Постанова

від 07.08.2008 по справі 20/250

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20/250

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.08.2008                                                                                           № 20/250

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Зеленіна  В.О.

 суддів:            Рєпіної  Л.О.

          Синиці  О.Ф.

 при секретарі:           Волуйко Т.В.

 За участю представників:

 від позивача - не з'явилися

 від відповідача - Муравйова К. М. – по довіреності

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілпос Дистриб"юшн"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2008

 у справі № 20/250 (Палій В.В.)

 за позовом                               Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілпос Дистриб"юшн"

 про                                                  стягнення 19561,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позов заявлено про стягнення 19561,50 грн. не отриманих грошових коштів, які відповідач повинен був сплатити за оформлення дозволів на ввезення із – за кордону радіоелектронних засобів та радіо випромінюючих пристроїв.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.06.2008 р. у справі  № 20/250 позов задоволено повністю,  а саме до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 8942,40 грн. основного боргу, 89,42 грн. державного мита та 53,94 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008 р. було порушено апеляційне провадження у справі № 20/250, розгляд справи був призначений на 07.08.2008 р.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, інші подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до статей 16, 29 Закону України „Про радіочастотний ресурс України” позивач є державним підприємством із спеціальними функціями і повноваженнями в галузі регулювання радіочастотного ресурсу, до яких зокрема відноситься видача дозволів на ввезення з – за кордону і реалізацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв.

На дату виникнення спірних правовідносин порядок надання таких дозволів регулювався Положенням про порядок розроблення, модернізації, виробництва в Україні та ввезення з – за кордону в Україну радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв, затвердженим Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 07.11.2000 року № 167.

Відповідно до п. п. 2.2-2.4 Положення відповідачем було подано до позивача заяви про видачу дозволів на ввезення з-за кордону радіоелектронних засобів та радіо випромінюючих пристроїв.

Позивачем було прийнято рішення про видачу дозволу, в зв'язку з чим відповідно до  Розділу 5 Положення ним було направлено відповідачку і сплачено відповідачем рахунок № 1387 на суму 27945,00 грн.

Після цього позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 4759 від 30.05.2006 року на суму 19561,50 грн., але зазначений рахунок відповідачем сплачений не був.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, основним видом його діяльності є імпорт радіоелектронних товарів, в тому числі і мобільних телефонів. Для ввезення останніх на територію України, необхідно отримати Дозвіл на ввезення із-за кордону радіоелектронних засобів (РЕЗ).

З цією метою відповідач постійно звертається із заявами до позивача за отриманням дозволів.

Позивач надає послуги з розгляду заяви, доданих до неї документів та оформлення дозволу  на  платній основі, при цьому, видача дозволу не здійснюється до моменту отримання документа, що підтверджує оплату послуг, яка, в свою чергу, здійснювалась на підставі рахунків, виставлених позивачем. Сам позивач не заперечує того факту, що самостійно визначив вартість послуг та надав рахунок № 1387, як підставу для здійснення платежу.

Згідно п. 4 статті 16 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» УДЦР здійснює роботи та надає послуги на договірних засадах.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГКУ) господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону. Правовідносини між Позивачем і Відповідачем виникли саме на підставі норм Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 01.06.2000р. № 1770-ІІІ (ст.ст. 16, 29, 41, 42), що не вимагає укладення договору у письмовій формі. Але вказані правовідносини склались між двома юридичними особами – суб'єктами господарювання, - і можна говорити, що сторони, свого роду, уклали договір .

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст. 179 ГКУ). Згідно ст. 181 ГКУ допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Отже, в даному випадку, відбулось укладення договору шляхом обміну документами та шляхом підтвердження прийняття до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 627 ЦКУ відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до  ст. 629 ЦКУ договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач після отримання плати за надані послуги видав Дозвіл та не заявив будь-яких претензій щодо не виконання або неналежного виконання відповідачем  своїх зобов'язань, хоч мав бути і був ознайомлений з нормативним актом, на який посилається в заяві, з метою обґрунтування правомірності своїх вимог – Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 15.02.2000р. № 29 «Про затвердження Граничних тарифів на послуги, пов'язані з експертизою заявок, наглядом та моніторингом радіоелектронних засобів радіозв'язку, радіомовлення, телебачення, систем кабельного та ефірно-кабельного телебачення, систем супутникового зв'язку» (в подальшому – Наказ НКРЗ).

Стаття 189 ГКУ встановлює, що ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Зміна умов договору не допускається в односторонньому порядку згідно ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ). Направлення рахунку Позивачем і здійснення оплати Відповідачем свідчить, що сторони досягли згоди по даній істотній умові. Її зміна в односторонньому порядку може призвести до зниження рентабельності здійснюваної діяльності або, навіть, завдати збитки одній із сторін, яка, наприклад, враховувала здійснені витрати при формуванні ціни на товар при реалізації кінцевому споживачу або покупцю.

