Постанова

від 30.10.2008 по справі 152/9-06/8

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

152/9-06/8

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 жовтня 2008 р.                                                                                    № 152/9-06/8  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКота О.В.

СуддівШевчук С.Р. (доповідач)Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну               скаргу Київської регіональної спілки споживчої кооперації

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2008р.

у справі №152/9-06/8 господарського суду Київської області

за позовомКиївської регіональної спілки споживчої кооперації

доВиконавчого комітету Баришівської селищної радиБаришівського районного споживчого товариства

3-ті особиКиївська обласна спілка споживчих товариствБаришівський ринок Баришівського районного споживчого товариства

Провизнання право власності

          В судовому засіданні взяли участь представники:

-          позивача: Ситенок О.Д. дов. №01-86 від 25.02.2008р.

-          відповідача 1: Зайченко С.С. дов. №258 від 02.06.2008р.

-          відповідача 2: Зайченко С.С.

-          3-ті особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Київська регіональна спілка споживчої кооперації звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до виконавчого комітету Баришівської селищної ради і Баришівського районного споживчого товариства  про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна цілісного майнового комплексу Баришівського ринку.

07.08.2007р. Київська регіональна спілка споживчої кооперації подала заяву про збільшення позовних вимог та просила визнати право власності на цілісний майновий комплекс Баришівського ринку (м. Баришівка, Київська обл., вул. Жовтнева, 71 та вул. Жовтнева 15), що складається з наступних будівель: павільйон “Молоко”, павільйон “М'ясо”, павільйон “М'ясо”дерев'яний, павільйон “Сніжинка”, павільйон “Ягідка”, туалет, ворота металеві.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.08.2007р. (суддя Чорна Л.В.) визнано за Київською регіональною спілкою споживчої кооперації право власності на цілісний майновий комплекс Баришівського ринку, що складається з наступних будівель та споруд: павільйон “Молоко”, павільйон “М'ясо”, павільйон “М'ясо” дерев'яний, погріб, павільйон “Сніжок”, павільйон “Ягідка”, туалет, ворота металеві.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2008р. (головуючий Разіна Т. І., судді Шевченко В.Ю., Чорногуз М.Г.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 2 Постанови Центрального Комітет Компартії України та Ради Міністрів УРСР № 124 від 14.04.1987р. “Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків” було доручено  Міністерству торгівлі УРСР  передати в установленому порядку  протягом другого кварталу 1987 року  колгоспні ринки у відання  організацій споживчої кооперації. Передачу колгоспних ринків постановлено передати безоплатно.

На виконання  вищевказаної Постанови ЦК КПРС та Ради  Міністрів УРСР було прийнято  виконавчим комітетом Київської обласної ради народних депутатів  рішення  від 5 травня 1987  року  №143 “Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків”.

21 травня 1987 року пунктом 2 спільної  Постанови  № 5 колегії управління торгівлі  Київського облвиконкому та правління Київської облспоживспілки   було вирішено  вивести обласну  об'єднану дирекцію  колгоспних ринків із підпорядкування  управління торгівлі облвиконкому і передати її в підпорядкування облспоживспілці з дня підписання акту приймання-передачі .

На виконання  вищевказаних Постанов   Актом  передачі-приймання  16 червня 1987 року  було проведено  безоплатно прийом-передачу  Баришівського ринку ООДКР у відання Київської облспоживспілки ( том 1 а.с. 16-17).

В подальшому  Актом від 14 жовтня 1997 року  було проведено безкоштовну  передачу-приймання Баришівського ринку  з підпорядкування Баришівської райспоживспілки  в підпорядкування Київському об'єднанню ринків облспоживспілки.

Постановами правління Київської облспоживспілки від 12.03.2002р. (протокол засідання №5.п.1) та від 20.05.2003р. (протокол засідання №6.п.1) прийнято рішення про передачу до статутного фонду Київської регіональної спілки споживчої кооперації (позивач) цілісного майнового комплексу Баришівського ринку, розміщеного за адресою: смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 71 та, відповідно, по акту передачі-приймання основних засобів від 08 липня 2003р. на баланс позивача передано цілісний майновий комплекс первісною вартістю 42795,00грн., сумою нарахованого зносу 30551,00грн. і залишковою вартістю 12244,00грн., які розташовані на земельній ділянці 1,186га, за адресою: смт. Баришівка, Київської області, вул. Жовтнева, 71 і вул. Жовтнева, 15.

За таких обставин, вважаючи що вона є належним власником даного майна Київська регіональна спілка споживчої кооперації звернулась до суду з позовом про визнання права власності за нею на цілісний майновий комплекс, який знаходиться за адресою: смт. Баришівка, Київської області, вул. Жовтнева, 71 і вул. Жовтнева, 15.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, беручи до уваги вищенаведене та виходячи з положень абз. а пп. 1 п. 6.1. Тимчасового положення про порядок оформлення права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту України від 07.02.2002 року № 7/5, ст. 328 ЦК України та рішення господарського суду Київської області від 07-24.12.2004 року у справі № 220/18-04, яким визнано недійсним рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради №39 від 29.05.2002р., про видачу Баришівському районному споживчому товариству свідоцтва на право власності на спірні об‘єкти.   

Втім з таким висновком суду першої інстанції не погодилась апеляційна інстанція зазначивши, що  в порушення вимог ст. 33,34 ГПК України позивач належним чином не довів наявності у нього права власності на Баришівський ринок Баришівського районного споживчого товариства і як наслідок скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в позові.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись в повній мірі з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення” від 29.12.76 №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд  не з'ясували до кінця правовий зміст і підстави заявлених вимог та правову природу спірних правовідносин, а звідси і не встановили дійсні права та обов'язки сторін.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, також якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Отже,  в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суди ж попередніх інстанцій вищенаведені норми чинного законодавства не врахували і не встановили дійсні обставини, що свідчить про передчасність висновків як про задоволення позову так і про відмову в задоволенні.

До того ж, вирішуючи спір про визнання права власності суди попередніх інстанцій не з'ясували, що є предметом доказування, а відтак, всупереч вимогам ст. 392 ЦК України відповідно до якої власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, вдались до розгляду вимоги Київської регіональної спілки споживчої кооперації, не перевіривши питання чи взагалі відповідачем було оспорене або не визнавалося суб'єктивне право позивача.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Тоді як, у відповідності зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматися у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарськими судами.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський     суд   України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської регіональної спілки споживчої кооперації  задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 28.08.2008р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2008 у справі №152/9-06/8  скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

Головуючий                                                                         Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.