Рішення

від 10.01.2012 по справі 4/247/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.12                                                                                 Справа № 4/247/2011

Розглянувши матеріали справи за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю “УНО ТРАНС”, м. Брянка Луганської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “БФ Завод”,                           с. Матрусівка Київської області

про стягнення 27880 грн. 70 коп. боргу та 2672 грн. 00 коп. витрат, понесених на правову допомогу адвоката

Суддя: Старкова Г.М.

за участю секретаря судового засідання: Макаренка В.А.

у присутності представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 09.12.2011;

від 3-ї особи - не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за виконане перевезення у сумі 27880 грн. 70 коп., у тому числі: 26058,72 грн. - сума основного боргу за перевезення вантажу у міжнародному сполученні, на підставі  замовлення, зафіксованого у Журналі реєстрації телефонограм, 1301,52 грн. –інфляційні нарахування та 3% річних в розмірі 520,46 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, понесені на правову допомогу адвоката у сумі 2 672,00 грн.

Клопотання позивача №245 від 15.11.2011 про слухання справи без участі його представника судом розглянуто за задоволено.

Відповідач відзивом на позовну заяву, отриманим судом 15.12.2011, проти позову заперечив, посилаючись на ст. 908, ст. 909 Цивільного кодексу України, п.47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, ч.1 ст.32, ч.3 ст.85, ст.93, ст.94, ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до п. п. 1,2 ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу здійснюється за договором перевезення, який укладається в письмовій формі.

Відповідно до позовної заяви, підставою для здійснення міжнародного перевезення  вантажу за маршрутом: м. Роттердам (Нідерланди) - с. Мартусівка (Бориспільський р-н, Київська обл.) є телефонограма, зареєстрована у односторонньому порядку в журналі телефонограм, який відповідач назвав сумнівною. При цьому відповідач зазначив, що факт укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної. Також у відповідності до ч.2 п.47 Уставу автомобільного транспорту УРСР, товарно-транспортні накладні є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувач і транспортними підприємствами і організаціями.

Відповідач вказує на те, що товарно-транспортні накладні є єдиними документами для списання вантажовідправником товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування їх вантажоодержувач, а також для складського оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і взаєморозрахунки за перевезення вантажу здійснюється виключно на підставі товарно-транспортних накладних.

Надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) у якості  основного факту, який підтверджує вантажоперевезення, на думку відповідача, ніяким чином не підтверджує участь ТОВ «УНО-Транс»у здійсненні даного перевезення. Інших поручальних документів на вантажоперевезення від імені ТОВ «УНО-Транс»в матеріалах справи немає. Отже, відповідач стверджує, що ніяких документів, які підтверджують факт заборгованості ТОВ «УНО -Транс»перед ФОП ОСОБА_1 в матеріалах справи не міститься.

Відповідач  доповненням до відзиву на позовну заяву від 10.01.2012, зданим у судовому засіданні 10.01.2012, повідомив, що 12.01.2011 між відповідачем і позивачем була укладена домовленість про надання послуг з міжнародного перевезення за маршрутом: с. Мартусівка  Бориспільського району  Київської області  - м. Роттердам (Нідерланди). Договірні умови були оформлені факсимільною заявкою –договором від 12.01.2011, а також договором про надання послуг від 12.01.2011. У якості підтвердження виконання усіх договірних умов ФОП ОСОБА_1 надала факсокопію міжнародної транспортної накладної (СМR), акт №2 приймання виконаних перевезень від 21.01.2011, рахунок №2 від 21.01.2011 на суму 25680,00 грн.  Згідно отриманого рахунку відповідачем  перераховано  грошові  кошти  в  сумі  25680 грн. на розрахунковий рахунок позивача за платіжним дорученням №45 від 24.01.2011 (а.с.117-121). В подальшому ніяких  інших взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 у відповідача не було, ніяких угод не укладалося, сумісної діяльності не мало місця. Отже,  відповідач  заперечує  факт  укладення  іншого  договору  перевезення,   ніж  вищевказаного.  

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відзив на позовну заяву не надала, повноважний представник  жодного разу у судове засідання не з'явився.

Позивачем надано до суду клопотання про витребування додаткових доказів  від 04.01.2012 № 270, в якому позивач просить звернутися до митних органів Королівства Нідерланди та республіки Польща із судовим дорученням про надання необхідної інформації щодо предмету спору та заявлених фактів та зупинити провадження у справі на підставі  ч.1 ст. 79 ГПК України до моменту отримання необхідної інформації. Вказане клопотання судом розглянуте та відхилено судом за необґрунтованістю. Надане клопотання та додані до нього документи  долучаються до матеріалів справи.  

Представник відповідача надав у судовому засіданні 10.01.2012 заяву, в порядку ст. 22 ГПК України, про долучення до матеріалів справи  перелічених документів. Вказана заява судом розглянута, задоволена та надані документи долучені до матеріалів справи.

Заяву позивача № 232 від 19.10.2011 про забезпечення доказів, а саме, про направлення запиту до звернення до ТОВ БФ Завод” про надання інформації та витребування документів, які на думку позивача мають значення для вирішення даного спору судом розглянуто, долучено до матеріалів справи та залишено без задоволення за недоцільністю, оскільки дані вимоги не стосуються предмету спору у даній справі.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 12.01.2011 від ТОВ «УНО ТРАНС»(відповідач у справі) телефоном надійшли дві пропозиції про здійснення міжнародних перевезень вантажів за маршрутом: м. Роттердам (Нідерланди) - с. Мартусівка (Бориспільський район, Київська область). Сторони дійшли згоди відносно усіх істотних умов перевезення. З метою дотримання письмової форми правочину, транспортне замовлення зафіксоване у Журналі реєстрації телефонограм. У підтвердження прийняття замовлень, відповідні телефонограми були направлені ТОВ «УНО ТРАНС».

Свої доводи позивач обґрунтовує наступним.

Подібний спосіб укладення договору перевезення узгоджується із звичаями ділового обороту, що склалися в галузі та відповідає положенням ст. 181 ЦК України, відповідно до якої, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач, посилаючись на вимоги ч.1 ст. 639, ч. 2 ст. 639, ч. 1 ст. 640 ЦК України, вважає, що угоди, укладені між сторонами, за своєю правовою природою та істотними умовами є разовими договорами транспортного перевезення, де однією із сторін виступає замовник перевезення ТОВ «УНО-ТРАНС» (що діє у своїх інтересах та в інтересах третьої особи - вантажоодержувача, в межах договору, укладеного з цією особою), другою - перевізник ФОП ОСОБА_1

На підтвердження укладання договорів перевезення позивачем виготовлені коносаменти у вигляді міжнародних товаротранспортних накладних типу СМR №б/н.

Позивач вважає, що він виконав міжнародні перевезення, які підтверджуються відсутністю будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача в СМR та наявністю відтиску печатки останнього в документі (а.с.21).

За даними позивача, вартість кожного окремого перевезення, згідно Журналу реєстрації телефонограм, склала 2400,00 євро, разом 4800,00 євро.

На оплату виконаних перевезень ТОВ «УНО ТРАНС»були виставлені рахунки № 2 від 21.01.2011 на суму 25680,00 грн. та № 6 від  31.01.2011 на суму 26040,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначив, що за перше перевезення, згідно рахунку № 2, оплата відповідачем була здійснена 24.01.2011 у сумі 25680,00 грн. Сума платежу визначена за курсом Національного банку України, встановленим на обумовлену сторонами дату.

Оплата за друге перевезення, згідно рахунку № 6 від 31.01.2011 на суму 26040,00 грн., відповідачем здійснена не була.

Позивач вказує, що оплата за друге перевезення мала здійснюватися, згідно телефонограми, за фактом розвантаження (а.с.19-20).

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує на те, що факт здійснення позивачем перевезення підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною, згідно якої розвантаження здійснено 28.01.2011, а  перевезення  здійснено  автомобілем НОМЕР_1 напівпричеп ВО 8600  ХХ.  Курс  євро до  української  гривні станом на  27.01.2011 становить 10,8578, тому вартість перевезення (2400,00 євро) у гривневому еквіваленті становить 26 058 грн. 72 коп., але 28.01.2011 кошти за перевезення відповідачем сплачені не були.

Тому, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги перевезення вантажу складає 26 058 грн. 72 коп.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків, які відповідно 3% річних у сумі 520 грн. 46 коп. за період з 01.02.2011 по 31.05.2011, інфляційних нарахувань у сумі 1301 грн. 52 коп.  за період з лютого 2011 року по жовтень 2011 року.

Крім того, позивач у позові зазначив, що ним були понесені витрати на правову допомогу з метою досудового врегулювання спору та для підготовки позовної заяви до суду у сумі 2672,00 грн., які також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Позивач до матеріалів справи надав претензію від 17.03.2011 №133, якою просить відповідача перерахувати заборгованість у сумі 2400,00 євро у гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України  за надані послуги перевезення вантажу, відповідач відзив на претензію не надав, оплату  за надані послуги не провів (а.с.77).

Оскільки відповідач не провів повну оплату за надані послуги перевезення вантажу, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за виконане перевезення у сумі 27880 грн. 70 коп., у тому числі: 26058,72 грн. - сума основного боргу за перевезення вантажу у міжнародному сполученні, на підставі  замовлення, зафіксованого у Журналі реєстрації телефонограм, 1301,52 грн. –інфляційні нарахування та 3% річних в розмірі 520,46 грн., а також витрати, понесені на правову допомогу адвоката у сумі 2672,00 грн.

Відповідач відзивом на позовну заяву  позовні вимоги відхилив, з підстав, викладених вище.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  відзив на позовну заяву не надала.

          Оцінивши за матеріалами справи доводи представника відповідача у їх сукупності, суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України,  кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору  та вимог цього Кодексу.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Також, відповідно до ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

З пояснень відповідача та наданих ним документів вбачається, що 12.01.2011 між відповідачем і позивачем була укладена домовленість про надання послуг з міжнародного перевезення за маршрутом: с. Мартусівка  Бориспільського району  Київської області  - м. Роттердам (Нідерланди). Договірні умови були оформлені факсимільною заявкою –договором від 12.01.2011, а також договором про надання послуг від 12.01.2011. У якості підтвердження виконання усіх договірних умов ФОП ОСОБА_1 надано факсокопію міжнародної транспортної накладної (СМR), акт №2 приймання виконаних перевезень від 21.01.2011, рахунок № 2 від 21.01.2011 на суму 25680,00 грн.  Згідно отриманого рахунку відповідачем  перераховано  грошові  кошти  в  сумі  25680,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача за платіжним дорученням № 45 від 24.01.2011. В подальшому ніяких інших взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 у відповідача не було, ніяких угод не укладалося, сумісної діяльності не мало місця (а.с.117-121). Отже,  відповідач заперечує факт укладення іншого договору перевезення, ніж вищевказаного.  

Враховуючи те, що зобов'язання сторін договору одна перед одною виконані в момент їх вчинення, договір вважається виконаний сторонами, а саме, відповідно до вимог ч.3 ст. 206 ЦК України, позивач надав відповідачу послуги щодо перевезення вантажу відповідно до міжнародно - транспортної накладної (а.с.21) за першою домовленістю на підставі заявки-договору про надання транспортно-експедиційних послуг  та договору про надання послуг від 12.01.2011, що підтверджено актом №2 приймання виконаних перевезень від 21.01.2011, рахунком № 2 від 21.01.2011 на суму 25680,00 грн., платіжним дорученням № 45 від 24.01.2011 (а.с.117-121).

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.  Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.  

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 п. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР (який діє на території України в частині, що не суперечить діючому законодавству України) товарно-транспортні накладні є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі путьових листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування) (ч. З п. 47 Статуту).

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей (ч. 4 п. 47 Статуту).

Як свідчать матеріали справи, позивачем, на підставі факсимільної заявки – договору від 12.01.2011, а також договору про надання послуг від 12.01.2011, було виконано міжнародне перевезення за маршрутом: с. Мартусівка  Бориспільського району  Київської області  - м. Роттердам (Нідерланди). Факт виконання позивачем договірних умов підтверджується факсокопією міжнародної транспортної накладної (СМR), актом №2 приймання виконаних перевезень від 21.01.2011, рахунком № 2 від 21.01.2011 на суму 25680,00 грн. Згідно отриманого рахунку відповідачем було перераховано  грошові  кошти  в  сумі  25680,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача за платіжним дорученням №45 від 24.01.2011(а.с.117-121).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 12.01.2011 сторонами було укладено два  договори  перевезення вантажу.

Позивач  надіслав  для огляду  суду  оригінал  журналу реєстрації телефонограм,  з  якого вбачається, що 12.01.2011 о 09 год. 30 хв. та 12.01.2011 о  10  год.  30 хв.  здійснено записи про замовлення  відповідача щодо надання транспорту для здійснення перевезення вантажу.

При цьому позивач  додав акт приймання виконаних перевезень № 2 від 21.01.2011 на суму 25680,00 грн., підписаний сторонами у справі, та рахунок  № 2 від  21.01.2011 на  суму  25680,00 грн., в якому зазначено назва  транспорно-експедиційної послуги:  м. Роттердам (Нідерланди) –Краківець  (Україна), Краківець  (Україна) -  с. Мартусівка.  Номер  автомобіля  НОМЕР_2.  

Будь –яких інших доказів укладення ще одного договору перевезення, який  позивач вважає укладеним шляхом  обміну  телефонограмами, що зафіксовані  у  журналі реєстрації телефонограм,  позивачем не надано.     

У відповідності до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.   

           Можливість  укладення  договору у  спрощений  спосіб,  тобто  шляхом обміну  листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами  тощо, а  також  шляхом підтвердження  прийняття  замовлень,  також  передбачено  ч. 1 ст. 181 ГК України.

Одночасно у ч. 1 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним  з  моменту  одержання  особою,  яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ГПК України, пропозицію  укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.   Тобто, можливість  укладення  договору  шляхом  обміну  телефонограмами  передбачена  законом,  але  факт  укладення   такого  договору  необхідно  довести належними  доказами.      

Відповідач  заперечує отримання від  позивача  будь –яких  інших   документів,  ніж  за  договором  перевезення, за  яким  виставлено рахунок  № 2 від  21.01.2011 на суму  25680,00 грн.  

Ухвалами господарського суду від 24.11.2011, 12.12.2011, 26.12.2011 від позивача було витребувано певні докази, в тому числі, докази належним чином укладення договору на здійснення перевезення у сумі заявлених позовних вимог; досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору; або  доказів  прийняття  відповідачем пропозиції на укладання договору перевезення, за невиконання якого позивач звернувся з даним позовом до суду, що позивачем не було виконано.

Тоді як, частиною 1 статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Інших доказів в підтвердження виконання позивачем послуг перевезення відповідачу позивачем під час розгляду справи суду надано не було.

Тому, суд вважає, що позивачем не надано належних документальних доказів  надання відповідачу  послуг перевезення вантажу.

Враховуючи заперечення відповідача, суд вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

Суд вважає, вимоги позову про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 26058,72 грн. за перевезення вантажу у міжнародному сполученні, на підставі  замовлення, зафіксованого у Журналі реєстрації телефонограм, такими, що не підлягають до задоволення, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.       

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 26058,72 грн. за перевезення вантажу у міжнародному сполученні, тому у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1301,52 грн. та 3% річних в розмірі 520,46 грн. також слід відмовити.        

На підставі викладеного, суд робить висновок, що позивач не надав суду безспірних доказів своїх позовних вимог тому  позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем своїх вимог, а тому в позові слід відмовити.

У судовому засіданні 10.01.2012 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України витрати по державному миту у сумі 278 грн. 81 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  у сумі 236 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Щодо витрат, понесених на правову допомогу адвоката у сумі 2 672,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

У зв'язку з тим, що позовні вимоги судом визнані  необґрунтованими та у їх задоволенні відмовлено судові витрати покладаються на позивача, у тому числі і оплата послуг адвоката у сумі 2 672,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82, 84, 85,89 ГПК України, суд,-

                                                                  в и р і ш и в:

1.У задоволенні позовних вимог відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено і підписано - 16.01.2012.

Суддя                                                                                                   Г.М.Старкова