Постанова

від 15.02.2012 по справі 59/216

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2012                                                                                           № 59/216

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Суліма  В.В.

суддів:            Корсакової  Г.В.

          Жук  Г.А.

за участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеєеною відповідальністю “Т.М.М.”

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 19.12.2011р. (дата підписання повного тексту 26.12.2011р.)

справа № 59/216 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Созідатель-2004”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.М.М.”

про стягнення 56209,88 грн.

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Созідатель-2004” (далі – позивач) в жовтні 2011 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.М.М.” (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 87613,55 грн. основної заборгованості з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, 876,14 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судовому засіданні суду першої інстанції 19.12.2011 р. представник позивача надав суду уточнення до позовної заяви, відповідно до яких зменшив розмір неустойки до 3 150,24 грн. та просив суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості в розмірі 56 209,88 грн. (40 537,20 грн. –основна сума боргу, 9 682,77 грн. – індекс інфляції, 2 839,67 грн. –3 % річних, 3 150,24 грн. - неустойка).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. у справі №41/205 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Т.М.М.” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Созідатель-2004” 40 537,20 грн. - суми основного боргу , 9 528,14 грн. - сума інфляційних нарахувань, 2 740,56 грн. – 3% річних, 3 150,24 грн. - сума пені, 559,56 грн. державного мита та 150,73 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Т.М.М.” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. у справі №59/216 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Созідатель-2004”.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. у справі №59/216 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю “Т.М.М.” не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду              № 01-22/4 від 15.02.2012р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв'язку з виробничою необхідністю (перебуванням судді Рєпіної Л.О. на лікарняному) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі             № 59/216 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів  Корсакова Г.В., Жук Г.А.

Представники сторін в засідання Київського апеляційного господарського суду 15.02.2012р. не з'явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р.

Враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 15.02.2012р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.М.М.” - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.09.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Созідатель-2004” та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма “Т.М.М.” було укладено договір підряду                            № 20/09-2008 (далі – договір), предметом якого згідно п. 1 договору є зобов'язання позивача  виконати для відповідача роботи по оздобленню та утепленню тильної сторони 1 поверху житлового буднику по вул. ОСОБА_1, 13 в м. Харкові (роботи), а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи, згідно цього договору.

Згідно п. 3.1. договору сторони погодили, що підрядник зобов'язується здійснювати оздоблювальні роботи відповідно до кошторису, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, що визначають ціну робіт.

Відповідно до п. 4.1 вартість робіт за даним договором складає 77 278,80 грн. в т.ч. ПДВ 12879,80 грн.

Згідно п. 6.1 договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу остаточну, обумовлену ціну після здачі роботи за умови, що роботи виконано належним чином і в погоджений строк.

Оплата виконаних робіт здійснюється відповідачем протягом п'яти днів за фактично виконані роботи після підписання актів виконаних робіт КБ-2 та КБ-3. Протягом 10 днів з моменту підписання акту здачі-приймання – остаточний розрахунок (п. 6.2 Договору).

Додатковою угодою № 1 до договору № 20/09-2008 від 04.09.2008 р. від 02.07.2009 р. сторони погодили, що вартість робіт за даним договором складає 116 932,80 грн., в т.ч. ПДВ 19488,80 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки договір підряду від 04.09.2008 р. № 20/09-2008, додаткова угода до нього № 1 від 02.09.2009 р. є дійсними, вони є підставою для виникнення відповідних прав і обов'язків у позивача та відповідача як сторін договору.

Аналіз умов угоди сторін, їх прав та обов'язків за договором дає підстави стверджувати про виникнення між ними зобов'язань, врегульованих у чинному законодавстві положеннями про договір підряду.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи (актами виконаних робіт по ф. КБ№2-в та довідками ф. КБ№3) позивачем були належним чином виконані зобов'язання з виконання оздоблювальних робіт.

Зокрема, на виконання умов договору, за актами виконаних робіт по ф. КБ№2-в та довідками               ф. КБ№3, за період вересень – листопад 2008 р., липень 2009 р. позивачем було фактично виконано і здано відповідачеві роботи по оздобленню та утепленню жилого будинку по вул. ОСОБА_1, 13 на загальну суму 77 258,40 грн.

Так, довідками про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2008 р. від 29.09.2008 р. на суму 6 721,20 грн., за жовтень 2008 р. від 30.10.2008 р. на суму 26 485,20 грн., листопад 2008 р. від 28.11.2008 р. на суму 20 766,00 грн., липень 2009 р. від 27.07.2009 р. на суму 23 286,00 грн. стверджується факт виконання позивачем та прийняття відповідачем підрядних робіт загальною вартістю 77 258,40 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що всі акти КБ№2-в та КБ№ 3 та довідки ф. КБ№3 підписані ТОВ Фірма “Т.М.М.” без жодних зауважень та заперечень.

При цьому, відповідач за виконані позивачем підрядні роботи по договору від 04.09.2008 р.                      № 20/09-2008 розрахувався частково, а саме сплатив суму заборгованості в розмірі 36 721,20 грн., що не заперечується відповідачем та підтверджується квитанцією банку від 12.11.2008 р. та кредитовим платіжним документом від 07.05.2009 р.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції не надав доказів сплати позивачу коштів за виконані ним субпідрядні роботи за спірним договором в повному обсязі.

          Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання апелянта, що строк дії даного договору закінчився 30.11.2008 р., а тому до вимог про стягнення заборгованості по акту виконаних підрядних робіт за липень 2009 р. необхідно застосовувати норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Згідно  п. 8.4. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 30.11.2008 р.

Однак, 02.07.2009 р. сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 1 до договору                       № 20/09-2008 від 04.09.2008 р., відповідно до якого сторони, у зв'язку з виникненням додаткових робіт, які прийнято позивачем до виконання по договору, дійшли до згоди укласти між собою дану додаткову угоду, а саме змінили пункти 5.1 договору № 20/09-2008 від 04.09.2008 р. та доповнили пункт 4.1 пунктом 4.1.1, зокрема вартість за даним договором складає 116 932,80 грн. в т.ч. ПДВ – 19488,80 грн. та вартість робіт, які узгоджено по додатковій угоді № 1 складає 39 654,00 грн. в т.ч. ПДВ –6 609,00 грн.

27.07.2009 р. сторонами підписані та погоджені акт приймання виконаних робіт та довідку про їх вартість у липні 2009 р., які містять як підставу складення договір № 20/09-2008 від 04.09.2008 р.

Крім того, 07.05.2009 р. відповідачем на рахунок позивача були сплачені кошти в розмірі                       30 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з призначенням платежу : "оплата по дог.                 № 20/09-2008 від 04.09.2008 р. за оздоблювальні роботи (ОСОБА_1) ПДВ 5000,00 грн." (наявна в матеріалах справи).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком  суду першої інстанції, що сторони своїми діями продовжили строк дії договору та відповідно схвалили його, а тому роботи виконані згідно акту приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних робіт за липень 2009 р. виконані на підставі договору № 20/09-2008 від 04.09.2008 р.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта стосовно заяви останнього про застосування строків позовної давності за вимогою про стягнення основної заборгованості за роботи виконані згідно акту приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008 р. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами п. 5 статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як встановлено в ч.1 статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до матеріалів справи, зокрема, з банківської виписки наданої позивачем як доказ часткової оплати суми заборгованості за договором № 20/09-2008 від 04.09.2008 р., вбачається, що 07.05.2009р. відповідач перерахував на рахунок позивача грошову суму в розмірі 30 000 грн.

Дана дія свідчить про визнання відповідачем свого боргу, оскільки, спрямована на часткове погашення відповідачем суми основної заборгованості.

Згідно п. 3 статті 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З огляду на наведене, враховуючи, що позивач звернувся з позовом до господарського суду першої інстанції 19.10.2011р., що підтверджується штампом канцелярії на титульній сторінці позовної заяви, позивачем не було пропущено строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Таким чином, вимога про стягнення основної заборгованості за роботи виконані згідно акту приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008 р. обґрунтована та підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Оскільки відповідач в порушення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 40 537,20 грн.

          Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

          Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок інфляційних та 3% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що  інфляційні підлягають стягненню в сумі 9 528,14 грн., а 3% річних в сумі  2740,56 грн.          

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.   

У п. 7.2 договору від 04.09.2008 р. № 20/09-2008 сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків за договором підряду щодо порушення строків виконання зобов'язання він сплачує позивачу неустойку, у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Позивач, відповідно до п. 7.2 договору, статей 525, 526,530 Цивільного кодексу України, ч. 1 статті 216, статті 217 та ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення зобов'язання з 30.05.2011 р. по листопад 2011 р. в розмірі 3 150,24 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивач з позовною заявою звернувся до суду 19.10.2011 р., про що свідчить реєстраційний штамп служби діловодства Господарського суду міста Києва з зазначенням часу надходження заяви до суду.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в 1 рік.

Оскільки акт прийому – передачі підрядних робіт за листопад 2008 р. підписаний 28.11.2008 р., та акт прийому – передачі підрядних робіт за липень 2009 р. підписаний 29.07.2009 р., то прострочка виконання почалась з 04.12.2008 р. та 09.08.2009 р. відповідно. А отже і пеня за прострочення виконання нараховується з першого дня прострочки (04.12.2008 р. та 09.08.2009 р. відповідно) по день оплати.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням суду першої інстанції, що оскільки позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції лише 19.10.2011 р., позовна давність має рахуватися з 19.10.2010 р. по 19.10.2011 р. і передбачений статтею 258 Цивільного кодексу України річний строк становить з 19.10.2010 р. по 19.10.2011 р.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторін у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у заяві від 05.12.2011 р., відзиві від 07.11.2011 р., та відзиві від 19.12.2011 р.

З огляду на викладене, суд першої інстанції враховуючи позовні вимоги позивача про стягнення неустойки за період з 01.06.2011 р. по листопад 2011 р., дійшов правомірно висновку про їх задоволення в сумі - 3 150,24 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належні посилання відповідача на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно того, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки  договором, а саме п. 7.2 договору від 04.09.2008 р. № 20/09-2008 сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків за договором підряду щодо порушення строків виконання зобов'язання він сплачує позивачу неустойку, у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, тобто до фактичної сплати.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

          З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

          Судові  витати   за   розгляд   апеляційної   скарги  у  зв'язку  з  відмовою  в  її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.М.М.”, залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. у справі  №59/216 - залишити без змін.

3.   Матеріали справи № 59/216 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Сулім  В.В.

Судді                                                                                          Корсакова  Г.В.

                                                                                          Жук  Г.А.