Рішення

від 29.12.2011 по справі 4/485

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

4/485

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  4/485

29.12.11

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПКС»«Енерготек»

До           Фонду державного майна України

Третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-1»

Проскасування наказу № 1759 від 26.11.2010р.

                                                                                       Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача                   Баканов І.Г.

від відповідача               Шевчук О.М.

від третьої особи          Конопля А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу Фонду державного майна України № 1759 від 26.11.2010р. в частині включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підтягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Богуславської та Дибинецької ГЕС.

Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 03.11.2011р.

Третя особа надала письмові пояснення відносно заявленого позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між регіональним відділенням ФДМУ по Київській області та ТОВ ИКС «ЕНЕРГОЕК»»відповідно до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна»укладено два договори оренди групи інвентарних об'єктів Богуславської та Дибинецької ГЕС:

-          договір оренди групи інвентарних об'єктів державного майна № 2464996 від 02 листопада 2007р., що розташоване за адресою Україна, Київська область, Богуславський район с Дибинці, вул.Надросся, 10а

договір оренди групи інвентарних об'єктів державного майна № 2877297 від 07.05.2008р,, що розташоване за адресою Україна, Київська область, м. Богуслав, вул. Грушевського, 22.

Договори укладені строком на 10 років (до 2017р.) та у відповідності до вимог Цивільного Кодексу України зазначені договори пройшли відповідну державну реєстрацію та нотаріально посвідчені.

Тривалий час спірні договори були предметом судового розгляду по справі № 32/155 від 22.09.08р. та перебували на контролі різних державних органів.

Рішенням Господарського суду міста Києва №32/155 від 22.09.08р. результати конкурсу на право оренди групи інвентарних об'єктів Богоуславської та Дибинецької ГЕС визнано законними та доведено правомірність надання в оренду певного державного майна.

Крім того ТОВ ПКС «ЕНЕРГОТЕК»згідно умов договору купівлі-продажу №10-09 від 10,09.2008р. придбало в  ТОВ «ЕКОІНВЕСТ»обладнання необхідне для виробництва електричної енергії, яке відповідно ТОВ «ЕКОІНВЕСТ»придбало у ЗАТ «АЕС КИЇВОБЛЕНЕРГО»згідно умов договору №01-07 від 01.07.2008р., яке ЗАТ «АЕС КИЇВОБЛЕНЕРГО»відповідно набуло право власності на нього у процесі корпоратизації цілісно майнового комплексу ДП «КИЇВОБЛЕНЕРГО».

Згідно інформації, наведеної у Наказі Фонду державного майна України №1759 від 26.11.10р. про перелік об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом приватизації підлягають цілісно-майнові комплекси Богуславської та Дибинецької ГЕС, при цьому згадана приватизація відбувається за погодженням з органом управління ЦМК ГЕС - МІНПАЛИВЕНЕРГО (Лист №07/19-3395 від 25.11.2010) та за додатковим погодженням з Держаним Комітетом України по водному Господарству (лист №3630/3/11-Ю від 04.08.10р.).

Спір у справі виник у зв'язку із оспоренням позивачем законності наказу Фонду державного майна України №1759 від 26.11.2010 р. в частині включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Богуславської та Дибинецької ГЕС.

Позивач вказує, що наказ є незаконним та підлягає скасуванню судом з огляду на наступне:

-          прийнято рішення про приватизацію майна, якого не існує, що суперечить в т.ч. ч.2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна";

-          порушення передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України переважного права наймача на придбання майна, а також неправильно обраний спосіб приватизації, що суперечить п. 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 рік, затвердженої Законом України від 18.05.2000 р. №1723-III;

-          прийняття рішення щодо об'єкту до складу якого входить майно, що не підлягає приватизації, що суперечить ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна";

-          відсутність погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, що суперечить п. 13 Державної програми приватизації;

-          встановлення дискримінаційних умов проведення конкурсу, що суперечить Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року;

-          порушення ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 15 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" щодо достовірності інформації про об'єкт приватизації;

-          порушення передбаченого ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" порядку утворення конкурсної комісії;

-          відсутність умови про необхідність одержання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Прийняття рішення про приватизацію майна, якого не існує, що на думку позивача суперечить ч.2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", обґрунтовується тим, що наказом включено до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, цілісні майнові комплекси ГЕС, в той час, як позивач зазначає про відсутність такого майна в природі.

Зокрема, позивач з посиланням на відомості балансоутримувачів та аудиторські висновки вказує, що відсутні цілісні майнові комплекси ГЕС, адже немає їх працівників, керівників, як і немає окремої юридичної особи ГЕС, яка займається господарською діяльністю.

За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Відтак, законодавець пов'язує існування цілісного майнового комплексу з наявністю визначених в наведеній нормі умов, а не з наявністю статуту юридичної особи чи трудового колективу, як помилково вказує позивач.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що мала гідроелектростанція - електрична станція, що виробляє електричну енергію за рахунок використання гідроенергії, встановлена потужність якої не перевищує 10 МВт.   

Відповідно до ГОСТ 19185-73 Гідроелектростанція –це комплекс гідротехнічних споруд та обладнання для перетворення потенційної енергії водотоку в електроенергію.

Аналогічне визначення гідроелектростанції міститься як в СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основные положения проектирования", що застосовувалося на території України до 31.12.2010 р., так і в ДБН В.2.4-3-2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 11.01.2010 р. №1, який є чинним та застосовується на території України з 01.01.2011 р.

Із матеріалів справи вбачається, що спірні ГЕС, цілісні майнові комплекси яких включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу з конкурсів, складаються з будівель, споруд та обладнання, які складають завершений цикл по виробництву електроенергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Будівлі та споруди, які складають цілісні майнові комплекси спірних ГЕС, розташовані на земельних ділянках, а тому відповідають передбаченому статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" критерію цілісного майнового комплексу –"з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений". Наведена норма не ставить в залежність відповідність об'єкту "цілісному майновому комплексу" в залежності від оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України.

Отже, відсутність статусу юридичної особи, як і окремого балансу активів та пасивів, трудового колективу та документу, який згідно ст. 126 Земельного кодексу України посвідчує право на земельну ділянку, не виключає можливість для висновку про відповідність спірних ГЕС поняттю цілісного майнового комплексу в розумінні законодавства про приватизації державного майна. Твердження позивача про зворотне є наслідком хибного ототожнення понять єдиного майнового комплексу підприємства, яке міститься в ст. 191 Цивільного кодексу України, та цілісного майнового комплексу згідно ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, твердження позивача про відсутність майна (ЦМК), яке включено до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, спірним наказом, є безпідставним.

Порушення передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України переважного права наймача на придбання майна, а також неправильно обраний спосіб приватизації, що суперечить п. 51 Державної програми приватизації, позивач мотивує тим, що він є орендарем індивідуально визначеного майна (будівлі та частина рухомого майна), яке входить до складу ЦМК спірних ГЕС, рішення про приватизацію яких прийнято спірним наказом.

За умовами договорів оренди строк оренди складає відповідно до 02.11.2017 р., до 09.11.2017р., а тому з посиланням на п. 51 Державної програми приватизації та ст. 777 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що Фонд зобов'язаний був забезпечити його переважне право на викуп орендованого майна, а відтак неправильно визначив в наказі спосіб приватизації, яким на думку позивача має бути викуп цього майна позивачем.

Відповідно до ст.ст. 3, 7 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом, а обрання способу здійснюється шляхом затвердження уповноваженим органом відповідного переліки об'єктів із визначенням конкретного способу приватизації.

За змістом п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. №14-рп/2000 доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.

Згідно із ч.9 ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 11 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Договори оренди укладені між ТОВ "ПКС «Енерготек»та РВ ФДМУ по Київській області після набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна", а їх положення не передбачають право на викуп об'єкта оренди.

Крім того, судом встановлено, що перелік майна, який входить до складу спірних ГЕС, та орендованого позивачем за договорами оренди не є тотожним.

Посилання позивача на порушення ст. 777 Цивільного кодексу України ґрунтується на хибному ототожненні понять переважного права на придбання орендованого майна при його відчуженні та визначенні органом приватизації способу приватизації об'єкта шляхом його викупу орендарем.

Передбачене ст. 777 Цивільного кодексу України переважне право свідчить про перевагу придбання майна за наявності інших рівних умов, в той час, як наведена норма не зобов'язує орган приватизації включити об'єкт приватизації до переліку, приватизація яких здійснюється шляхом викупу. До того ж, наказом лише включено цілісні майнові комплекси ГЕС до переліку об'єктів, що підлягають приватизації з визначенням способу приватизації, що не свідчить про відчуження власником такого майна.

Забезпечення реалізації такого права в процесі виконання спірного наказу не впливає на його законність.

Наведене виключає твердження позивача про невідповідність наказу ст. 777 Цивільного кодексу України та п. 51 Державної програми приватизації.

Посилання позивача щодо прийняття рішення про приватизацію майна, яке не підлягає приватизації за законом, суд не приймає до уваги з наступного.

По-перше, згідно ст.ст. 8, 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення певних об'єктів до складу майна ЦМК, що підлягає приватизації здійснюється на стадії підготовки об'єкту приватизації до продажу, яка слідує після прийняття уповноваженим органом рішення про приватизацію.

Решта доводів позовної заяви щодо порушень, які на думку позивача, були допущені в процесі підготовки об'єкту приватизації до продажу, тобто слідували після прийняття оспорюваного наказу, не можуть бути підставою для його скасування, а у випадку обґрунтованості, можуть бути підставою для оспорювання результатів конкурсу та укладених за його наслідком договорів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Наведені позивачем обставини не дають підстав для висновку про незаконність наказу Фонду державного майна України від 26.11.2010 р. № 1759 в частині включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Богуславської та Дибинецької  ГЕС, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Крім того, згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позивачем не доведено, що визначені ним підстави незаконності наказу Фонду державного майна України від 26.11.2010 р. № 1759 в частині включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Богуславської та Дибинецької ГЕС, крім порушень ст. 777 Цивільного кодексу України, що не знайшло свого підтвердження в суді, стосуються порушень його прав та інтересів, з огляду в тому числі на відсутність його заявки на участь у конкурсі з продажу спірного майна.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог.  Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                     І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 10.01.2012р.