Постанова

від 02.10.2008 по справі 4/2783-11/451

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/2783-11/451

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 жовтня 2008 р.                                                                                    № 4/2783-11/451  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу дочірнього підприємства "Галич-Львів" фірми "Галич, Інк" (далі –Фірма)

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду

від18.06.08

у справі№ 4/2783-11/451

господарського судуЛьвівської області

за позовомдержавного територіально-галузевого об'єднання"Львівська залізниця" (далі –Залізниця)

додочірнього підприємства "Гранд-Готель-Львів" спільного українсько-американського підприємства "Гранд-Готель" (далі –Підприємство),

Фірми,

за участю:Львівської міжрайонної транспортної прокуратури (далі –Прокуратура),

простягнення 154 847,00 грн.,

та за зустрічним позовом

Фірми

доЗалізниці

провизнання недійсним пункту договору

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Білоус К.В. (за дов. № НЮ-461 від 20.03.08);

- відповідачів:Підприємства:Дзера О.С. (за дов. б/н від 30.09.08);

Фірми:Гук І.І. (за дов. б/н від 30.09.08);

- Прокуратури:Савицька О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 231 від 20.07.05).

Ухвалою від 04.09.08 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Шаргала В.І., Муравйова О.В. касаційна скарга Фірми № 3/104 від 19.06.08 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 02.10.08, без початку перегляду справи по суті.

У зв'язку з значною завантаженістю суддів Шаргала В.І., Муравйова О.В. та виходом суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. з відпусток розпорядженням від 26.09.08 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду даної справи, призначеної до перегляду на 02.10.08, створено колегію суддів у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судового засідання 02.10.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.10.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 21.02.08 господарського суду Львівської області (суддя Сало І.А.) первісні позовні вимоги щодо Фірми задоволено повністю.

В задоволенні позовних вимог щодо Підприємства відмовлено.

З Фірми на користь Залізниці стягнуто 154 839,29 грн. боргу,

1 548,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Фірми до Залізниці відмовлено повністю.

Постановою від 18.06.08 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Городечної М.І., суддів –Юхименко М.В., Кузя В.Л.) в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а рішення від 21.02.08 господарського суду Львівської області залишено без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання Фірмою умов договорів, які відповідають вимогам п. 7.6.1 Правил перевезення пасажирів, відповідно до якого за кожний орендований вагон пасажирського парку, призначений для перевезення пасажирів, сплачується вартість перевезення за фактичну кількість пасажирів, але не менше мінімальної кількості місць, наданих для користування у відповідного типу вагона.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій Фірма звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 21.02.08 господарського суду Львівської області та постанову від 18.06.08 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 13 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 191, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 7, 9 Закону України "Про залізничний транспорт",

п.п. 28, 29 Постанови Кабінету Міністрів України "Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом" від 19.03.97 № 252, п. 1.8, ч. 4 п. 2.9.6 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 № 297), ст.ст. 43, 33, 34, 42, 84, 87 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство підтримує доводи Фірми, викладені в касаційній скарзі.

Залізниця у відзиві на касаційну скаргу щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Фірми залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

На день розгляду справи у судовому засіданні письмовий відзив на касаційну скаргу від Прокуратури не надійшов, проте присутній у судовому засіданні 02.10.08 представник Прокуратури щодо доводів, викладених скаржником, заперечував.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Прокуратури, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 11.02.05 між Залізницею та Фірмою було укладено договір № Л/Л-059з/НЮ (далі –Договір від 11.02.05), згідно з п.п. 1.1, 1.3 якого Фірмі було передано в оренду два пасажирських вагони типу РІЦ №№ 02192 та 02184 в складі поїзда № 91/92 Львів-Київ-Львів. Також, встановлено, що 08.04.05 між сторонами було підписано додаткову угоду до Договору від 11.02.05.

