Постанова

від 29.11.2011 по справі 24/193

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2011                                                                                           № 24/193

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:             

за участю представ- ників сторін:          

від позивача:          ОСОБА_1, дов. № 218 від 03.06.2011 року

від відповідача:          не з’явились

від третьої особи:          не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Приватного акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”

на рішення

Господарського суду          

міста Києва

від          22.07.2011 року

у справі          № 24/193 (суддя: Шевченко В.Ю.)

за позовом          Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”

до          Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”

третя особа          ОСОБА_2

про          стягнення 26 106, 41 грн.

В судовому засіданні 29.11.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2011 року у справі № 24/193 позов Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка” (далі-позивач) до Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія” (далі – відповідач) про стягнення 26 106, 41 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 24 990 грн. виплати страхового відшкодування в порядку регресу, 249,90 грн. державного мита та 225,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2011 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що позивач не є стороною за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже, між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2011 року.

В судове засідання 29.11.2011 року з’явився представник позивача. Представник відповідача та третя особа в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача та третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до матеріалів апеляційної скарги додано копію довідки серії АБ № 150181 з ЄДРПОУ та копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, з яких вбачається, що відповідачем було змінено його організаційно-правову форму з Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія” на Приватне акціонерне товариство „Українська екологічна страхова компанія”, в зв’язку з чим колегія суддів вважає необхідним змінити назву відповідача у справі на Приватне акціонерне товариство „Українська екологічна страхова компанія”.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача збитків в сумі 26 106, 41 грн., завданих відшкодуванням майнової шкоди, що виникла в результаті дорожньо-транспортної пригоди (з яких страхове відшкодування в розмірі 25 500 грн. та 606, 41 грн. пені).

Судом першої інстанції встановлено, що 05.03.2010 року між позивачем (далі - страховик) та гр. ОСОБА_3 (далі - страхувальник) укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі - договір страхування) №131272/4002/0000025, відповідно до якого страховик зобов'язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля марки “Міцубісі Лансер”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль).

27.10.2010 року по шляхопроводу вулиці Новокостянтинівській – проспекту Московському в м. Києві, відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого транспортного засобу та автомобіля “ГАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить державній акціонерній компанії “Ліки України”, під керуванням гр. ОСОБА_2.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 23.11.2010 року по справі №3-12426 гр. ОСОБА_2 (страхувальника відповідача) визнано винним у скоєні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України.

Вартість матеріального збитку, завданого власнику в зв'язку з пошкодженням застрахованого автомобіля в результаті ДТП, склала 29 931, 60 грн., що встановлено автотоварознавчим дослідженням та підтверджується наявною в матеріалах справи копією звіту №93 від 15.12.2010 року про оцінку автомобіля “Міцубісі Лансер”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

На виконання договору страхування позивач, на підставі заяви страхувальника від 28.10.2010 року та страхового акту №00055276 від 24.12.2010 року, сплатив страхувальнику страхове відшкодування в сумі 28 171, 60 грн. (29 931, 60 грн. - збитки, завдані пошкодженням автомобіля за вирахуванням 1 760, 00 грн. франшизи), шляхом перерахування вказаної суми на рахунок гр. ОСОБА_3, що підтверджується платіжним дорученням №000673 від 11.01.2011 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.1996 року та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача в межах суми 28 171, 60 грн. перейшло право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за заподіяний збиток. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач наполягав на стягненні з відповідача в регресному порядку відшкодованих страхувальнику 25 500 грн., оскільки згідно полісу № ВС/9429511 ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, складає 25 500 грн.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно з частиною першою ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Вина гр. ОСОБА_2 встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 23.11.2010 року по справі №3-12426.

Цивільна відповідальність гр. ОСОБА_2 на момент настання страхової події була застрахована ЗАТ “Українська екологічна страхова компанія" за договором (у формі полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/9429511 (тип договору –1-й) зі строком дії з 28.12.2009 року по 27.12.2010 року.

Таким чином, поліс № ВС/9429511 діяв на час, коли відбулася ДТП за участю автомобіля “ГАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням гр. ОСОБА_2.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV від 01.07.2004 року при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 вказаного Закону виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом № ВС/9429511 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 25 500 грн. та франшизу в сумі 510 грн.

Листом №2667 від 08.02.2011 року позивач звернувся до відповідача з вимогою відшкодувати у порядку регресу шкоду, заподіяну в результаті ДТП.

Доказів відшкодування збитків відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24 990 грн. (25 500 грн. страхового відшкодування – 510 грн. франшизи).

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 606, 41 грн. пені є безпідставною та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу на підставі ст.27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України виплаченого страхового відшкодування, отже, між сторонами у справі відсутні як договірні зобов’язання, так і грошові зобов’язання.

При цьому, згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", на який позивач посилається в обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача пені, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, зазначена стаття передбачає право на нарахування та сплату пені саме особі, що має право на отримання страхового відшкодування, а не особі, яка має право регресного позову до страховика.

Отже, положення п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", на які посилається позивач, регулюють відповідальність за невиконання зобов'язань, що виникли на підставі відповідного договору (правочину), тоді як регресні вимоги по суті є лише відшкодуванням безпосередніх затрат з виплати страхового відшкодування і в даному, випадку виплата коштів в порядку регресу не забезпечується неустойкою (пенею).

Оскільки спеціальними законами, які застосовуються до даних правовідносин – Закон України “Про страхування” та Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірних відносин між сторонами немає, відповідно відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 606, 41 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24 990 грн. страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є помилковими та такими, що не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Змінити назву відповідача у справі № 24/193 з Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія” на Приватне акціонерне товариство „Українська екологічна страхова компанія”.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2011 року у справі № 24/193 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія” - без задоволення.

3.Матеріали справи № 24/193 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді