ст.  257, 261 ЦК України, у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

Позивач у відзиві від 29.10.07 на апеляційну скаргу Баришівського районного споживчого товариства  просить рішення господарського суду Київської області  від 28.08.07 залишити без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування. Вказує, що доводи апелянта  ґрунтуються на невірному розумінні правовідносин, що пов'язані з передачею Баришівського ринку Київській облспоживспілці.

Відповідач 1 - виконавчий комітет Баришівської селищної ради надав заперечення по справі. З позовом регіональної спілки  не згоден. Вказує, що в 1995 році Баришівській райспоживспілці було виділено земельну ділянку в постійне користування. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки. Статтею  261 ЦК України передбачено,  що перебіг строків позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або особу яка його порушила.

Позивач  на протязі 10 років не звертався     до суду про визнання права власності на Баришівський ринок. Оскаржуване рішення прийнято без участі представника ради. Рішення прийнято в порушення ст. 43 ГПК України, що є підставою для  його скасування відповідно до ст. 104 ГПК України.

Просить суд апеляційної інстанції  оскаржуване рішення скасувати, а апеляційну скаргу Баришівського районного споживчого товариства задовольнити.

Третя особа - 1  письмовий відзив на апеляційну скаргу  не надала. Представник в судовому  засіданні 02.07.08  надав усні пояснення, якими заперечив проти апеляційної скарги.

Третя особа -2 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надала. Представник в судовому засіданні 02.07.08 надав усні пояснення суду, вказав, що майновий комплекс  Баришівського ринку  перебуває на балансі Баришівського районного споживчого товариства та є власністю його пайовиків.

Представник позивача в судовому засіданні 06.08.08 не дав згоду на оголошення  вступної і резолютивної частини постанови згідно ст. 85 ГПК України. У справі була оголошена перерва до 08.08.2008 року в порядку ст. 77 ГПК України.

Судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін,  третіх осіб, дослідивши представлені докази в їх сукупності,  встановила наступне.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як зазначається в частині першій ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи об'єднання  громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об'єднання), функціонування кооперативного руху та споживчої кооперації в Україні визначаються Законами України «Про кооперацію»та «Про споживчу кооперацію», Господарським кодексом України.

Законом України «Про споживчу кооперацію» (із змінами і доповненнями) врегульовано діяльність споживчої кооперації та визначено правові, економічні та соціальні основи. Вказаним Законом установлено правовий статус організацій споживчої кооперації, а також закріплено їх незалежність і самостійність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживчу кооперацію», споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торговельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародному кооперативному русі).

Частиною першою ст. 5 цього Закону закріплено, що  первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство –самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарства з метою покращання свого економічного і соціального стану.

Частина 1 ст. 111 ГК України вказує, що споживча кооперація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Як зазначено у п. п. 1-4, 6 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності. Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Водночас, ч. 5 ст. 111 ГК України передбачено, що здійснення права власності, тобто володіння, користування та розпорядження майном споживчої кооперації покладено на її органи відповідно до установчих документів (статутів) споживчих товариств, їх спілок (об'єднань).

Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд»від 28.04.1980р. № 285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979р. № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2 Постанови Центрального Комітет Компартії України та Ради Міністрів УРСР № 124 від 14.04.1987р. «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків»було доручено  Міністерству торгівлі УРСР  передати в установленому порядку  протягом другого кварталу 1987 року  колгоспні ринки у відання  організацій споживчої кооперації. Передачу колгоспних ринків постановлено передати безоплатно.

На виконання  вищевказаної Постанови ЦК КПРС та Ради  Міністрів УРСР було прийнято  виконавчим комітетом Київської обласної ради народних депутатів  рішення  від 5 травня 1987  року  №143 «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків».

21 травня 1987 року пунктом 2 спільної  Постанови  № 5 колегії управління торгівлі  Київського облвиконкому та правління Київської облспоживспілки   було вирішено  вивести обласну  об'єднану дирекцію  колгоспних ринків із підпорядкування  управління торгівлі облвиконкому і передати її в підпорядкування облспоживспілці з дня підписання акту приймання-передачі .

Як  вбачається із матеріалів справи, на виконання  вищевказаних Постанов   Актом  передачі-приймання  16 червня 1987 року  було проведено  безоплатно прийом-передачу  Баришівського ринку ООДКР у відання Київської облспоживспілки ( том 1 а.с. 16-17).

В подальшому  Актом від 14 жовтня 1997 року  було проведено безкоштовну  передачу-приймання Баришівського ринку  з підпорядкування Баришівської райспоживспілки  в підпорядкування Київському об»єднанню ринків облспоживспілки.

