Рішення

від 22.12.2011 по справі 5/232

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5/232

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  5/232

22.12.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича

                     «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

до                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Факт»

про                стягнення грошових коштів

                                                                                     Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:       не з'явився;

від відповідача:   не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Факт»(далі –відповідач) про стягнення з відповідача грошових коштів, а саме: 94 700,00 грн. – основного боргу, 10 331,77 грн. –збитків від інфляції, 7 067,00 грн. –3% річних, 94,70 грн. –штрафу та 3 788,00 грн. –24% річних. Також позивач просить витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та оплату юридичних послуг в розмірі 13 000,00 грн. покласти на відповідача.

Крім того, позивач в порядку ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України просить суд вжити заходів до забезпечення позову та накласти арешт на грошові кошти відповідача в установах банку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неповернення відповідачем суми позики за Договором № 2 від 14.10.2008 р., що призвело до виникнення заборгованості та зумовило нарахування штрафу, збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою  господарського  суду  міста Києва  від 02.11.2011 р. порушено  провадження  у справі № 5/232, розгляд справи призначено на 06.12.2011 р.

В судовому засіданні 06.12.2011 р. представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 06.12.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. про порушення провадження у справі                  № 5/232 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою  господарського  суду  міста Києва  від 06.12.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.12.2011 р.

Представник позивача в судове засідання 22.12.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. виконав лише частково, при цьому,           22.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи № 5/232, в зв'язку з відрядженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», та клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 5/232.

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. про порушення провадження у справі                  № 5/232 та ухвали господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України               № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, що наданий позивачем.

Розглянувши в судовому засіданні 22.12.2011 р. клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р.          № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

За таких обставин та відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, заявником не подано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що існує необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідача в установах банку. Крім того, суд відзначає, що клопотання позивача взагалі нічим не вмотивоване та належним чином необґрунтоване.

Розглянувши в судовому засіданні 22.12.2011 р. клопотання позивача про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору у справі № 5/232, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

До клопотання позивачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»посилається як на підставу відкладення розгляду справи.

При цьому, суд відзначає, що позивач як юридична особа не позбавлений можливості направити в судове засідання іншого представника, видавши йому довіреність.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що розгляд справи відкладався за усним клопотанням позивача заявленим в судовому засіданні 06.12.2011 р.

Отже, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.10.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(далі –Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво Факт»(далі –Позичальник) укладено Договір № 2 безпроцентної поворотної фінансової допомоги (позики) (далі –Договір), відповідно до умов якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі, встановленому Договором, а Позичальник зобов'язується повернути їх Позикодавцю (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, сума позики за Договором становить                125 000,00 грн., а проценти не нараховуються і не сплачуються.

Згідно з п. 3.1 Договору, Позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок Позичальника протягом двох календарних днів з дня підписання Договору.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки по особовому рахунку позивача вбачається, що останнім, 14.10.2008 р. перераховано в безготівковому порядку на поточний рахунок відповідача 125 000,00 грн.

Розділом 5 Договору сторони передбачили порядок повернення суми позики, відповідно до якого Позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) не пізніше строку, встановленого п. 4.1 Договору. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок Позикодавця. Днем повернення позики (її частини) вважається ден зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок Позикодавця.

Пунктом 4.1 Договору встановлено строк повернення позики –31.12.2008 р.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1, відповідно до якого встановлено, що Договір набирає чинності з моменту надання Позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання Позичальником свої зобов'язань за Договором.

Відповідно до наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку позивача вбачається, що відповідачем повернуто суму позики в розмірі 30 300,00 грн.:             19 800,00 грн. 08.09.2009 р., 3 000,00 грн. 23.02.2010 р., 4 500,00 грн. 11.02.2010 р., 3 000,00 грн. 03.12.2009 р.

При цьому, претензія № 1, що наявна в матеріалах справи та на яку посилається позивач в позовній заяві, не береться судом до уваги, оскільки в матеріалах справи міститься незавірена копія вказаної претензії без жодних доказів надсилання її на адресу  відповідача чи отримання/не отримання вказаної претензії останнім.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобов'язання з повернення позики, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та  обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторонами погоджено строк повернення позики до 31.12.2008 р. (п. 4.1 Договору).

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли відносини позики, які виникли на підставі Договору, укладеного у формі, передбаченій ст. 1047 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення, зокрема погашення суми боргу в строк встановлений п. 4.1 Договору.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 94 700,00 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 94 700,00 грн. неповернутих грошових коштів.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 7 067,00 грн. –3% річних, 10 331,77 грн. –збитків від інфляції, та 3 788,00 грн. –24% річних.

Нормами чинного законодавства (ч. 1 ст. 1050 ЦК України) передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув  суму  позики,  він зобов'язаний  сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.  Якщо позичальник своєчасно не повернув  речі,  визначені родовими ознаками,  він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей              549-552 цього Кодексу,  яка нараховується від дня,  коли речі   мали  бути  повернуті,  до  дня  їх  фактичного  повернення позикодавцеві,  незалежно  від  сплати  процентів,  належних  йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що п. 6.2 Договору сторонам погоджено відсотки річних в розмірі саме 24% .

Таким чином, враховуючи зазначені вимоги правових норм, позивач може вимагати від відповідача сплати боргу з урахуванням процентів річних або в розмірі 3% у відповідності до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо їх розмір не визначено сторонами в Договорі.

Проте, кредитору не надано право нараховувати боржнику відсотки річних одночасно в розмірі 3% та в розмірі, встановленому сторонами в Договорі, оскільки згідно зі ст. 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а нарахування кредитором боржнику 3% річних і 24% річних відносяться до одного виду юридичної відповідальності, у зв'язку з чим вимога позивача у даній справі щодо стягнення з відповідача 7 067,00 –3 % річних суперечить приписам наведених норм, а тому задоволенню не підлягає.

Таким чином, судом здійснено розрахунок саме 24% річних, обґрунтований розрахунок яких було надано позивачем.

При цьому, при здійснені такого розрахунку судом встановлено, що  з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»підлягає стягненню 3 788,00 грн. –24% річних.

Стосовно розрахунку суми збитків від інфляції, суд відзначає наступне.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним здійснено нарахування збитків від інфляції на суму 94 700,00 грн., проте починаючи з 14.10.2008 р. Кінцевим періодом такого нарахування визначено 12.12.2011 р.

Разом з тим, прострочення відповідача по виконанню свого грошового зобов'язання перед позивачем на суму 125 000,00 грн. виникло з 01.01.2009 р. Проте, оскільки позивач нараховує збитки від інфляції на суму заборгованості в розмірі 94 700,00 грн., тобто після здійснення відповідачем всіх часткових сплат, то вірним початком періоду прострочення відповідачем повернення суми заборгованості в розмірі 94 700,00 грн. є  24.02.2010 р.

Таким чином, позивачем завищено суму збитків від інфляції, пред'явлених до стягнення з відповідача, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Факт»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»підлягає стягненню 9 185,90 грн. –збитків від інфляції.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Позичальника 94,70 грн. –штрафу, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6.1 Договору, при простроченні повернення позики (її частини Позичальник сплачує штраф у розмірі 0,1% від неповерненої суми позики.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.   

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене  ним  правопорушення у сфері господарювання. Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2          ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня  (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється на всі відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення ГК України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 ЦК України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності –договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України № 14/80-09-2056 від 22.11.2010 р.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного підпункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано, отже, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 94,70 грн. штрафу.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 13 000,00 грн. витрат а договором про надання юридичних послуг, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія-Капітал»(далі –Компанія) та що  Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(далі –Клієнт) укладено Договір № КП-0015 про надання юридичних послуг.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного  мита,  сум,  що підлягають сплаті за проведення  судової  експертизи,  призначеної господарським судом,  витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката,  витрат  на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», в якій зазначається, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам, чи юридичним особам.

Проте, Договір № КП-0015 про надання юридичних послуг укладено між позивачем та юридичною особою.

При цьому, в контексті зазначеної вище норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при задоволенні позову позивач має право на стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг, лише в тому разі, коли зазначені послуги (грошові кошти) були реально та фактично перераховані.

У 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. викладено правову позицію, згідно з якою відшкодування витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Як встановлено ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано суду будь-яких доказів перерахування заявленої до стягнення суми в розмірі 13 000,00 грн. за надання юридичних послуг.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в частині стягнення з відповідача 13 000,00 грн. за надання юридичних послуг.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових                  витрат  віднесені  державне мито,  суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи,

призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Факт»(04080,          м. Київ, вул. Фрунзе, б. 20-22; код ЄДРПОУ 32347616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(04107, м. Київ, вул. Половецька, б. 14-А; код ЄДРПОУ 16474964) 94 700 (дев'яносто чотири тисячі сімсот) грн. 00 коп. –основного боргу, 9 185 (дев'ять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн. 90 коп. –збитків від інфляції, 3 788 (три тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп. –24% річних, 94 (дев'яносто чотири) грн. 70 коп. –штрафу, 1 077 (одну тисячу сімдесят сім) грн. 68 коп. –державного мита 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 28 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. На підставі даного рішення повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(04107, м. Київ, вул. Половецька, б. 14-А; код ЄДРПОУ 16474964) 130 (сто тридцять) грн. 00 коп. –державного мита, зайво сплаченого на підставі платіжного доручення № 113 від 06.07.2011 р., яке залишається в матеріалах справи № 5/232.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 

Суддя   В.С. Ломака

Повне рішення складено 26.12.2011 р.