Постанова

від 01.10.2008 по справі 38/360

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

38/360

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 01 жовтня 2008 р.                                                                                    № 38/360  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

Мележик Н.І.,

Михайлюка М.В.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційне

подання                                                            Першого заступника Генерального

прокурора України в інтересах держави

в особі Кабінету Міністрів України та

Міністерства оборони України

на постанову                                     Київського апеляційного

господарського суду від 15.05.2008 року

у справі                                                  № 38/360

господарського суду                              міста Києва

за позовом                                                  Першого заступника Генерального

прокурора України в інтересах держави

в особі Кабінету Міністрів України та

Міністерства оборони України

до                                                          Товариства з обмеженою відповідальністю

"Еліт Буд Сервіс 2005"

про                                                            визнання недійсними договорів від

28.12.2005 року та від 22.02.2006 року

та за зустрічним позовом                   Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                           "Еліт Буд Сервіс 2005"

до відповідачів:                                        1) Кабінету Міністрів України;

2) Міністерства оборони України;

про                                                             визнання договорів такими, що

відповідають вимогам чинного

законодавства

за участю представників:

прокуратури –Коцура А.В.;

позивача (за первісним позовом) –Совенко В.В.;

відповідача (за первісним позовом) –Костенко І.М.;

встановив:

У жовтні 2007 року Перший заступник Генерального прокурора України пред'явив у господарському суді позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Буд Сервіс 2005" про визнання недійсним договору № 227/ДБ-4СПЗ від 28 грудня 2005 року про пайову участь у будівництві та договору № Д\у 1\4 СПЗ від 22 лютого 2006 року про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві.

Заперечуючи проти позову, відповідач –ТОВ "Еліт Буд Сервіс 2005" у грудні 2007 року пред'явив зустрічний позов до Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України про визнання договорів такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 лютого 2008 року у справі № 38/360 (колегія суддів у складі: Власов Ю.Л –головуючого, Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю.) первісний позов задоволено: визнано недійсним договір № 227/ДБ-4СПЗ від 28 грудня 2005 року про пайову участь у будівництві та договір № Д\у 1\4 СПЗ від 22 лютого 2006 року про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві, укладених між Міністерством оборони України та ТОВ "Еліт Буд Сервіс 2005"; постановлено стягнути з ТОВ "Еліт Буд Сервіс 2005" 42,50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Міністерства оборони України 42,50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволені зустрічного позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на те, що положення договору № 227/ДБ-4СПЗ від 28 грудня 2005 року про пайову участь у будівництві та договору № Д\у 1\4 СПЗ від 22 лютого 2006 року про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві суперечить вимогам ст.ст. 77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", ст.ст. 1130, 1132, 1133, ст. 1134 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2008 року (колегія суддів у складі: Рєпіної Л.О. –головуючого, Суниці О.Ф., Буравльова С.І.) рішення скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволені первісного позову та задоволення зустрічного позову. Визнано договір № 227/ДБ-4СПЗ від 28 грудня 2005 року про пайову участь у будівництві та договір № Д\у 1\4 СПЗ від 22 лютого 2006 року про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Постанова мотивована посиланнями на ту обставину, що спірні договори відповідають вимогам ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України та положенням ст.77, 125 Земельного кодексу України, а чинним законодавством не заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення, крім того, суд врахував, що земельна ділянка не є вкладом Міністерства у спільну діяльність сторін, оскільки у спірних договорах йдеться лише про право відмови від постійного користування такою земельною ділянкою.

В касаційному поданні Перший заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України просить скасувати постанову апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційного подання, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова апеляційного господарського суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи,  28 грудня 2005 року між Міністерством оборони України та ТОВ "Еліт Буд Сервіс"  укладено  договір № 227/ДБ-4 СПЗ про пайову  участь у будівництві, відповідно до умов якого предметом є пайова участь сторін у проектуванні та будівництві групи житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, орієнтовно загальною площею приміщень 36 000 кв.м на земельній ділянці площею 16 га, яка розташована на території військового містечка № 41 по вул. Коноплянська 22 в Оболонському районі м. Києва.

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що Міністерство оборони України вносить свій пай у вигляді права користування земельною ділянкою шляхом надання цієї ділянки під будівництво. Відповідно до визначення, наданого пунктом 1.1. Договору, „ділянка” –земельна ділянка орієнтовною площею 16 га, розташована по вул. Коноплянська 22 в Оболонському районі м. Києва, яка підлягає відведенню для будівництва замовнику рішенням Київської міської Ради. Частка Міністерства оборони України в об'єкті становить 25 % площі завершеного будівництва. (пункт 3.2. Договору).

Згідно пункту 2.2.1 договору відповідач вносить пай у вигляді грошових коштів, направлених на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1. договору, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об'єкту в порядку, передбаченому договором. Частка  відповідача в об'єкті становить 75 % площі завершеного будівництва.

Пунктом 4.1.1. договору на Міністерство оборони України покладено обов'язок, відповідно до вимог діючого законодавства, змінити цільове призначення та оформити всю необхідну землевпорядну документацію на земельну ділянку, а пунктом 4.1.2. Міністерство оборони України зобов'язано в 60-денний строк з дня підписання даного Договору звільнити земельну ділянку, шляхом списання в установленому порядку, з наступним демонтажем та знесенням всіх будівель та споруд, які знаходяться на даній земельній ділянці.

Умовами договору передбачена можливість відчуження Міністерством оборони України належної йому частки в об'єкті на користь відповідача, що оформляється додатковим договором. У цьому випадку пункт 4.1.3. договору зобов'язував Міністерство оборони України звернутись в установленому порядку до Київської міської Ради з відповідним зверненням про вилучення та передачу на користь відповідача земельної ділянки.

22 лютого 2006 року між сторонами укладено договір № Д/у 1/4 СПЗ  про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання  договору № 227/ДБ-4 СПЗ про пайову участь у будівництві від 28 грудня 2005 року, за умовами якого Міністерство оборони України зобов'язується здійснити відчуження своєї частки на користь ТОВ "Еліт Буд Сервіс 2005". Вартість частки, що відчужується становить 21 456 000 грн.  Відповідно до пункту 4.2. договору на відповідача покладено обов'язок протягом 60 банківських днів з дати підписання цього договору сплатити вартість частки у вигляді 100 % авансу. Міністерство оборони України протягом 10-ти днів з моменту отримання вищезазначених грошових коштів, зобов'язане звернутись у встановленому порядку до Київської міської Ради з відповідним листом про зміну цільового призначення земельної ділянки, її вилучення та надання під будівництво.

Місцевий суд, приймаючи рішення у даній справі про задоволення подання Першого заступника Генерального прокурора України та визнаючи недійсним договір № 227/ДБ-4СПЗ від 28 грудня 2005 року про пайову участь у будівництві та договір № Д\у 1\4 СПЗ від 22 лютого 2006 року про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві, виходив з того, що Міністерством оборони України не може бути надана, як внесок у спільну власність земельна ділянка, оскільки останній не є власником і землекористувачем земельної ділянки та нерухомого майна, яке на ній розміщено. При цьому, суд послався на те, що землі оборони мають використовуватися для розміщення і постійної діяльності військових частин та перебувати у державній або у певних випадках комунальній власності, але ніяким чином не у приватній.

Вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарський суд також дійшов висновку, що спірними договорами сторони фактично змінюють цільове призначення земельної ділянки, а саме: з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 6 Закону України "Про Збройні Сили України".

Разом з тим, судом встановлено, що при укладенні оскаржуваного договору порушено вимоги Указу Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993 року №240/93, яким введено в дію Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, в частині перевищення граничної частки житла, що отримує відповідач за спірним договором від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла.

Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки місцевим судом не враховано положення глави 77 ЦК України, якою передбачена можливість здійснення спільної діяльності без об'єднання вкладів учасників. Тому, положення § 2 глави 77 ЦК України, що регламентують відносини сторін за договором простого товариства, у даному випадку  не підлягають застосуванню. Умовами договору про пайову участь № 227/ДБ-4 СПЗ  від 28 грудня 2005 року, які відповідно до статті 628 ЦК України становлять його зміст, не передбачено внесення зазначеної земельної ділянки у спільну діяльність.

Також апеляційним судом зазначено, що земельна ділянка не може бути вкладом Міністерства оборони України у спільну діяльність сторін, так як у спірному договорі мова йде про право відмови від постійного користування нею, а не про продаж або передачу її Відповідачу, так як Міністерство не є власником земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка перебуває у розпорядженні Київської міської ради.

Таким чином, безпідставним є посилання суду першої інстанції на фактичну зміну цільового призначення земель. Цей висновок суду спростовується пунктами 4.1.1, 4.1.4 договору про пайову участь № 227/ДБ-4СПЗ від 28.12.2005 року, якими на Міністерство оборони України покладено обов'язок відповідно до вимог діючого законодавства змінити цільове призначення та оформити всю необхідну землевпорядну документацію на земельну ділянку; позивач 2 від свого імені та за рахунок внесків сторін зобов'язаний виконати функції замовника будівництва об'єкту, в тому числі всі дії (роботи) підготовчо-організаційного етапу будівництва об'єктів, з одержанням всіх необхідних погоджень та дозволів, проекту відведення та оренди земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво об'єктів, технічних умов, архітектурно-планувальних завдань, експертизи, а також всі інші роботи, необхідні для будівництва.

Земельна ділянка до відмови землекористувача від її використання та до зміни її цільового призначення продовжує знаходитись у користуванні Міністерства оборони України з дотриманням ст. 20 ЗК України –з розміщенням на ній військової частини, тобто продовжує використовуватись за цільовим призначенням, що підтвердив наданими довідками заявник позову.

Також Київський апеляційний господарський суд правильно зазначив про те, що чинне законодавство не забороняє укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документів, що підтверджує право на неї, забороняється, але умовами договору визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву можуть розпочинатися тільки після оформлення всієї документації. Припинення права постійного користування названою земельною ділянкою буде здійснюватися Міністерством шляхом добровільної відмови за його заявою до власника земельної ділянки, що відповідає вимогам статті 142 Земельного кодексу України та умовам договору і додаткової угоди.

Крім того, в оскаржуваній постанові апеляційний суд дійшов правильного висновку, що при укладенні оскаржуваного договору не порушено вимоги Указу Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993 року №240/93, яким введено в дію Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, в частині перевищення граничної частки житла, що отримує відповідач за спірним договором від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, оскільки Указом Президента України від 11.09.2002р. №818/2002 „Про поширення чинності та продовження строку дії Указу Президента України від 1.07.1993р. №240” дію Указу №240 поширено на інвестування будівництва та придбання житла для прокурорів і слідчих органів прокуратури та членів їх сімей до 31.12.2005р.

Водночас, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо удаваності договору від 22 лютого 2006 року № Д/у 1/4 СПЗ про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору № 227/ДБ-4 СПЗ про пайову участь у будівництві від 28 грудня 2005 року, який приховує незаконну купівлю-продаж військового майна, оскільки за змістом ст. 235 ЦК України правочин, є удаваним, якщо він приховує дійсну мету, досягнення якої прагнули сторони при укладенні такого правочину. Однак, як встановлено судами, метою спірного договору є задоволення соціально-побутових потреб військовослужбовців, зокрема, у забезпечені житлом, а не перехід права власності на військове майно.

З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Твердження касаційного подання про те, що постанова апеляційного господарського суду необґрунтована, прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання Першого заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2008 року у справі № 38/360 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська

СуддіН.І. Мележик

М.В. Михайлюк