Постанова

від 09.09.2008 по справі 48/333-25/164

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

48/333-25/164

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.09.2008                                                                                           № 48/333-25/164

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:            Дзюбка П.О.

          Дикунської  С.Я.

 при секретарі: Цюман Т.В.            

 За участю представників:

 від позивача - Володченко Я.П. (дов. від 29.02.2008р.);

 від відповідача - Єгоров О.Ф. (дов. № 9/03-94 від 09.09.2008р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-регіон"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2008

 у справі № 48/333-25/164 (Морозов С.М.)

 за позовом                               ВАТ "Харківський завод "Гідропривід"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-регіон"

 про                                                  стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008р. позов задоволено. Стягнуто з ТОВ “Центр-регіон” на користь ВАТ “Харківський завод “Гідропривід” 255344,97 грн. боргу та 2671 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 259 від 26.01.2007р. Крім того, місцевим господарським судом безпідставно прийнято в якості доказу видаткову накладну № РН-0000185 від 23.05.2007р. як підтвердження виникнення прав та обов'язків між сторонами.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення частковому скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ “Харківський завод “Гідропривід” звернулось з позовом до ТОВ “Центр-регіон” про стягнення заборгованості за поставлений товар з урахуванням індексу інфляції в розмірі 242188,80 грн., штрафних санкцій у розмірі облікової ставки НБУ за весь час користування коштами в розмірі 8372,61 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 4783,56 грн., а всього 255344,97 грн. (уточнені позовні вимоги від 12.05.2008р. № 35-юр).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено що,  правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

26 січня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 256, згідно якого позивач (постачальник) зобов'язався передати (поставити) відповідачу (покупець) товар, асортимент, кількість і ціна якого вказані у специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

23 квітня 2007 року відповідач звернувся до позивача з листом № 23/04-106, в якому повідомив про те, що в травні 2007 року планує забрати 60 шт. гасників коливань на Донецьку залізницю і 250 шт. на Львівську залізницю, а в червні 2007 року 250 шт. на Одеську залізницю і 250 шт. на Придніпровську залізницю.

Позивачем поставлено відповідачу товар – гасники коливань в кількості 200 шт., загальною вартістю 200000 грн. з ПДВ, про що свідчить видаткова накладна № РН-0000185 від 23.05.2007р. та податкова накладна № 389 від 23.05.2007р., а відповідачем отримано зазначений товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000185 від 23.05.2007р. та довіреністю серії НАС № 189507 від 21.05.2007р., виданої Чіхуну О.І. на отримання від ВАТ “Харківський завод “Гідропривід” цінностей за договором (гасник коливань НЦ 1100 в кількості 200 шт.).

23 травня 2007р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000186 про сплату вартості гасників коливань в кількості 200 шт. на суму 200000 грн.

У зазначених первинних документах відсутнє посилання на договір поставки № 256 від 26.01.2007р.

За таких обставин, апеляційна колегія визнає висновок місцевого господарського суду про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар виникла на підставі договору поставки № 256 від 26.01.2007р., помилковим.

Колегія суддів вважає, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у спрощеній формі, а саме, шляхом обміну листами та фактичного виконання зобов'язання з поставки товару продавцем та зобов'язання щодо прийняття товару покупцем.

На дату звернення позивача до суду з позовом, відповідачем обов'язок щодо оплати поставленого товару згідно видаткової накладної № РН-0000185 від 23.05.2007р. не виконано, доказів на підтвердження неотримання товару чи його оплати згідно виставленого рахунку-фактури № СФ-0000186 від 23.05.2007р., ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції, відповідачем не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняттям товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

03 липня 2007 року позивач звернувся з вимогою № 243/1 у якій вимагав оплатити поставлений товар згідно договору № 259 від 26.01.2007р. на загальну суму 200000 грн.

Колегією суддів не приймаються доводи позивача про те, що строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару згідно видаткової накладної № РН-0000185 від 23.05.2007р. настав 28.07.2007р. у зв'язку з направленням ним 3 липня 2007 року відповідачу вимоги № 243/1 про оплату вартості отриманого товару на суму 200000,00 грн., оскільки остання направлена згідно договору поставки № 256 від 26.01.2007р. Таким чином, у відповідача немає прострочки щодо виконання зобов'язання з оплати отриманого товару згідно видаткової накладної № РН-0000185 від 23.05.2007р., а отже не можуть бути застосовані санкції, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України.

Судом першої інстанції зазначена обставина досліджена не була, що призвело до помилкового застосування норм матеріального права та безпідставного задоволення позовних вимог в повному обсязі – стягнення з відповідача суми основного боргу та неустойки, встановленої законом (інфляційних нарахувань, 3% річних, штрафних санкцій в розмірі облікової ставки Національного банку України).

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення вартості поставленого товару в розмірі 200000 грн., а в іншій частині в позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення від 10.06.2008р. у даній справі суд першої інстанції неповно дослідивши обставини та матеріали справи припустився помилкового застосування норм матеріального права, що є підставою для його скасування в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань 3% річних, штрафних санкцій в розмірі облікової ставки Національного банку України в сумі 55344,97 грн. В решті оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 200000 грн..

У зв'язку з частковим скасуванням рішення місцевого господарського суду та частковим задоволенням позовних вимог, підлягають зміні і розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2000 грн. витрат по оплаті державного мита та 92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи в суді першої інстанції, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 277 грн. витрат по оплаті державного мита в зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103 – 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр-регіон” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2008р. у справі  

№ 48/333-25/164 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр-регіон” на користь Відкритого акціонерного товариства “Харківський завод “Гідропривід” заборгованості в сумі 55344,97 грн. В позові в цій частині відмовити.

3. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр-регіон” на користь Відкритого акціонерного товариства “Харківський завод “Гідропривід” суми заборгованості у розмірі 200000 (двісті тисяч) грн. позов задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2008р. у справі  

№ 48/333-25/164 – залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр-регіон” на користь Відкритого акціонерного товариства “Харківський завод “Гідропривід” 1815 (одна тисяча вісімсот п'ятнадцять) грн. судових витрат.

5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 48/333-25/164 повернути Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Сотніков С.В.

 Судді                                                                                          Дзюбко П.О.

                                                                                          Дикунська  С.Я.