При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Фірмою надавались додаткові послуги відповідно до Договору від 11.02.05 до вересня 2006 року, а надалі послуги надавались відповідно до договору оренди та надання послуг № Л/Л-068з/НЮ, укладеного між Залізницею та Підприємством 13.03.06 (далі –Договір від 13.03.06), відповідно до умов якого Залізниця передає а Підприємство приймає в строкове платне користування два пасажирські вагони типу "РІЦ" з метою здійснення пасажирських перевезень залізничним транспортом в умовах підвищеного комфорту.

Судовими інстанціями встановлено, що передача в оренду вагонів

№ 02192 та № 02184 оформлена актами прийому-передачі вагона в оренду від 01.09.06, у зв'язку з чим встановлено, що Підприємством послуги почали надаватись з вересня 2006 року.

Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суди встановили, що у п. 2.2 Договору від 11.02.05 сторони погодили, що у разі, якщо за підсумками кварталу кількість пасажирів, які придбали проїзні документи у залізниці в вагони зазначені вище, становить менше ніж 13 місць в один вагон при проїзді в одну сторону, виконавець зобов'язаний здійснити доплату з розрахунку різниці між вартістю 13 місць в одному вагоні при курсуванні туди і зворотньо двох вагонів за загальну кількість днів кварталу та дійсної вартості фактично придбаних проїзних документів, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок пасажирської служби.

Окрім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що вартість проїзду пасажирів згідно умов Договору від 11.02.05 відповідно до Тарифів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.04.06 № 395, та Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 297 від 28.07.98, за період липень-серпень 2006 року з урахуванням коефіцієнту фірмовості (для вагонів, що обслуговувались Фірмою становить 1,5), становить 488 315,10 грн.

З урахуванням наведеного судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період з липня по жовтень 2006 Фірма зобов'язана сплатити Залізниці 488 315,10 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом липня-жовтня 2006 року Фірма сплатила на користь Залізниці 333 475,81 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості з урахуванням сплаченої суми коштів становить 154 839,29 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що

ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.          

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів, визначаються цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ст. 908 Цивільного кодексу України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за вийнятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 7.6.1 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 № 297 (далі –Правила), які зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.98 за № 620/3060, за кожний орендований вагон пасажирського парку, призначений для перевезення пасажирів, сплачується вартість перевезення за фактичну кількість пасажирів, але не менше мінімальної кількості місць наданих для користування у відповідного типу вагона.

Пунктами 2, 8 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252, передбачено, що перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу в пасажирських і приміських поїздах лініями загального користування здійснюється за тарифами, затвердженими відповідно до законодавства.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.04.06 № 395 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньому сполученні", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.06 за № 652/12526, встановлено тариф на перевезення пасажирів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні, який визначається залежно від відстані прямування поїзда.

Відповідно до п. 6.1.5 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, повна вартість проїзду в спальних вагонах та вагонах з сидячими нумерованими місцями поїздів прямого та місцевого сполучення складається з двох частин: рухомісна частина (квиток) та плацкарта. Ставки квитка і плацкарти є диференційованими залежно від відстані поїздки, категорії поїзда і вагона.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі акту атестаційної комісії від 18.02.05 групі вагонів пасажирського поїзду

№ 91/92 сполученням Львів-Київ, в т.ч. вагонам №№ 02192, 02184, присвоєно категорію фірмового поїзду 1-го класу з коефіцієнтом фірмовості для купейних та спальних вагонів –1,5. Відповідно до затверджених тарифів вартість проїзду пасажирів у пасажирських поїздах у внутрішньому сполученні залежить від відстані перевезення та складається з квитка та плацкарти. Відстань зі Львова до Києва становить понад 550 км, тому встановлена вартість квитка становить 101,07,00 грн. та плацкарту 65,15 грн.

Разом з тим, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.96 розмір страхового платежу за обов'язковим особистим страхуванням пасажирів на лініях міжміського сполучення становить 1,5% від вартості квитка.

З урахуванням наведених правових положень колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Фірмою в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Галич-Львів" фірми "Галич, Інк" № 3/104 від 19.06.08 залишити без задоволення.

Постанову від 18.06.08 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 4/2783-11/451 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська