Ухвала
від 11.06.2007 по справі 2/2007
ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЦЕНТРАЛЬНОГО РЕГІОНУ

№ 2-2007

№ 2-2007

 

Ухвала

Іменем    України

 

11

червня 2007 року                                                                                     м.  Львів

Військовий

апеляційний суд Центрального регіону в складі: головуючого полковника юстиції

НОВОВА CO.,  суддів

полковника юстиції ПАЛЕНИКА І.Г.,  майора

ШУМКА А.В.,  капітанів БЕЗБОРОДОВА В.О. і

КОВЧ В.Ю.,  при секретарі ЛОПУШНЯК

І.П.,  за участю державного обвинувача -

прокурора відділу військової прокуратури Західного регіону України капітана

юстиції ВЕРЩМАГИ М. О.,  захисника -

адвоката ОСОБА_1 ,  потерпілого ОСОБА_2

та його представника - адвоката ОСОБА_3, 

розглядаючи у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по

обвинуваченню військовослужбовців УСБУ у Львівській області підполковників

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, 

передбачених ч. 2  ст.  15 - п.п. 8, 12 ч. 2  ст. 

115 і ч.3  ст.  405 КК України,

 

встановив:

 

Органами

досудового слідства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 

обвинувачуються у вчиненні злочинів, 

передбачених ч. 2  ст.  15 - п.п. 8, 

12 ч. 2  ст.  115 і ч.3 

ст.  405 КК України,  а саме у вчиненні,  за попередньою змовою між собою та

невстановленою досудовим слідством особою, 

групою осіб,  закінченого замаху

на вбивство заступника начальника Головного відділу „К" УСБУ у Львівській

області полковника ОСОБА_2,  у зв'язку з

виконанням ним службового обов'язку,  а

також у застосуванні насильства щодо начальника,  у зв'язку з виконанням ним обов'язків

військової служби,  вчиненому групою

осіб.

Як

зазначено в обвинувальному висновку ці злочини були скоєні підсудними за таких

обставин.

1 серпня

2006 року в період з 19 год.

до 21 год. 35 хв.

співробітники УСБУ у Львівській області, 

серед яких були ОСОБА_2,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у с Липники

Пустомитівського району Львівської області знаходились на

 

святковому

заході з приводу отримання чергового військового звання одним з їх співслужбовців.

Під час

даного заходу між ОСОБА_2,  з одного

боку,  та ОСОБА_5  і ОСОБА_4, 

з іншого боку,  виник конфлікт на

службовому ґрунті,  обумовлений тим,  що ОСОБА_2 висловив невдоволення

наявністю,  на його думку,  негативних тенденцій в діяльності УСБУ у

Львівській області,  неповаги до

військових традицій та заявив про намір підвищити вимогливість до підлеглих

йому співробітників,  до складу яких

входили,  зокрема,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5,  а також про ініціювання внесення змін до

штатного розкладу очолюваного ним підрозділу, 

які стосуються посади,  яку

обіймав ОСОБА_5.

В цей же

день,  після закінчення святкового заходу

у ОСОБА_4 спільно

з ОСОБА_5 виник

злочинний умисел на вбивство,  тобто

умисне протиправне заподіяння смерті начальнику за посадою полковнику

ОСОБА_2,  з метою запобігти його намірам

принципово та вимогливо оцінювати діяльність підлеглих,  а також впливати на розстановку кадрів у

очолюваному ним Головному відділі „К"

УСБУ у Львівській області, 

тобто у зв'язку з виконанням ОСОБА_2 службового обов'язку.

Реалізуючи

свій злочинний намір,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5  після закінчення святкового заходу прибули у

м.  Львів,  де зустрілись з невстановленою досудовим

слідством особою,  з якою

заздалегідь,  тобто за попередньою змовою

групою осіб,  домовилися про вчинення в

цей день вбивства ОСОБА_2,  відвівши цій

невстановленій особі роль співвиконавця.

1 серпня

2006 року,  в період з 21 год. 35 хв. по 22 год. 41хв.,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5,  діючи

згідно розробленому плану злочинних дій, 

на двох транспортних засобах, 

разом з невстановленим досудовим слідством співучасником,  різними маршрутами,  рухалися по м.  Львову до місця проживання ОСОБА_2

0       22 год. 17 хв. цього ж дня

ОСОБА_4 3а допомогою

індивідуального засобу зв'язку (мобільного телефону) зателефонував

співробітнику УСБУ у Львівській області ОСОБА_6,  з яким

ОСОБА_2 залишив святковий захід, 

з'ясував у того адресу

проживання ОСОБА_2,  а також під час

розмови

пересвідчився,  що ОСОБА_2 у даний

час не з ним.

Після

цього ОСОБА_4,  з метою викликати ОСОБА_2

з квартири,  о 22 год. 19 хв. та о 22

год. 40 хв. за допомогою мобільного телефону зателефонував ОСОБА_2,  з'ясував у того його місцезнаходження та

домовився про зустріч з ним біля будинку, 

тобто вжив заходів для усунення перешкоди щодо доступу до ОСОБА_2

1       серпня 2006 року,  в період 22.43 - 22.47 год. ОСОБА_2,

після

телефонного дзвінка від ОСОБА_4,  вийшов зі своєї

 

квартири

на вулицю Гіпсову напроти подвір'я будинку № 36а у м.  Львові до ОСОБА_5  та ОСОБА_4

та почав у них з'ясовувати мету їхнього візиту. У цей період часу

невстановлена слідством особа нанесла йому удар по голові тупим твердим

предметом,  яким йому було спричинено

відкриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку,  переломів кісток носа,  стінок лобної пазухи з переходом на передню

черепну ямку,  геманосинусом (скупченням

крові) гайморових та лобних пазух, 

решітчастої кістки,  пневмоцефалії

(потрапляння повітря в черепну порожнину) та назальної ліквореї (витікання

спинно-мозкової рідини через ніс),  що є

результатом ударної взаємодії з тупим твердим предметом (предметами),  тобто отримав травму,  небезпечну для життя в момент заподіяння.

Від

отриманого удару ОСОБА_2 втратив рівновагу та впав навколішки,  після чого ОСОБА_5  та ОСОБА_4,  перебуваючи

в стані алкогольного сп'яніння, 

реалізуючи спільний злочинний намір на умисне вбивство свого начальника

за посадою полковника ОСОБА_2,  діючи за

попередньою змовою групою осіб,  з

вищеописаних мотивів невдоволення правомірною вимогливістю начальника,  у порушення вимог  ст.  4 Дисциплінарного

статуту ЗС України та  ст.  11 Статуту внутрішньої служби ЗС

України,  нанесли ОСОБА_2 не менше п'яти

ударів ногами,  взутими у черевики по

тулубу,  а саме: ОСОБА_4 наніс не менше

трьох ударів з правого боку,  а

ОСОБА_5  не менше двох ударів з лівого

боку,  чим спричинили потерпілому ОСОБА_2

фізичний біль та закритий перелом 8-го ребра зліва.

Після

отриманих ударів ОСОБА_2 втік від нападників, 

які переслідували його на автомобілі ОСОБА_4 та сховався від

них,  тобто ОСОБА_4, 

ОСОБА_5  та невстановлена

досудовим слідством третя особа виконали усі дії,  які вважали необхідним виконати для доведення

злочину до кінця,  але злочин не був

доведений до кінця з причин,  які не

залежали від їх волі.

Згідно з

постановою слідчого від 22 грудня 2006 року (т. 4,  а. с. 

69-72) кримінальну справу за фактом вчинення закінченого замаху на

вбивство заступника начальника Головного відділу , Д" УСБУ у Львівській

області полковника ОСОБА_2 (щодо невстановленої досудовим слідством третьої

винної особи),  за ознаками злочину,  передбаченого ч. 2  ст.  15

- п.п. 8,  12 ч. 2  ст. 

115 КК України,  виділено в окреме

провадження.

На

підтвердження вказаного обвинувачення, 

яке жоден з підсудних не визнав, 

органи досудового слідства в обвинувальному висновку посилались на покази

потерпілого ОСОБА_2,  який стверджував

під час досудового слідства і стверджує в суді про те,  що до факту замаху на його вбивство причетні

саме ОСОБА_4 і

ОСОБА_5,  а також третя особа,  яку він не бачив і яка першою нанесла йому

сильний удар в обличчя невідомим предметом.

 

Крім

цього,  серед доказів обвинувачення,  обвинувальний висновок містить посилання на

покази свідків ОСОБА_7,  ОСОБА_8, 

ОСОБА_9 та інших, 

а також на висновок судово-медичної експертизи,  документи, 

долучені до справи та речові докази, 

в якості яких були визнані носії інформації,  знятої з каналів зв'язку - роздруківки

вхідних та вихідних дзвінків абонента „Українського мобільного зв'язку"

НОМЕР_1 ОСОБА_4 на 3 аркушах; абонентів „Київстар" НОМЕР_2 ОСОБА_5.  на 1 аркуші, 

НОМЕР_3 ОСОБА_2 на 1 аркуші та інших абонентів,  тобто на сукупність зібраних по справі

доказів,  які,  за висновком органів досудового слідства,  утворюють цілісну та узгоджену систему

вчинених підсудними ОСОБА_4 і ОСОБА_5. 

злочинів та спростовують дані ними покази.

Підсудні

ОСОБА_4 і ОСОБА_5,  як в ході

досудового,  так і судового

слідства,  не тільки не визнали своєї

вини в пред'явленому кожному із них обвинуваченні,  а й заявили про наявність у них алібі,  яке, 

спростовує будь-яку їх причетність до замаху на вбивство потерпілого

ОСОБА_2 та застосування до нього,  як

начальника,  фізичного насильства.

Зокрема

підсудний ОСОБА_5  заявив,  що, 

після закінчення святкового заходу, 

він,  разом з ОСОБА_4,  на автомобілі останнього,  поїхав додому до м.  Львова.

Приблизно

о 22 год. 20 хв.

вони під'їхали до Стрийського ринку,  де

він,  ОСОБА_5,  вийшов із машини і одразу пішов додому. Через

декілька хвилин він був вже дома і до ранку 2 серпня з будинку більше не

виходив.

Ці та

інші обставини,  про які показав в суді підсудний

ОСОБА_5,  крім ОСОБА_4 та сина

ОСОБА_5  -ОСОБА_10,  підтвердили допитані в судовому засіданні

свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12,  з показів

яких вбачається,  що 1 серпня 2006 року

після 22 год.,  кожен з них телефонував

на домашній телефон квартири,  в якій

проживала сім'я ОСОБА_5,  і розмовляв

саме з ОСОБА_5 ,  а не з будь-яким членом

його сім'ї.

Крім

цього,  свідок ОСОБА_13 підтвердив в

суді той факт,  що,  гуляючи з собакою біля будинку на пл.

Вишиваного,  3,  він бачив, 

як близько 22 год.

30 хв. 1 серпня 2006 року ОСОБА_5 

заходив до під'їзду вказаного будинку.

Підсудний

ОСОБА_4,  у свою чергу,  заявив про те,  що після того як він підвіз додому

ОСОБА_5  і висадив його біля Стрийського

ринку він,  ОСОБА_4,  повернув ліворуч на вул.  Зарицких і далі поїхав до себе додому на

вул.  Тролейбусну,  за вказаним ним маршрутом.

При

цьому,  рухаючись на невеликій

швидкості,  він постійно комусь дзвонив

по мобільному телефону і розмовляв на побутові теми,  в тому числі о 22 год. 19 хв. та о 22 год. 40 хв. він двічі

дзвонив на мобільний телефон    ОСОБА_2

для того,  щоб відпроситись зі

 

служби

на ранок 2 серпня у власних справах,  але

жодного разу розмови фактично не відбулось, 

оскільки ОСОБА_2,  як зрозумів

ОСОБА_4,  знаходився у стані сильного

сп'яніння і не міг розмовляти. Крім того, 

починаючи з 22 год.

29 хв. він також декілька разів дзвонив на телефон ОСОБА_5 ,  однак розмовляв не з ним,  а з його сином ОСОБА_10,  який, 

як з'ясувалося під час розмови, 

виходячи з квартири,  помилково

взяв мобільний телефон батька.

Також у

своїх показах ОСОБА_4 заявив про те,  що

перед другим дзвінком ОСОБА_2 він зупинився біля магазину

„Інтермаркет",  який знаходиться на

вул.  Сахарова,  для того,  щоб на прохання дружини купити там хліба і

сметани. Під час знаходження у вказаному магазині він зустрів там свого

знайомого громадянина ОСОБА_14 ,  який в

подальшому підтвердив цей факт,  як на

допиті у слідчого,  так і в суді.

Крім

того,  на запит органів досудового

слідства,  адміністрація магазину

„Інтермаркет" надала копію чеку за 1 серпня 2006 року,  на якому був вказаний час 22 год. 39 хв. з

переліком придбаних продуктів,  які

раніше,  під час допиту,  назвав ОСОБА_4

Дослідивши

в судовому засіданні всі докази,  які

були надані сторонами по справі,  в тому

числі докази захисту,  суд дійшов до

висновку,  що на підставі цих доказів

неможливо постановити обвинувальний або виправдувальний вирок,  без повернення справи на додаткове

розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства.

Суд визнає

неповним досудове слідство,  виходячи з

наступного.

По-перше,  всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК

України,  органами досудового

слідства,  не були досліджені взагалі або

досліджені поверхово чи однобічно окремі обставини,  які мають істотне значення для правильного

вирішення справи.

Так,  внаслідок незабезпечення всебічного,  повного і об'єктивного дослідження обставин

справи,  залишились невстановленими або

встановленими поверхово істотні обставини, 

що підлягають доказуванню в кримінальній справі і мають безпосереднє

відношення,  як до події злочину,  так і до його мотивів.

Зокрема,  органами досудового слідства залишились

фактично невстановленими обставини, 

пов'язані з готуванням до вбивства заступника начальника Головного

відділу „К" УСБУ у

Львівській області полковника ОСОБА_2,  у

зв'язку з виконанням ним службового обов'язку, 

а саме:

1.         Де і як ОСОБА_4 та ОСОБА_5  знайшли співучасника для вчинення вбивства

ОСОБА_2

2.  За яких обставин (час,  місце) відбулась зустріч ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з

невстановленою досудовим слідством особою, 

з якою вони розробили план злочинних дій,  пов'язаних з вбивством потерпілого.

 

3.    

В чому полягав цей план, 

яка роль відводилась кожному з співвиконавців цього злочину і які засоби

та знаряддя пристосовувалися для вчинення цього злочину.

4.    

На яких саме двох транспортних засобах та якими різними

маршрутами,  в період з 21 год. 35 хв. по 22 год. 41 хв. 1 серпня

2006 року,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5

,  разом з невстановленим досудовим

слідством співучасником,  рухалися по

м.  Львову до місця проживання ОСОБА_2,  враховуючи ту обставину,  що,  за

наявними в матеріалах справи доказами, 

які нічим не спростовані,  ОСОБА_4

та ОСОБА_5 прибули на святковий захід у с

Липники Пустомитівського району Львівської області та залишили його разом

на одному автомобілі марки „Мерседес-Бенц" держномер НОМЕР_4,  який належав підсудному ОСОБА_4.

5.    

Хто саме був тією невстановленою досудовим слідством

особою,  яка вступила в змову з ОСОБА_4 і

ОСОБА_5 на вбивство потерпілого ОСОБА_2, 

враховуючи те,  що,  за вказаних в обвинувальному висновку

обставин,  ця особа не могла бути

невідомою або незнайомою для підсудних, 

принаймні хоча б для кого-небудь із них, 

до початку дій безпосередньо спрямованих на вчинення злочину,  про який вони домовились.

По-друге,  зазначені в обвинувальному висновку мета та

мотиви,  які вплинули на виникнення у

підсудних ОСОБА_4

і ОСОБА_5  умислу на вбивство свого

начальника у зв'язку з виконанням ним свого службового обов'язку,  тобто на вчинення злочину,  передбаченого п. 8 ч. 2  ст. 

115 КК України,  мають поверховий

і непереконливий характер,  оскільки

висновки органів досудового слідства щодо цих ознак суб'єктивної сторони

вказаного складу злочину ґрунтуються лише на припущеннях,  а не на всебічному,  повному і об'єктивному дослідженні обставин

справи.

Зокрема,  встановлені як в ході досудового,  так і судового слідства обставини конфлікту

між ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з іншого,  який мав місце 1 серпня 2006 року під час

святкового заходу,  на якому вони були

присутні,  разом з іншими співробітниками

УСБУ у Львівській області,  не давали

органам досудового слідства достатніх підстав для висновку про те,  що ОСОБА_2, 

знаходячись на цьому заході, 

виконував будь-який службовий або громадський обов'язок,  і що підсудні мали на меті не допустити чи

припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним

зазначеного обов'язку,  так само як і

змінити характер цієї діяльності.

Думки,  які висловлював потерпілий на вказаному вище

заході,  під час проголошення тосту,  в тому числі з приводу дисципліни,  неповаги до порядку та військових

традицій,  а також намірів підвищити

вимогливість до підлеглих,  в число яких,  поряд з іншими,  входили ОСОБА_4 і ОСОБА_5,  хоча і мали відношення до

 

виникнення

конфлікту між ними,  проте зміст та

характер цих висловлювань,  сам по

собі,  без наявності інших істотних

факторів,  не міг служити безумовною

причиною для виникнення у підсудних умислу на вбивство ОСОБА_2,  як начальника взагалі і у зв'язку з

виконанням ним свого службового обов'язку зокрема.

Що ж

стосується посилання в обвинувальному висновку на те,  що підсудні мали на меті запобігти намірам

потерпілого впливати на розстановку кадрів у очолюваному ним підрозділі,  то його також не можна визнати

переконливим,  оскільки воно не відповідає

дійсності і не ґрунтується на зібраних та досліджених в судовому засіданні

доказах.

За таких

обставин,  враховуючи конкретні фактичні

дані,  пов'язанні з виникненням та

розв'язанням конфлікту між потерпілим та підсудними,  можна зробити висновок,  що у останніх не було достатніх причин і

мотивів,  які б об'єктивно могли

спонукати їх на вчинення такого злочину, 

як вбивство,  принаймні органами

досудового слідства вони безспірно не встановлені.

По-третє,  у разі, 

коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб,  які діяли спільно з умислом,  спрямованим на позбавлення життя

потерпілого,  органи досудового слідства

повинні були з'ясувати та навести в обвинувальному висновку не тільки характер

їхніх дій,  а й ступінь участі кожної з

них у вчиненні злочину.

Разом з

тим,  незважаючи на те,  що вчиненим за попередньою змовою групою осіб

(п. 12 ч. 2  ст.  115 КК) умисне вбивство або замах на нього

вважається тоді,  коли в позбавленні

потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше),  які заздалегідь,  тобто до початку злочину,  домовилися про спільне його виконання,  з обвинувачення не видно,  яку саме частину того обсягу дій,  який група вважала необхідним для реалізації

цього умислу виконали підсудні ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ,  кожен окремо.

З урахуванням

конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб,  що вчинюють убивство за попередньою

змовою,  до таких дій належать:

застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення

його у безпорадний стан з тим,  щоб інший

співучасник,  скориставшись таким

станом,  заподіяв потерпілому смерть;

подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим

співучасником; усунення певних перешкод, 

що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому

смерть або істотно ускладнюють це; надання особі,  яка згідно з домовленістю заподіює смерть

потерпілому,  конкретної допомоги під час

учинення вбивства (у вигляді порад, 

передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим,  іншими особами чи обстановкою безпосередньо

перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію

спільного умислу тощо.

 

Однак,  описуючи дії пов'язані із закінченим замахом

на вбивство ОСОБА_2,  органи досудового

слідства вказали в обвинувальному висновку лише те,  що ОСОБА_4,  зателефонувавши

потерпілому на мобільний телефон, 

з'ясував у нього його місцезнаходження та домовився з ним про зустріч

біля будинку,  що було визнано,  як вжиття заходів для усунення перешкоди щодо

доступу до потерпілого.

Про дії

ОСОБА_5  до часу,  коли невстановлена слідством особа нанесла

потерпілому ОСОБА_2 удар по голові тупим твердим предметом,  яким йому було спричинено відкриту

черепно-мозкову травму,  тобто тяжке

тілесне ушкодження,  небезпечне для життя

в момент заподіяння,  в обвинувальному

висновку взагалі не згадується.

За таких

обставин,  враховуючи відсутність

об'єктивних даних про дії кожного з підсудних, 

пов'язані з готуванням до злочину, 

а також про мету і мотиви злочину, 

суд позбавлений можливості дати правильну оцінку діям кожного з них та

кваліфікувати їх згідно вимогам норм матеріального права.

Тим

більше,  що незважаючи на посилання в

обвинувальному висновку на те,  що

ОСОБА_4 і

ОСОБА_5,  реалізуючи спільний злочинний

намір на умисне вбивство свого начальника, 

діючи за попередньою змовою групою осіб, 

після того,  як потерпілий ОСОБА_2

від отриманого удару втратив рівновагу і впав навколішки,  нанесли останньому не менше п'яти ударів

ногами,  взутими у черевики по тулубу

(ОСОБА_4 наніс потерпілому не менше трьох ударів з правого боку,  а ОСОБА_5 не менше двох ударів з лівого

боку),  чим спричинили потерпілому

фізічний біль та закритий перелом 8-го ребра зліва,  вказані дії, 

з наведених вище причин,  не

можуть бути поєднані з діями невстановленої досудовим слідством особи,  спрямованими на вбивство потерпілого,  оскільки вказані вище дії підсудних ОСОБА_4 і ОСОБА_5

фактично отримали самостійну кваліфікацію за ч.3  ст. 

405 КК України,  як заподіяння

тілесних ушкоджень та побоїв начальнику у зв'язку з виконанням ним обов'язків з

військової служби,  вчинені групою осіб.

При

цьому органи досудового слідства залишили поза увагою ту обставину,  що, 

відповідно до чинного законодавства, 

умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного

органу,  військовослужбовця або

начальника по військової службі чи іншої особи, 

яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби,  за наявності відповідних підстав належить

кваліфікувати тільки за  ст.  348 або ч. 4 

ст.  404 КК України.

І тільки

коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших

обтяжуючих обставин,  передбачених ч.

2  ст. 

115 КК,  дії винної особи

додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

 

По-четверте,  з матеріалів справи не видно і в обвинувальному

висновку не зазначено,  де знаходилась

невстановлена досудовим слідством особа в той момент,  коли підсудні ОСОБА_4 і ОСОБА_5.  наносили удари ногами потерпілому по тулубу і

які саме причини,  крім втечі

останнього,  не дозволили сшввиконавцям

або кому-небудь із них,  в залежності від

попередньої змови,  довести цей злочин до

кінця. Тим більше,  що отримані

потерпілим тілесні ушкодження не дозволяли йому рухатися з такою

швидкістю,  з якою він міг би це

зробити,  будучи у добрій фізичній формі.

По-п'яте,  досліджені по справі докази,  які були надані всіма без винятку

сторонами,  в тому числі щодо алібі,  про яке заявили підсудні ОСОБА_4 і

ОСОБА_5,  без їх додаткової перевірки у

встановленому законом порядку,  не дають

суду достатніх підстав,  як для спростування

цього алібі,  так і для підтвердження

пред'явленого підсудним обвинувачення.

На

підтвердження чи спростування позицій сторін судом,  за клопотанням учасників судового

засідання,  викликались і допитувались

нові свідки,  витребувались документи і

навіть давалось судове доручення у порядку, 

передбаченому  ст.  315-1 КПК України на підставі ухвали суду від

24 квітня 2007 року,  в якому органу

досудового слідства,  зокрема військовій

прокуратурі Західного регіону України, 

доручалось виконати наступні слідчі та інші дії:

1.    

Провести за участю підсудних,  потерпілого та відповідних спеціалістів ЗАТ

„Український мобільний зв'язок", 

„Київстар Дж. Ес.  Ем. ",  а також залученням фахівця відповідного

департаменту Центрального апарату Служби безпеки України,  відтворення обстановки і обставин події з

метою підтвердження або спростування показів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо їх

непричетності до факту побиття потерпілого ОСОБА_2,  який мав місце біля 22.40 -22.50 1 серпня

2006 року.

2.    

На підставі даних, 

одержаних в ході досудового та судового слідства,  а також результатів відтворення обстановки і

обставин події,  здійснити графічне

відображення на масштабній карті м. 

Львова наступних даних:

а)        маршруту,  за яким підсудний ОСОБА_4 рухався 1 серпня

2006 року на належному йому на той час автомобілі,  разом з підсудним ОСОБА_5,  в період з 21 год. 30 хв. по 22 год.

20 хв.,  тобто з моменту,  коли ОСОБА_4 в'їхав до м.  Львова,

повертаючись додому з с

Липники і до моменту,  коли він

висадив ОСОБА_5 біля Стрийського ринку;

б)  маршруту, 

за яким підсудний ОСОБА_4 рухався 1 серпня 2006 року,  починаючи з 22 год. 21 хв. і до 23 год.

19 хв.,  тобто з моменту,  коли він висадив ОСОБА_5 біля Стрийського

ринку і до моменту,  коли він,  ОСОБА_4, 

повернення додому,  з позначенням

місць де він зупинявся або виходив із свого автомобіля;

 

в)

місцезнаходження базових станцій ЗАТ „Український мобільний зв'язок",  які розташовані у м.  Львові і зазначені у роздруківці вихідних

телефонних дзвінків підсудного ОСОБА_4, 

що зафіксували вказані дзвінки починаючи з 21 год. 39 хв. 1 серпня 2006

року і закінчуючи 00 год. 41 хв. 2 серпня 2006 року;

3.          Витребувати з ЗАТ

„Український мобільний зв'язок"

інформацію про технічні характеристики базових станцій,  які

зафіксували вихідні дзвінки підсудного ОСОБА_4

протягом вказаного вище часу (з 21.39 год. 01.08.06 р. по 00.41 год.

02.08.06 р.) та радіус їх дії,  а

також інформацію про те,  що означає

азимут цих дзвінків.

4.   

Витребувати аналогічну інформацію з ЗАТ „Київстар Дж.

Ес.  Ем. " щодо вхідних та вихідних

дзвінків підсудного ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_2,  які були зафіксовані,  протягом цього ж часу (з 21.39 год. 01.08.06

р. по 00.41 год. 02.08.06 p.) базовими станціями цього оператору мобільного зв'язку

та зазначені в роздруківках їх телефонних дзвінків.

5.   

Надати суду інформаційну довідку про те,  які заходи вжиті військовою прокуратурою

Західного регіону України щодо встановлення та розшуку невстановленої органами

досудового слідства особи,  причетної до

побиття потерпілого ОСОБА_2,  матеріали

кримінальної справи щодо якої виділені в окреме провадження.

З

матеріалів виконання цього доручення, 

які надійшли до суду вбачається, 

що зазначені в ньому слідчі та інші дії, 

були виконані лише частково.

Так,  відтворення обстановки і обставин події було

проведено лише з участю одного підсудного ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2

При

цьому,  як видно з протоколів вказаних

слідчих дій,  відповідно від 17 та 16

травня 2007 року,  вони проводилися без

участі спеціалістів ЗАТ„Український мобільний зв'язок" та „Київстар Дж.

Ес.  Ем. ",  а також фахівця відповідного департаменту

Центрального апарату Служби безпеки України, 

так як у згаданих протоколах відсутні будь-які вказівки на участь цих

спеціалістів.

Залучений

до участі в справі в якості спеціаліста на підставі постанови слідчого від 16

травня 2007 року співробітник СБУ майор ГРИЩЕНКО С. М.  був лише допитаний в якості спеціаліста,  про що був складений протокол допиту від

17.05.07 р.

Приєднані

до матеріалів виконання доручення суду 2 пакети з план-схемами м.  Львова та пояснювальними записками до них,  виконані без прив'язки до масштабу міста та

не містять в собі всіх тих даних,  про

які йшла мова в п. 2 ухвали суду від 24.04.07 р.

 

Що ж

стосується виконання пунктів 3,  4

вказаної ухвали,  то вони взагалі залишились

невиконаними,  оскільки ні

ЗАТ„Український мобільний зв'язок", 

ні ЗАТ „Київстар Дж. Ее.

Ем. " не надали органам досудового слідства тієї інформації про

яку йшла мова в цих пунктах.

Неповнота

та неправильність досудового слідства, 

на думку суду,  полягає також в

тому,  що органами досудового

слідства,  при вчиненні процесуальних дій

та прийнятті процесуальних рішень,  були

неправильно застосовані та безпідставно не застосовані норми

кримінально-процесуального та кримінального закону і без усунення цих порушень

справа не може бути розглянута в суді.

Так,  приймаючи процесуальне рішення,  на підставі постанови від 22.12.06 р., 

про виділення в окреме провадження матеріалів справи за

фактом вчинення закінченого замаху на вбивство заступника начальника Головного

відділу „К" УСБУ у

Львівській області полковника ОСОБА_2 щодо невстановленої досудовим слідством

третьої винної особи,  органами

досудового слідства були неправильно застосовані вимоги  ст.  26

КТЖ України,  згідно якої,  виділення справи в окреме провадження

допускається тільки у випадках,  які

викликаються необхідністю,  коли це не

може негативно відбитися на всебічності, 

повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Наведені

вище обставини неповноти досудового слідства свідчать про те,  що у слідчого не було такої необхідності і

він не мав достатніх підстав для винесення постанови про виділення справи,  оскільки, 

без встановлення третьої особи, 

яка,  разом з ОСОБА_4 і ОСОБА_5,  приймала участь у вчиненні замаху на вбивство

потерпілого ОСОБА_2 неможливо всебічно, 

повно і об'єктивно дослідити і вирішити вказану справу та виконати

вимоги  ст.  29 КК України щодо кримінальної

відповідальності всіх співучасників.

До цього

слід також додати той факт,  що в

матеріалах справи фактично відсутні дані про те,  які заходи вживались органами досудового

слідства для встановлення та розшуку третього особи,  яка разом з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 приймала участь

у вчиненні замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_2,  як до, 

так і після виділення справи в окреме провадження.

Наявність

же у справі постанови слідчого про виділення справи щодо такої особи в окреме

провадження,  згідно з вимогами

кримінально-процесуального закону,  не є

перешкодою для повернення справи на додаткове розслідування.

Вчиняючи

процесуальні дії направлені на встановлення обставин,  що підлягають доказуванню в кримінальній

справі,  зокрема пов'язаних з готуванням

до злочину,  органи досудового слідства

не тільки не вжили всіх можливих заходів для встановлення тих двох транспортних

засобів,  на яких ОСОБА_4,  ОСОБА_5 та невстановлений слідством третій

співучасник,  рухалися по м.  Львову

 

до місця

проживання ОСОБА_2,  а й незважаючи на

те,  що автомобіль марки

„Мерседес-Бенц" держномер НОМЕР_4,  який належав ОСОБА_4,  використовувався не лише для пересування до

місця вчинення злочину,  а для

переслідування потерпілого,  коли той

втік від нападників,  всупереч вимогам  ст.  78

КГПС України,  навіть не визнали цей

автомобіль речовим доказом.

Незастосування

вказаної вище норми КГПС призвело не тільки до неповноти досудового

слідства,  а й до значного ускладнення

усунення цього недоліку,  не тільки в

умовах судового,  а й досудового

слідства,  оскільки ще до винесення

слідчим постанови від 22.11.06 р. про накладення арешту на майно ОСОБА_4,  останній вже продав вказаний автомобіль іншій

особі.

Ці самі

недоліки,  пов'язані з незастосуванням

норм кримінально-процесуального закону, 

можна віднести і до мобільних телефонів, 

які знаходились у користуванні підсудних ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ,  а також у потерпілого ОСОБА_2,  і які використовувались ними не лише для

зв'язку з потерпілим,  а й для зв'язку

між співучасниками злочину,  як до,  так і після його вчинення.

Зокрема,  як заявив у судовому засіданні підсудний

ОСОБА_4,  у нього вже немає того мобільного

телефону,  яким він користувався у серпні

2006 року і що цей телефон був виготовлений на індивідуальне замовлення і мав

особливі технічні можливості. У зв'язку з цим, 

як вважає останній,  використання

будь-якого іншого мобільного телефону, 

під час проведення такої слідчої дії, 

як відтворення обстановки і обставин події,  може суттєво вплинути на результати цієї

слідчої дії,  оскільки від технічних

можливостей телефону,  як і від деяких

інших обставин,  залежить якість та

доступність мобільного зв'язку.

Таким

чином,  наведені вище обставини дають

суду достатньо підстав для висновку,  що

допущена неповнота та неправильність досудового слідства не може бути усунута в

судовому засіданні,  а тому справа

повинна бути повернута на додаткове розслідування.

Приймаючи

таке рішення суд також виходить з того, 

що на даний час ще не вичерпані всі можливості для одержання додаткових

доказів,  які б могли підтвердити або

спростувати пред'явлене підсудним обвинувачення.

Враховуючи

наведене,  під час додаткового розслідування

необхідно провести комплекс відповідних слідчих та оперативно-розшукових

дій,  направлених на усунення тих

недоліків,  які зазначені в ухвалі суду,  і які стали підставою для визнання досудового

слідства неповним та неправильним.

Зокрема,  провести необхідні слідчі та

оперативно-розшукові дії,  направлені на

встановлення та притягнення до кримінальної відповідальності третього

співучасника,  а також на встановлення

інших обставин,  які передували

безпосередньому вчиненню замаху на

 

життя

потерпілого ОСОБА_2; виконати в повному обсязі слідчі та інші дії,  про які йшла мова в ухвалі суду від 24.04.07

р. про надання судового доручення,  в

порядку,  передбаченому  ст. 

315-1 КПК,  в тому числі провести

з кожним підсудним та потерпілим відтворення обстановки і обставин події,  які мали місце 1 серпня 2006 року в період

часу з 21 год. 30 хв.

до 23 год. ЗО хв.(з

ОСОБА_5  і ОСОБА_2),  а з

ОСОБА_4 до часу

його повернення додому,  з залученням

відповідних спеціалістів та хронометражем часу, 

з урахуванням показів кожного з них.

Аналогічну

слідчу дію необхідно провести і з сином підсудного ОСОБА_5  - ОСОБА_10, 

з метою перевірки показів останнього про події,  які мали місце 1 серпня 2006 року в період

часу з 22 год. 20 хв. і

до моменту його повернення додому,  після

того,  як він поставив автомобіль на

стоянку.

Для

більш об'єктивної перевірки показів потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_10 про

події,  які відбувалися після 22 години 1

серпня 2006 року необхідно також встановити і допитати в якості свідка жінку,  яка допомогла ОСОБА_2 дійти додому після

отриманих ним тілесних ушкоджень,  а

також громадянина ОСОБА_15,  з яким

ОСОБА_10 зустрічався по дорозі на автостоянку.

У разі

потреби провести інші дії,  необхідність

в проведенні яких виникне в ході додаткового розслідування,  в тому числі дії,  пов'язані з перевіркою алібі підсудних.

Для

цього необхідно зокрема повторно допитати всіх свідків,  які підтвердили алібі підсудних і в разі

необхідності провести очні ставки між ними та потерпілим ОСОБА_2,  покази якого суперечать показам цих свідків;

встановити,  скільки часу зберігаються

копії касових чеків в системі магазинів „Інтермаркет"; чи можливо по

фіскальному чеку за 1 серпня 2006 року встановити хто з касирів працював на касі

цього дня в період з 22 год.

30 хв. до 22 год. 40 хв..

Якщо це можливо,  допитати цю особу про

всіх покупців,  які здійснювали покупки

протягом вказаного часу і чи може вона їх впізнати.

Крім

того,  в ході проведення додаткового

розслідування необхідно дослідити обставини, 

пов'язані з пропажею двох мобільних телефонів,  які мав при собі потерпілий ОСОБА_2 під час

вчинення замаху на його вбивство 1 серпня 2006 року.

Після

усунення допущеної неповноти та неправильності досудового слідства,  враховуючи встановлені фактичні обставини

справи,  органам досудового слідства

належить дати відповідну юридичну оцінку здобутим по справі доказам та діям

осіб,  причетних до вчинення замаху на

вбивство потерпілого ОСОБА_2 і в залежності від доведеності вини прийняти обґрунтоване

рішення щодо їх кримінальної відповідальності.

 

На

підставі викладеного та керуючись 

ст.  ст.  273, 

281 КПК України,  військовий

апеляційний суд Центрального регіону,

 

ухвалив:

 

Кримінальну

справу по обвинуваченню військовослужбовців УСБУ у Львівській області

підполковників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні злочинів,  передбачених ч. 2  ст.  15

- п.п. 8,  12 ч. 2  ст. 

115 і ч.3  ст.  405 КК України,  повернути військовому прокурору Західного

регіону України для проведення додаткового розслідування.

Міру

запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 та

ОСОБА_5  - підписку про невиїзд -

залишити без змін

Ухвала

може бути оскаржена в касаційному порядку і на неї може бути внесене касаційне

подання до Військової судової колегії Верховного Суду України через військовий

апеляційний суд Центрального регіону протягом одного місяця з моменту її

оголошення.

СудВійськовий апеляційний суд Центрального регіону
Дата ухвалення рішення11.06.2007
Оприлюднено05.11.2008
Номер документу2239626
СудочинствоКримінальне

Судовий реєстр по справі —2/2007

Рішення від 04.12.2007

Цивільне

Гагарінський районний суд міста Севастополя

Яковенко С.Ю.

Рішення від 23.07.2007

Цивільне

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Попович С.С.

Рішення від 29.05.2007

Цивільне

Ленінський районний суд м.Полтави

Кононенко С.Д.

Ухвала від 04.04.2007

Цивільне

Диканський районний суд Полтавської області

Гвоздик А.Є.

Ухвала від 11.06.2007

Кримінальне

Військовий апеляційний суд Центрального регіону

НОВОВ C.O.

Ухвала від 21.05.2007

Адміністративне

Ямпільський районний суд Вінницької області

Дзерин М.М.

Постанова від 22.12.2006

Кримінальне

Білокуракинський районний суд Луганської області

Баранов С.Б.

Рішення від 20.02.2007

Цивільне

Голосіївський районний суд міста Києва

Нежура В.А.

Ухвала від 15.03.2007

Цивільне

Апеляційний суд Донецької області

Лук'янова С.В.

Постанова від 26.03.2007

Кримінальне

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Охременко В.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні