Постанова

від 08.10.2008 по справі 30-25/95-04-2504

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 08 жовтня 2008 р.                                                                                   

№

30-25/95-04-2504 

Судова колегія Вищого господарського суду України у

складі :

Полякова

Б.М., -головуючого (доповідач у справі),

Коваленка

В.М.

Заріцької

А.О.

розглянувши

 касаційну скаргу

 ЗАТ "Одеське виробниче-торгівельне

суконне об'єднання "Лазур" в особі ліквідатора

на

постанову

від

17.06.2008 р. Одеського апеляційного господарського суду

та

рішення

від

12.05.2008 р. господарського суду Одеської області

у

справі

№

30-25/95-04-2504 господарського

суду Одеської області

за

позовом

1)          СПД -ф.о. ОСОБА_1.; 2)          СПД -ф.о. ОСОБА_2.

до

ЗАТ

"Одеське виробниче-торгівельне суконне об'єднання "Лазур", м.

Одеса

про

визнання

договору дійсним та визнання права власності

та за

зустрічним позовом

 ЗАТ "Одеське виробниче-торгівельне

суконне об'єднання "Лазур", м. Одеса

до

1)          СПД -ф.о. ОСОБА_1.; 2)          СПД -ф.о. ОСОБА_2.

третя

особа, яка заявляє самостійні вимоги

 ПП "Управління виробничо-технічної

комплектації", м. Одеса

про

визнання

недійсним договору

та за

позовом третьої особа, яка заявляє самостійні вимоги

 ПП "Управління виробничо-технічної

комплектації", м. Одеса

до

1)          СПД -ф.о. ОСОБА_1.; 2)          СПД -ф.о. ОСОБА_2.; 3)          ЗАТ "Одеське

виробниче-торгівельне суконне об'єднання "Лазур", м. Одеса

про

визнання

недійсним договору

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивачів

ОСОБА_3.,

довір.;

відповідача

Пак

О.І., довір.

ВСТАНОВИВ:

У

квітні 2004 року суб'єкти підприємницької діяльності -фізичні особи  ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулися до

господарського суду Одеської області з позовом до ЗАТ „Одеського

виробничо-торгівельного сукняного об'єднання „Лазур” (далі - Об'єднання)

про визнання права власності в рівних частках на об'єкт незавершеного

капітального будівництва головного корпусу, розташованого за адресою:АДРЕСА_1,

загальною площею 14 530,8 кв.м., придбаного за договором купівлі - продажу

об'єкта незавершеного будівництва № 1/2004 від 18.05.2004 р., що укладений між

сторонами.

У

відзиві на позов від 11.05.2004 р. № 33 (а.с. №99 том І) Об'єднання в особі

його органів управління не заперечувало проти задоволення позову.

Рішенням

господарського суду Одеської області від 14.05.2004 р. позов задоволено

повністю, визнано за суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними

особами  ОСОБА_1. та ОСОБА_2. право

власності у рівних частках на об'єкт незавершеного будівництва головного

корпусу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14 350,8 кв.м.

Постановою

Вищого господарського суду України від 08.05.2007 р. касаційну скаргу

приватного підприємства "Управління виробничо-технічної комплектації"

задоволено, рішення господарського суду Одеської області від 14.05.2004 р.

скасовано, а справу направлено на новий розгляд до цього суду.

У

червні 2007 року при новому розгляді справи третя особа, яка заявляє самостійні

вимоги на предмет спору, -приватне підприємство "Управління

виробничо-технічної комплектації" подало до господарського суду позов до

Об'єднання та суб'єктів підприємницької діяльності -фізичних осіб ОСОБА_1. та

ОСОБА_2., про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного

будівництва № 1/2004 від 18.03.2004 р., укладеного між сторонами, на підставі

ч. ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 220 Цивільного кодексу України.

В

обґрунтування заявлених вимог третя особа посилалася на те, що спірний договір

не відповідає чинному законодавству України, укладений з порушенням вимог

чинного законодавства України, порушує права та охоронювані законом інтереси

держави, трудового колективу, акціонерів і інших кредиторів Об'єднання, а також

порушує права та охоронювані законом інтереси приватного підприємства

"Управління виробничо-технічної комплектації". 

У

листопаді 2007 року Об'єднання в особі ліквідатора подало до суду зустрічний

позов до суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб ОСОБА_1. та

ОСОБА_2. про визнання недійсним укладеного між сторонами договору

купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва № 1/2004 від 18.03.2004 р. на

підставі ч. ч. 1, 2, ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 220 Цивільного кодексу України

та визнання за Об'єднанням права власності на об'єкт незавершеного капітального

будівництва головного корпусу, загальною площею 14 530,8 кв.м., розташованого

за адресою:АДРЕСА_1.

Зустрічні

позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що спірний договір не відповідає чинному

законодавству України, укладений з порушенням вимог чинного законодавства

України та порушує права і охоронювані законом інтереси держави, акціонерів і

кредиторів Об'єднання.

Також,

при новому розгляді справи суб'єкти підприємницької діяльності -фізичні особи

ОСОБА_1 . та ОСОБА_2. заявами від 07.04.2008 р. та від 25.04.2008 р. уточнили

свої позовні вимоги і просили суд договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного

будівництва № 1/2004 від 18.05.2004 р., укладений між сторонами, визнати

дійсним та визнати за ними право власності у рівних частках на об'єкт

незавершеного будівництва головного корпусу, загальною площею 14 530,8 кв.м.,

що розташований за адресою:АДРЕСА_1.

Такі

позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що при укладенні спірного договору сторони

домовилися щодо всіх його істотних умов, а саме: погодили та визначили ціну,

предмет договору, встановили строк розрахунків та дії договору, повністю

виконали договір: покупці сплатили продавцю (Об'єднанню) грошові кошти, а

останній передав їм майно за актом приймання - передачі, однак у подальшому продавець

ухилився від нотаріального посвідчення договору, а тому на підставі ст. 204, ч.

2 ст. 202 Цивільного кодексу України позивачі просили задовольнити позов.

Рішенням

господарського суду Одеської області від 12.05.2008 р. (суддя Рога Н.В.)

первісний позов задоволено повністю, визнано дійсним договір купівлі-продажу

об'єкта незавершеного будівництва № 1/2004 від 18.05.2004 р., укладений між

сторонами, та визнано за суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними

особами  ОСОБА_1. та ОСОБА_2. право

власності у рівних частках на об'єкт незавершеного будівництва головного

корпусу, розташованого за адресою:АДРЕСА_1, загальною площею 14 530,8 кв.м. У

задоволенні зустрічного позову та позову третьої особи з самостійними вимогами

на предмет спору відмовлено.

Постановою

Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 р.  (судді: Бєляновського В.В. - головуючий,

Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.) апеляційні скарги Об'єднання в особі

ліквідатора та приватного підприємства "Управління виробничо-технічної

комплектації" залишено без задоволення, а рішення господарського суду

Одеської області від 12.05.2008 р. -без змін.

Не

погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, з касаційною скаргою до

Вищого господарського суду України звернулося Об'єднання в особі ліквідатора, в

якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від

12.05.2008 р. і постанову Одеського апеляційного господарського суду від

17.06.2008 р., а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна

скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами норм

матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 220, ст. 331

Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 105, ст. 11112  Господарського процесуального кодексу

України (далі -ГПК України), п. 74 Інструкції про порядок вчинення

нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції

України від 03.03.2004 р. N 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції

України 03.03.2004 р. за N 283/8882, (далі -Інструкція про порядок вчинення

нотаріальних дій нотаріусами України).

Заслухавши

пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги,

перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За

змістом ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо

усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і

відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася

від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У

цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже,

якщо угода виконана повністю або частково, а одна із сторін ухиляється від її

нотаріального посвідчення, суд на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу

України за вимогою сторони вправі визнати угоду дійсною.

Відповідно

до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3

"Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", із

змінами та доповненнями, вказане правило не може бути застосовано, якщо

сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її

були в наявності передбачені законом обмеження.

Відтак,

при визнанні договору дійсним суд з'ясовує наявність всіх істотних умов угоди і

відповідність їх чинному законодавству, а також перевіряє наявність

передбачених чинним законодавством обмежень. Зокрема, такі обмеження можуть

стосуватися повноважень особи на укладання угоди, переважного (пріоритетного)

права на придбання майна, тощо.

Заперечуючи

проти визнання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва №

1/2004 від 18.03.2004 р. дійсним та визнання за суб'єктами підприємницької

діяльності -фізичними особами ОСОБА_1. та ОСОБА_2. права власності на об'єкт

незавершеного капітального будівництва головного корпусу, загальною площею 14

530,8 кв.м., розташованого за адресою:АДРЕСА_1, що є предметом цього договору,

Об'єднання в особі ліквідатора в своїй касаційній скарзі посилається на те, що

недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення вказаного

договору пов'язане не з ухиленням відповідача від таких дій, а з неможливістю

подати нотаріусу необхідні документи у зв'язку з відсутністю у Об'єднання

правовстановлювальних документів та реєстрації права власності на об'єкт

нерухомості внаслідок відсутності у нього самого права власності на майно, що є

предметом цього договору.

Відповідно

до приписів ст. 1117 ГПК України суд касаційної інстанції виходить з

встановлених у даній справі обставин.

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями, 03.09.1993 р. між Регіональним

відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (продавець) та

організацією орендарів Одеського орендного виробничо - торгівельного сукняного

об'єднання „Лазур” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу

державного майна № 17, відповідно до якого продавець продав, а покупець

купив державне майно цілісного майнового комплексу Одеського орендного

виробничо - торгівельного сукняного об'єднання „Лазур”, яке знаходиться за

адресою:АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 6,3 га, та майно магазину,

розташованого в орендованому приміщенні, площею 46 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2

Згідно

з умовами цього договору (п. 1.1) майно підприємства включає в себе всі його

активи і пасиви, інвентар, обладнання та інше майно відповідно до акта

інвентаризації, який додається до даного договору.

          В цей же день вказаний договір був

посвідчений старшим державним нотаріусом четвертої Одеської державної

нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 2-2659, а за рішенням

виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси від

09.09.1993 р. № 200/22 здійснена реєстрація цього договору.

          19.11.1993 р. складено акт передачі

проданого майна згідно з договором від 03.09.1993 р. його сторонами, яким

підтверджено, що продавець продав, а покупець прийняв майно Одеського орендного

виробничо - торгівельного сукняного об'єднання „Лазур”, яке знаходиться за

адресою:АДРЕСА_1, в складі цілісного майнового комплексу з усіма будівлями і

спорудами, розташованими на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , площею 6,3 га, та

майно магазину, розташованого по АДРЕСА_2, площею 46 кв.м.

          Відповідно до листа Регіонального

відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 20.10.2003 р.

№ 1/4862 до складу приватизованого майна Одеського орендного виробничо -

торгівельного сукняного об'єднання „Лазур” згідно з планом приватизації,

затвердженим розпорядженням Регіонального відділення Фонду державного майна

України по Одеській області від 30.08.1993 р. № 26-р, та на підставі

інвентаризаційних описів за договором купівлі - продажу № 17 від 03.09.1993 р.

увійшли чотири об'єкта незавершеного будівництва, в тому числі головний корпус,

1988 року початку будівництва.

          Отже, вказаним листом  Регіональне відділення Фонду державного майна

України по Одеській області підтверджує не право власності на об'єкт

незавершеного будівництва, як вказує заявник касаційної скарги, а факт

знаходження названого об'єкта у складі майна, що було приватизовано.

          Зазначене також підтверджується самим

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області в

листі від 16.07.2008 р. №10-06-03836, адресованому ліквідатору Об'єднання

Дарієнку В.Д.

У

зв'язку з чим, посилання заявника касаційної скарги на порушення п. 1.3 Порядку

підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду

державного майна України від 24.05.2002 р. N 906, чинного на час видання

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області

листа від 20.10.2003 р. № 1/4862, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Відповідно

до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”, в редакції

чинної на момент укладення даного договору, до об'єктів державної власності,

що підлягають приватизації, належать, зокрема, майно підприємств, цехів,

виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними цілісними майновими

комплексами та незавершене будівництво.

Згідно

з ч.ч. 1, 4 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що при приватизації майна

державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу,

продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається

відповідний договір купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і право

власності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту

нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу.

Отже,

як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, організація орендарів

Одеського орендного виробничо - торгівельного сукняного об'єднання „Лазур”

набула право власності на об'єкт незавершеного будівництва головного корпусу,

який є предметом спору у справі, з моменту нотаріального посвідчення

вищевказаного договору купівлі - продажу державного майна, тобто з 03.09.1993

р.

У

подальшому орендне Одеське виробничо-торгівельне сукняне об'єднання „Лазур”

було перетворено у закрите акціонерне товариство “Одеське орендне виробничо -

торгівельне сукняне об'єднання „Лазур” (за текстом -Об'єднання) та його

засновниками став колектив орендарів ОВТСО “Лазур” (п. 1 статуту Об'єднання,

зареєстрованого Ленінською районною державною адміністрацією м. Одеси

13.10.1998 р.).

