Постанова

від 13.02.2012 по справі 5002-1/2467-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5002-1/2467-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2012 року Справа № 5002-1/2467-2011

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Рибіної С.А.,

суддів                                                                      Гоголя Ю.М.,

                                                                                          Лисенко В.А.,

за участю:

позивача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вездеход-Таврида";

відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Відкрите акціонерне товариство "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст";

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун  Л.О.) від 04 жовтня 2011 року у справі № 5002-1/2467-2011

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "Вездеход-Таврида" (вул. Еременко, 24, кім. 4,Феодосія,98100)

до Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" (вул. Фрунзе, 5,Леніне,98200)

про стягнення 614480,20 грн.                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Вездеход-Таврида" звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" про стягнення суми боргу в розмірі 420000,00 грн, пені - 112951,23 грн, 3% річних -      21048,97 грн, інфляційного відшкодування - 60480,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов'язки щодо оплати за отриманий товар за договором купівлі-продажу №23 від 25 серпня 2009 року.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем не надано суду належних доказів отримання відповідачем товару за договором, що в свою чергу свідчить про фіктивність правочину. Крім того, відповідач вказав про сплив строку позовної давності щодо нарахування пені.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від               04 жовтня 2011 року у справі №5002-1/2467-2011 позов задоволено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вездеход-Таврида" заборгованість в сумі 420000,00 грн., пеню в сумі 112951,23 грн, річні в розмірі 21048,97 грн, інфляційне відшкодування в розмірі 60480,00 грн, державне мито в розмірі 6145,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Задовольняючи вимоги про стягнення основного боргу, господарський суд першої інстанції виходив з наявності в матеріалах справи доказів отримання товару, а саме: товарної накладної та акту прийому-передачі товару, які в свою чергу підписані відповідачем та скріплені печаткою підприємства.

Одночасно позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційного відшкодування, 3 % річних та пені судом були задоволені на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та статті 549 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, Відкрите акціонерне товариство "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 жовтня 2011 року у справі №5002-1/2467-2011, прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду повністю.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ним було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, проте, суд першої інстанції відмовив у задоволенні даного клопотання, тим самим порушивши статтю 22 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає право на участь у судовому засіданні. Також зазначив, що судом не було витребувано доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для повного та всебічного вирішення спору. Відповідач також вказав на фіктивність правочину, оскільки позивачем не надані відомості про прийомки ангару відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, яка затверджена Постановою Державного арбітражу при Раді міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966. Інші доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від           12 січня 2012 року апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Рибіної С.А., суддів Гоголя Ю.М., Лисенко В.А. та призначена до розгляду на 30 січня 2012 року.

Ухвалою суду від 30.01.2012 у зв'язку з неявкою сторін та необхідністю витребування додаткових доказів по справі розгляд апеляційної скарги відкладений на 13.02.2012.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 13.02.2012 не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, сторони свої позиції висловили у письмових поясненнях, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 25.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вездеход-Таврида" (продавець) та Відкритим акціонерним товариство "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" (покупець) укладений договір купівлі-продажу №23 (далі –договір, т.1 а.с. 8-9), відповідно до умов якого продавець зобов'язується на умовах, передбачених цим договором, виготовити та передати у власність покупця металоконструкції (ангар 100*12*6), а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та сплатити вартість поставленої продукції.

Договір вступає в дію з моменту  підписання (пункт 9.5 договору).

Згідно пункту 2.1 договору найменування, ціна та вартість продукції вказується у товарній накладній.

Загальна вартість договору складає 420000,00 грн (пункт 2.2 договору).

Згідно пунктів 3.2 та 3.3 договору приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється згідно Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 та про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

В пункті 4.1 договору зазначено, що продукція повинна бути поставлена покупцю у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту підписання договору.

Відповідно до пункту 5.3 договору оплата здійснюється відповідно до графіку платежів.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар (металеву збірно-розбірну конструкцію (ангар 100*12*6) на загальну суму 420000,00 грн.

Даний факт підтверджується накладною №1/23 від 27.08.2009 (т.1 а.с.37).

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить відповідний підпис посадової особи товариства на зазначеній накладній, а також підписаний та скріплений печатками сторін у справі акт №1/23 прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей (т.1 а.с.36).

В акті №1/23 зазначено, що  покупець не має жодних претензій по якості та кількості поставленого товару. Крім того, акт містить відомості щодо виконання продавцем усіх умов укладеного договору.  

Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, що й стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню частково, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі –продажу, за яким позивач передав у власність відповідача товар, який відповідач повинен був оплатити.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).  

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526  Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином  відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна  його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Колегією суду апеляційної інстанції досліджені матеріали справи та встановлено, що в пункті 5.3 договору зазначено, що оплата здійснюється відповідно до графіку платежів.

Проте, сторонами не підписувався графік платежів, тому, у відповідності зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець повинен був оплатити товар після його прийняття, тобто в даному випадку на наступний день після підписання акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей –28 серпня 2009 року, як того вимагає стаття 253 Цивільного кодексу України.

Докази оплати вартості товару відповідач не має, суду не надав.

Дослідивши доводи апеляційної скарги судова колегія зазначає наступне.

Заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої  інстанції норм процесуального права, яке виразилося у відмові у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання в зв'язку з хворобою керівника відповідача, що призвело до порушення права відповідача на захист.

Даний довід не приймається судом апеляційної інстанції з тих підстав, що протягом розгляду спору судом було призначено чотири судових засідання 05.07.2011, 18.08.2011, 08.09.2011, 04.10.2011. На двох з них був присутній представник відповідача, який мав можливість надати додаткові докази або пояснення по справі.

Крім того, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

У клопотанні про відкладення розгляду справи відповідач не зазначив, яким саме чином його нез'явлення у судове засідання унеможливує розгляд скарги по суті.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою судом першої інстанції не визнавалась судова колегія вважає, що у суду першої інстанції було право відмовити у відкладенні розгляду справи.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається, серед іншого, на те, що суд першої інстанції в порушення статті 38 Господарського процесуального кодексу України не витребував додаткові документи для повного та всебічного вирішення спору.

Судова колегія зазначає наступне.

Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

До прийняття рішення судом першої інстанції не було заявлено жодного клопотання від відповідача про витребування тих чи інших документів.

В матеріалах справи міститься відзив на позов, в якому, зокрема, було заявлено клопотання про витребування додаткових доказів, але був зареєстрований 05 жовтня 2011 року, тобто вже після оголошення 04.10.2011 вступної та резолютивної частини рішення.

Таким чином, твердження відповідача про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.

Відкрите акціонерне товариство „Ленінський ремонтно-механічний завод „Металіст” зазначило, що ним тричі подавався зустрічний позов про визнання договору від 25.08.2009 недійсним, однак з різних  підстав зустрічний позов не прийнятий судом до спільного розгляду. Текст зустрічного позову доданий до апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку незгоди із ухвалами про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду заявник мав право та можливість оскаржити їх до суду апеляційної інстанції. Оскільки Відкритим акціонерним товариством „Ленінський ремонтно-механічний завод „Металіст” це здійснено не було та зустрічна позовна заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції в межах даної справи, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості розглядати її вимоги у відповідності з нормами частини третьої статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження відповідача про відсутність належних доказів досудового врегулювання спору є неспроможним, оскільки ані умовами договору №23 від 25.08.2009, ані нормами чинного законодавства не встановлений обов'язок досудового врегулювання спору в даному випадку.

Не може бути прийнятий судом довід відповідача про те, що позивачем не надані відомості про приймання ангару відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, яка затверджена Постановою Державного арбітражу при Раді міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966, у зв'язку із наступним.

Приймання продукції за кількістю здійснюється згідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 (пункт 3.2 договору).

Згідно пункту 3.3 договору прийомка продукції за якістю здійснюється згідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Матеріалами справи підтверджено, що товар прийнятий відповідачем, про що свідчить відповідний підпис посадової особи товариства на зазначеній накладній, а також підписаний та скріплений печатками сторін у справі акт №1/23 прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, в якому зазначено, що  покупець не має жодних претензій щодо якості та кількості поставленого товару. Крім того, акт містить відомості щодо виконання продавцем усіх умов укладеного договору.  

Згідно вимог зазначених вище Інструкцій приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться у точній відповідності із стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідних документах, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок, специфікація і т. п.). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що поступила, і в акті указується, які документи відсутні.

При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркіровки продукції, що поступила, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркіровці і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (пункт    14 Інструкції № П-7), одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому указує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості і змішенню з іншою однорідною продукцією.

Таким чином, належними доказами невідповідності якості товару та його кількості є акти, які складаються відповідачем до закінчення приймання продукції. Ці акти у відповідача відсутні, суду не надані, а актом №1/23 від 27.08.2009  підтверджена відповідність якості товару та його кількості.

Доводи  заявника, що угода є фіктивною та товар фактично ним не отриманий, не підтверджуються належними в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу доказами.

Доводи Відкритого акціонерного товариства „Ленінський ремонтно-механічний завод „Металіст” щодо відсутності у позивача проектно-технічної документації на об'єкт, технічного паспорту товару та інших документів, які, на думку відповідача, повинні бути йому передані при передачі товару не враховуються судом, оскільки спір виник з підстав невиконання відповідачем умов договору та факт виготовлення товару не є предметом даного спору.

Крім того, згідно пункту 4.2 Договору сторони домовилися, що одночасно з передачею товару позивач (продавець) надає відповідачеві (покупцю) документи: товарну накладну, податкову накладну та акт приймання передачі майна. Домовленості щодо передачі інших документів сторонами не досягнуто, тому їх витребування є безпідставним.

Як встановлено вище, при отриманні товару відповідач повинен був отримати певні документи, а у випадку їх відсутності зазначити про це в акті.

Оскільки в акті приймання-передачі майна № 1/23 від 27.08.2009 немає зазначення про відсутність необхідних документів, судова колегія дійшла висновку, що умови договору щодо передачі документів позивачем виконані.

Посилання відповідача на відсутність у директора повноважень на укладення договору № 23 від 25.08.2009 не може бути прийнято судом, оскільки даний договір на момент вирішення спору є дійсним, на розірваний сторонами та не визнаний судом недійсним.

Доводи заявника щодо невизнання ним даної угоди при звірці взаєморозрахунків на приймається судом, оскільки стягнення заборгованості за угодою чинне законодавство України не пов'язує із визнанням боргу відповідачем.

Посилання відповідача на анулювання боргу та угоди не підтверджується належними в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, тому не враховується судом.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 420000,0 грн. Рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Крім того, позивач просив стягнути основний борг з урахуванням інфляційного відшкодування та річних.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким,  що  прострочив, якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

На підставі наведених норм права, господарський суд цілком правомірно визнав вимоги позивача про нарахування інфляційного відшкодування та 3% річних  обґрунтованими.

У зв'язку із відсутністю в матеріалах справи розрахунку розміру інфляційного відшкодування та 3% річних судова колегія витребувала цей розрахунок у позивача. На вимогу суду даних розрахунок Товариством з обмеженою відповідальністю не наданий, тому судова колегія при розрахунку даних сум виходить з наступного.

Як було встановлено судовою колегією, обов'язок сплатити отриманий товар на підставі статті 222 Господарського кодексу України, статей 253, 692 Цивільного кодексу України, виник у Відкритого акціонерного товариства „Ленінський ремонтно-механічний завод „Металіст” 28 серпня 2009 року.

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягає застосування за весь час прострочення.

Таким чином, період нарахування даного виду відповідальності є: з 28.08.2009 по 10.06.2009.

При проведенні судом перевірки розрахунку інфляційного відшкодування, судова колегія встановила, що сума інфляційного відшкодування заявлена позивачем, складає 60480,00 грн., в той час, як за розрахунком відповідно до норм чинного законодавства інфляційне відшкодування складає 81480,00 грн на підставі наступного розрахунку:

Сума боргу (грн.)Період заборгованостіСередній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

420000.028.08.2009 - 10.06.20111.19481480.00501480.00

При проведенні судом перевірки розрахунку 3% річних, суд встановив, що сума 3% річних заявлена позивачем, складає 21048,97 грн, та розрахунок відповідно до норм чинного законодавства складає 22507,40 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

420000.028.08.2009 - 10.06.20116523 %22507.40

Оскільки заявлені позивачем суми інфляційного відшкодування та 3% річних  менші, ніж у розрахунку суду, то вимоги позивача в цих частинах підлягають  задоволенню судом в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині визнано судовою колегією правильним.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню.

Однак відповідач у відзиві на позов зазначив про сплив строку позовної давності щодо нарахування пені.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачена спеціальна позовна давність, так, відповідно до частини другої цієї статті  позовна давність в один рік застосовується,  зокрема,  до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).  

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судовою колегією апеляційної інстанції, обов'язок оплатити товар у відповідача настав 28 серпня 2009 року, таким чином перебіг строку позовної давності зі стягнення пені, відповідно, розпочався  28 серпня 2009 року та закінчився 28 серпня 2010 року.

Письмове клопотання про відновлення строку спеціальної позовної давності представником позивача при розгляді даної справи перед судом не було заявлено, доказів наявності поважної причини його пропуску суду не надано.

На підставі вищевикладеного судова колегія дійшла висновку про необхідність відмови у позові в частині стягнення пені.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та зводяться до довільного тлумачення норм законодавства.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та, як слідство, невірне застосування ним норм матеріального права. Це дає підстави суду апеляційної інстанції для скасування рішення у справі в частині стягнення пені.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони процесу пропорційно задоволеному розміру позовних вимог.  

Керуючись статтями 49, 101,  пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від            04 жовтня 2011 року у справі № 5002-1/2467-2011 скасувати в частині стягнення пені в розмірі 112951,23 грн. В цій частині у позові відмовити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ленінський ремонтно-механічний завод "Металіст" (98200, Автономна Республіка Крим, смт. Леніне, вул. Фрунзе, 5; банківські реквізити: рахунок 260003013151 у відділенні №4564 "Державний ощадний банк України", МФО 384146, ідентифікаційний код 20681350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вездеход-Таврида" (98100, Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, вул. Єрьоменка, 24, кім. 4; банківські реквізити: рахунок 260000113700 у ВАТ Банк "Морський", МФО 324742, ідентифікаційний код 19002651) заборгованість в сумі     420000,00 грн, 3% річних в розмірі 21048,97 грн, інфляційне відшкодування в розмірі 60480,00 грн, державне мито в розмірі 5015,29 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 192,62 грн.

В іншій частині позову відмовити.”  

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  С.А. Рибіна

Судді                                                                                Ю.М. Гоголь

                                                                                В.А. Лисенко