Постанова

від 20.01.2012 по справі 24/220

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/220

донецький апеляційний господарський суд

20.01.2012

Постанова

Іменем України

17.01.2012 р.                          справа №24/220

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів –головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Мартюхіної Н.О. та Татенка В.М., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на рішення господарського суду Донецької області від 07.12.11 року у справі №24/220 (суддя Величко Н.В.) за позовною заявою державного підприємства «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут»(представник до судового засідання не з'явився) до державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»(представник до судового засідання не з'явився) про стягнення збитків у вигляді понесених витрат у сумі 6 961,54 грн., –

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області 07.12.11 року прийнято рішення у справі №24/220, згідно якого вирішено частково задовольнити позовні вимоги державного підприємства «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут»(далі –Підприємство) до державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»(далі –Компанія) про стягнення збитків у вигляді понесених витрат у сумі 6 961,54 грн. Зокрема, стягнуто з Компанії на користь Підприємства збитків у сумі 6 831,84 грн., державного мита в розмірі 100,10 грн. та 231,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 09.12.11 року.

Рішення суду обґрунтоване нормами статей 20, 193, 224, 225, 228 Господарського кодексу України, статтями 22, 11, 526, 610, 611, 623, 712 Цивільного кодексу України та ст.35 Господарського процесуального кодексу України, зокрема тим, що у зв'язку з поставкою Компанією вагонів з вугіллям, вага якого не відповідає вантажопідйомності вагону, Підприємство зазнало збитків на загальну суму 6 831,84 грн. Відмову у стягненні з Компанії в порядку регресу частини судових витрат, сплачених за виконання рішення господарського суду міста Києва по справі №41/215, місцевий господарський суд мотивував тим, що судові витрати не є збитками в розумінні ст.224 господарського кодексу України.

Не погоджуючись з правовою оцінкою,  наданою господарським судом Донецької області у справі №24/220, заперечуючи висновки, встановлені рішенням суду, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, Компанія звернулася з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2011 року у справі №24/220, обґрунтовуючи її тим, що відповідно до ст.14 Статуту залізниць України, вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу. При цьому, відповідач зазначає, що не є ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем за спірними відправками.   

Заявник апеляційної скарги звернув увагу на те, що станцією Красноармійськ Донецької залізниці вантаж до перевезення прийнято без будь-яких відміток, а тому на його думку, вантаж розміщено і закріплено згідно Технічних умов правильно, про що зазначено в транспортних документах наданих Компанією.

Скаржник зауважив, що рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2009 року у справі №41/15 вину саме Компанії встановлено не було.

На думку Компанії, за фактом перевантаження вагону 68822162 було складено лише акт загальної форми, який посвідчує обставини, які безпосередньо не пов'язані із виконанням договору перевезення та не є доказом, який підтверджує вину відповідача.    

Також апелянт зазначає, що підтвердженням виконання зобов'язання Компанією згідно п.2.8 спірно договору є підписані акти приймання-передачі вугільної продукції від 30.09.2008 року та від 31.08.2008 року, а також акти №36 та №37 звіряння кількості та якості вугільної продукції поставленої на Бурштинську ТЕС ВАТ «Західенерго».  

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2011 року у справі №24/220 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча були належним чином повідомленні про час та місце його проведення.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно положень п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 ГК України також унормовано, що кожна сторона  повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В світлі положень ч.1 ст.626, ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.  

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).  

В свою чергу, здійснивши аналіз вищевказаних норм матеріального права та дослідивши наявний в матеріалах справи договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки Підприємства (покупець) та Компанії (постачальник), суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання §1 та §3 глави 54 ЦК України.

Таким чином, в силу статті 712 ЦК України та пунктів 1.1, 1.2 договору постачання вугільної продукції №01-08/1-ЕН від 06.12.2007 року (а.с.а.с.14-20) (далі –Договір) Компанія зобов'язалася поставити Підприємству вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними в Договорі, а Підприємство зобов'язалося прийняти вугілля та оплатити його вартість на умовах встановлених Договором.

За умовами п.п. 2.1. та 2.2. Договору, вугілля постачається партіями залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP назва місця призначення (з урахуванням умов п. 5.5. цього Договору) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс»в редакції 2000р. за реквізитами Підприємства, вказаних в Додатках до Договору. Мінімальна норма відвантаження –4 напіввагони. Компанія зобов'язана завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони відповідно до їх вантажопідйомності.  

Пунктами 2.5. та 2.7. Договору також встановлено, що в підтвердження поставки Компанія зобов'язана надати Підприємству та Вантажоотримувачу одночасно з прибуттям кожної партії вугілля залізничні накладні, в яких вказується:

ь          номер партії, до якої належить вагон, кількість і номери інших вагонів цієї партії;

ь          масу вугілля нетто та масу тари, кг;

ь          номер посвідчення якості.

Компанія гарантує відповідність кількості і якості вугілля до умов, що узгоджені в Договорі. У випадку надходження вагонів з вугіллям, вага яких не відповідає вантажопідйомності вагону, Компанія повністю відшкодовує всі збитки Підприємства та Вантажоотримувача, пов'язані з оплатою Залізниці транспортування недовантаженого вугілля та –з оплатою транспортування надлишку вантажу (в т.ч. штрафів) у випадку перевантаження і транспортування такого надлишку в окремому вагоні (п.п. 6.1., 6.6.).

                    Поряд з тим, між Підприємством та закритим акціонерним товариством «Західенерго»(далі –Товариство) був укладений договір №02-ЕН/08 від 20.07.2008 року (далі –Угода), за яким Підприємство зобов'язалося поставляти на Бурштинську ТЕС, що є структурним підрозділом Товариства, вугільну продукцію.

                    Так, на виконання Угоди на Бурштинську ТЕС, було поставлено вугілля, а саме: 29.08.2008 року за накладною №51166844 в тому числі спірний вагон №67884916, вантажовідправник ТОВ «Димитровантажтранс», 14.08.2008 року за накладною №50388535 в тому числі спірний вагон №68822162, вантажовідправник ТОВ «Димитровантажтранс».

Однак, зазначені вагони було зважено вантажовідправниками з порушеннями вимог щодо завантаження вагонів відповідно до їх вантажопідйомності та без додержання Правил розміщення вантажу у вагонах, зокрема:

ь          вагон №67884916 завантажений з порушенням вимог п. 2.2. Договору та статті 32 Статуту залізниць України, а саме згідно накладної №36369351 (а.с.31) значиться вага: брутто –91000; тара –22000; нетто –69000, після комісійного перевантаження встановлено брутто 96450, тара з бруса 22900, нетто 73550, що є більше на 4550 кг. та про що на станції Здолбунів Львівської залізниці складено акт загальної форми №215 від 05.09.2008 року та комерційний акт №827303/136 від 02.09.2008 року (а.с.а.с.33, 34);

ь          вагон №68822162 завантажений з порушенням підпункту 4.3. пункту 4 глави 1 Додатку до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення «Правила розміщення вантажів у вагонах і контейнерах», а саме встановлено перевантаження на один візок 16100 кг., про що на станції Здолбунів Львівської залізниці складено акт загальної форми №195 від 20.08.2008 року (а.с.40).  

Частиною 1 статті 918 Цивільного кодексу України унормовано, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами статті 32 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457 (далі –Статут), вантажі повинні завантажуватися без перевищення вантажопідйомності вагона. У разі завантаження вагонів (контейнерів) понад їх вантажопідйомність організація, яка провадила навантаження (відправник, залізниця, порт), зобов'язана вивантажити надлишок.

Стаття 124 Статуту визначає, що після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).  

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, завдані ним збитки –витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно приписів ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

В контексті ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.

За загальним правилом збитки –це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною –вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.  

Між тим, цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб'єктивне право особи. В даному випадку, протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні п.6.6. Договору та ст.32 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457.   

Наступною обов'язковою підставою настання цивільно-правової відповідальності є наявність наслідків у формі заподіяння шкоди. За своєю суттю шкода уявляє собою будь-яке знецінення блага, що охороняється правом. В свою чергу, за змістом статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, збитки –це грошова оцінка завданої шкоди, яка в розглядуваних спірних правовідносинах підтверджується комерційним актом №827303/136 від 02.09.2008 року (а.с.33), актом загальної форми №215 від 05.09.2008 року (а.с.34) та актом загальної форми №195 від 20.08.2008 року (а.с.40), якими, окрім іншого, засвідчено факт понесення позивачем додаткових витрат, пов'язаних з усуненням встановлених працівниками станції Здолбунів Львівської залізниці порушень та які в загальній сумі складають 6 831,84 грн.

В світлі п.129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниць, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. На підставі означеного, Донецький апеляційний господарський суд вважає комерційний акт та акти загальної форми, що містяться в матеріалах справи, належними в розумінні ст.34 ГПК України доказами, які містять дані про обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Окрім того, апеляційна інстанція зауважує, що важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Потерпіла сторона повинна довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, наслідком такої протиправної поведінки.

Так, причинний зв'язок між протиправною поведінкою Компанії та завданими Підприємству збитками, передусім полягає у неналежному виконанні відповідачем зобов'язань за Договором, що безпосередньо полягає у перевищенні останнім вантажопідйомності вагонів, якими було відправлено вугільний концентрат.

Наразі колегія суддів вважає, що вина Компанії, як одна з передумов настання цивільно-правової відповідальності, доведена матеріалами у справі та не спростована відповідачем в порядку ст.33 ГПК України під час судового розгляду.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що Компанія не є вантажовідправником, а фактичне відвантаження вугілля здійснило товариство з обмеженою відповідальністю «Димитроввантажтранс», з огляду на те, що за умовами спірного договору саме Компанія гарантує відповідність кількості вугілля до умов, що узгодженні Договором. У разі ж надходження вагонів з вугіллям, вага яких не відповідає вантажопідйомності вагону, саме на Компанію покладено обов'язок з відшкодування збитків Підприємства та Вантажоотримувача, пов'язані з оплатою транспортування надлишку вантажу у випадку перевантаження.

Отже, на переконання судової колегії, Компанія з метою належного виконання господарського зобов'язання під час здійснення поставки, повинна була забезпечити відповідність ваги вагонів з вугільним концентратом даним, що зазначені у залізничних накладних.

З цих самих підстав не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника, що рішенням господарського суду м. Києва від 29.05.2009 року у справі №41/215 не було встановлено вини Компанії, адже зазначеним судовим актом, перш за все, встановлено факт перевантаження спірних вагонів, забезпечення відповідності вантажопідйомності яких, як вже зазначалось, безпосередньо покладалось на відповідача.

Інші доводи апелянта не заслуговують на увагу з підстав їх юридичної неспроможності.      

                    Судова колегія наголошує, що господарське судочинство передусім здійснюється на засадах змагальності сторін, яка передбачає обґрунтування останніми своїх вимог та заперечень поданими суду доказами. В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, наявність достатньої доказової бази, яку містять матеріали справи відносно всіх складових цивільно-правової відповідальності Компанії, дає підстави апеляційній інстанції погодитися із висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Підприємства в частині стягнення суми збитків.

Відносно вимог Підприємства про стягнення частини судових витрат, які були сплачені останнім на користь Товариства у зв'язку із виконанням рішення господарського суду м. Києва у справі №41/215, колегія зазначає, що витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, тому вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК України та не можуть бути стягнуті за позовною вимогою про відшкодування збитків.

                    Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 07.12.11 року у справі №24/220 –підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

                    На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, –    

ПОСТАНОВИВ:

                    Відмовити у задоволенні апеляційної скарги державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»на рішення господарського суду Донецької області від 07.12.11 року у справі №24/220.

Рішення господарського суду Донецької області від 07.12.11 року у справі №24/220 –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя                                                                   Є.Мєзєнцев

Суддя                                                                                       Н.Мартюхіна          

Суддя                                                                                       В.Татенко