Рішення

від 13.12.2011 по справі 33/336

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/336

13.12.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до                  житлово-будівельного кооперативу «Приборист-5»

про               стягнення 51 009,22 грн.

Представники:

від позивача:  ОСОБА_1- представник по довіреності № Д07/2011/04/22-38 від 22.04.11р.

від відповідача: ОСОБА_2- представник за довіреністю № 5 від 24.01.2011 р.

                           Проданова С.І. –голова правління

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до житлово-будівельного кооперативу «Приборист-5»про стягнення 51 009,22 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді                    № 9347012 від 01.05.2002 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.05.2002 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та житлово-будівельним кооперативом «Приборист-5» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9347012.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України, позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, а відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення - доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, Постановами Національної комісії регулювання енергетики.

Згідно п. 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту  табуляграми фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 додатку 4 до договору відповідач за вказаними у п. 2 додатку, оплачує вартість, використаної енергії не пізніше 28 числа поточного місяця.

Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок  чого  за період з 01.112008 року по 01.10.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.10.2011 року становить 32 055,81 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з житлово-будівельного кооперативу «Приборист-5»заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 32 055,81 грн., збитків від інфляції в розмірі 13 485,37 грн., 3 % річних в сумі 4 111,94 грн. та пені в сумі 1 356,10 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/336, розгляд справи призначено на 05.12.2011 року.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для надання додаткових доказів по справі в судовому засіданні 05.12.2011 року оголошено перерву до 13.12.2011 року.

В судове засідання 13.12.2011 року з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Приборист-5»заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 32 055,81 грн., збитків від інфляції в розмірі 13 485,37 грн., 3 % річних в сумі 4 111,94 грн. та пені в сумі 1 356,10 грн., а також державне мито в сумі 510,22 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представники відповідача надали пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечують проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також просять суд зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2002 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна за договором) та житлово-будівельного кооперативу «Приборист-5»(абонент за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9347012 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах,  передбачених даним договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Положеннями про Держенергоспоживнагляд,  Правилами користування теплової енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладах обліку відповідно до звернення-доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до умов якого споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі тепло збуту № 8 за адресою: вул. Довженка, 2, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно п. 3 додатку № 4 до договору, сплата за вказаними документами, відповідно до п. 3 додатку 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2008 року по 01.10.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим станом на 01.10.2011 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 32 055,81 грн.,  що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Твердження відповідача щодо різниці нарахувань, рознесення коштів та відшкодування 6,5 % від тарифів, не є підставою  для відмови у позові, з огляду на наступне.

Величина заявленої кількості теплової енергії у додатку 1 до договору визначається розрахунковим способом відповідно до теплового навантаження, запланованої середньомісячної температури навколишнього середовища (повітря) та режимів роботи тепловикористловуючого обладнання. Заявлена кількість теплової енергії зазначена у додатку 1 не використовується при визначенні фактичних обсягів споживання теплової енергії, а застосовується лише для формування та виготовлення платіжних документів на передплату. Обсяги фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних теплових навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія, та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента у розрахунковому періоді в межах корисного відпуску джерела теплопостачання (котельні, ТЕЦ).

Відповідно до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрована Міністерством юстиції України 2903.2004 за № 377/8976, реквізит «призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документ, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник визначає повноту інформації з урахуванням вимог законодавства України та відповідає за дані, зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідальність вимогам Інструкції лише за зовнішніми ознаками

Положеннями п. 2.5. внутрішнього положення акціонерної компанії «Київенерго»про порядок відображення коштів, які надходять від споживачів теплової та електричної енергії від 24.06.2005 року, визначено, що якщо у призначенні платежу споживача зазначено неповну інформацію про платіж (не зазначено період споживання енергії, за який здійснено оплату; відсутнє посилання на рахунок-фактуру про сплату боргу, акт звіряння тощо), кошти зараховуються як оплата найдавнішого боргу, в тому числі такого строк позовної давності якого сплинув на момент здійснення такого платежу.

При цьому за наявності залишку суми решта її зараховується як оплата енергії, спожитої у поточному періоді, а за відсутності споживання - як авансовий платіж.

Додатком № 4  до договору, визначено порядок розрахунків за теплову енергію та встановлено  чітку дату, коли повинна бути здійснена оплата за поставлений товар, проте не визначено порядку зарахування коштів, які сплачені споживачем у розмірі більшому ніж виставлено енергопостачальною організацією. Таким чином підлягають застосуванню положення ст. 534 Цивільного кодексу України, відповідно до яких встановлено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:  у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.  

01.05.2002 року між сторонами укладено додаток № 10А до договору про порядок проведення розрахунків по відшкодуванню житловим організаціям витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за спожиту теплову енергію та обслуговування внутрішньо-будинкових теплових мереж.

Розпорядженням КМДА від 30.05.2007 року № 642 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»затверджено, що 5,5 % від тарифів на комунальні послуги для населення відповідно до укладених угод залишаються в розпорядженні виконавців послуг, установ банків та комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» для відшкодування витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за житлово-комунальні послуги, в таких розмірах: 4 % - виконавцям послуг або організаціям, що займаються нарахуванням, збором та обліком платежів; 1 % - установам банків, 0,5 % - комунальному підприємству «Головний інформаційно-обчислювальний центр».

Розпорядженням КМДА від 30.05.2007 року № 643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію»не передбачено витрати житлово-експлуатаційних організацій усіх форм власності, пов'язані із нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за комунальні послуги, обслуговування бойлерних, внутрішньо-будинкових та зовнішніх квартальних теплових мереж. Додатки 10(10А) до договорів вважаються такими, що втратили чинність з 01.12.2006 року.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9347012 від 01.05.2002 року в період з 01.11.2008 року по 01.10.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 32 055,81 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь пеню в розмірі 1 356,22 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 3.5. додатку № 4 до договору встановлено, що у випадку несплати за користування послугами, вказаними в даному договорі, до кінця розрахункового періоду енергопостачальна організація нарахує абоненту пеню за суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

В судовому засіданні 13.12.2011 року відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Відповідач просив врахувати те, що організація є неприбутковою.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягає стягненню пеня в розмірі 100,00 грн.

Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 13 485,37 грн. та 3% річних в розмірі 4 111,94 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобов'язання.  Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), тому суд наводить власний розрахунок суми інфляційних витрат:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

01.12.2008 - 31.12.2008

6080.43

1.021

127.69

01.01.2009 - 31.01.2009

14795.25

1.029

429.06

01.02.2009 - 28.02.2009

6236.61

1.015

93.55

01.03.2009 - 31.03.2009

6236.61

1.014

87.31

01.04.2009 - 30.04.2009

12342.31

1.009

111.08

01.05.2009 - 31.05.2009

18637.94

1.005

93.19

01.06.2009 - 30.06.2009

21690.44

1.011

238.59

01.07.2009 - 31.07.2009

24407.19

0.999

-24.41

01.08.2009 - 31.08.2009

25561.54

0.998

-51.12

01.09.2009 - 30.09.2009

25508.48

1.008

204.07

01.10.2009 - 31.10.2009

26563.43

1.009

239.07

01.11.2009 - 30.11.2009

30130.46

1.011

331.44

01.12.2009 - 31.12.2009

34595.62

1.009

311.36

01.01.2010 - 31.01.2010

37495.26

1.018

674.91

02.02.2010 - 28.02.2010

46977.11

1.019

892.57

01.03.2010 - 31.03.2010

58616.09

1.009

527.54

01.04.2010 - 30.04.2010

71098.23

0.997

-213.29

01.05.2010 - 31.05.2010

73827.49

0.994

-442.96

01.06.2010 - 30.06.2010

73132.37

0.996

-292.53

01.07.2010 - 31.07.2010

72497.21

0.998

-144.99

01.08.2010 - 31.08.2010

64764.58

1.012

777.17

01.09.2010 - 30.09.2010

66964.86

1.029

1941.98

01.10.2010 - 31.10.2010

52635.58

1.005

263.18

01.11.2010 - 30.11.2010

52356.55

1.003

157.07

01.12.2010 - 31.12.2010

43677.28

1.008

349.42

01.01.2011 - 31.01.2011

50656.24

1.010

506.56

01.02.2011 - 28.02.2011

66193.43

1.009

595.74

01.03.2011 - 01.03.2011

72548.30

1.000

0.00

01.04.2011 - 30.04.2011

91349.68

1.013

1187.55

01.05.2011 - 31.05.2011

92800.91

1.008

742.41

01.06.2011 - 30.06.2011

82326.47

1.004

329.31

01.07.2011 - 31.07.2011

85246.87

0.987

-1108.21

01.08.2011 - 31.08.2011

63195.09

0.996

-252.78

01.09.2011 - 30.09.2011

44969.00

1.001

44.97

                                                                                Всього:

8 726,50

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 4 758,87 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 111,94 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 8 726,50 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову  судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Приборист-5»(04071, м. Київ,                          вул. Лук'янівська, 21, ідентифікаційний код 22894558) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 32 055 (тридцять дві тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 81 коп., три проценти річних в розмірі 4 111 (чотири тисячі сто одинадцять) грн. 94 коп., індекс інфляції в розмірі 8 726 (вісім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 50 коп., пеню в розмірі 100 (сто) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 462 (чотириста шістдесят дві) грн. 50 коп. та 213 (двісті тринадцять) грн. 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  В іншій частині позову відмовити.

4.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 19.12.2011 року