Рішення

від 06.10.2008 по справі 17/244-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/244-08

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

06.10.08                                                                                          Справа №  17/244-08

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Веріас”

до                  Товариства з обмеженою відповідальністю “Росіо”

про                стягнення 10 770,68 грн

                                                                                                          Суддя  В.Г. Суховий

Представники: згідно з протоколом судового засідання.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Веріас” (далі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Росіо” (далі –Відповідач) про стягнення                            10 770,68 грн, з яких 9 835,19 грн - основна заборгованість, 327,84 грн –пеня, 558,47 грн –інфляційні, 49,18 грн –3% річних.

Ухвалою суду від 14.04.2008р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду.

Позов обґрунтовано тим, що у жовтні 2007 року між сторонами було укладено усний договір на виготовлення та постачання товару, на підставі якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 29 761,57 грн (видаткові накладні                   № 0211 від 02.11.2007р. на суму 14 343,78 грн та № РН-0274 від 20.11.2007р. на суму 14 157,79 грн, та Акти здачі-прийняття робіт № ОУ-0000257 і № ОУ-0000276 на суму 600 + 660 = 1 260 грн на виготовлення кліше). Однак відповідачем було сплачено позивачу на підставі рахунку-фактури № СФ-00795 від 17.10.2007р. (12 627 грн.) та    № СФ-00868 від 08.11.2007р. (7 299,38 грн), всього лише 19 926,38 грн, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 9 835,19 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує посилаючись на те, що позивач не надав належних доказів передачі товару відповідачу.                            Зокрема,  посилання позивача на трьохденний строк оплати товару встановлений в рахунку-фактурі не відповідає дійсності, оскільки в рахунку-фактурі встановлено не строк здійснення платежу, а лише термін чинності самого рахунку. Також, за посиланням відповідача, надані копії податкових накладних не можуть бути доказом поставки товару позивачем, оскільки, відповідно до п. 7.2.3. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Крім того, як вбачається з наданих позивачем копії видаткових накладних №0211 від 02 листопада 2007 року та №0274 від 20 листопада 2007 року, то вони складені з порушенням вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України та взагалі носять сумнівний характер, а саме, не містять печатки ТОВ “Росіо”, в них не вказано хто і на яких підставах отримав товар, підпис сумнівний і не належить жодному уповноваженому працівнику відповідача.

У зв'язку з неподанням витребуваних документів та поданими клопотаннями про перенесення слухання розгляд справи неодноразово відкладався. В судовому засіданні 28.05.2008р. оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 06.10.2008р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві та поданому поясненні до відзиву.

Відповідач проти позову заперечив.

Представником позивача подано клопотання про передання матеріалів справи до слідчих органів прокуратури з підстав порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо ведення документів первинного бухгалтерського обліку: книги складського обліку; книги обліку довіреностей; та оформлення довіреностей.

Представник відповідача заперечив. Суд відхилив клопотання позивача, оскільки предметом доказування у даній справі є факт одержання відповідачем товарно-матеріальних цінностей за накладними та Актами здачі-прийняття робіт, а  обов'язок доказування покладено на позивача (ст. 33 ГПК України).

Водночас, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини можуть свідчити про порушення законності, що містять дії, переслідувані у кримінальному порядку, що є підставою для повідомлення про ці факти органів прокуратури.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд  в с т а н о в и в:

Між ТОВ “Росіо” та ТОВ “Торговий дім “Веріас” укладалися договори, згідно якими ТОВ “Торговий дім “Веріас” зобов'язувалося виготовити та поставити, а ТОВ “Росіо” прийняти та оплатити товар (упаковку та кліше). Зазначена обставина підтверджується і представниками сторін в судовому засіданні.

Відповідач на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур здійснював часткову оплату товару, приймав товар та після його приймання здійснював остаточну оплату товару.

Так, згідно з банківською випискою від 06.11.2007р. (а.с. 57) ТОВ “Росіо” на підставі рахунку-фактури № СФ-00847 від 05.11.2007.р. було здійснено оплату товару у сумі 3 632,85 грн, відповідно до видаткової накладної № РН-0231  від 09.11.2007р.  (а.с. 61) та Акта здачі прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000262 (а.с. 62) позивачем було передано відповідачу упаковку на суму 5 625,48 грн та кліше на суму 804,00 грн. В свою чергу, 13.11.2007р. ТОВ “Росіо” було здійснено остаточну оплату за передані товари у сумі  2 796,63 грн., що підтверджується банківською випискою від 13.11.2007р. (а.с. 59).

У зазначеному порядку відповідачем здійснювалися й інші оплати на користь позивача. Так, 19.10.2007р. відповідачем було здійснено платіж у сумі 12 627 грн., 12.11.2007р. було здійснено платіж у сумі 7 299,38 грн., 19.11.2007р. було здійснено платіж у сумі 406,70 гри (що підтверджуються банківськими виписками).

Позивач звернувся з позовом про стягнення 10 770,68 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за усним договором щодо оплати отриманого товару.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як на підставу позовних вимог, зокрема, щодо поставки відповідачу товару позивач посилається на додані до позову податкові накладні. Однак податкові накладні за своєю природою не можуть бути доказом поставки товару позивачем, оскільки, відповідно до п. 7.2.3. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. А відповідно до п. 7.3.1. зазначеного Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, копії податкових накладних, що надані позивачем, не можуть бути підтвердженням отримання відповідачем товарів, адже вони могли бути складені в момент отримання ТОВ “Торговий дім ”Веріас” грошових коштів.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень п. 7.2.6. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту, а не документом, що підтверджує отримання товарно-матеріальних цінностей чи виконання сторонами інших зобов'язань за договором.

Позивач (ТОВ “Торговий дім “Веріас”) у своїй позовній заяві також посилається на Акт виконаних робіт № ОУ-0000257 (а.с. 13) та на Акт виконаних робіт № ОУ-0000276 (а.с.19). Однак, зазначені Акти не можуть розглядатися як належні докази, оскільки не містять підпису уповноваженої особи замовника (відповідача), а тому не можуть підтверджувати приймання ТОВ “Росіо” товарів (робіт, послуг).

Що стосується наданих позивачем копій видаткових накладних № 0211 від                 02.11.2007р. (а.с. 11) та № РН-0274 від 20.11.2007р. (а.с. 18), то вони також складені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки підписані іншою особою на прізвище Чайка, як в судовому засіданні пояснили представники позивача. Довіреності чи інших доказів повноважень Чайки позивачем не надано.

Також позивачем не надано ні оригіналу, ні належним чином завірених копій довіреностей на отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей, зазначених у видаткових накладних, виданих на ім'я Деревинської Т.В. Відповідно до п.2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів.  При відпуску цінностей Довіреність залишається у постачальника.

Отже, копії довіреностей НБД № 786234 та № 786236 (а.с. 12), які надані позивачем, відповідно до п. 5 Інструкції не можуть бути доказом передачі товарно-матеріальних цінностей відповідачу, оскільки ТОВ “Торговий дім “Веріас” надав лише копію першої сторінки довіреностей, де не зазначено, які саме товари повинна отримати довірена особа, не міститься печатки підприємства та підпису відповідальної особи підприємства, що виписала довіреність, не містить зразка підпису особи, яку уповноважено за довіреністю отримати товар. Таким чином, надані ТОВ “Торговий дім “Веріас” видаткові накладні не можуть бути належним доказом передачі ТОВ “Росіо” матеріальних цінностей.

Також, як на підставу позовних вимог, зокрема, щодо поставки відповідачу товару та виникнення у відповідача зобов'язань у трьохденний строк оплатити отриманий товар, позивач в позовній заяві посилається на рахунок-фактури № СФ-00795 від 17.10.07р. та № СФ-00868 від 08.11.07р. Однак, зазначені рахунки-фактури не можуть підтверджувати факту поставки позивачем товару відповідачеві, оскільки вони виставлені для їх оплати і не містять відомостей та підпису представника відповідача про отримання товару.

Необґрунтованим є посилання позивача на встановлення строку в рахунках-фактурах, оскільки в рахунку-фактурі встановлено не строк здійснення платежу, а лише термін чинності самого рахунку.

Судом було викликано в судове засідання головного бухгалтера ТОВ “Росіо” Деревинську Т.В., відповідно до пояснень якої (а.с. 102) в бухгалтерських звітах ТОВ “Росіо” відсутні дані про отримання товарно-матеріальних цінностей по накладним                  № 211 від 02.11.2007р. та № 274 від 20.11.2007р.

В процесі розгляду справи судом було витребувано Книгу обліку довіреностей ТОВ “Росіо” за 2007 рік (а.с. 88-90), відповідно до якої довіреності за № 786234 від 02.11.2007р. та № 786236 від 16.11.2007р. були видані Деревинській Т.В., а потім анульовані та відповідно до Акту на списання використаних бланків суворої звітності від 24.03.2008р. (а.с. 92) списані.

Оригінали довіреностей НБУ № 786234 та № 786236 були надані відповідачем для огляду суду (копії а.с. 91). Судом встановлено, що на оригіналах зазначених довіреностей відсутній підпис особи, якій видається довіреність –Деревинської Т.В. У графах “Керівник підприємства” і ”Головний бухгалтер” проставлено підпис тієї ж особи, якій було видано довіреність - Деревинської Т.В., що нею не заперечувалось в судовому засіданні.

Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 затверджено Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей.

Надані відповідачем суду Книга обліку довіреностей ТОВ “Росіо” на 2007 рік та довіреності серії НБУ № 786234 і № 786236 оформлені з порушенням:

-          пункту 3 Інструкції (Книга обліку довіреностей не скріплена підписами керівника та головного бухгалтера;

-          пункту 5 –не має підпису керівника підприємства на довіреності; довіреність на ім'я Деревинської Т.В. видана і підписана самою Деревинською Т.В.;

-          пункту 7- видано довіреність, яка частково не заповнена –відсутній зразок підпису особи (Деревинської Т.В.) на ім'я якої вона виписана.

Книга складського обліку матеріалів (а.с. 93-95) також не скріплена підписом відповідальних осіб, а лише печаткою ТОВ “Росіо”, що не відповідає вимогам законодавства.

Виходячи з наведеного, надані відповідачем ТОВ “Росіо” зазначені матеріали (книга обліку довіреностей на 2007 рік, довіреності серії НБУ № 786234 і № 786236, книга складського обліку матеріалів) суд не приймає як належні докази відповідача.

Водночас, у вирішенні даного спору слід врахувати таке.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено належними засобами доказування фактів отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей, на що він посилається в позовній заяві.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 9 835,19 грн основного боргу, пені (327,84 грн), інфляційних (558,47 грн) та 3% річних (49,18 грн) задоволенню не підлягають, а в позові слід відмовити.

Судові (господарські) витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49,  82-85, 90 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

           У позові відмовити повністю.

Суддя