Постанова

від 31.10.2006 по справі 31/561

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/561

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 жовтня 2006 р.                                                                                   № 31/561 (02-2-9/6272)  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Чернігівського обласного центру зайнятості –робочого органу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, м. Чернігів (далі –Центр зайнятості)

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006

зі справи  № 31/561

за позовом  Центру зайнятості

до Української державної корпорації “Укрмонтажспецбуд”, м. Київ (далі –Корпорації)

про стягнення 160 765, 63 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення суми 160 765, 63 грн., яка включає “невідпрацьований аванс”, пеню та кошти, що підлягають поверненню у зв'язку із завищеним обсягом виконаних робіт та неналежним виконанням умов договору підряду від 15.01.2004 № ЧЕЗ-ГП (далі –Договір № ЧЕЗ-ГП).

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2005 (суддя  Качан Н.І.) позов задоволено: з Корпорації стягнуто на користь Центру зайнятості 93 272, 68 грн. заборгованості і 974, 30 грн. пені; з Корпорації стягнуто в доход державного бюджету України 942, 50 грн. державного мита та на користь державного підприємства “Судовий інформаційний центр” –118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з того, що матеріали справи свідчать про часткову обґрунтованість вимог Центру зайнятості, Корпорацією повідомлені Центром зайнятості обставини не спростовано й відсутності своєї вини не доведено і позов є обґрунтованим, “але таким, що підлягає задоволенню за уточненим розрахунком”.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 (колегія суддів у складі: Брайко А.І. –головуючий, судді           Бившева Л.І. і Розваляєва Т.С.) апеляційну скаргу Центру зайнятості задоволено частково; рішення місцевого господарського суду змінено та його резолютивну частину викладено в іншій редакції, згідно з якою: позов задоволено частково; з Корпорації стягнуто на користь Центру зайнятості          66 126, 68 грн. “невідпрацьованого авансу”, 27 146 грн. –“суму завищення обсягів виконаних робіт” та 2 706, 67 грн. пені; в іншій частині позову відмовлено. Цією ж постановою з Корпорації стягнуто в доход державного бюджету 959, 79 грн. державного мита з позовної заяви і 479, 89 грн. державного мита з апеляційної скарги та на користь державного підприємства “Судовий інформаційний центр” 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначеної постанови апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення суми основної заборгованості, але не погодився з нарахованою сумою пені, оскільки судом першої інстанції “не зазначено ні період стягнення, ні розрахунок суми пені”.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Центр зайнятості просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог у сумі               66 518, 45 грн., в тому числі 5 577, 45 грн. пені, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю в сумі 160 765, 63 грн., в тому числі 6 551, 75 грн. пені. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарським судом норм матеріального і процесуального права. Скаржник вважає, що апеляційним господарським судом безпідставно не задоволено вимоги “по стягненню грошових коштів 17 500 грн. –розбіжності відповідно зауважень до актів обстеження фактично виконаних підрядних робіт, що підтверджено актом від 07.04.2005р. і порівняльною таблицею та                          43 441 грн. –розбіжності відповідно зауважень до актів приймання виконаних підрядних робіт, що підтверджено зауваженнями начальника відділу капітального будівництва ОЦЗ та актом КРУ в Чернігівській області від 13 травня 2005 року”; пеню, на думку скаржника, ним також нараховано відповідно до вимог закону.

У відзиві на касаційну скаргу Корпорація заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість. Водночас Корпорація з посиланням на порушення господарськими судами норм матеріального і процесуального права та на статтю 1115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить прийняти нове рішення, яким у позові відмовити “за недоведеністю”.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

-  Центр зайнятості звернувся з позовом про стягнення з Корпорації суми 160 765, 63 грн. “невиконаних грошових зобов'язань”, в тому числі “невідпрацьованого авансу –66 126, 68 грн., пені 6 551, 75 грн., 17 500 грн. розбіжності відповідно акту обстеження фактично виконаних обсягів робіт, 43 441 грн. розбіжності відповідно зауважень до актів приймання виконаних підрядних робіт, 27 146 грн. розбіжностей відповідно акту КРУ в Чернігівській області у зв'язку з неналежним виконанням умов договору підряду № ЧЕЗ-ГП від 15.01.2004р.”;

- за умовами Договору № ЧЕЗ-ГП Центр зайнятості як замовник доручає, а Корпорація як генпідрядник бере на себе зобов'язання з виконання робіт з будівництва закладу соціального призначення – центру зайнятості в м. Новгород-Сіверський;

- згідно з пунктами 2.3, 2.5, 4.1, 5.2 Договору № ЧЕЗ-ГП розрахунки за цим договором здійснюються згідно з календарними планами із зазначенням стану виконання робіт; замовник забезпечує безперервне фінансування будівництва об'єкту відповідно до графіка фінансування (додаток № 2); генпідрядник виконує роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, згідно з будівельними нормами і правилами, з графіками виконання робіт, з дозволом на ведення робіт; за невиконання термінів по етапах відповідно до додатків (календарні плани), за затримку надання актів виконаних робіт за ф. КБ-2В і ф. КБ-3, за нездачу об'єктів державній комісії у передбачені Договором № ЧЕЗ-ГП терміни генпідрядник сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки, але не більше 10% “від невиконаних робіт”;

- Центром зайнятості на виконання Договору № ЧЕЗ-ГП було перераховано Корпорації кошти у загальній сумі 475 618, 08 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями;

- Корпорація не виконала свої зобов'язання за Договором № ЧЕЗ-ГП належним чином: виконала роботи лише на суму 409 491, 40 грн., що підтверджується актами виконаних робіт за ф. КБ-3, тобто “невідпрацьований аванс” становить 66 126, 68 грн.;

- за календарним графіком будівництва роботи планувалося закінчити в листопаді 2004 року, але будівництво з листопада 2004 року фактично не ведеться, акти виконаних робіт не надаються;

- КРУ в Чернігівській області здійснювалася перевірка в Центрі зайнятості і, зокрема, було проведено контрольний обмір на будівництві об'єкту –Новгород-Сіверського районного центру зайнятості станом на 28.04.2005; актом названого КРУ від 13.05.2005 встановлено, що завищення обсягів виконаних робіт становило суму 27 146 грн. Саме на таку суму згідно з вироком Новгород-Сіверського районного суду з кримінальної справи           № 1-8 встановлено у 2005 році завищення витрат з будівництва об'єкта;

- нарахування Центром зайнятості 17 500 грн. –суми “розбіжності по вартості та кошторису виконання робіт відповідно до акту обстеження (фактично виконаних обсягів робіт) та 43 441 грн. згідно зауважень до актів приймання виконаних підрядних робіт” господарським судом визнано необґрунтованим, оскільки Центром зайнятості не подано доказів правомірності відповідних дій. До того ж акти обстеження, на які посилається Центр зайнятості, є односторонніми, а наведені в них висновки не знаходять підтвердження за матеріалами справи та правилами виконання спеціальних видів робіт;

- суму пені, що підлягає стягненню, апеляційним господарським судом визначено з огляду на вимоги статті 232 Господарського кодексу України (далі –ГК України) та з огляду на стягувану суму заборгованості, на яку ця пеня нараховується.

Відповідно до статті 317 ГК України:

- будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду;

- для здійснення відповідних робіт можуть укладатися договори підряду, зокрема, на капітальне будівництво. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену                       проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх (частина перша статті 318 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 193 ГК України:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із статтею 526 і частиною першою статті 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, зокрема, договору та цього Кодексу, а якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За вимогами частини першої статті 230 і частини шостої статті 232 ГК України невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання тягне за собою обов'язок відповідного учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у вигляді, зокрема, пені; нарахування таких санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наведених законодавчих приписів та з огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи апеляційний господарський суд у прийнятті оскаржуваної постанови дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Що ж до доводів скаржника стосовно необґрунтованого, на його думку, незадоволення позову в частині стягнення сум 17 500 грн. і 43 441 грн., то відповідні доводи пов'язані із встановленням обставин, які вже встановлено попередніми судовими інстанціями, та оцінкою доказів, яку здійснено названими судовими інстанціями. Відповідно ж до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що відхилені господарським судом, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас скаржником не наведено доводів щодо порушення господарськими судами передбачених статтею 43 ГПК України правил оцінки доказів.

Що ж до викладеного у відзиві на касаційну скаргу клопотанні Корпорації стосовно відмови у позові “за недоведеністю”, то воно не може бути предметом розгляду з урахуванням такого.

По-перше, у разі незгоди з судовими рішеннями в даній справі Корпорація не була позбавлена права та можливості оскаржити їх у встановленому ГПК України порядку. Проте даних стосовно такого оскарження у матеріалах справи немає. Твердження ж Корпорації про те, що “рішення першої інстанції винесено у відсутність відповідача і до цього часу рішення не направлено”, а постанову апеляційної інстанції “до цього часу відповідачу також не направлено”, не відповідають дійсності. Так, з матеріалів справи вбачається, що в засіданні суду першої інстанції 22.03.2006 був представник відповідача (Корпорації) Григоренко В.В., а копію рішення цього суду отримано представником відповідача Качур О.О. 28.03.2006; у засіданні суду апеляційної інстанції також був присутній представник відповідача Гомон Г.Р., а копію постанови від 27.06.2006 надіслано сторонам у справі, що підтверджується відміткою господарського суду на зворотному боці даного процесуального документа.

По-друге, посилання Корпорації на статтю 1115 ГПК України в даному разі безпідставне, оскільки за приписом частини першої цієї статті у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що узгоджується з наведеним у цій постанові приписом частини другої статті 1117 ГПК України.

Таким чином, визначених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови господарського суду не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 зі справи № 31/561 залишити без змін, а касаційну скаргу Чернігівського обласного центру зайнятості –робочого органу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов