Постанова

від 11.06.2008 по справі 9/472

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 11.06.2008 р.                                                                                                     №

9/472 

10:57

За

позовом

 ОСОБА_1  

до  Управління Пенсійного фонду України в

Солом"янському районі міста Києва  

про

 зобов'язання вчинити певні дії ,

Суддя:

Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Молочна І.С.

Представники:                                                           

Від

позивача

ОСОБА_1

Від

позивачаОСОБА_2

Від

відповідача

Не

прибув

Обставини справи:

ОСОБА_1

(надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з

позовною заявою про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в

Солом'янському районі міста Києва (надалі -Відповідач) щодо відмови у виплаті

підвищення до пенсії у розмірі 30 % протиправними, зобов'язання перерахувати і

виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком

відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та

зобов'язання в подальшому розраховувати і виплачувати підвищення до пенсії

відповідно до Закону.

У

судовому засіданні 18.04.2008 р. Позивач просив суд, з урахуванням уточнень,

задовольнити позовні вимоги про визнання бездіяльності Управління Пенсійного

фонду України в Солом'янському районі міста Києва щодо відмови у виплаті

підвищення до пенсії у розмірі 30% протиправною, зобов'язання перерахувати і

виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з

01.01.2006 до 31.12.2007 та зобов'язання в подальшому розраховувати і

виплачувати підвищення до пенсії відповідно до Закону.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист

дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи

державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30

відсотків мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії зазначеної статті Законом

України “Про державний бюджет на 2007 рік” було визнане рішенням

Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007)

таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідач

просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, по-перше, з підстав

відсутності у позивача документів на підтвердження наявності статусу інваліда,

по-друге, з підстав проведення фінансування виплат за Законом №2195-ІV із

Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із

бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України.

Розглянувши

подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення

представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на

яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення

для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд

міста Києва, -

встановив:

ОСОБА_1

перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Солом'янському

районі міста Києва та отримує пенсію за віком без доплати.

Позивач

належить до категорії дитина війни, що підтверджується проставленим штампом у

посвідченні, копія якого наявна в матеріалах справи.

19.11.2007

р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому щомісячної

надбавки до пенсії як громадянину, що має статус “дитина війни”,  яка згідно з листом відповідача № 4941/01 від

22.11.2007 р. залишена без задоволення.

З

урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими

та такими, що підлягають частковому задоволенню на підставі наступного.

Законом

України “Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV від 18.11.2004, який

набрав чинності з 01.01.2006, встановлено правовий статус дітей війни і

визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність

шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Відповідно

до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії

або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що

виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за

віком (стаття в редакції, що діяла до набрання чинності змін 01.01.2008,

внесених Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про

внесення змін до деяких законодавчих актів України”№107-VI від 28.12.2008).

Законом

України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20.12.2005 дію

ст. 6 було зупинено на 2006 рік (п.17 ст. 77) та установлено, що пільги дітям

війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Однак,

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет

України на 2006 рік” № 3367-IV від 19.01.2006 виключено п. 17 ст. 77 Закону

України №3235-IV, у зв'язку з чим з 19.01.2006 відновлено дію статті 6, а також

ст. 110 викладено в іншій редакції: установлено, що пільги дітям війни,

передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році

поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної

Ради України з питань бюджету.

Дію

статті 6 зупинено на 2007 рік, з урахуванням 

статті 111 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, згідно із Законом

України від 19.12.2006 р. N 489-V.

Рішенням

Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (у справі № 1-29/2007

за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої

статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9,

12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103,

111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні

гарантії громадян)) зупинення дії статті 6 на 2007 рік, передбачене пунктом 12

статті 71 Закону України від 19.12.2006 №489-V та положення ст. 111 були

визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Відповідач

покликається на те, що діючими законами України на час 2007 року не було

визначено розміру мінімальної пенсії за віком щодо положень Закону України “Про

соціальний захист дітей війни”, а також не встановлено відповідного механізму

розрахунку.

Позивач

просить визнати протиправною бездіяльність та здійснити нарахування та виплату

зазначеного підвищення починаючи з 01.01.2006 року по 31.12.2007 р. Суд бере до

уваги, що рішення Конституційного Суду України по справі N 6-рп/2007 прийнято

09.07.2007 р.

Вимога

позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача з 01.01.2006 р. по

31.12.2006 р. задоволенню не підлягає, оскільки Кабінетом Міністрів України не

встановлено та не погоджено з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету

порядок виплати підвищення до пенсії дітям війни, у відповідності до якого та в

силу положень Закону України від 19.01.2006 р. N 3367-IV був би зобов'язаний

діяти відповідач. Крім того, реалізація відповідного права позивача була

поставлена законом в залежність від встановлення КМ України відповідного

порядку, зазначеного вище.

Щодо

встановлення періоду для нарахування надбавки суд зазначає наступне.

У

відповідності до положень статті 147 Конституції України Конституційний Суд

України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний

Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів

Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів

України.

Статтею

150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України

віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України

(конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України;

актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний

Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території

України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За

змістом статті 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у

відповідності до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного

Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо

вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена

Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними

чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність.

Отже,

право позивача на нарахування відновилося з дня прийняття рішення  Конституційним Судом України по справі N

6-рп/2007 від 09.07.2007. Таким чином нарахування підвищення має бути вчинено з

дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто

09.07.2007 р.

Аналіз

вищевикладеного, дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача

щодо відмови у здійсненні виплати Позивачу підвищення до пенсії лише починаючи

з 09.07.2007 р.

Щодо

питання здійснення нарахувань надбавки суд вважає за необхідне керуватися

наступним.

Частиною

третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види

соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають

забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого

законом.

Іншими

словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування

не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У

відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято Закон України

«Про прожитковий мінімум»(№ 966-XIV від 15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення

прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення,

затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії

громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною

другою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що

прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на

одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і

демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18

років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею

другою закону «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум

застосовується, зокрема, для:

встановлення

розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення

розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю,

а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції

України та законів України;

формування

Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Тобто

з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку

мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних

виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується,

зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії,

інші види соціальних виплат та допомоги 

не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

Крім

того, Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому

мінімумі, з огляду на що, витратна частина Бюджету України не може не

базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій

Конституцією України -основним законом України, який має найвищу юридичну силу,

норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти

приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У

відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи

гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або

внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Таким

чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна

соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів

соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування - є прожитковий мінімум, який

встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним

нормативно-правовим актом.

Законом

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. № 489-V

статтею 62 встановлено розмір прожитковий мінімум, в тому числі найменшим

розміром з яких є  прожитковий мінімум

для осіб які втратили працездатність.

Діючим

законодавством України на 2007 рік точно не визначено таку базу для нарахувань

підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом

на 2007 рік щодо Закону України “Про соціальний захист дітей війни” прямо у

абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як

соціальної гарантії та бази нарахувань у відповідності до частини третьої

статті 46 Конституції України.   

Разом

з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в

абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за

статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що

законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює

розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального

розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права

(обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом. 

Так,

найменший розмір соціальної гарантії в 2007 році встановлений статтею 46

Конституції України як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, які є

основним джерелом існування і становить розмір мінімального прожиткового

мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого ані пенсії, ані

інші види соціальних виплат та допомоги (як база для розрахунку та виплати

особі, що є основним для неї джерелом існування) бути не можуть.

Отже,

розмір  мінімальної пенсії за віком в

розумінні статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” як база

для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою  ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму

визначеного законом, яким є  прожитковий

мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір бази

нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на

отримання відповідної доплати. У разі встановлення абсолютної величини для

здійснення відповідних виплат у більшому розмірі ніж мінімальний прожитковий

мінімум для осіб які втратили працездатність, то така різниця може бути

перерахована і виплачена особі, чиїх прав та інтересів ця виплата стосується.

Крім

того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону “Про соціальний захист

дітей війни” розміру бази нарахувань підвищень, але зроблено посилання на

категорію мінімальна пенсія за віком, яка є категорією соціальної гарантії

згідно зі статтею 46 Конституцією України, органи державної влади повинні

керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних

соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати

норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при

наявності конституційного права на соціальний захист, невикористання

мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх

конституційних зобов'язань перед громадянами України.

Суд у

вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до

якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права,

відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими

цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд

застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики

Європейського Суду з прав людини.

З

огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що виникають в процесі

реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної

визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність

певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод

громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду

ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)

принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу

покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання

містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності

держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям

війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема,

щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи

поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для

виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою

чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 

Суд

не приймає до уваги покликання відповідача з приводу відсутності фінансових

можливостей бюджетних асигнувань з огляду на наступне.

Суд

бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справа “Кечко

проти України”, "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35,

ECHR 2002-ІІІ  (mutatis mutandis),

справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office;

справа про принцип юридичної визначеності). Про першу, зокрема, зазначено у

листі Верховного суду України від 07.2006 року № 1-5/400. Зазначеним листом

Верховний суд України акцентує увагу на те, що реалізація особою права, що

пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних

на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність  від бюджетних асигнувань. Крім того, у

випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється

дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин

застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Відповідно

до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи

бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи

прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з

метою, з якою це повноваження надано; 

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;

розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи

несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного

балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів

особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно

до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Враховуючи

вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність

його бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за

період з 09.07.2007 до 31.12.2007 р. встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у

зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо

позовної вимоги про зобов'язання Відповідача в подальшому розраховувати і

виплачувати підвищення до пенсії відповідно до Закону судом відзначається

наступне.

Відповідно

до приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням  адміністративного  судочинства 

є  захист прав, свобод та

інтересів фізичних осіб,  прав  та 

інтересів  юридичних осіб  у 

сфері  публічно-правових  відносин 

від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і 

службових осіб,  інших суб'єктів

при здійсненні ними владних управлінських функцій  на 

основі  законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Також,

право звернення до адміністративного суду визначено ст. 104 Кодексу

адміністративного судочинства України, у відповідності до вимог якої до

адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа,

яка вважає, що порушено її права, свободи 

чи  інтереси у сфері

публічно-правових відносин.

Таким

чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи

інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання

будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. З огляду на

викладене, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не

підлягають.

У

відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від

28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх

посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною

1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується

принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи

місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Суд

також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо

оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії);

4)

безсторонньо (неупереджено);

5)

добросовісно;

6)

розсудливо;

7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно

з ч.  2 ст. 71  КАС України в адміністративних справах про протиправність

рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта  

владних повноважень обов'язок  

щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи 

бездіяльності покладається 

на    відповідача,    якщо   

він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач

як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним

оскаржуваного рішення про відсутність підстав для нарахування доплати.

Зважаючи

на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні

вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Враховуючи

викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов задовольнити

частково.

          Визнати бездіяльність Управління

Пенсійного фонду України в Солом'янському 

районі міста Києва протиправною за період з 09.07.2007 до 31.12.2007 р.

щодо нездійснення нарахування та виплатиОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі

30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 р. до 31.12.2007 р. відповідно

Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до

внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007).

          Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в Солом'янському районі міста Києва здійснити нарахування та

виплатуОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з

09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. відповідно Закону України «Про соціальний захист

дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України №107-VI від

28.12.2007) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили

працездатність, встановленого законом на 2007 рік.

          В задоволенні решти позовних вимог

відмовити.

Постанова

відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає

законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,

встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст. 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                     

                             О.В.Кротюк