Ухвала

від 08.06.2007 по справі 11-366/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 11-366/07

№ 11-366/07

ч.2 ст.185 КК України

Головуючий у 1

інстанції Гладіч Н.І.

Доповідач в

апеляційній інстанції Опейда В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

м.Луцьк                                                                                             08

червня 2007 року

Колегія

суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинського

області в складі:

головуючого

- судді                                                                         Опейди

В.О.

суддів                                                                                     Матвієнко

Н.В., Бешти Г.Б.

з участю

прокурора                                                                          Смолюка

Б.С.

захисника                                                                                         ОСОБА_10.

розглянула

у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією

засудженого на вирок Любешівського районного суду від 15 березня 2007 року,

яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, уродженець с.Деревок Любешівського

району Волинської області, українець, громадянин України, з середньою освітою,

не одружений, не працюючий, мешканець с.

Любешівська Воля Любешівського району Волинської області, судимий

Любешівським районним судом 07.12.1990 р. за ч.2 ст.206, 208, 42, 25 1 КК

України (1960 р.) до 3 років позбавлення волі;

·  Любешівським

районним судом 11.04.1995 р. за ч.2 ст.206 КК України (1960 р.) до 1 року 6

місяців позбавлення волі. Звільнений з місць позбавлення волі 25.11.1995 р. у зв'язку з

відбуттям покарання;

·  Луцьким

міським судом 15.12.1998 р. за ч.3 ст.142 КК України (1960 р.) до 8 років

позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений умовно-достроково 15.07.2004

р. з невідбутим строком один рік десять місяців двадцять днів, засуджений за

ч.2 ст.185 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі.

На

підставі ст.71 КК України до покарання призначеного за даним вироком, частково

приєднане невідбуте покарання за вироком Луцького міського суду від 15.12.1998

року І за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді трьох років

трьох місяців позбавлення волі.

Міру запобіжного

заходу засудженому обрано - тримання під вартою.

Строк

відбування покарання визначено рахувати з 15.03.2007 р.. В строк відбування

покарання засудженому зараховано строк перебування під вартою з 06 лютого 2007

року по 15 березня 2007 року.

Вирішено питання

речових доказів у справі.

Розглядаючи

справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати в кримінальних

справах ,-

ВСТАНОВИЛА:

За

вироком суду ОСОБА_1визнаний винним у тому, що 14 квітня 2006 року близько 17

години він знаходячись на території автостанції в с.м.т. Любешів Волинської

області, з мопеда таємно, повторно викрав шкіряну сумку вартістю 160 грн.

належну ОСОБА_3. в якій знаходились: мобільний телефон «Самсунг-Х480» вартістю

850 грн., гроші в сумі 300 грн., печатку підприємця вартістю 250 грн., трудову

книжку, квитанції,

договір-оренди   на  

ім'я  ОСОБА_2.,   а всього на загальну суму 1560 грн., чим

заподіяв потерпілій шкоди.

Не

погоджуючись з вироком суду засуджений ОСОБА_1в своїй апеляції вважає його

незаконним та просить його скасувати, а справу направити для проведення

додаткового розслідування. Стверджує, що в ході розслідування справи порушено

норми матеріального і процесуального права. Вважає, що кваліфікація статті КК

України безпідставна і не обґрунтована, що стверджується матеріалами справи і

розглядом в суді. Зокрема щодо порушення кримінальної справи, вилучення речей,

а також завершення досудового слідства. В ході судового розгляду, судом не дано

належної оцінки обшуку по місцю його проживання, а також тиску в ході

досудового слідства з боку працівників міліції. Вважає, що впізнання його

проведено з порушеннями, а ці докази є фабрикованими. Зазначає, що не взято до

уваги всіх обставин, що пом'якшують покарання, а саме його хворобу і тяжкий

стан, задовільна характеристика з місця проживання, сімейний стан.

Заслухавши

доповідача, який виклав суть вироку, доводи апеляції, думку захисника

засудженого, який просив скасувати вирок і направити справу для проведення

додаткового розслідування, міркування прокурора, який просив залишити вирок без

змін, а апеляцію без задоволення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

судової палати встановила, що апеляція до задоволення не підлягає.

Суд

першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок

про доведеність вини засудженого у скоєнні інкримінованого злочину відповідає

зібраним у справі і дослідженим у судовому засіданні доказам. Водночас,

твердження засудженого і захисту про недоведеність вини засудженого у вчиненні

злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України суперечить встановленим фактичним

обставинам справи.

Зокрема,

вчинення крадіжки майна послідовно стверджувала потерпіла ОСОБА_3. як при

проведенні досудового так і судового слідства. Так, при проведені судового

розгляду потерпіла підтвердила належність їй вилучених речей, а

ОСОБА_1ствердив, що саме ці речі були вилучені в помешканні.

Суд

вірно зробив висновок, що злочин вчинений саме засудженим ОСОБА_1.. Наведене

стверджується послідовними показаннями свідків ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6. і

ОСОБА_7., ОСОБА_8. про те, що в помешканні ОСОБА_1. знаходилась сумка

потерпілої і всі окрім ОСОБА_8. ствердили, що засуджений при цьому не

заперечував проти огляду помешкання. Окрім цього в ході судового розгляду

свідок ОСОБА_9. прямо

вказав на засудженого як на особу, що вчинила крадіжку, а . свідок ОСОБА_5.

підтвердив факт вчинення кражі при наведених обставинах. Потерпіла ствердила,

що після викрадення у неї речей вона бачила ОСОБА_9і спілкувалась з ним.

Свідчення

ОСОБА_1. в судовому засіданні, як вірно визнав суд першої інстанції, є не

послідовними. Зокрема при проведенні досудового слідства ним були дані детальні

покази про вчинення крадіжки, які узгоджуються з наведеними доказами. Наведене

у своїй сукупності об'єктивно свідчить про вчинення крадіжки саме ОСОБА_1., а

тому суд обґрунтовано взяв до уваги свідчення останнього дані ним в ході проведення

досудового слідства.

Твердження

засудженого про неврахування судом обставин щодо пізньої реєстрації про

вчинений злочин, а також щодо проникнення в житло і проведення впізнання не

відповідають ходу судового розгляду і прийнятого рішення. Про наведене суд

реагував окремою ухвалою, а також визнав ряд доказів недопустимими.

Посиланням

ОСОБА_1. в частині застосування щодо нього тиску, то судом першої інстанції

також проведено відповідну перевірку і дано належну оцінку. Зокрема вірно

зазначено, що засуджений в ході судового розгляду вказав, що його показання

при   проведенні   досудового  

слідства   були   добровільними,   даними  

без   тиску   і

стороннього

впливу, хоча в подальшому висував і інші варіанти розвитку подій. Об'єктивно не

встановлено спричинення йому тілесних ушкоджень, або ж осіб, які могли б чинити

на нього тиск, враховуючи його реальну можливість звернення з цього приводу в

правоохоронні органи. Зважаючи на викладене, зазначене твердження засудженого

суперечить зібраним доказам, а отже є надуманим.

Визнавши

ОСОБА_1, винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.185 КК України, суд

при призначенні йому покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину,

дані про його особу та конкретні обставини справи.

З

матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1неодноразово засуджувався за вчинення

злочинів в тому числі і корисливих, новий злочин вчинив в період

умовно-дострокового звільнення, не працює, характеризується задовільно. При

визначенні міри покарання засудженому враховано і думку потерпілої, яка просила

суворо не карати ОСОБА_1..

З

урахуванням наведених обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку про

призначення реального покарання у виді позбавлення волі з визначенням покарання

ближче в межах визначених санкцією статті закону за яким він притягнутий до

відповідальності.

Істотних

порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни

чи скасування постановленого у справі судового рішення, не встановлено.

Виходячи

з вищенаведеного, керуючись ст.365, 366 КПК України, колегія суддів судової

палати -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію

засудженого ОСОБА_1залишити без задоволення, а вирок Любешівського районного

суду від 15 березня 2007 року щодо ОСОБА_1залишити без змін.