Відповідно

до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", чинного на час

створення Об'єднання, при перетворенні одного підприємства в інше до

підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки

колишнього підприємства.

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями, 18.03.2004 р. між Об'єднанням

(продавець) та суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами

ОСОБА_1. і ОСОБА_2. (покупці) було укладено договір № 1/2004 купівлі-продажу

об'єкта незавершеного будівництва (далі -спірний договір), відповідно до

якого продавець продає, а покупці купують у рівних частках об'єкт незавершеного

капітального будівництва головного корпусу, розташованого за адресою: м. Одеса,

вул. Червонослободська, 1, загальною площею 14530,8 кв.м. (п. 1.1 предмет

договору).

Отже,

на час укладання вказаного договору Об'єднання було власником об'єкта

незавершеного будівництва головного корпусу, що відчужувався за цим договором.

При цьому, зазначений об'єкт Об'єднання набуло у власність до набрання чинності

Цивільним кодексом України.

Відповідно

до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей

Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним

чинності.

У

зв'язку з чим, необґрунтованими є посилання заявника касаційної скарги на

положення ст. 331 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що право

власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди

тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття

його до експлуатації та державної реєстрації, а до завершення будівництва

(створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які

були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно

з п.п. 2.1, 2.2 спірного договору ціна об'єкта продажу складає 1 300 000,00

грн. та покупці на момент укладення договору сплачують 55% ціни, що складає 715

000,00 грн., за вирахуванням авансів в сумі 251 474,00 грн., внесених в касу

продавця приватним підприємцем ОСОБА_1 . за прибутковими ордерами № 18 від 18.02.2004

р., № 19 від 19.02.2004 р., № 23 від 23.02.2004 р., № 26 від 01.03.2004 р., №

27 від 11.03.2004 р., № 32 від 18.02.2004 р., а решта 45% -рівними частками

протягом 24 місяців з моменту укладення договору, згідно з графіком підписаним

сторонами, який є невід'ємною частиною цього договору (Додаток № 1).

Пунктом

3.1 спірного договору сторони передбачили, що цей договір вступає в силу з

моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх

зобов'язань.

Відповідно

до акта приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва від 21.03.2004 р.,

складеного сторонами, майно, що є предметом спірного договору, передано

продавцем його покупцям.

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями, покупці за спірним договором

сплатили продавцю вартість об'єкта незавершеного будівництва обумовлену цим

договором.

На

підставі наведеного суди дійшли висновку, що при укладенні спірного договору

сторони погодили всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду:

предмет, ціну, строк проведення розрахунків та дії договору; наявність такої

домовленості підтверджується змістом спірного договору, підписаного сторонами у

письмовій формі; сторонами виконано договір: Об'єднання передало об'єкт

незавершеного будівництва головного корпусу у власність суб'єктів підприємницької

діяльності - фізичних осіб  ОСОБА_1 . та

ОСОБА_2., а останні прийняли цей об'єкт та сплатили за нього обумовлену суму

грошових коштів, що підтверджується актом приймання - передачі та квитанціями

до прибуткових касових ордерів; продавець ухилився від нотаріального

посвідчення спірного договору, факт чого 

підтверджується, зокрема, зверненнями покупців до продавця та небажанням

продавця надати нотаріусу документи, необхідні для нотаріального посвідчення

договору.

Таким

чином,  попередні судові інстанції

встановили наявність всіх умов, за яких договір може бути визнаний судом

дійсним, а саме: 1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов; 2) така

домовленість підтверджується письмовими доказами; 3) відбулося повне або

часткове виконання договору; 4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального

посвідчення.

Згідно

з ч. 1 ст. 55 Закону України “Про нотаріат”, в редакції чинної на момент

укладення спірного договору, угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає

реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право

власності на майно, що відчужується або заставляється.

При

посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі,

садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється

відсутність заборони відчуження або арешту майна (ч. 2 вказаної статті).

Пунктом

38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в

редакції чинної на момент укладення спірного договору, передбачено, що договори

про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації,

посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на

майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством

випадках державну реєстрацію прав на це майно.

При

цьому, такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про

реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на

нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального

документа.

Нездійснення

реєстрації права власності на майно, що є предметом договору купівлі-продажу

нерухомого майна, свідчить про те, що недодержання сторонами вимог закону про

нотаріальне посвідчення цього договору є наслідком неможливості подати

нотаріусу необхідні документи.

