Рішення

від 14.02.2012 по справі 6/001-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/001-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2012 р.                                                                  Справа № 6/001-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” до Корпорації “Енергоімпекс-Україна” про стягнення боргу,

представники:

позивача:                 Поліщук С.Й. (наказ № 1 від 18.10.1994р.),

відповідача:             не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Корпорації “Енергоімпекс-Україна” (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики № 20 від 27.04.2009р., щодо повернення наданих відповідачу коштів у строки, визначені сторонами у п. 3.1. цього договору. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача, всього 140975 грн, з яких: 89000 грн –основного боргу, 11000 грн – штрафу, 17600 грн –інфляційних втрат, 6325 грн –3% річних та 17050 грн –пені.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.01.2012р. порушено провадження у справі № 6/001-12 та призначено її до розгляду на 24.01.2012р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 24.01.2012р. представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 14.02.2012р.

14.02.2012р. через загальний відділ господарського суду Київської області позивачем подано заяву на підставі ст. 22 ГПК України, якою він відмовився від позовних вимог в частині стягнення пені у справі № 6/001-12.

Інші позовні вимоги, позивач підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 14.02.2012р. вдруге не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, ухвалами суду за адресою, яка вказана у позові та відповідає адресі зазначеній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців відповідача..

Так, згідно з роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.07.1997 року за № 02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Водночас, ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвала суду про відкладення розгляду справи, направлені відповідачу, були повернуті до суду відділом зв'язку з помітками на довідках до поштових конвертів «за зазначеною адресою не проживає”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.  

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд  

Установив:

27.04.2009р. між Науково-виробничим підприємством “АСПО-1” (далі –позикодавець, позивач у справі) та Науково-виробничим підприємством “АСПО-1”  (далі - позичальник, відповідач у справі) було укладено договір позики № 20 (далі - договір), у відповідності до якого (п. 1.1.) позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі в сумі 110000 грн, що далі за текстом цього договору називатиметься –позикою, а позичальник приймає цю позику та зобов'язується своєчасно повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у встановлений цим договором строк. Позика надається позичальнику для виробничих потреб (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику шляхом перерахування на поточний рахунок позикодавця грошових коштів у сумі 110000 грн в строк не пізніше 27 жовтня 2009 року.

Сторонами визначено, що договір укладено з моменту надання позики позикодавцем позичальникові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виконано свої зобов'язання за договором в повному обсязі та перераховано на поточний рахунок позичальника грошові кошти у розмірі, що встановлений п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, встановлених цим договором, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки від 29.04.2009р.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь  другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Проте, як встановлено судом, відповідач з порушенням п. 3.1 договору, частково виконав своє грошове зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики    № 20 від 27.04.2009р. в сумі 21000 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки від 23.09.2011р.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань з повернення коштів, позивач звернувся до першого з листом про повернення 89000 грн, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 06.12.2011р., який залишений без задоволення.

Таким чином,  на час вирішення спору відповідачем не повернуто кошти за договорами позики № 20 від 27.04.2009р. у розмірі 89000 грн  (110000 грн –21000 грн), у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Однак, доказів перерахування/повернення на рахунок позивача коштів у розмірі 89000 грн відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо повернення 89000 грн отриманих за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів перерахування/повернення відповідачем 89000 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором позики № 20 від 27.04.2009р.  становить –89000 грн.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження повернення коштів за договором.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (89000 грн) за договором відповідачем надано не було.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення коштів за договором позики № 20 від 27.04.2009р. підлягає задоволенню в сумі 89000 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 11000 грн штрафу нарахованого на розмір простроченого платежу, згідно наданого розрахунку.

Як визначено в п. 4.1. договору при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 10% від неповернутої суми позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1. ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2. ст. 549 ЦК України).

Враховуючи, що відповідачем прострочено повернення частини позики в сумі 21000 грн, а решту позики, в сумі 89000 грн, взагалі не повернуто, про що встановлено вище, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 11000 грн штрафу, згідно поданого розрахунку позивача.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договором, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6325 грн за період з 27.10.2009р. по 23.09.2011р. та інфляційних втрат у розмірі 17600 грн за період з 01.11.2009р. по 01.10.2011р.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договорами, часткове повернення коштів у сумі 21000 грн, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частину 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 17600 грн та 3% річних у сумі 6325 грн  нарахованих за прострочену суму боргу за договором.

Щодо заявленої вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 17050 грн, то суд зазначає наступне.

14.02.2012р. через загальний відділ господарського суду Київської області позивачем подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у справі № 6/001-12, право на що закріплено ст. 22 ГПК України.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно ч. 1 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, викладаються в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучаються до справи. Ця заява підписується відповідно позивачем.

Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Так, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України).  

З урахуванням матеріалів справи та поданої позивачем заяви, суд дійшов наступного висновку.

Позивач відмовився від позову в частині стягнення пені, що підтверджується його заявою.

Відмова позивача від позову не суперечить законові та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Заява підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” –Поліщуком С.Й.

В судових засіданнях, в яких був присутній позивач, судом роз'яснювались права передбачені ГПК України, зокрема, право на відмову від позову, а також наслідки такої відмови.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття відмови від позову в частині стягнення пені.

Відповідно до ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.  

Виходячи з наведеного та керуючись ч. 4 ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі № 6/001-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” до Корпорації “Енергоімпекс-Україна” про стягнення боргу в частині стягнення пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.  

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 89000 грн основного боргу, 11000 грн штрафу, 17600 грн інфляційних втрат та 6325 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволеним вимогам.

Враховуючи припинення провадження у справі в частині стягнення пені, суд дійшов висновку, що судовий збір в цій частині повертається позивачу, згідно зі ст. 7 Закону України «Про судовий збір” та п. 4.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18.  

Крім того, суд повертає позивачу заяво сплачений судовий збір у розмірі 1210 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення № 253 від 04.01.2012р. та платіжного доручення № 251 від 13.12.2011р., разом 2819,50 грн, оскільки правильна сума судового збору, яку необхідно було сплатити позивачу складає 1609,50 грн (1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (з 01.01.2012р. не менше 1073,00 *1,5= 1609,50 грн.).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі № 6/001-12 в частині стягнення пені в сумі 17050 грн припинити.

2.          Позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з Корпорації “Енергоімпекс-Україна” (код 30164107) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” (код 22646760) 89000 грн основного боргу, 11000 грн штрафу, 17600 грн інфляційних втрат та 6325 грн 3% річних, а також 1414,84 грн судового збору.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” (код 22646760) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 194,66 грн у зв'язку з припиненням провадження у справі в частині стягнення пені.

6.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “АСПО-1” (код 22646760) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1210 грн зв'язку з його переплатою під час подання позову.

Суддя                                                                                                 А.Ф.  Черногуз