Згідно положення ст. 86 Цивільного кодексу  УРСР (який діяв на момент  проведення прийому-передачі) правомочності щодо володіння, користування і розпорядження майном належить саме власнику майна. Зазначені правомочності розкриваються  через право власника на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися  належним йому майном.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при ухваленні оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є подання позивачем доказів, що підтверджують його право власності на майно. Такими доказами відповідно до ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 Право власності в судовому процесі  підтверджується, насамперед, наявністю правовстановлювальних  документів, перелік яких щодо нерухомого майна наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового  положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (із змінами та доповненнями).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції проігноровано вимоги  ст. 38 ГПК України, відповідно до вимог якої, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що існує лише єдина підстава для задоволення позову про визнання права власності, а саме, доведення позивачем належними правовстановлювальними документами наявність права власності на спірне майно.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Посилання позивача на те, що між ним  та  Київською облспоживспілкою був укладений правочин  щодо передачі корпоративних прав не підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.167 Господарського Кодексу України корпоративні права –це права особи, частка  якої  визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що визначають правомочності  на участь цієї особи в управлінні  господарською організацією, отримання певної частки  прибутку (дивідендів) даної організації  та активів у разі  ліквідації останньої  відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Із матеріалів справи вбачається, що  правління  Київської обласної спілки споживчих товариств прийняло Постанову (протокол засідання) від 12 березня 2002 року «Про власність»якою передала станом на 31.03.2002 року Київській регіональній спілці споживчої кооперації у власність безоплатно з правом володіння, користування і розпорядження, як членський внесок до статутного фонду Київської регіональної  спілки споживчої кооперації в обмін на корпоративні права відповідно з підпунктом 7.11.6. пункту 7.11. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпунктом 3.2.8. пункту 3.2. статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», наявні кошти та власне майно Київської обласної спілки   споживчих товариств по залишковій вартості.

20 травня 2003 року   правління  Київської обласної спілки споживчих товариств прийняло Постанову (протокол засідання) від 12 березня 2002 року «Про доповнення до постанови правління «Про власність»від 12.03.2002 р. пр. № 5 п.1»якою постановила  доповнити пооб'єктний перелік вартості майна, що  передається

Київській регіональній спілці  в обмін на корпоративні права, наступним майном і грошовими коштами: 1.1. Майно цілісного майнового комплексу ринків (всього 14 ринків); грошові кошти від продажу сукупних валових активів  Миронівського, сквирського, ставищанського, Бориспільського, Бородянського, Володарського, Рокитнянського, Макарівського ринків  Київської облспоживспілки ( том 1 а.с. 11-13).

Щодо підпису та прийняття Постанов Облспоживспілки (протокол засідання)   тільки головою правління, колегія  суддів зазначає, що при огляді оригіналів  вказаних постанов в судовому засіданні   встановлено, що  на оригіналах  є   підписи і членів комісії правління облспоживспілки.

Стаття  319 ЦК України встановлює, що   власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Позивач та третя особа -1 не надали суду доказів, що являються власниками оспорюваного майнового комплексу Баришівського ринку Баришівського районного споживчого товариства.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що колгоспні ринки передавалися не лише як майновий об'єкт, а разом з організаційною та функціональною структурами їх управління. Тому, ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, яка включає в себе як Київську облспоживспілку, так і Баришівське РСТ.

Однак, позивачем не надано жодного правовстановлювального документу або документу, що підтверджує факт передачі Баришівського ринку саме Київській облспоживспілці. Позивачем не надано доказів, що підтверджують обов'язок Київської облспоживспілки, як власника, самостійно та за рахунок своїх коштів відновлювати, реконструювати, оснащувати, розвивати Баришівський ринок.

Крім цього, позивач просить суд визнати право власності на майно цілісного майнового комплексу Баришівського ринку (м. Баришівка, Київська обл., вул. Жовтнева, 71 та вул. Жовтнева 15), проте, не надав суду жодного документу, який би підтверджував, що цілісний майновий комплекс Баришівського ринку складається саме з вказаних ним будівель та споруд.

