Рішення

від 22.12.2011 по справі 26/70-4/572

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  26/70-4/572

22.12.11

За позовом    

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»

До

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»

про    

визнання частково недійсним договору фінансового лізингу

№ 01-227/08-обл від 30.07.2008р.

                                                                                                            Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача           не з'явився

Від відповідача       ОСОБА_1–по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним п. 3.9. загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія».

          Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2011р. у справі №26/70 позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»задоволено повністю, визнано недійсним п. 3.9. загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008р.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011р. рішення господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

          Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2011р., постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2011р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

          09.11.2011р. суддя Господарського суду міста Києва Борисенко І.І. прийняв справу до свого провадження та присвоїв справі №26/70-4/572

          При новому розгляді справи Позивач в судові засідання не з'являвся, письмових пояснень на підтвердження чи заперечення позовних вимог з урахуванням Постанови Верховного суду України від 30.12.2008р. не надав.

          Позивач належним  чином повідомлений про призначення справи  до розгляду, про  час  і  місце  його  проведення.

          Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду  справи від позивача  не  надходило

          Таким чином, відповідно до ст. 75 ГПК України суд розглядає спір за наявними матеріалами у справі

          Відповідач по справі через канцелярію суду 02.12.2011р. надав відзив на позов, в якому повністю заперечив проти позовних вимог

          Розглянувши  матеріали справи, заслухавши пояснення представників  сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийнявши до уваги вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 26.10.2011р., господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          30 липня 2008 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»(Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(Відповідачем) був укладений договір фінансового лізингу №01-227/08-обл.

          Відповідно до п.1.1 договору, Відповідач зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування наступне майно у відповідності до встановленої позивачем специфікації, яка передбачена додатком №2 до Договору «Специфікація і умови передачі лізингу»:

          - колісний трактор, моделі JD 84304;

          - мульчуючий глибокорозпушувач, моделі JD 2 700, 3, 8 м.;

          - дискову борону, моделі JD 637, 8, 9 м.

          загальною вартість майна, яке передається у лізинг складає суму у розмірі 1 935 875 грн.

          В свою чергу, відповідно до умов Договору, Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

          Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до Договору фінансового лізингу) суперечить вимогам ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 1 постанові Кабінету Міністрів України №1998 від 18.12.1998 року «Про удосконалення порядку формування цін»,  а тому, на думку позивача, договір у цій частині підлягає визнанню недійсним.

          Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

          Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що відносини, які виникають у зв‘язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

          Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

          Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Стаття 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов‘язання сторін, що виникли на основі цього договору.

          За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 806 ЦК України).

          Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

          Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

          - предмет лізингу;

          - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

          - розмір лізингових платежів;

          - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

          Згідно зі ст. 533 Цивільного кодексу України,  грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

          У відповідності зі ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

          Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.  Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

          Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

          Таким чином, з вище наведеного вбачається, що ціна на предмет лізингу, який є предметом укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, не регулюється державою, а визначається виключно за домовленістю сторін.

          Крім того, положення ст. 632 Цивільного кодексу України надає сторонам можливість включення до договору умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договорів. Для можливості зміни ціни в договорах повинна обов'язково бути зазначена така умова.

          З матеріалів справи вбачається, що в оспорюваному Договорі сторони визначили порядок зміни лізингових платежів (у вигляді винагороди), що не суперечить чинному законодавству України, оскільки є погодженою сторонами умовою при укладанні оспорюваного Договору.

          Частиною 2 статті 16  Закону України «Про фінансовий лізинг»визначено обов'язковий та вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

          Під ціною договору лізингу розуміють лізингові платежі. Особливістю лізингових платежів є те, що вони сплачуються не лише за користування річчю, а й компенсують витрати лізингодавця, зроблені задля набуття права власності на неї.

          Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

          За умовами спірного Договору, сторони погодили загальний порядок сплати лізингових платежів: 1)  авансового лізингового платежу; 2) лізингового платежу, передбаченого п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу; 3) наступних загальних лізингових платежів з урахуванням коригування частини винагороди в залежності від зміни курсу валюти.

          Відповідно до п. 3.1. Договору, лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

          Згідно з п. 3.2. Договору, після проведення фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачу загальна вартість лізингу може бути змінена, якщо: загальна вартість предмету лізингу визначена у Специфікації в грошовому еквіваленті до іноземної валюти; у зв'язку із збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість на вартість предмету лізингу, згідно умов договору купівлі-продажу (поставки) на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем предмета лізингу. В таких випадках лізингодавець збільшує авансовий лізинговий платіж на суму такого збільшення, не пізніше початку місяця, який слідує за місяцем в якому був підписаний акт, складає новий графік та направляє його лізингоодержувачу. При цьому розмір винагороди (комісії) лізингодавця змінюється пропорційно зміні загальної вартості предмету лізингу.

          Відповідно до п. 3.1. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору фінансового лізингу) зазначено, що усі платежі за Договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у національній валюті України (гривнях) відповідно до графіків та загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця.

          Пункт 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору фінансового лізингу) передбачає врахування коливання курсу валюти на дату здійснення кожного чергового лізингового платежу. Таким чином, лізингодавець застосував положення п. г) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яким передбачено включення до складу лізингових платежів інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

          Матеріалами справи підтверджується, що у Договорі сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме, суму винагороди в гривнях залежно від зміни курсу гривні до долару США.

          Тому, суд вважає, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

          Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

          Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).

          Відповідно д ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

          Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

          Згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

          Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

          Пунктом 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

          Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 № 34, валюта долар США, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

          Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства, не передбачено.

          Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

          Таким чином, можливість здійснення коригувань, визначених оспорюваним      п. 3.9. Договору, передбачена законодавством України.

          Відповідно до ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатись його умовами, що дозволяє стверджувати про правомірність використання формули розрахунку складової лізингового платежу –винагороди, адже сторонами договору встановлений порядок розрахунку такої винагороди за формулою, наведеною у п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу.

          Застосування у вказаній в Загальних умовах фінансового лізингу формулі коефіцієнту, що визначається відповідним відношенням офіційного валютного курсу НБУ до курсу купівлі долару США АКІБ «Укрсиббанк»при сплаті лізингових платежів, відноситься до вільних цін у розумінні ст. 190 ГК України, а отже, згідно ст. 627, ч. 1 ст. 632 ЦК України та ч. 4 ст. 179 ГК України.

          За умовами оспорюваного договору платежі фактично здійснювались у національній валюті, що повністю відповідає ст. 198 ГК України, ст. 533 ЦК України, а використання в розрахунку окрім офіційного курсу НБУ і курсу АКІБ «Укрсиббанк» узгоджується із ст. 533 ЦК України, яка допускає застосування іншого порядку визначення гривневого еквіваленту іноземної валюти, ніж офіційний курс НБУ.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що умови п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору фінансового лізингу) не суперечать вимогам чинного законодавства України.

          Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

          Договір було підписано та скріплено печаткою позивача без жодних застережень з його боку, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов‘язань.

         При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008р. виникли у лізингоодержувача більш чим через три роки після його укладення.

         Підписуючи редакцію договору фінансового лізингу в редакції позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом  правом  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору  скласти  протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

         Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

          Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

          Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

          З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання    п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008р. недійсними відсутні.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог.  Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

          Таким чином, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

          Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

        В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

          Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Суддя                                                                                                          І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 27.12.2011р.