Постанова

від 17.06.2008 по справі 30-25/95-04-2504

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т

А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"17"

червня 2008 р.

Справа

№ 30-25/95-04-2504

Колегія

суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого

судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:  

Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.,

при

секретарі   -  

Волощук О.О.,

за участю

представників:

Від СПД - ф. о. ОСОБА_1

та ОСОБА_2: ОСОБА_3

Від  ЗАТ “Лазур”: Браун Є.А.

Від ПП “УПТК”: Охотська

Л.В.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги  ліквідатора

Закритого акціонерного товариства “Одеського виробничо - торгівельного

сукняного об'єднання “Лазур” та Приватного підприємства “УПТК”

на рішення господарського суду Одеської області

від 12 травня 2008 року                   

у справі № 30-25/95-04-2504                                                                                 

за позовом: суб'єктів підприємницької діяльності

- фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до відповідача: Закритого акціонерного товариства

Одеського виробничо - торгівельного сукняного об'єднання “Лазур”

про визнання договору дійсним та

визнання права власності

та за зустрічним

позовом: Закритого

акціонерного товариства Одеського виробничо - торгівельного сукняного

об'єднання “Лазур”

до відповідачів: суб'єктів підприємницької

діяльності - фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2

третя особа: Приватне підприємство “УПТК” 

про визнання договору недійсним та

визнання права власності,

та за позовом третьої

особи, яка заявляє

самостійні вимоги на предмет спору: Приватного підприємства “УПТК”

до відповідачів:

1.          суб'єктів підприємницької діяльності

- фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

2.          Закритого акціонерного товариства

Одеського виробничо - торгівельного сукняного об'єднання “Лазур”

про визнання недійсним договору,         

ВСТАНОВИЛА:

          У квітні 2004 року суб'єкти

підприємницької діяльності -фізичні особи 

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до господарського суду Одеської області з

позовом до ЗАТ „Одеського виробничо-торгівельного сукняного об'єднання „Лазур”

(далі - Об'єднання) про визнання права власності в рівних долях на об'єкт

незавершеного капітального будівництва головного корпусу, розташованого за

адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1, загальною площею 14 530,8 кв.м.,

придбаного за договором купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва №

1\2004 від 18.05.2004 року.

          В процесі розгляду даної справи

користуючись своїми процесуальними правами передбаченими ст. 22 ГПК України

суб'єкти підприємницької діяльності -фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявами

від 07.04.2008р. та від 25.04.2008р. уточнили свої позовні вимоги і просили

господарський суд договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва №

1\2004 від 18.05.2004р., укладений між сторонами, визнати дійсним та визнати за

ними право власності у рівних долях на об'єкт незавершеного будівництва

головного корпусу, загальною площею 14 530,8 кв.м., що розташований за адресою:

м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що

при укладенні спірного договору сторони домовилися щодо всіх його істотних

умов, а саме: погодили та визначили ціну, предмет договору, встановили строк

розрахунків та дії договору, і це підтверджується письмовими доказами, повністю

виконали договір: покупці сплатили продавцеві грошові кошти, а останній передав

їм майно за актом приймання - передачі, але в наступному Об'єднання ухилилося

від нотаріального посвідчення договору, а тому на підставі ст. 204, ч. 2 ст.

202 ЦК України позивачі просили про задоволення позову.

          У відзиві на позов від 11.05.2004

року № 33 Об'єднання не заперечувало проти його задоволення, але у наступному,

після визнання у серпні 2007 року Об'єднання банкрутом, відкриття ліквідаційної

процедури та припинення повноважень його органів управління, ліквідатором

Об'єднання у листопаді 2007 року було подано до господарського суду зустрічний

позов до суб'єктів підприємницької діяльності -фізичних осіб ОСОБА_1 та

ОСОБА_2, про визнання недійсним на підставі ч. ч. 1, 2, ст. 203, ч. 1 ст. 215,

ст. 220 ЦК України договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного

будівництва          № 1\2004 від

18.03.2004р., укладеного між сторонами, та визнання за Об'єднанням права

власності на об'єкт незавершеного капітального будівництва головного корпусу,

загальною площею 14 530,8 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул.

Червонослобідська, 1. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що спірний договір

не відповідає чинному законодавству України, укладений з порушенням вимог

чинного законодавства України та порушує права і охоронювані законом інтереси

держави, акціонерів і кредиторів Об'єднання.

          У червні 2007 року третя особа, яка

заявляє самостійні вимоги на предмет спору -приватне підприємство „УПТК” подало

до господарського суду позов до Об'єднання та суб'єктів підприємницької

діяльності - фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про визнання недійсним на

підставі ч. ч. 1,2, ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 220 ЦК України договору

купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва № 1\2004 від 18.03.2004р.,

укладеного між сторонами. В обгрунтування пред'явлених вимог третя особа,

посилалася на те, що спірний договір не відповідає чинному законодавству

України, укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, порушує

права та охоронювані законом інтереси держави, трудового колективу, акціонерів

і інших кредиторів Об'єднання та порушує права та охоронювані законом інтереси

ПП “УПТК”.

          Рішенням господарського суду Одеської

області від 12.05.2008 року у справі (суддя - Рога Н.В.) первісний позов

задоволено повністю з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог, у

задоволенні зустрічного позову та позову третьої особи з самостійними вимогами

на предмет спору відмовлено з мотивів безпідставності позовних вимог.

          В апеляційній скарзі ліквідатор

Об'єднання просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким

зустрічний позов задовольнити повністю, а в задоволенні первісного позову

відмовити повністю. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято з

порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття

неправильного рішення і при цьому посилається на те, що оспорюваний договір не

відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: ст. ст. 209, 657, ч. 1 ст.

220 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст.

215 ЦК України; судом порушені вимоги ст. 331 ЦК України, яка встановлює

законний порядок набуття права власності на новостворене майно; суд визнав

правомірним відчуження об'єкта незавершеного будівництва без

правовстановлюючого документа і без реєстрації права власності на об'єкт

незавершеного будівництва; суд неправильно застосував ч. 2 ст. 220 ЦК України,

так як Об'єднання не ухилялося від нотаріального посвідчення договору, а не

мало правовстановлюючих документів на об'єкт незавершеного будівництва; судом

не прийнято до уваги факт прийняття наглядовою радою і правлінням Об'єднання

рішення про відчуження об'єкта незавершеного будівництва та підписання генеральним

директором Об'єднання спірного договору з перевищенням повноважень, наданих

статутом підприємства.

          В апеляційній скарзі аналогічного

змісту ПП „УПТК” посилаючись на те, що рішення господарським судом першої

інстанції прийнято з грубим порушенням норм матеріального і процесуального

права, що призвело до прийняття неправильного рішення, в якому не вказано ряд

фактів і обставин, що мають значення для справи, не прийнято до уваги висновки

та думку Вищого господарського суду України і Верховного суду України по

аналогічній справі між тими же сторонами, просить зазначене рішення скасувати

повністю та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити

повністю, а в задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю.

          У відзиві на апеляційну скаргу

третьої особи суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 заперечують проти її задоволення вказуючи на те, що викладені у ній

доводи є помилковими, суперечливими та спрямованими на введення суда в оману і

просять оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без

змін, вважаючи що воно прийнято у відповідності з чинним законодавством, з

правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні

відносини сторін та із додержанням процесуальних правил здійснення судочинства.

          02.06.2008 року та 17.06.2008 року

представник ПП “УПТК” подав до  Одеського

апеляційного господарського суду заяви про відвід колегії суддів у складі:

Бєляновського В.В.(головуючого), Мирошниченко М.А., Шевченко В.В., у

задоволенні яких ухвалою голови Одеського апеляційного господарського суду від

05.06.2008 року та ухвалою заступника голови Одеського апеляційного

господарського суду від 17.06.2008 року було відмовлено.

          Обговоривши доводи апеляційних скарг

та заперечення на них, вислухавши пояснення представників сторін та третьої

особи, дослідивши матеріали наявні у справі, перевіривши правильність

застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті

оскаржуваного рішення колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню

не підлягають з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та

встановлено місцевим господарським судом, відповідно до рішення виконавчого

комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 04.06.1947р. № 669

відновлено право на користування земельною ділянкою Одеській сукняній фабриці у

попередніх межах по вул. Сталіна, 1, (Червонослобідська), згідно з

викопіюванням, що додається,загальною площею 43109 кв.м.

          Рішенням виконавчого комітету

Одеської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1961р. № 182 “Про відведення

земельних ділянок державним організаціям під будівництво” Одеській сукняній

фабриці ім. Сталіна прирізано земельну ділянку площею до 850 кв.м. для будівництва

складу запасних частин і виробничих приміщень.

          Рішенням виконавчого комітету

Одеської міської ради народних депутатів від 22.11.1983р. № 526 Одеській

сукняній фабриці дозволено проектування нового виробничого корпусу площею 17

350 кв.м. з метою виведення з аварійного стану прядильно-ткацького виробництва

на території фабрики по вул. Червонослобідська, 1.

          03.09.1993 року між Регіональним

відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (продавець) та

організацією орендарів Одеського орендного виробничо - торгівельного сукняного

об'єднання „Лазур” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу державного

майна № 17, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив державне

майно цілісного майнового комплексу Одеського орендного виробничо -

торгівельного сукняного об'єднання „Лазур”, яке знаходиться за адресою: м.

Одеса, вул. Червонослобідська, 1, на земельній ділянці площею 6,3 га, та майно

магазину, розташованого в орендованому приміщенні 46 кв.м., за адресою: м.

Одеса, Казанський ринок, вул. Богатова, 22. Умовами даного договору визначено,

що майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар,

обладнання та інше майно відповідно до акту інвентаризації, котрий додається до

договору. Право власності на майно, що відчужується, перейшло до покупця на

підставі наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна

України по Одеській області № 238 від 31.08.1993р. з дня його видання.  Передача об'єкта приватизації здійснюється

продавцем покупцю у 10-ти денний строк після повної оплати ціни продажу об'єкта

приватизації. Передача об'єкта приватизації продавцем і приймання об'єкта

приватизації покупцем підтверджується актом передачі, котрий підписується

сторонами. Цей договір підлягає реєстрації в установленому порядку протягом

місяця з дня його нотаріального посвідчення.

          В цей же день вказаний договір був

посвідчений старшим державним нотаріусом четвертої Одеської державної

нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 2-2659, а рішенням

виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси від

09.09.1993 року            № 200/22

здійснена реєстрація вказаного договору.

          19.11.1993 року сторонами даного

договору було підписано акт передачі проданого майна згідно з договором від

03.09.1993р., котрим підтверджено, що продавець продав, а покупець прийняв

майно Одеського орендного виробничо - торгівельного сукняного об'єднання

„Лазур”, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1, в

складі цілісного майнового комплексу з усіма будівлями і спорудами,

розташованими на земельній ділянці в м. Одесі, по вул. Червонослобідській, 1,

площею 6.3 га та майно магазину, розташованого по вул. Богатова, 22, площею 46

кв.м.

          Згідно з планом приватизації,

затвердженим розпорядженням Регіонального відділення Фонду держмайна України по

Одеській області від 30.08.1993р. № 26-р та на підставі інвентаризаційних

описів до складу приватизованого майна Одеського орендного виробничо -

торгівельного сукняного об'єднання „Лазур” за договором купівлі - продажу № 17

від 03.09.1993р. увійшли чотири об'єкта незавершеного будівництва, і у тому

числі - головний корпус, рік початку будівництва 1988, що підтверджується

листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській

області від 20.10.2003р. № 1/4862.

          Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України

“Про приватизацію державного майна”, в редакції чинній на момент укладення

даного договору, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації,

належать, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших

підрозділів, які є єдиними цілісними майновими комплексами та незавершене

будівництво.

          Частинами 1 та 4 ст. 27 вказаного

Закону передбачено, що при приватизації майна державного підприємства як

цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за

конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір

купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і право власності на

приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення

договору купівлі - продажу.

          Згідно з положеннями статей 20, 21,

22 Закону України “Про власність”, в редакції чинній на момент укладення

вищезгаданого договору, суб'єктами права колективної власності є, зокрема,

колективи орендарів; право колективної власності виникає на підставі, зокрема,

викупу колективами трудящих державного майна; об'єктами права власності

колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно,

придбане на підставах, не заборонених законом.

          Отже, організація орендарів Одеського

орендного виробничо - торгівельного сукняного об'єднання „Лазур” набула право

власності на майно Одеського орендного виробничо - торгівельного сукняного

об'єднання „Лазур” у складі цілісного майнового комплексу з усіма будівлями і

спорудами, розташованими на земельній ділянці в м. Одесі, по вул.

Червонослобідській, 1, площею 6.3 га, і в тому числі на об'єкт незавершеного

будівництва головного корпусу, який є предметом спору у справі, з моменту

нотаріального посвідчення вищевказаного договору купівлі - продажу державного

майна, тобто з 03.09.1993 року.

          Закрите акціонерне товариство

“Одеське орендне виробничо - торгівельне сукняне об'єднання „Лазур” відповідно

до свого статуту створено шляхом перетворення орендного Одеського

виробничо-торгівельного сукняного об'єднання „Лазур”, засновниками товариства є

колектив орендарів ОВТСО “Лазур”.

          Відповідно до ст. 108 ЦК України

перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі

перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та

обов'язки попередньої юридичної особи.

          Наведеним спростовуються доводи

скаржників про те, що на момент укладення спірного договору Об'єднання не було

власником об'єкта незавершеного будівництва головного корпусу, що відчужувався

за цим договором, з помилковим посиланням на ст. 331 ЦК України, яка регулює

момент набуття права власності на новостворене майно, в той час як Об'єднання

набуло право власності на це майно на підставі договору купівлі - продажу

державного майна № 17 від 09.03.1993р, і момент набуття права власності у

набувача майна за таким договором врегульований ст.128 ЦК УРСР від 18.07.1963р.

та ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна”.

          18.03.2004 року між Об'єднанням

(продавець) та суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами ОСОБА_1

і ОСОБА_2 (покупці) було укладено договір № 1\2004 купівлі-продажу об'єкта

незавершеного будівництва, відповідно до якого продавець продає, а покупці

купують у рівних частках об'єкт незавершеного капітального будівництва

головного корпусу, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Червонослободська,

1, загальною площею 14530,8 кв.м.

          Умовами даного договору визначено, що ціна

об'єкта продажу складає 1 300 000 грн. Покупці на момент укладення договору

сплачують 55% ціни, що складає 715 000 грн., за вирахуванням авансів в сумі 251

474 грн., внесених в касу продавця приватним підприємцем ОСОБА_1 за

прибутковими ордерами № 18 від 18.02.2004р., № 19 від 19.02.2004р., № 23 від

23.02.2004р., № 26 від 01.03.2004р., № 27 від 11.03.2004р., № 32 від

18.02.2004р., а решта -45%  рівними

частками протягом 24 місяців з моменту укладення договору, згідно з графіком

підписаним сторонами, котрий є невід'ємною частиною  договору (Додаток № 1). Цей договір вступає в

силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх

зобов'язань. Право власності на об'єкт, який є предметом даного договору,

виникає у покупців з моменту укладення і підписання договору.

          Зазначене в даному договорі майно

було передано покупцям від продавця за актом приймання-передачі об'єкта

незавершеного будівництва від 21.03.2004 року.

          Як вбачається з преамбули даного

договору від імені продавця його було укладено генеральним директором

акціонерного товариства, який діяв на підставі статуту.

          Наявні у справі належним чином

засвідчені копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, оригінали яких були

оглянуті та досліджені господарським судом першої інстанції в судовому

засіданні, та вищезгаданий акт приймання - передачі свідчать про повне

виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором щодо передачі продавцем

майна у власність покупцям та приймання останніми цього майна і сплати за нього

обумовленої суми грошових коштів. Проте, Об'єднання ухилилося від нотаріального

посвідчення даного договору, що і змусило позивачів за первісним позовом

звернутися до господарського суду з цим позовом за захистом своїх прав та

охоронюваних законом інтересів.

          За своєю правовою природою вказаний

договір є договором купівлі - продажу і відповідно до ст. ст. 655, 657 ЦК

України потребує нотаріального посвідчення.

          Згідно зі статтею 220 ЦК України у

разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору

такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов

договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або

часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його

нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі

наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

          За приписами цієї правової норми

нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду,

можливо за дотримання таких вимог:

    1) сторони домовилися щодо усіх істотних

умов;

    2) така домовленість підтверджується

письмовими доказами;

    3) відбулося повне або часткове виконання

договору;

    4)

одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

          Господарським судом першої інстанції

на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів з достовірністю

встановлено, що при укладенні спірного договору сторони погодили всі істотні

умови, необхідні для договорів даного виду, а саме: предмет, ціну, строк

проведення розрахунків та дії договору. Наявність такої домовленості

підтверджується змістом спірного договору, підписаного сторонами у письмовій

формі. Сторони повністю виконали договір, а саме: Об'єднання передало об'єкт

незавершеного будівництва головного корпусу у власність суб'єктів

підприємницької діяльності - фізичних осіб 

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а останні прийняли цей об'єкт та сплатили за нього

обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується актом приймання - передачі

та квитанціями до прибуткових касових ордерів. Факт свідомого ухилення продавця

від нотаріального посвідчення спірного договору підтверджується, зокрема,

зверненнями позивачів за первісним позовом до Об'єднання з відповідною

пропозицією про нотаріальне посвідчення договору, що не заперечувалося останнім

на початку розгляду даної справи, небажанням Об'єднання подавати нотаріусу

документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору, та самим фактом

звернення позивачів до господарського суду з цим позовом за захистом своїх

прав.

          При цьому, з урахуванням правової

позиції Верховного суду України та Вищого господарського суду України

викладеної у постановах від 12.12.2006р. та від 16.10.2007р. відповідно у

справі 22-15-19/216-05-7142 при вирішенні іншого господарського спору між тими

же сторонами, на яку посилаються скаржники в обгрунтування своїх доводів,

колегія суддів відзначає наступне.

          Згідно з ст. 55 Закону України “Про

нотаріат”, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, угоди про

відчуження та заставу майна, що  підлягає

реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право

власності на майно, що відчужується або заставляється.

          При посвідченні угод про відчуження

або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража,

земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони

відчуження або арешту майна.

          Пунктом 38 Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом

Міністерства юстиції від 03.03.2004р. № 20/5, передбачено, що договори про

відчуження, заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за

умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що

відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках

державну реєстрацію прав на це майно.

          Такі документи нотаріус приймає лише

за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з

Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною

правовстановлювального документа.

          Між тим, нерухоме майно, що

відчужувалося за спірним договором, не підлягало реєстрації, тому що предметом

продажу був об'єкт незавершеного будівництва головного корпусу, а як раніше

діючими Правилами державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що

знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом

Державного комітету України по житлово - - комунальному господарству від

13.12.1995р. № 56 і Інструкцією про порядок 

державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що

перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом

Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від

09.06.98р. N 121, так і чинним на момент укладення спірного договору Тимчасовим

положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно,

затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, встановлено,

що державній реєстрації підлягають тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво

яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно

від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації,

підготовлених тим БТІ, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці

об'єкти.

          У зв'язку з цим, пунктом 75

Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

передбачено, що у разі, якщо власник недобудованого нерухомого майна набув

право власності на це майно до набрання чинності Цивільним кодексом України, то

це майно може бути предметом відчуження.

          При посвідченні угод про відчуження

такого майна нотаріус перевіряє ті самі обставини і вимагає ті самі документи,

що й при відчуженні житлового будинку, споруди, квартири, дачі, садового

будинку, іншого нерухомого майна, завершеного будівництвом, крім витягу з

Реєстру прав власності на нерухоме майно чи довідки, виданої відповідними

органами місцевого самоврядування у місцевості, де інвентаризація не проведена.

          Відповідно до п. п. 61, 62 зазначеної

Інструкції, при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового

будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус

вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої

власності) на вказане майно. Право власності на житловий будинок, квартиру,

дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може

бути підтверджено, зокрема, нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу

          При цьому слід окремо відзначити, що

положення Закону України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного

будівництва” не розповсюджується на спірне майно, оскільки цей Закон набрав

чинності 18.10.2000 року, тобто після укладення договору купівлі - продажу

державного майна № 17 від 03.09.1993р., і не має зворотної дії у часі.

          Наявні у справі витяги з Державного

реєстру застав рухомого майна від 01.07.2004р. свідчать про те, що з 07.08.1998

року все рухоме, нерухоме майно та майнові права Об'єднання перебували у

податковій заставі.

          Згідно з п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8

Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед

бюджетами та державними цільовими фондами” операції з купівлі чи продажу, інших

видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи

немайнових прав платника податків, активи якого перебувають у податковій

заставі, потребують письмового узгодження з податковим органом:

          На виконання вимог вказаного Закону,

11.03.2004 року податковим керуючим було надано Об'єднанню дозвіл на реалізацію

активів, які перебувають у податковій заставі, а саме: виробничого корпусу

загальною площею 14 350.8 кв. м., вартістю за оцінкою суб'єкта оціночної

діяльності 1283744 грн.

          Вищенаведене свідчить про те, що

недодержання сторонами вимог закону про нотаріального посвідчення договору

купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 1/2004 від 18.05.2004р.

пов'язане не з  неможливістю подати

нотаріусу необхідні для цього документи, а саме з ухиленням відповідача за

первісним позовом від вчинення таких дій, оскільки судом апеляційної інстанції

встановлено, що в нього є всі необхідні для нотаріального посвідчення цього

договору документи.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу   земельної ділянки, єдиного майнового

комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається

у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

          Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України

договір, який підлягає нотаріальному 

посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його

нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і

нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної

реєстрації.

          Статтею 210 ЦК України передбачено,

що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених

законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік

органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також

порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

          Вказана правова норма є бланкетною,

тобто такою, що відсилає до іншого нормативного акту, відповідно до якого

повинен бути встановлений порядок такої державної реєстрації правочинів та

перелік органів, що здійснюють відповідну реєстрацію правочинів.

          Але на момент укладення спірного

договору такий нормативний акт, як власне і перелік органів та порядок

реєстрації були відсутні. І лише 26.05.2004 року, тобто вже після звернення

позивачів до господарського суду з цим позовом за захистом своїх прав,

Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову  № 671 “Про затвердження тимчасового порядку

державної реєстрації правочинів”.

          Таким чином, сторони не мали

можливості зареєструвати оспорюваний договір у встановленому порядку, оскільки

на момент укладення даного договору був відсутній відповідний порядок державної

реєстрації правочинів та перелік органів, які таку реєстрацію здійснюють.

          Відповідно до ст. 203 ЦК України,

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного

законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє

правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення

учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути

спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та

інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Частиною 1 ст. 215 ЦК України

передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою

- третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу

          На момент укладення спірного договору

діяльність Об'єднання здійснювалася згідно з статутом, затвердженим загальними

зборами акціонерів 24.09.1998 року та зареєстрованим у встановленому порядку

13.10.1998 року.

          Відповідно до статутних положень

Об'єднання його виконавчим органом, який здійснює керівництво виконавчо -

розпорядною діяльністю, в тому числі поточною, несе відповідальність за

ефективність його роботи, є правління, до компетенції якого відносяться всі

питання діяльності акціонерного товариства. Роботою цього виконавчого органу

керує голова правління (генеральний директор), який без доручення діє від імені

товариства, має право розпоряджатися майном товариства, укладати договори.

Органом управління товариства, який здійснює контроль за діяльністю правління,

є рада, яка дає згоду правлінню на укладення будь - яких договорів,

перевищуючих статутний фонд.

          Повноваження вищого органу

акціонерного товариства - загальних зборів визначені п. 8.1.4 статуту, з якого

вбачається, що вирішення питань про надання попереднього дозволу на укладення

договорів (угод) з придбання чи відчуження нерухомого майна акціонерного

товариства, а також затвердження таких договорів (угод) укладених виконавчим

органом товариства на суму, що перевищує вказану у статуті, до компетенції

загальних зборів акціонерів не віднесено.

          З аналізу положень ст. 41 Закону

України “Про господарські товариства” та ст. 159 ЦК України випливає, що

повноваження щодо затвердження договорів (угод), укладених на суму, що

перевищує вказану у статуті товариства, а також надання попереднього дозволу на

укладення таких договорів (угод)  не

належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, а тому ці

питання можуть  вирішуватися іншими

органами акціонерного товариства.

          Наявний у справі протокол спільного

засідання наглядової ради і правління Об'єднання № 7 від 03.03.2004 року

свідчить про те, що з метою погашення платежів до бюджету, пенсійного фонду та

заборгованості по заробітній платі і на підставі рішення загальних зборів

акціонерів від 11.10.2002р. було прийнято рішення дозволити голові правління

(генеральному директору) реалізувати незавершене капітальне будівництво

головного виробничого корпусу, за ціною не нижчою встановленою ОМБТІ та РОН 1

300 000 грн., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська,

1. 

          Чинне законодавство України виходить

із презумпції легітимності рішень органів управління господарського товариства,

тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають законові, якщо

судом не буде встановлено інше. В даному випадку судом апеляційної інстанції

встановлено, що рішення спільного засідання наглядової ради і правління

акціонерного товариства від 03.03.2004 року про продаж нерухомого майна -

об'єкта незавершеного будівництва головного виробничого корпусу, ніким не

оспорено та не визнано у встановленому порядку недійсним.

          Таким чином, господарський суд першої

інстанції дійшов правильного висновку про те, що викладені у зустрічній

позовній заяві та у позовній заяві третьої особи з самостійними вимогами на

предмет спору доводи про укладення спірного договору з порушенням чинного

законодавства України є необґрунтованими, оскільки суперечать наявним у справі

доказам.

          При цьому, на зазначений висновок не

впливає і те, що майно було продано з розстроченням платежу, оскільки це не

суперечить вимогам ч. 2 ст. 692 ЦК України та не свідчить про перевищення

генеральним директором Об'єднання своїх повноважень, позаяк статтею 627 ЦК

України встановлено, що відповідно  до

статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі

контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,

інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог

розумності та справедливості.

          Безпідставними слід визнати також

викладені у зустрічній позовній заяві та у позовній заяві третьої особи доводи

про те, що оспорюваний договір порушує права та охоронювані законом інтереси

держави, трудового колективу, акціонерів та інших кредиторів Об'єднання. По -

перше: ні держава, а ні вказані особи не уповноважували ліквідатора та приватне

підприємство “УПТК” звертатися до господарського суду з даними позовами. По -

друге: як вже було зазначено вище, 11.03.2004 року податковим керуючим було

надано Об'єднанню дозвіл на реалізацію активів, які перебувають у податковій

заставі, а саме: виробничого корпусу загальною площею 14350.8 кв. м., вартістю

за оцінкою суб'єкта оціночної діяльності 1283744 грн., за умови спрямування у

повному обсязі одержаної від його реалізації виручки в рахунок погашення

податкового боргу.

          30.06.2004 року Об'єднання звернулося

до податкового органу з листом    № 62, в

якому у зв'язку з повним розрахунком по заборгованості у державний та місцевий

бюджети просило вивести підприємство із податкової застави та скасувати опис

цілісного майнового комплексу.

          Наявні у справі витяги з Державного реєстру

рухомого майна № 1406622, № 1406632 від 01.07.2004 року свідчать про те, що все

рухоме, нерухоме майно та майнові права Об'єднання були звільнені з - під

податкової застави та запис про неї виключено за заявою податкового органу від

01.07.2004 року. Наведеним спростовується твердження скаржників про непогашення

Об'єднанням податкового боргу після продажу спірного нерухомого майна.

          Права акціонерів товариства визначені

статтею 10 Закону України “Про господарські товариства” та статтею 88 ГК

України із змісту яких випливає, що окремі акціонери не наділені суб'єктивним

правом стосовно здійснення повноважень власника майна, а тому продаж

акціонерним товариством свого майна не порушує прав окремого акціонера, а тим

більше члена трудового колективу.

          Статтею 1 Закону України "Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що

первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську

операцію та підтверджує її здійснення.

          Пунктом 1 ст. 9 вказаного Закону

встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є

первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської

операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

          Таким чином, законодавством

встановлено, що факт здійснення господарської операції фіксують первинні

документи, що складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це

неможливо - безпосередньо після її закінчення.

          Статтею 655 ЦК України визначено, що

за договором купівлі-продажу  одна

сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у

власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується

прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Пунктом 2.3 Положення про ведення

касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ

від 19.02.2001р. N 72, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин,

передбачено, що розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з

фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових

касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних

документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів,

надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур,

договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

          Пунктами 2.10, 3.1, 3.2 вказаного

Положення визначено, що уся готівка, що надходить до кас підприємств, має

своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.

          Оприбуткуванням готівки в касах

підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими

ордерами і веденням касової книги згідно з пунктом 4.2 цього Положення, є

здійснення такими підприємствами обліку готівки в повній сумі її фактичних

надходжень з оформленням цих операцій у встановленому порядку прибутковим

касовим ордером з видачею відповідної квитанції та відображенням у касовій

книзі в день одержання підприємством готівкових коштів.

          Касові операції оформляються

прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок

заповнення яких затверджені наказом Міністерства статистики України від

15.02.96 N 51 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових

операцій", і мають застосовуватися усіма підприємствами.

          Приймання готівки касами підприємств,

у тому числі й одержаної з банку, проводиться за прибутковими касовими

ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником

підприємства.

          Про приймання готівки видається

квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником

підприємства, і касира, засвідчена печаткою підприємства.

          В матеріалах справи містяться копії

належним чином оформлених та засвідчених відповідно до вимог ч. 2 ст. 36 ГПК

України первинних документів, які були складені сторонами при здійсненні

господарських операцій за оспорюваним договором і які беззаперечно свідчать про

те, що останні здійснили всі необхідні дії спрямовані на повне виконання своїх

зобов'язань за цим договором.

          Так, в матеріалах справи містяться:

?-          оригінал акту приймання - передачі

об'єкта незавершеного будівництва від 21.03.2004 року, відповідно до якого

продавець - Об'єднання передало у власність суб'єктам підприємницької

діяльності -фізичним особам  ОСОБА_1 та

ОСОБА_2, а останні прийняли це нерухоме майно;

?-          копії квитанцій до прибуткових

касових ордерів з 18.02.2004 року по 31.01.2006 року та касової книги

Об'єднання, з котрих вбачається, що продавці сплачували продавцю грошові кошти

за договором купівлі - продажу № 1/2004 від 18.03.2004р.

          Достовірність зазначених доказів

перевірена господарським судом першої інстанції шляхом огляду та дослідження в

судовому засіданні оригіналів квитанцій до 

прибуткових касових ордерів та касової книги підприємства за 2004 рік.

          Всі вищевказані документи відповідно

до ст. 34 ГПК України є належними та допустимими доказами у даній справі.

          Таким чином, фактичні дії сторін за

оспорюваним договором були спрямовані на досягнення певного юридичного

результату: передачу об'єкта незавершеного будівництва головного корпусу у

власність від продавця покупцям та набуття останнім права власності на це

нерухоме майно і сплату за нього обумовленої суми грошових коштів.

          Наведеним спростовується твердження

скаржників про неотримання Об'єднанням грошових коштів від покупців за

відчужений об'єкт незавершеного будівництва головного корпусу.

          Твердження ліквідатора про те, що

дані бухгалтерського обліку Об'єднання не підтверджують надходження до каси

підприємства грошових коштів за договором купівлі - продажу від  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єктивно нічим не

підтверджено, спростовується наявними у справі належними доказами, окрім того є

безпідставним, позаяк пунктами 2, 3 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський

облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що питання організації

бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника

(власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до

законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського

обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій

у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності

протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник

(власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво

підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

          Наявність причинно - наслідкового

зв'язку між відчуженням даного об'єкта незавершеного будівництва та порушенням

через два з половиною роки провадження у справі про банкрутство Об'єднання ні

ліквідатором, а ні ПП “УПТК” не доведено і з матеріалів справи не вбачається.

          Не доведений також і факт продажу за

оспорюваним договором майна Об'єднання за ціною меншою дійсної ринкової

вартості цього майна, оскільки жодного доказу щодо дійсної вартості цього майна

на момент його продажу скаржниками до суду не подано, а голослівне посилання на

ціну, за якою після спливу майже чотирьох років може бути проданим цей об'єкт нерухомості

є безпідставним з огляду на те, що у даному випадку ними не враховано ріст цін

на нерухомість, який відбувся протягом цього часу, а також можливі зміни

вказаного об'єкту.

          Частиною 1 ст. 2 ГПК України

встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема,

підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом

своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

          Таким чином, якщо чинне законодавство

не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з

визнанням угод недійсними, то окрім контрагентів за договором позивачем у

справі може бути будь -яке підприємство, установа чи організація, чиї права та

охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

          ПП “УПТК” не є стороною оспорюваного

договору і будь -яких прав чи обов'язків внаслідок укладення сторонами даного

договору в нього не виникло (ст. ст. 11, 509 ЦК України).

          Звернувшись до господарського суду з

даним позовом ПП “УПТК” не вказало і не обґрунтувало у чому саме відбулося

порушення його прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення

сторонами спірного договору, які саме права та охоронювані законом інтереси та

яким чином були при цьому порушені. Не зміг цього пояснити суду і представник

даного приватного підприємства, який приймав участь в судовому засіданні

апеляційної інстанції. Посилання цієї третьої особи в позовній заяві на те, що

Об'єднання є її боржником і відповідно вона має право на частину майна

Об'єднання, є безпідставним. З наявної в справі копії постанови державного

виконавця про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача вбачається,

що ПП “УПТК” набуло прав кредитора Об'єднання лише 25.01.2005 року, тобто майже

через рік після укладення спірного договору. Окрім того, за цим провадженням на

користь ПП “УПТК” з Об'єднання підлягають стягненню грошові кошти, а докази про

те, що судом виносилася ухвала про зміну способу виконання судового рішення

шляхом звернення стягнення на майно боржника у справі відсутні.

          Таким чином, оспорюваний договір не може

вплинути на права та інтереси цієї третьої особи, оскільки його було укладено

сторонами задовго до набуття нею права кредитора Об'єднання.

          Отже, ПП “УПТК” не є тією особою, яка

має суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист

якого поданий позов.

          Разом з тим, відсутність права на

позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у

задоволенні позову, незалежно від інших, встановлених судом обставин, оскільки

лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку

перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого

обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом (в інтересах

якої звернулись з позовом), суб'єктивного матеріального права або охоронюваного

законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи

відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про

захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши

безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

          За таких обставин колегія суддів

вважає, що наявні всі передбачені законом підстави для визнання спірного

договору дійсним відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, в той же час підстави

для визнання цього договору недійсним з пред'явлених мотивів відсутні, оскільки

судом встановлено, що його зміст не суперечить цьому Кодексу, іншим актам

цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особи, які

уклали цей договір, мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності, їх

волевиявлення при цьому було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір

був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

          Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна

особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,

невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу,

який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

          Згідно з положеннями ст. 16 ЦК

України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого

немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та

інтересів, зокрема, може бути визнання права.

          Статтею 392 ЦК України передбачено,

що власник майна може пред'явити 

позов  про  визнання 

його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою

особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право

власності.

          Оскільки у позивачів за первісним

позовом виникло право власності на об'єкт незавершеного будівництва головного

корпусу, розташований в м. Одесі по вул. Червонослобідській, 1, на підставі укладеного

з Об'єднанням договору  купівлі - продажу

№ 1/2004 від 18.03.2004р., предметом якого була зазначена нерухомість, а

21.03.2004 року між цими же сторонами був підписаний відповідний акт приймання

- передачі об'єкта незавершеного будівництва та проведені відповідні

розрахунки, і є всі підстави для визнання судом вказаного договору дійсним,

проте як ліквідатор, так і ПП “УПТК” не визнають та оспорюють це право

власності, підтвердженням чому є пред'явлені ними позови про визнання цього

договору недійсним, та визнання за Об'єднанням права власності на це ж саме

нерухоме майно, то оспорюване право позивачів за первісним позовом підлягає

захисту судом, за ними слід визнати право власності у рівних долях на

вищезгадане нерухоме майно.

          Свою вимогу щодо визнання за

Об'єднанням права власності на спірне нерухоме майно ліквідатор ніяк не

обгрунтував, жодного доказу на підтвердження такої вимоги суду не надав,

набуття позивачами права власності на це нерухоме майно належними доказами не

спростував, а тому зазначена вимога є надуманою і задоволена бути не може.

          За цих встановлених судом обставин

колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного

висновку щодо наявності підстав для задоволення первісного позову та відсутності

підстав для визнання спірного договору недійсним і визнання за Об'єднанням

права власності на спірне нерухоме майно.

          Викладені в апеляційних скаргах інші

доводи скаржників не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків

місцевого господарського суду та з урахуванням всіх обставин даної справи,

всебічно, повно і об'єктивно встановлених судом апеляційної інстанції, не

впливають на правильність вирішення цього спору по суті.

          З огляду на дослідження в процесі

розгляду даної справи визначених статутними положеннями акціонерного товариства

повноважень генерального директора та наглядової ради щодо розпорядження майном

товариства за спірним договором та здійснення оцінки доказів в цій частині, а

також, враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, визначені ст.

101 ГПК України, колегія суддів не визнає переконливими наведені в апеляційних

скаргах доводи щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним.

          З цих же підстав колегія суддів не

приймає до уваги також безпредметні посилання скаржників в обгрунтування своїх

доводів на ст. 331 ЦК України, яка регулює момент набуття права власності на

новостворене майно, оскільки судом встановлено, що Об'єднання набуло право

власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі - продажу

державного майна № 17 від 03.09.1993р., укладеного з Регіональним відділенням

Фонду державного майна України по Одеській області, і момент набуття права

власності у набувача майна за таким договором врегульований ст. 128 ЦК УРСР від

18.07.1963 року та ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна”.

          Не заслуговують на увагу також

безпредметні посилання третьої особи в обгрунтування своїх доводів на

встановлені факти та зроблені висновки, що містяться у рішеннях господарських

судів першої та апеляційної інстанцій по іншим справам, з відповідним

посиланням на ст. 35 ГПК України, тому що мотивація рішення у справі є оцінкою

наданих суду доказів, а не фактом, який не потребує доведенню в цій справі

згідно з вимогами зазначеної процесуальної норми.

          Враховуючи предмет спору у справі, а

саме: дійсність чи недійсність договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного

будівництва, укладеного між сторонами у справі 18.03.2004 року, твердження

цього скаржника про порушення його прав та інтересів цим договором, є

неспроможним, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що момент

виникнення в нього матеріально - правового інтересу до даного договору

співвідноситься з набуттям прав кредитора Об'єднання 25 січня 2005 року.

          Згідно з ч. 3 ст. 101 ГПК України в

апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були

предметом розгляду в суді першої інстанції.

          З урахуванням наведеного колегія

суддів вважає, що в процесі розгляду справи фактичні її обставини були

встановлені місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і

об'єктивного дослідження наданих сторонами в обґрунтування своїх доводів і

заперечень доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна

юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального

права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та є

безпідставними, оскільки зводяться до намагання бездоказово з безпредметним посиланням

на норми матеріального права, які не регулюють виниклі між сторонами

правовідносини, переоцінити встановлені судом обставини, у зв'язку з чим

підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення не

вбачається, воно підлягає залишенню без змін з урахуванням викладеного у

мотивувальній частині даної постанови.         

Керуючись  ст.

ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Одеської

області від 12.05.2008 року у справі № 30-25/95-04-2504 залишити без змін, а

апеляційні скарги ліквідатора Закритого акціонерного товариства „Одеського

виробничо-торгівельного сукняного об'єднання „Лазур” та Приватного підприємства

“УПТК” - без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня

її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого

господарського суду України.

Головуючий

суддя:                                                  

Бєляновський В.В.         

 Судді:                                                                         

Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.