Твердження позивача, що Баришівський ринок безпосередньо було передано Київській облспоживспілці за актом прийому-передачі між Обласною об'єднаною дирекцію колгоспних ринків управління торгівлі Київського облвиконкому та Київською облспоживспілкою від 16.06.1987р., не підтверджуються матеріалами справи. 23.07.1987р. додатком №1, згідно акту приймання-передачі підписаного посадовими особами третьої особи і скріпленого її печатками, третій особі передано всю об'єднану дирекцію ринків Київської облради, в тому числі і Баришівський ринок ( том 1 а. с. 154-158). Однак, у відповідності зі ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Відтак, колегія суддів не може взяти до уваги вказаний акт, оскільки, відповідно до ст. 36 ГПК України надана ксерокопія не відповідає вказаним вимогам і як свідчать матеріали справи, оригінал вказаного акту ні в суді в першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді для огляду позивачем не надавався.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином не доведено наявність права власності на Баришівський ринок Биришівського районного споживчого товариства, а, відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо поданої позивачем заяви про залучення  третіх осіб від 09.07.08 за вих. № 01-234 в порядку ст.ст. 22, 27 ГГПК України -  СТ «Славутич»та Хоменка Вадима Григоровича, колегія суддів зазначає, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповіді  Баришівського бюро  технічної інвентаризації на судовий запит вказано, що  за споживчим товариством «Славутич»згідно договору купівлі-продажу посвідченого  приватним нотаріусом Шевчук М.Ф. 21.06.2006 року (реєстровий № 1879) зареєстровано право власності на комплекс, що знаходиться за адресою: смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 71, а саме -  адмінприміщення, павільйон «М»ясо», туалет, приміщення заготпункту, магазин «Заготівельний», погріб, торгові ряди для овочів, торговий ряд для молочних продуктів, огорожа, ворота, павільйон.

За Хоменком Вадимом Григоровичем, згідно договору  купівлі-продажу посвідченого  приватним нотаріусом Шевчук М.Ф. 19.11.2004 року (реєстровий № 5141) зареєстровано право власності на комплекс будівель і споруд ранкового ринку, що знаходиться в смт. Баришівка по вул. Жовтнева,15, а саме - павільйон «М»ясо»№ 1, павільйон «М»ясо»№ 2,  павільйон «Овочі», огорожа.

Колегія суддів  зазначає, що прийняття рішення не впливає на їх права та обов'язки,  оскільки  СТ «Славутич»та Хоменко В.Г. є власниками нерухомого майна, яке  не входить   до цілісного майнового комплексу згідно заяви позивача  про збільшення позовних вимог, що є предметом спору - цілісний майновий комплекс Баришівського ринку, що складається з наступних будівель та споруд: павільйон «Молоко», павільйон «М'ясо», павільйон «М'ясо»дерев'яний, погріб, павільйон «Сніжок», павільйон «Ягідка», туалет, ворота металеві.

Колегія суддів розглянула клопотання  позивача від 09.07.08 за вих. № 01-235, яким  просить  апеляційний  суд  вийти за межі позовних вимог Київської регіональної спілки споживчої кооперації та визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу, що розташований за адресою: Київська обл., смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 71 від 21.06.2006 року за реєстровим номером №1879 та договір купівлі-продажу комплекс ранкового ринку, що розташований за адресою: Київська обл., смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 15 від 19.11.2004 року за реєстровим  № 5141. Вказане клопотання позивач обґрунтовує тим, що  зазначені договори є протиправними та такими, що порушують  законні права позивача, як власника спірного нерухомого майна.

Колегія суддів зазначає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки  позивач   не позбавлений права  самостійно звернутись до суду з  вимогами  до  СТ «Славутич»та Хоменка В.Г.   в установленому законодавством порядку. Окрім того, учасники провадження та предмет спору за вказаною вимогою не співпадає з  предметом позову та сторонами по даній справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст.  99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу  України, рішенням Конституційного Суду України  у справі № 1-30/2004 від 11.11.2004 року  № 16-рп/2004,  Київський міжобласний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1.          Апеляційну скаргу Баришівського районного споживчого товариства на рішення  господарського суду Київської області від 28.08.2007р. по справі № 152/9-06/8 задовольнити повністю.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 28.08.2007р. по справі № 152/9-06/8 за позовом Київської регіональної спілки споживчої кооперації до Виконкому Баришівської селищної ради та  Баришівського районного споживчого товариства за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Київської обласної спілка споживчих товариств про визнання права власності  і третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів Баришівський ринок Баришівського районного  споживчого  товариства про визнання права власності  –скасувати повністю.

3.          Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Київської регіональної спілки споживчої кооперації до Виконкому Баришівської селищної ради та Баришівського районного споживчого товариства про визнання права власності.

4.          Стягнути з Київської регіональної спілки споживчої кооперації (код 31924756, м. Київ, вул. П. Лумумби, 21) на користь Баришівського районного споживчого товариства (07500, Київська обл., смт. Баришівка, вул. Леніна, 30, код 30398475) 46 (сорок шість) грн. 75 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Справу № 152/9-06/8  повернути до господарського суду Київської області

Головуючий суддя:                                                                      Разіна Т. І

Судді:

                                                                                                    Шевченко  В. Ю.

                                                                                                    Чорногуз М. Г.

Дата відправки  11.08.08