Рішення

від 22.09.2008 по справі 17/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.08                                                                                 Справа № 17/25

За позовом  Відкритого акціонерного товариства „Холдінгова компанія „Луганськтепловоз”, м. Луганськ

до Дочірнього підприємства „Три толстяка” Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агростар”, м. Луганськ

про стягнення  17141 грн. 00 коп.

                                                                                                           Суддя   Фонова О.С.                                                

                                                   Представники:

від позивача –Лисенко Н.В. –юрисконсульт 1-ї категорії юр. відділу, довіреність            № 863-9 від 02.01.2008

від відповідача –не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 9687 грн. 60 коп., пені в сумі 6252 грн. 43 коп., інфляційних нарахувань за весь час прострочення 1098 грн. 20 коп., 3 %   річних у сумі   102 грн.  77 коп. –всього 17141 грн. 00 коп.  

Відповідач відзив  на позовну заяву суду не надав, явку повноважного та компетентного представника у судові засідання 11.08.2008, 26.08.2008, 04.09.2008, 18.09.2008, 22.09.2008 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстр. номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п. 19)… дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затв. наказом ВГСУ від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

До повноважень суду  не  віднесено встановлення  фактичного місцезнаходження учасників  судового  процесу  на час вчинення тих чи інших процесуальних  дій.   Тому   відповідні   процесуальні   документи надсилались  згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, станом на час розгляду справи.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів,  заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, суд

 в с т а н о в и в:

Між Відкритим акціонерним товариством „Холдінгова компанія „Луганськтепловоз” (позивач у справі) та  Дочірнім підприємством „Три толстяка” Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агростар” (відповідач у справі) було укладено договір про надання послуг службами  від 03.09.2007  № 30   (далі – Договір).

Згідно Договору Компанія (позивач) надає  Підприємству (відповідач) послуги службами УЕБ та режиму (ВОХР) у відповідності до переліку послуг згідно Додатку № 1 до Договору, а підприємство зобов'язується сплачувати вартість послуг в строки та на умовах  Договору.

Згідно п. 3.1 Договору, за послуги, що надаються Підприємству,  встановлюється орієнтовна сума Договору: ВОХР –20481 грн. 12 коп.,  ПДВ –4096 грн. 22 коп.

Пунктом 3.2. Договору, передбачено, що Підприємство здійснює оплату послуг  щомісячно до 15 числа поточного місяця в формі передплати 100%.

Проте, відповідач умови Договору порушив та не сплатив надані послуги  період з вересня 2007 по лютий 2008. У зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 9687 грн. 60 коп., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Відповідачем відзиву на позовну заяву та пояснень стосовно суті спору не надано.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським  визнається  зобов'язання,  що  виникає  між суб'єктом  господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  Господарським  кодексом,  в силу  якого  один  суб'єкт  (зобов'язана  сторона,  у  тому  числі боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну дію господарського чи управлінсько-господарського  характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати  роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій,  а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

Згідно  ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені  договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України передбачено, якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за   плату, замовник  зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що позивач надав послуги, передбачені Договором відповідачу.

Також встановлено, що зобов'язання по перерахуванню позивачеві оплати за зазначені послуги згідно договору від 03.09.2007 № 30, в обумовлені договором строки відповідачем виконані  не були.

У зв'язку з несплатою вартості наданих послуг, позивачем було виставлено відповідачу платіжну вимогу № 308 від 21.01.2008 на суму 2016 грн. 00 коп.  та платіжні вимоги-доручення № 359 та № 379 від 13.02.2008 та  на суму 5655 грн. 60 коп. та 2016 грн. 00 коп. відповідно, вручення яких підтверджується матеріалами справи (а.с.44-45), однак відповідачем сплати на ці суми здійснено не було.

Отже, матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем  у сумі  9687 грн. 60 коп.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення  пені у сумі  6252 грн. 43 коп. Однак вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідальність за несвоєчасне здійснення грошових зобов'язань передбачена сторонами у п. 4.2 Договору у вигляді пені в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Розмір неустойки,  встановлений законом, може бути збільшений у договорі (ч. 2 ст. 551 ЦК України). Проте, правило  вказаної  норми  є  загальним  і  не виключає застосування    спеціальних    правил    Закону    України    „Про відповідальність за  несвоєчасне  виконання  грошових зобов'язань”  від 22.11.1996 №  543/96-ВР  щодо  обмеження  пені  за  прострочення  виконання грошових зобов'язань (див. Постанову ВГСУ у справі № 9/269-04 від 26.01.2006).

Отже, в законодавстві виділяється законна неустойка та договірна неустойка.

Договірна неустойка встановлюється за домовленістю сторін. Стаття 1  Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” зазначає, що платники  грошових  коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін.

Однак, відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені,  передбачений статтями 1 та  2  цього Закону,  обчислюється  від  суми  простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної  облікової ставки   Національного   банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з  частиною  другою  статті  343 ГК України  платник грошових коштів сплачує на користь одержувача  цих  коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,  що встановлюється за згодою сторін,  але  не  може  перевищувати  подвійної  облікової  ставки Національного   банку   України,   що  діяла  у  період,  за  який сплачується пеня.

Як зазначено у Інформаційному листі Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від  07.04.2008  № 01-8/211, положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання  грошових  зобов'язань” не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже, діюче законодавство передбачає обмеження щодо стягнення розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Позивачем в договорі встановлена пеня у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, що перевищує законне обмеження. Тому, в даному випадку застосовується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, обґрунтовано заявленою та такою, що підлягає задоволенню є пеня за платіжною вимогою № 308 від 31.01.2008 у сумі 163 грн. 55 коп., за платіжною вимогою-дорученням № 359 від 13.02.2008 –у сумі 427 грн. 79 коп. та за платіжною вимогою-дорученням  № 379 від 13.02.2008 –у сумі 152 грн. 51 коп., всього пеня у сумі 743 грн. 85 коп.

Крім того, позивач просить стягнути 3% річних у сумі 102 грн. 77 коп. та інфляційні нарахування у сумі 1098 грн. 20 коп.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо  розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже,  вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 102 грн. 77 коп. та інфляційні нарахування у сумі 1098 грн. 20 коп. відповідають чинному законодавству,  є обґрунтованими, вірно нарахованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення боргу у сумі 9687 грн. 60 коп., інфляційних нарахувань у сумі 1098 грн. 20 коп., 3% відсотків річних у сумі 102 грн. 77 коп. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю, а вимога про стягнення пені у сумі  6252 грн. 43 коп. задовольняється частково. Стягненню підлягає пеня у сумі 743 грн. 85 коп.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3  Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993, державне мито з заяв майнового характеру, що подаються  до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів   громадян   і   не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 17141 грн.,  отже державне мито складатиме 171,41 грн., тоді як позивачем сплачено 171,42 грн.  Зайве сплачене держане мито у сумі 0,01 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України,            п. «а» ч. 2 ст. 3, 8 Декрету КМ України «Про державне мито», суд

       в и р і ш и в :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Дочірнього підприємства „Три толстяка” Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агростар”,                м. Луганськ,  вул. Фрунзе, 107, ідентифікаційний код 33620014 на користь Відкритого акціонерного товариства „Холдінгова компанія „Луганськтепловоз”,   м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, ідентифікаційний код 05763797   борг у сумі 9687 грн. 60 коп., пеню у сумі 743 грн. 85 коп., інфляційних нарахувань у сумі 1098 грн. 20 коп., 3% відсотків річних у сумі 102 грн. 77 коп.; витрати по сплаті державного мита у сумі 116 грн. 32 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 80 грн. 08 коп.,  видати наказ.

3.          В решті позовних вимог відмовити.

4.          Повернути Відкритому акціонерному товариству „Холдінгова компанія „Луганськтепловоз”, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, ідентифікаційний код 05763797, зайве сплачене державне мито у сумі 0,01 грн.

Підставою для повернення державного мита є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення               10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення:  24.09.2008.

Суддя                                                                                       О.С. Фонова