Відповідної

правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, в своїй постанові

від 12.12.2006 р. у справі №15-19/216-05-7142 при вирішенні іншого спору між

тими ж сторонами, що й у даній справі.

Втім,

реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна,

будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому

порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим

БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти        (п. 1.6 Правил державної реєстрації

об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних

осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному

господарству від 13.12.1995 р. N 56, п. 1.8 Інструкції про порядок державної

реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у

власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету

будівництва, архітектури та житлової політики України, -що діяли раніше; п. 1.6

Тимчасових положень про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно,

затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5,

-чинних на момент укладення спірного договору).

Таким

чином, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, нерухоме майно, що

відчужувалося за спірним договором, не підлягало реєстрації, тому що предметом

відчуження був об'єкт незавершеного будівництва.

У

зв'язку з чим, п. 75 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій

нотаріусами України передбачено, що у разі, якщо власник недобудованого

нерухомого майна набув право власності на це майно до набрання чинності

Цивільним кодексом України, то це майно може бути предметом відчуження.

При

посвідченні договорів про відчуження такого майна нотаріус перевіряє ті самі

обставини і вимагає ті самі документи, що й при відчуженні житлового

будинку, споруди, квартири, дачі, садового будинку, іншого нерухомого майна

завершеного будівництвом, крім витягу з Реєстру прав власності на

нерухоме майно чи довідки, виданої відповідними органами місцевого

самоврядування - у місцевості, де інвентаризація не проведена.

У

відповідності до п. 61 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій

нотаріусами України при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження

житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації,

нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності

(довірчої власності) на вказане майно та, у передбачених законодавством

випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно

в осіб, які його відчужують.

Отже,

при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження недобудованого

нерухомого майна не вимагається подання документів, що підтверджують державну

реєстрацію прав на це майно, а необхідним є лише подання документів, які підтверджують

право власності.

Право

власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші

будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, нотаріально

посвідченим договором купівлі-продажу (п. 62 названої Інструкції).

Враховуючи

викладене, можна дійти висновку, що недодержання сторонами вимоги закону про

нотаріальне посвідчення спірного договору пов'язане не з неможливістю подати

нотаріусу необхідні документи, а з ухиленням відповідача від таких дій.

У

зв'язку з чим, доводи касаційної скарги у відповідній частині визнаються

колегією суддів безпідставними.

Разом

з тим, не заслуговують на увагу й посилання заявника касаційної скарги на

порушення судами п. 74 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій

нотаріусами України, який передбачає, що при посвідченні договорів відчуження

недобудованого нерухомого майна нотаріус як правовстановлювальний документ

вимагає подання рішення суду, що набрало законної сили, про визнання права

власності на недобудоване нерухоме майно, оскільки у даному випадку діють

положення п. 75 цієї Інструкції у зв'язку з тим, що власник недобудованого

нерухомого майна, як було зазначено вище, набув право власності на це майно до

набрання чинності Цивільним кодексом України.

Також,

як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до витягів з

Державного реєстру застав рухомого майна від 01.07.2004 р. з 07.08.1998 р. все

рухоме, нерухоме майно та майнові права Об'єднання перебували у податковій

заставі.

Однак,

11.03.2004 р. на виконання вимог підп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про

порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами” податковим керуючим було надано Об'єднанню дозвіл на

реалізацію активів, які перебувають у податковій заставі, а саме: виробничого

корпусу загальною площею 14 350,8 кв. м., вартістю за оцінкою суб'єкта

оціночної діяльності 1 283 744,00 грн.

Таким

чином, встановлені чинним законодавством заборони чи інші обмеження на

відчуження вказаного майна на час укладання спірного договору були відсутні.

Крім

того, відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа

набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які

діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно

до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана

діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати

своїх повноважень (ч. 3 вказаної статті).

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями, на момент укладення спірного

договору діяльність Об'єднання здійснювалася згідно з статутом, затвердженим

загальними зборами акціонерів 24.09.1998 р. та зареєстрованим у встановленому

порядку 13.10.1998 р.

Відповідно

до п. 8.3 статуту Об'єднання його виконавчим органом, який здійснює керівництво

виконавчо - розпорядною діяльністю, в тому числі поточною, несе

відповідальність за ефективність його роботи, є правління, до

компетенції якого відносяться всі питання діяльності Об'єднання та роботою

якого керує голова правління (генеральний директор), який без доручення

діє від імені товариства, має право розпоряджатися майном товариства та

укладати договори.

В той

же час, органом управління товариства, який здійснює контроль за діяльністю

правління, є рада, яка дає згоду правлінню на укладення будь - яких

договорів, перевищуючих статутний фонд (п. 8.2 статуту Об'єднання).

Відтак,

у разі надання раді Об'єднання статутом права надавати згоду правлінню саме на

укладання  будь - яких договорів,

що перевищують статутний фонд, посилання заявника касаційної скарги на право

цієї ради надавати дозвіл правлінню на прийняття рішення по

відчуженню майна  в рамках 1/3

статутного фонду, є необґрунтованим.

Враховуючи

те, що до повноважень вищого органу акціонерного товариства - загальних

зборів акціонерів, визначених п. 8.1.4 статуту Об'єднання, не віднесено

вирішення питань про надання попереднього дозволу на укладення договорів (угод)

з придбання чи відчуження нерухомого майна акціонерного товариства, а також

затвердження таких договорів (угод), укладених виконавчим органом товариства на

суму, що перевищує вказану у статуті, а з аналізу положень ст. 41 Закону

України “Про господарські товариства” та ст. 159 Цивільного кодексу України

вбачається, що такі повноваження не належить до виключної компетенції загальних

зборів акціонерів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що

ці питання можуть вирішуватися іншими органами Об'єднання.

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до протоколу спільного

засідання наглядової ради і правління Об'єднання № 7 від 03.03.2004 р. було

прийнято рішення дозволити голові правління (генеральному директору) з метою

погашення платежів до бюджету, пенсійного фонду та заборгованості по заробітній

платі і на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 11.10.2002 р.

реалізувати незавершене капітальне будівництво головного виробничого корпусу,

за ціною не нижчою встановленою ОМБТІ та РОН 1 300 000,00 грн., що розташоване

за адресою:АДРЕСА_1.

Враховуючи

те, що вказане рішення не визнано у встановленому порядку недійсним, суд першої

інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого

висновку про те, що голова правління Об'єднання, укладаючи спірний договір,

діяв без перевищень наданих йому повноважень.

За

таких обставин справи колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не

спростовують висновків попередніх судових інстанцій щодо відсутності підстав

недійсності спірного договору та наявності підстав для визнання дійсним

договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва № 1/2004 від

18.03.2004 р. та, як наслідок, визнання права власності на майно, що є

предметом цього договору, за його покупцями.

Також,

вищенаведене дає підстави для висновку, що судами виконано вказівки  постанови Вищого господарського суду України

від 08.05.2007 р. у даній справі, а саме судами встановлена відповідність

змісту правочину, за яким визнається право власності, вимогам закону;

додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином

тощо.

У

зв'язку з тим, що ПП "Управління виробничо-технічної комплектації" не

є стороною оспорюваного договору і будь -яких прав чи обов'язків внаслідок

укладення сторонами даного договору в нього не виникло, судом апеляційної

інстанції правомірно встановлено, що воно не є тією особою, яка має суб'єктивне

матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого поданий

позов.

Таким

чином, оскаржувані рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій

підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

На

підставі викладеного та керуючись  п. 4

Прикінцевих та перехідних положень, ст. ст. 92, 159, 220 Цивільного кодексу

України, ст. ст. 5, 27 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ст.

34 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 41 Закону України

“Про господарські товариства”, ст. 8 Закону України “Про порядок погашення

зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими

фондами”, ст. 55 Закону України “Про нотаріат”, п. п. 38, 61, 62, 74, 75

Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,

затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. N 20/5 та

зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. за N 283/8882, п.

1.6 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у

власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету

України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 р. N 56, п. 1.8

Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти

нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб,

затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової

політики України, п. 1.6 Тимчасових положень про порядок реєстрації прав

власності на нерухоме майно, затверджених наказом Міністерства юстиції України

від 07.02.2002 р. № 7/5, ст. ст. 1115, 1117, 1119

-11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ЗАТ "Одеське

виробниче-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" в особі ліквідатора

залишити без задоволення.

2.          Постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 17.06.2008 р. та рішення господарського суду Одеської

області від 12.05.2008 р. у справі № 30-25/95-04-2504 залишити без змін.

Головуючий                                                                             

Б.М. Поляков

Судді                                                                                            

В.М. Коваленко

            А.О. Заріцька