Згідно ч. 3, вище вказаної статті, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Позивач в позовній заяві посилався на той факт, що при наданні послуг мали використовуватись тарифи, затверджені Наказом НКРЗ.

Проте, стаття 191 ГКУ передбачає, що державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як видно з документів, що містяться в матеріалах справи, та пояснень позивача, викладених в позовній заяві, відповідач не підпадає під дію вказаних норм. Такий самий зміст, як і в ст. 191 ГКУ, закріплено і в статті 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990р. № 507-XII: Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

Отже, позивачем не доведено наявність тих обставин, що вимагають застосування регульованих цін, а, виходячи, з положень норм ст. 189 ГКУ, позивач міг їх не застосовувати.

Також, безпосередньо в Наказі НКРЗ зазначено, що Центр «Укрчастотнагляд» має право знижувати їх рівень не більш як на 40 відсотків, але не нижче як до рівня витрат Центру «Укрчастотнагляд», пов'язаних з виконанням відповідних робіт.

Отже, вказаний тариф може коливатись в сторону зменшення і, безпосередньо, на відповідача не покладено обов'язку жодним нормативним актом, контролювати дії Центру «Укрчастотнагляд» при визначенні вартості послуг. Позивач не обґрунтував, що встановлені ним в рахунку тарифи на послуги з оформлення дозволів нижчі від рівня витрат Центру.

Крім того, слід зазначити наступне, якщо виходити з того, що Наказ НКРЗ є обов'язковим для виконання, то перш за все відповідальність за правильне застосування цін та тарифів лежить на позивачі. По-перше, Наказ виданий органом, якому він підпорядковується, по-друге вказаним наказом не покладено обов'язку на замовника послуг визначати самостійно вартість послуг і, по-третє, оплата здійснювалась виключно на підставі рахунку позивача.

З огляду на викладене, негативні наслідки здійснення помилок при застосуванні цін та тарифів, і формуванні вартості послуг, повинен нести позивач, тобто погашати спричинені цим збитки за рахунок власних ресурсів.

Також, необхідно звернути увагу, що позивач намагається покласти на відповідача понесені ним збитки та перекласти відповідальність за допущені ним помилки, які, з невідомих причин, не були виявлені протягом тривалого часу, не дивлячись на те, що мова йде про виконання Наказу органу підпорядкування. Але підставами господарсько-правової відповідальності відповідно до ст. 218 ГКУ є  вчинене особою правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, але на момент замовлення послуг, їх оплати та приймання, сторони не мали жодних претензій. Зобов'язання були виконані відповідачем належним чином.

На момент припинення правовідносин, позивач не заявляв про наявні претензії та порушені права. Навпаки, виходячи з дійсних обставин – виставлення рахунку, його оплати в повному обсязі відповідачем, отримання дозволу – свідчить про відсутність порушення прав позивача зі сторони відповідача.

Право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Але позивач не довів в судовому порядку яким чином відповідач порушив його право, навпаки, в позовній заяві позивач посилається на здійснену ним помилку при обчисленні вартості послуг з оформлення дозволу.

Враховуючи викладене вище, колегія прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілпос – Дістріб'юшн” на рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2008 р. у справі № 20/250 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2008 р. у справі № 20/250 підлягає зміні з прийняттям рішення, яким в задоволенні позову відмовляється повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілпос – Дістріб'юшн” на рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2008 р. у справі  № 20/250 – задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2008 р. у справі № 25/250 – змінтити.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2008 р. у справі  № 20/250 в наступній редакції:

„1. В позові відмовити повністю.

 2. Повернути Державному підприємству „Український державний центр радіочастот” (03179, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 15 км, ідентифікаційний код 01181765) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 1760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн.. 53 коп., перераховане платіжним дорученням № 711 від 12 травня 2008 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.”

          Стягнути з Державного підприємства „Український державний центр радіочастот” (03179, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 15 км, ідентифікаційний код 01181765, р/р 260003113901 в ВАТ „Аграрний комерційний банк”, МФО 322302, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілпос – Дістріб'юшн” (03150. м. Київ, вул. Червоноармійська, 81, ідентифікаційний код 31606752, р/р 26000000000125 в ВАТ „Родовід Банк” м. Київ, МФО 321712) витрати по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу в сумі 53 (п'ятдесят тир) грн. 10 коп. Видати наказ.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Мілпос – Дістріб'юшн” (03150. м. Київ, вул. Червоноармійська, 81, ідентифікаційний код 31606752, р/р 26000000000125 в ВАТ „Родовід Банк” м. Київ, МФО 321712) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 44 (сорок чотири) грн. 74 коп., перераховане платіжним дорученням № 46 від 03 липня 2008 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи

Справу № 20/250 повернути Господарському суду м. Києва для видачі наказу.

 Головуючий суддя                                                                      Зеленін  В.О.

 Судді                                                                                          Рєпіна  Л.О.

                                                                                          Синиця  О.Ф.

 12.08.08 (відправлено)